Постанова № 56573188, 18.03.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 521/20774/15-а

№ 2а/521/53/16

24 лютого 2016 року

Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Тополева Ю.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання неправомірною відмову у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси від 16.12.15 року № 8953 щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті йому щомісячного довічного утримання як судді у відставці та зобовязати відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу починаючи з 26.11.2015 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, згідно довідки Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 року №08-38/2430/2015, відповідно до якої розмір його суддівської винагороди як судді Одеського апеляційного господарського суду складав 24252,80 грн. При призначенні виплат врахувати присвоєне позивачу ОСОБА_2 звання «Заслужений юрист України», згідно Указу Президента України № 1053 від 15.12.2009 р.; допустити негайне виконання постанови суду в межах суми стягнення за один місяць.

Позов обґрунтований такими обставинами. Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 12 листопада 2015 року за № 788-VІІІ позивача звільнено з посади судді Одеського апеляційного господарського суду у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України. Згідно з вищезазначеною постановою Верховної ОСОБА_3 України наказом голови Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2015 року № 218-к позивача звільнено з займаної посади судді Одеського апеляційного господарського суду. Стаж роботи судді, який дає позивачу право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 27 років 2 місяці 2 дні, з яких стаж роботи безпосередньо на посаді судді складає 21 рік 7 місяців 8 днів. 26.11.2015 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси за призначенням щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі ст. 141 чинного закону України № 2453-VІ „Про судоустрій і статус суддів", викладеного в новій редакції згідноЗакону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII„Про забезпечення права на справедливий суд" та 18.12.2015 р. отримав рішення про відмову. Відмовляючи у призначенні щомісячного довічного грошового утримання, Пенсійний фонд посилався на норми Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким передбачено певне застереження щодо умов і підстав скасування спеціальних видів пенсій (довічного грошового утримання), зокрема й суддям у відставці. Позивач вважає, що відмова Пенсійного фонду у нарахуванні, призначенні та виплати щомісячного довічного грошового утримання, грубо порушує його гарантії матеріального забезпечення та соціального захисту, як судді у відставці, що стало причиною для звернення до суду з відповідним позовом.

19.02.2016 року представник відповідача подав до суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки оскаржене рішення Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси було прийнято на підставі положень пункту 5 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни № 213-VIII від 02.03.2015 року, тобто із дотриманням чинного законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити, зважаючи на такі обставини.

Судом встановлено, що 22.06.1987 року ОСОБА_1 був призначений на посаду народного судді Народного суду Іллічівського району міста Одеси. З 03.01.1991 року позивач був членом Одеського обласного суду, а з 04.03.2002 року працював на посаді судді Одеського апеляційного господарського суду, що підтверджується розрахунком стажу судді в матеріалах справи.

07.02.2014 року позивач звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про відставку.

Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 12.11.2015 року за № 788-VІІІ позивача звільнено з посади судді Одеського апеляційного господарського суду у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Наказом голови Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2015 року № 218-к, 20.11.2015 року позивач відрахований з посади судді Одеського апеляційного господарського суду у звязку із звільненням у відставку.

Згідно з розрахунком стажу судді, стаж роботи судді Єрмілова Г.А., який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання становить 27 років 2 місяці 2 дні, з яких стаж роботи безпосередньо на посаді судді складає 21 рік 7 місяців 8 днів. При цьому факт наявності у позивача стажу на відставку встановлена зазначеною вище постановою Верховної ОСОБА_3 України від 12.11.2015 року.

З 01.09.2015 р. відповідно доЗакону України від 17.09.2015 р. № 704-VШ „Про внесення змін у Державний бюджет України на 2015 рік" розмір суддівської винагороди, який позивач отримував, працюючи суддею Одеського апеляційного господарського, складав 24252,80 грн., з яких: 15158 грн. - посадовий оклад, 9094 грн. 80 коп. - доплата за вислугу років (60% посадового окладу), що вбачається з довідки Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 р. № 08-38/2430/2015.

26.11.2015 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси за призначенням щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі ст. 141 чинного закону України № 2453-VІ „Про судоустрій і статус суддів", викладеного в новій редакції згідно Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VIII„Про забезпечення права на справедливий суд".

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси № 8953 від 16.12.2015 року позивачу відмовлено у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посиланнями напункт 5 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни № 213-VIII від 02.03.2015 року.

З такими доводами відповідача суд погодитися не може.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, зокрема, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Зазначене знайшло своє відображення в статті 8 КАС України, за якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частина друга цієї статті зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, який діє на основі Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене узгоджується із ст. 22 Конституції України, яка передбачає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положеннями ст. 126 Конституції України закріплені основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів.

В пункті 7 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі, після звільнення від виконання обов'язків судді.

Також у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.

В рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 також зазначено, що довічне грошове утримання судді це особлива форма забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній, звільненій від сплати податків, грошовій виплаті, що забезпечує їх належним матеріальним утриманням. Особливість щомісячного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені у Конституції України та спеціальному законі України «Про статус суддів». Не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами України гарантії незалежності суддів, в тому числі гарантії їх матеріального та соціального забезпечення. Це положення узгоджується ч. 3 ст. 22 Конституції України.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обовязків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Це підтверджується й міжнародними стандартами у сфері судочинства, зокрема, згідно з п. 54 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 ОСОБА_3 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (Рекомендація № CM/REC(2010)12) "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці."

Право судді на відставку та отримання суддями за наявності стажу на посаді судді не менше 20 років, виплати щомісячного довічного грошового утримання в розмірі максимально наближеному до розміру суддівської винагороди гарантувалось п.п.2,9, ч 5 ст. 126 Конституції України та ст. 43 Закону України «Про статус суддів», ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Згідно з ч. ч. 1, 3, 4, 5ст. 109 Закону № 2453-VIсуддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначаєтьсястаттею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Відповідно до п. 9 ч. 5ст. 126 Конституції Українисуддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Частиною 6статті 111 Закону № 2453-VIвизначено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної ОСОБА_3 України.

Таким чином, суд доходить висновку, що у позивача виникло право на отримання щомісячного грошового утримання судді.

28 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року N 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" , яким викладено в новій редакції всі положення Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".

Частина третя статті 141 Закону N 2453-VI у редакції Закону N 192-VIII передбачала, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Зазначена норма була прийнята, однак не була практично реалізована, оскільки відповідно до Закону N 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» вказана частина набула нового змісту, згідно з яким:

1) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді;

2) вилучено речення щодо можливості перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді в разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Частиною 5 Закону України № 213-VIII щомісячне довічне грошове утримання обмежено до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно п.5 Прикінцевих положень вказаногоЗакону, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року взагалі скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України», «Про Кабінет ОСОБА_3 України», «;Про судову експертизу», «;Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Частиною першою статті 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Зазначений конституційний принцип знайшов відображення і в положеннях Закону N 2453-VI у редакції Закону N 192-VIII.

Так, у пунктах 8, 11 частини четвертої статті 48 цього Закону зазначено, що незалежність судді, у тому числі, забезпечується його належним матеріальним і соціальним забезпеченням та правом на відставку.

Крім того, частиною шостою статті вказаної норми права передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Тобто гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013 (Рішення N 3-рп/2013), від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005).

При цьому доводи представника відповідача про те, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213, з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне довічне утримання призначаються, зокрема відповідно доЗакону України «Про судоустрій і статус суддів», а право на призначення пенсії за віком позивач набуде після 13.02.2016 року, суд вважає необґрунтованими і безпідставними, оскільки, первинна редакція закону N 2453-VI у редакції Закону N 192-VIII у частині забезпечення гарантій незалежності суддів відповідала положенням Конституції України, принципу верховенства права в Україні.

Крім того, «Прикінцеві положення» Закону носять загальний характер, прийняті під умовами неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних на загальних підставах і фактично не скасовують норми ст. 141 спеціального закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Враховуючи вищевикладене, і те, що позивач працював суддею в період дії спеціальних Законів України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року, з наступними змінами, та «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010 року, з наступними змінами, які давали йому право на відставку та довічне грошове утримання, з урахуванням стажу роботи суддею і відповідного віку, суд вважає, що він на підставі вказаних законів і п. 9 ст. 126 Конституції України набув право на відставку з призначенням щомісячного довічного грошового утримання.

Право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці позивач мав до 01.06.2015 року і не втратив його у результаті прийняття п.5 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 02.03.2015 року №2013- VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Вирішуючи питання про задоволення позову виходячи з принципу верховенства права, який передбачений ст. 22 Конституції України, згідно з якими при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що він має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, передбаченому ч. 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI ( в редакції від 12.02.2015 року).

Розмір довічного грошового утримання повинен складати 90% заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру.

Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суд при розгляді конкретної справи застосовує Конституцію України, як акт прямої дії, так як рішення суду повинно ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Враховуючи те, що позивач є суддею у відставці, з огляду на положення статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку про те, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст.ст.8, 19, 22, 126 Конституції України, а також ч. 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»(зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року).

Враховуючи викладене, рішення відповідача за № 8953 від 16 грудня 2015 року про відмову в призначенні пенсії є таким, що порушує права та інтереси позивача і суперечить Конституції України та Закону України, який прийнятий на основі Конституції України.

Крім цього, суд відзначає, що представник відповідача помилково ототожнює поняття пенсії та щомісячного довічного грошового утримання судді, що є недопустимим, оскільки зазначене утримання є не різновидом спеціальної пенсії, як вважає представник відповідача, а гарантією суддівської незалежності.

Аналогічну правову позицію займає й Конституційний суд України. Так, урішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційним Судом Українинаведено тлумачення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що визначається як забезпечення всіх суддів, у тому числі суддів у відставці, яке є гарантією їх незалежності, як елемент статусу судді, що є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності суддів і надається для гарантування верховенства права.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявні достатні та необхідні правові підстави для скасування рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді та зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення про призначення позивачу зазначеного утримання починаючи з 26.11.2015 року згідно з довідкою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 року №08-38/2430/2015, відповідно до якої розмір його суддівської винагороди як судді Одеського апеляційного господарського суду складав 24252,80 грн.

Також, на підставі п. 1, 2 ч. 1ст. 256 КАС України, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання постанову в частині здійснення призначення та виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 159-163, 183-2, 256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання неправомірною відмову у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси від 16 грудня 2015 року № 8953 року про відмову у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного утримання, як судді у відставці.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1, починаючи з 26 листопада 2015 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, згідно з довідкою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 року №08-38/2430/2015, відповідно до якої розмір його суддівської винагороди як судді Одеського апеляційного господарського суду складав 24252,80 грн., з врахуванням, при призначені виплат, Указу Президента України № 1053 від 15.12.2009 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня працівників суду», відповідно до якого ОСОБА_1 присвоєно ОСОБА_2 звання «Заслужений юрист України».

Допустити негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Малиновський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови суду.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Суддя Ю.В. Тополева