Рішення № 56571471, 18.03.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 145/703/15-ц Провадження № 22-ц/772/934/2016Головуючий в суді першої інстанції Мазурчак А. Г.Категорія 48 Доповідач Чорний В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого : Чорного В.І.

Суддів : Медвецького С.К., Оніщука В.В.

при секретарі : Маркевич Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 28 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зазначаючи, що з 05 листопада 2005 року по 12 червня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від даного щлюбу дітей немає. Під час перебування у шлюбі сторонами придбано житловий будинок та земельну ділянку розміром 0,25 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1. У зв'язку з цим, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила поділити майно між нею та відповідачем в рівних частках, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, земельні ділянки розміром 0,15 га та 0,026 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, та визнати за нею право власності на ? частку вказаного нерухомого майна.

ОСОБА_4 звернувся в суд із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2, в якій вказав, що 18 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з приналежними до нього будівлями і спорудами та договір купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,1500 га та 0,0260 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за адресою АДРЕСА_1. Згідно вказаних договорів ціна житлового будинку з господарськими спорудами становила 5000 грн., а ціна земельних ділянок - 42004 грн. Натомість, між сторонами договорів було досягнуто домовленості, що загальна вартість вказаного домоволодіння становить 20000 доларів США, які мали бути сплачені після укладення договорів та їх нотаріального посвідчення. Задля сплати цієї суми коштів, між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк» 09 червня 2008 року було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримав кредит в розмірі 23460,30 доларів США на споживчі цілі зі сплатою за користування ним відсотків в розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з терміном повернення до 09.06.2028 року. Вважаючи, що одержане за кредитним договором майно, а саме грошові кошти в сумі 23460,30 доларів США використані на задоволення потреб сім'ї, а борг по кредиту в сумі 21594,53 доларів США, який він сплатив самостійно вже після розірвання шлюбу, ОСОБА_4, з посилання на ст. ст. 65, 70, 71 СК України та з урахуванням збільшених позовних вимог, просив поділити між ним та ОСОБА_2 в рівних частках та стягнути з останньої 264748,93 грн. компенсації ? частки коштів, сплачених ним за борговими зобов'язаннями подружжя.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 28 січня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами в АДРЕСА_1: житловий будинок, позначений на плані БТІ літ «А», прибудова «а», загальною площею 58,3 кв.м., житловою площею-33,1 кв.м., ганок, сарай «Б», огорожу № 1-3, 1/2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, площею 0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та 1/2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0260 га, кадастровий номер НОМЕР_2 в АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір в сумі 1582 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят дві) грн. 03 коп.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 245132 грн. 82 коп.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 сплачені ним судові витрати в сумі 2451 грн. 33 коп.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням в частині часткового задоволення вимог зустрічного позову, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його в цій частині скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі з 05.11.2005 року по 12.06.2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

18 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договори купівлі-продажу, за якими ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 купив житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки за вказаною адресою, а саме: земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та земельну ділянку 0,0260 га для ведення особистого селянського господарства.

Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Смоляк Л.С. та зареєстровані в реєстрі за номерами 1349, 1350.

09 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав у кредит 23460, 30 доларів США, з яких 18000 доларів США - споживчі цілі, з кінцевим терміном погашення 09.06.2028 року.

Випискою про погашення кредиту підтверджується, що кредит погашений.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою про поділ майна подружжя, як на підставу позову ОСОБА_4 вказував на те, що частина майна, про поділ якого виник спір, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: грошові кошти, що отримані ним за кредитним договором та використані в інтересах сім'ї для придбання нерухомого майна.

Правове значення в даному випадку має доведеність обставин, на які посилався позивач за зустрічним позовом в підтвердження вимог про поділ майна.

За положеннями статей 61, 70 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз'яснень, що містяться в п. п. 22, 23. 24 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11 поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ), ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Отже, при вирішенні спору про поділ майна подружжя, зобов'язання, що виникли в інтересах сім'ї між подружжям не розподіляються, а враховуються.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Це означає, що спільною власністю чоловіка та дружини, яка може ділитися між ними відповідно до ст. 68 СК України, може бути лише майно, придбане за договором, а не кошти, вже витрачені на придбання майна.

Посилання позивача за зустрічним позовом на те, що придбання нерухомого майна здійснювалося за кошти, отримані ним за кредитним договором, що відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому він має право на компенсацію відповідачем ? частки коштів, сплачених ним за борговим зобов'язанням подружжя є безпідставним, оскільки зазначені об'єкти права спільної сумісної власності є такими, що витрачаються на придбане майно, що в подальшому може бути поділено між подружжя, тому кошти, що витрачені на придбання вказаного нерухомого майна не можуть бути поділені.

Спосіб та порядок поділу спільного сумісного майна подружжя зазначені в ст.71 СК України.

Відповідно до вимог ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

У зв'язку з цим, вимога ОСОБА_4 про стягнення коштів як спосіб поділу майна, не є способом, встановленим нормами цивільного і сімейного законодавства.

Отже, враховуючи, що обраний позивачем спосіб поділу спільного майна шляхом стягнення грошових коштів, витрачених на придбання нерухомого майна не передбачений законом, тому правових підстав для задоволення вказаних вимог позивачу суд не мав.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог зустрічного позову з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду Віннцької області від 28 січня 2016 року в частині часткового задоволення позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_4 скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) В.І.Чорний

Судді: (підпис) С.К.Медвецький

(підпис) В.В.Оніщук

З оригіналом вірно: