Рішення № 56571467, 15.03.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/4330/15-ц Провадження № 22-ц/772/739/2016Головуючий в суді першої інстанції Ганкіна І. А.Категорія 19 Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А.,суддів:Вавшка В.С., Якименко М.М.,при секретаріМаркевич Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми авансу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 січня 2016 року,

у с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом ОСОБА_6 звернувся в суд 18 листопада 2015 року.

Позивач зазначав, що 4 липня 2007 року ОСОБА_7 видав йому розписку про те, що отримав від ОСОБА_6 завдаток у сумі 1500 долаів та плс двісті доларів США за продаж хати по АДРЕСА_1. При цьому в розписці не була погоджена дата продажу, оскільки на момент підписання розписки у відповідача не були готові всі необхідні документи. 10 листопада 2015 року позивачу стало відомо, що 6 листопада 2015 року відповідач відчужив будинок іншій особі.

Посилаючись на те, що відповідач добровільно повертати гроші не хоче, володіє вказаними грошовими коштами безпідставно, тому, відповідно до статті 570 ЦК України, просив стягнути з відповідача 1700 доларів США переданих у якості авансу, що відповідно до курсу НБУ на момент пред'явлення позову становить 39457 грн., а також стягнути судові витрати.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 20 січня 2016 року у задоволенні зазначеного позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно частинам 1 та 2 статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду законним і обґрунтованим визнати не можна, оскільки суд не виконав всі вимоги цивільного судочинства та допустив неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_7, згідно з виданою ОСОБА_6 розпискою датованою 4 липня 2007 року, продає ОСОБА_6 будинок у АДРЕСА_1 за 14 500 доларів США у зв'язку з чим взяв завдаток 1500 доларів плюс 200 доларів США. На розписці містяться два підписи біля прізвищ ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (а.с.3).

Встановлено і не заперечується сторонами, що зобов'язання по договору купівлі-продажу будинку як продавець ОСОБА_7 не виконав. Будинок, право власності на якого ОСОБА_7 набув згідно з ухвалою Вінницького районного суду від 25 січня 2008 року (а.с.40-41), він подарував 6 листопада 2015 року іншій особі - ОСОБА_8 (а.с.28).

Свідоцтво про право власності № 331 від 07 жовтня 2008 року на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 було видано ОСОБА_7 згідно рішення виконавчого комітету Парпуровецької сільської ради Вінницького району від 26 серпня 2008 року за № 85 (а.с.46).

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, як це вбачається із змісту рішення суду, що 1700 доларів не може вважатися завдатком у підтвердження зобов'язання про подальший продаж будинку, оскільки ОСОБА_7 не мав права на відчуження цього будинку на день видачі розписки, а саме 4 липня 2007 року та крім того позивачем не доведені ті обставини на які він посилався у обґрунтування своїх вимог, а саме не доведено, що розписку від 4 липня 2007 року написано та підписано саме ОСОБА_7, оскільки останній заперечує цей факт.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки до таких висновків суд дійшов через невідповідність своїх висновків обставинам справи та через неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

За положенням статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Судом встановлено і це не заперечується сторонами, що грошова сума 1700 доларів США не є завдатком, оскільки письмового договору про купівлю - продаж будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не укладали, а тому вказана сума в рахунок належних з ОСОБА_6 платежів є авансом, який підлягає поверненню останньому у тому ж розмірі.

Отже, оскільки у законодавстві немає заборони розпорядитися тим майном, право на яке його розпорядник набуде у майбутньому, то для правильного вирішення спору і задоволення позову не має значення та обставина, що ОСОБА_7 отримуючи гроші у розмірі 1700 доларів США в рахунок майбутнього продажу будинку ОСОБА_6 та видаючи останньому розписку про це, на той час не мав права власності на цей будинок.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже безпідставним є висновок суду про те, що відсутність права власності на будинок у ОСОБА_7 на день видачі ним розписки про отримання авансу (за змістом розписки завдатку) 1700 доларів США є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення авансу, оскільки сплачена сума 1700 доларів США не може розцінюватись як завдаток.

Безпідставним і таким, що не ґрунтується на вимогах закону є висновок суду про те, що позивач не довів того, що розписка про отримання 1700 доларів США завдатку написана та підписана саме ОСОБА_7 який заперечує обставину видачі цієї розписки.

Відповідно до положення частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинен довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлені правовідносини за аналогією закону є подібними до правовідносин позики (частина 1 статті 8 ЦК України).

Відповідно до положення частини 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

На підтвердження грошових зобов'язань та отримання грошових коштів може бути представлена розписка боржника яка посвідчує передання йому кредитором визначеної грошової суми. Така розписка є належним та допустимим доказом у разі спору про те чи отримана ця грошова сума боржником.

Таку розписку у підтвердження своїх вимог позивач надав суду.

Якщо боржник заперечує наявність цієї обставини, то він, в силу положення частини 3 статті 10 ЦПК України, має довести переконливість своїх заперечень надавши суду належні та допустимі докази.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, суд першої інстанції виконав вимоги частини 4 статті 10 ЦПК України та роз'яснив сторонам їх права та обов'язки, попередивши про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема роз'яснив відповідачу про необхідність доведення ним належними і допустимими доказами того факту, що розписку про отримання грошей він не писав, оскільки для цього необхідні спеціальні знання експерта - почеркознавця.

Оскільки відповідач відмовився від проведення почеркознавчої експертизи, вважаючи що ці обставини, а саме, що саме відповідач написав розписку, повинен доводити позивач, то суд правильно вирішив справу за наявних у справі доказів.

Проте, суд при цьому неправильно застосував норми процесуального права щодо обов'язку доказування сторонами обставин на які вони посилаються у обґрунтування своїх вимог та заперечень, безпідставно вважаючи, що обов'язок доводити факт написання розписки лежить на позивачеві, що відповідно призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, суд допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Невідповідність висновків суду обставинами справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідно до правил пунктів 3 та 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Ураховуючи зазначене вище рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, оскільки позивачем доведені належними і допустимими доказами ті обставини, на які він посилався обгрунтовуючи свої вимоги.

З ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 слід стягнути 1700 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України на час пред'явлення позову становить 39457 грн. отримані ним в якості авансу за договором купівлі-продажу будинку.

Вирішуючи заяву ОСОБА_7 про застосування позовної давності до заявлених вимог (а.с.21-22, 45) колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем не пропущено позовну давність за заявленими вимогами, а тому підстав для застосування позовної давності немає.

Зміст розписки про отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_6 завдатку у сумі 1700 доларів США на виконання зобов'язання про продаж останньому будинку не містить строку виконання зобов'язання.

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Судом встановлено, що право пред'явити вимогу до ОСОБА_7 про виконання зобов'язання у ОСОБА_6 виникло з часу коли він довідався про відчуження (дарування) 6 листопада 2015 року будинку третій особі - ОСОБА_8, а саме з 10 листопада 2015 року з Державного реєстру Іпотек, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру Іпотек (а.с.28).

За загальним положенням початку перебігу позовної давності визначеним частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, позивачем позовна давність не пропущена, а тому підстав для відмови у задоволенні позову з підстав пропущення позовної давності немає.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 88 ЦПК України з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 слід стягнути судові витрати по оплаті судового збору за подачу заяви у розмірі 487 грн. 20 коп. (а.с. 1) та 535 грн. 92 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги (а.с. 57,68), а всього 1023 грн. 12 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 січня 2016 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми авансу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 1700 (тисяча сімсот) доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України на час пред'явлення позову становить 39457 (тридцять дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати по оплаті судового збору за подачу заяви у розмірі 487 грн. 20 коп. та 535 грн. 92 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги, а всього 1023 (тисяча двадцять три) грн. 12 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено на протязі двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: В.А. Іващук

В. С. Вавшко

М.М. Якименко

З оригіналом згідно :