Постанова № 56570801, 02.03.2016, Калинівський районний суд Вінницької області

Калинівський районний суд Вінницької області

133/17/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2016 року Калинівський районний суд Вінницької області

В складі головуючого судді: Копчинського В.І.

із участю: секретаря Кулик Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Калинівка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Козятин та Козятинському районі Вінницької області про визнання відмови в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправною та зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу довічне грошове утримання судді у відставці,

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Козятин та Козятинському районі Вінницької області про визнання відмови відповідача в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправною та зобов'язання відповідача призначити та виплачувати йому щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці, починаючи з 30 листопада 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві , зазначає , що Постановою Верховної Ради України №788-УІ від 12.11.2015 року його звільнено з посади судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області у зв'язку з виходом у відставку . Наказом голови Козятинського міськрайонного суду №180-к від 27 листопада 2015 року його відраховано зі штату суддів Козятинського міськрайонного суду з 27 листопада 2015 року у зв'язку з виходом у відставку.

23 грудня 2015 року він звернувся через адміністрацію Козятинського міськрайонного суду до відповідача із заявою про призначення йому щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці.

24 грудня 2015 року адміністрація Козятинського міськрайонного суду звернулась до управління ПФ України в м. Козятин та Козятинському районі із поданням про встановлення йому щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці. До вказаного подання були додані всі необхідні документи, що передбачені розділом II «Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1 .

29 грудня 2015 року відповідач листом №1561/06-38/02 повідомив позивача про відмову в призначені довічного грошового утримання судді у відставці з посиланням на те, що Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України шодо пенсійного забезпечення» скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне довічне грошове утримання призначалось відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таку відмову відповідача у призначення щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці позивач вважає неправомірною , так як право суддів на відставку, як гарантія незалежності суддів, гарантоване положеннями п.9 ч.5 ст. 126 Конституції України та п.11 ч.4 ст. 48 і ч. І ст. 120 нині чинного ЗУ №192-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до ч.2 ст. 141 нині чинного ЗУ №192-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання.

Заяву про звільнення з посади судді Козятинського міськрайонного суду до Вищої ради юстиції позивач подав через канцелярію Козятинського міськрайонного суду 26 травня 2015 року. Тобто тоді, коли в законодавстві України не було ніяких чинних норм щодо скасування призначення суддям у відставці довічного грошового утримання.

На той час в чинному законодавстві України була норма, зміст якої граматично викладений в умовний спосіб, і ця норма стала підставою, за якої відповідач відмовив йому в призначені довічного грошового утримання судді у відставці.

А саме, положеннями пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" ЗУ від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» встановлено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" тощо.

Прийняття законодавчим органом держави норми закону, граматично викладеної в умовний спосіб, позивач вважає протиправним апріорі, оскільки таке суперечить принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права.

До того ж, позивач вважає, що зазначена норма є загальною, вона спрямована на регулювання інших питань, ніж судоустрій і статус суддів, а саме, на реалізацію заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів (пояснювальна записка до Закону № 213-УІІІ. А тому, в даному випадку правове регулювання відносин має здійснюватись відповідно до Конституції України та спеціального закону, яким є ЗУ "Про судоустрій і статус суддів"

При цьому, позивач посилається на положення частини першої статті 8 Конституції України, правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, зокрема на рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", в якому зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61), та рішення від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови", в якому ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

При цьому, позивач просить зобов'язати відповідача у разі збільшення грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснювати відповідний перерахунок раніше призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання з дня введення такої зміни.

Також позивач просить звернути постанову суду до негайного виконання у межах виплати йому звільненого від сплати податку щомісячного довічного грошового утримання за один місяць, в сумі 16949 грн. 40 кой., та зобов'язати відповідача надати суду звіт про виконання судового рішення у місячний строк з моменту набрання законної сили постановою в даній справі.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1 затверджено «Порядок подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України» (далі - Порядок).

Також позивач посилається на положення частини першої статті 126 Конституції України, якими передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. При цьому вказав, що зазначений конституційний принцип знайшов відображення і в положеннях конституційного Закону № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції ЗУ N 192-УІП «Про судоустрій і статус суддів», де у пунктах 8, 11 частини четвертої статті 48 цього Закону зазначено, що незалежність судді серед іншого забезпечується належним матеріальним і соціальним забезпеченням судді та правом судді на відставку, а згідно із частиною шостою статті 48 цього Закону при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Тобто, позивач вважає, що гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України, зокрема, у рішеннях від З червня 2013 року № З-рп/2013, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

А тому позивач вважає, що він має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання як суддя у відставці.

Щодо розміру щомісячного довічного грошового утримання позивач вважає, що йому має бути призначено виплату звільненого від сплати податку щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 82 відсотки грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з 30 листопада 2015 року, при цьому посилається на наступне.

Правовідносини між ним і державою щодо здійснення ним правосуддя від імені України виникли в травні 1998 року на підставі Указу Президента України №256/98 від 4 квітня 1998 року. До того часу, з жовтня 1994 року, він працював в органах прокуратури. На той час діяв ЗУ від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів».

Відповідно до ч.4 ст. 43 зазначеного Закону судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

7 липня 2010 року Верховною Радою України був прийнятий ЗУ №2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів»

Згідно ч. З ст. 138 цього Закону щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

12 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції закону № 192-VIII.

Відповідно до частини третьої статті 141 цього Закону щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".

Зазначену норму було прийнято, проте вона не набрала чинності й не була практично реалізована, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-У111 від 2 березня 2015 року внесено зміни до ч.З ст. 141 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 12 лютого 2015 року № 192-VI11, якими встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а ч.б цієї статті встановлено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Тобто, держава Україна протягом певного строку (понад двадцять років) на конституційному та законодавчому рівнях гарантувала право суддів на відставку та отримання суддями щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, максимально наближеному до розміру суддівської винагороди. Судді, у свою чергу, мали законні правомірні очікування отримувати задекларований державою розмір щомісячного довічного грошового утримання як один з елементів гарантії їх незалежності. В той же час, вищевказаними змінами до ст. 141 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» в черговий раз встановлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці.

Проте, позивач вважає, що таке правове регулювання державою соціального забезпечення суддів у відставці суперечить Конституції України і міжнародним стандартами у сфері судочинства. На це неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний суд України.

Зокрема, 1 жовтня 2011 року вступили в дію зміни до ст.138 ЗУ №2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів», внесені ЗУ №3668-У1 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», згідно з якими було змінено підхід до визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання та обмежено максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Проте, Конституційний Суд України рішенням від 3 червня 2013 року N З-рп/2013 частину третю та перше, друге, третє речення частини п'ятої ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Ухвалюючи зазначене рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/20008, згідно з якими визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

При цьому в рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № З-рп/2013 зазначено, що з моменту ухвалення цього рішення підлягає застосуванню частина третя ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції до змін, внесених Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судці понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

Також позивач посилається на правові висновки Верховного Суду України в постановах від 17 березня 2015 року (справи № 21-371а14, №21-429а14), від 9 червня 2015 року (справа № 21-472а15) щодо обмеження довічного грошового утримання суддів та міжнародні стандарти у сфері судочинства. Зокрема, на пункт 54 Рекомендації СМЛІес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів, відповідно до яких оплата праці судців повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.

Випадки законодавчого зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в період з 2002 по 2014 рік були предметом розгляду Конституційного Суду України і такі законодавчі зміни визнавались неконституційними.

Відповідно, він (позивач) мав законні правомірні очікування на отримання при виході у відставку задекларованого державою розміру щомісячного довічного грошового утримання, як одного з елементів гарантії незалежності.

Крім того, установлення менш сприятливих умов надання гарантій матеріального та соціального забезпечення суддям, що призначені (обрані) на посаду раніше введеного в дію нового правового регулювання, порівняно з тими умовами, що були законодавчо передбачені при призначенні (обранні) їх на посаду, за своїм значенням у системі правового регулювання практично означає зниження рівня незалежності суддів, що є недопустимим у силу положень статті 126 Конституції України та підтверджено практикою Конституційного Суду України.

При цьому позивач, посилаючись на положення ч. 2 ст. 22 Конституції України, ч.2 ст. 4 та ч.ч. 1 і 2 ст. 5 Цивільного кодексу України, вважає, що в даному випадку правове регулювання розміру щомісячного довічного грошового утримання має здійснюватися відповідно до ст. 22 Конституції України і ст. 5 ЦК України.

Тобто, відносно нього має бути застосоване законодавство, яке діяло на час призначення його на посаду судді до законодавчого зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання. А саме, положення ч.4 ст. 43 ЗУ від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів» (із змінами, внесеними відповідно до Закону України від 24 лютого 1994 року N 4015-XII "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів") та ч. З ст.138 ЗУ №2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 7 липня 2010 року, відповідно до яких щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Також позивач посилається на розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання, проведений адміністрацією Козятинського міськрайонного суду станом на 27 листопада 2015 року, відповідно до якого його стаж роботи на посаді судді складав 21 рік і 24 дні, та довідку ТУ ДСА у Вінницькій області №4-35/1177 від 01.12.2015 року, відповідно до якої його місячна заробітна плата (суддівська винагорода) станом на 26 листопада 2015 року складала 20670 гривень.

Таким чином позивач вважає, що йому має бути призначено виплату звільненого від сплати податку щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 82 відсотки грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з 30 листопада 2015 року, а саме, в сумі 16949 грн. 40 коп. (20670 х 0.82).

В судове засідання позивач не з'явився, в позовній заяві висловив просьбу розглянути справу у його відсутності.

Представник відповідача за дорученням Кучер Г.М., позов не визнала, просить відмовити в задоволенні позову. В своїх поясненнях і запереченнях на позовну заяву посилається на положення пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" ЗУ від 02.03.2015 року №213-УІП «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», де зазначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" тощо.

Дослідивши матеріали справи , вислухавши пояснення представника відповідача суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Так, судом встановлено , що відповідно до Указу Президента України №256/98 від 4 квітня 1998 року позивача було призначено суддею Козятинського районного суду , Вінницької області.

Заяву про звільнення з посади судді Козятинського міськрайонного суду до Вищої ради юстиції позивач подав через канцелярію Козятинського міськрайонного суду 26 травня 2015року .

Цю заяву позивача голова Козятинського міськрайонного суду надіслав до Вищої ради

юстиції 26 травня 2015 року за вих. №5235/15 .

Постановою Верховної Ради України №788-УІ від 12.11.2015 року позивача звільнено з

посади судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області у зв'язку з виходом у відставку .

Наказом голови Козятинського міськрайонного суду №180-к від 27 листопада 2015 року позивача відраховано зі штату суддів Козятинського міськрайонного суду з 27 листопада 2015 року у зв'язку з виходом у відставку .

23 грудня 2015 року позивач звернувся через адміністрацію Козятинського

міськрайонного суду до відповідача із заявою про призначення йому щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці

24 грудня 2015 року адміністрація Козятинського міськрайонного суду звернулась до управління ПФ України в м. Козятин та Козятинському районі із поданням про встановлення позивачеві щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці.

29 грудня 2015 року відповідач листом №1561/06-38/02 повідомив позивача про відмову в призначені йому довічного грошового утримання судці у відставці з посиланням на те, що Законом України від 02.03.2015 року №213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне довічне грошове утримання призначалось відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» .

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI, Постановою правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України" від 25.01.2008 р. № 3-1 (далі - Порядок № 3-1) та іншими законодавчими та нормативно - правовими актами.

Згідно з п.14 ч.1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально - побутове забезпечення, в тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів та статус суддів у відставці визначено Законом України " Про судоустрій і статус суддів ", яким було запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів.

Згідно з ч. 1, 3, 4, 5 ст. 109 Закону № 2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Відповідно до ч. 3 ст. 138 Закону України " Про судоустрій і статус суддів " в редакції від 07 липня 2010 року щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Право суддів на відставку, як гарантія незалежності суддів, гарантоване положеннями п.9 ч.5 ст. 126 Конституції України та п.2 ч.4 ст. 48 і ч..І ст. 120 нині чинного ЗУ №192-УПІ «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку.

Частиною першою статті 126 Основного Закону України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Зазначений конституційний принцип знайшов відображення і в положеннях Закону N 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції ЗУ N 192-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів». Так, у пунктах 8, 11 частини четвертої статті 48 цього Закону зазначено, що незалежність судді серед іншого забезпечується належним матеріальним і соціальним забезпеченням судді та правом судді на відставку. Крім того, згідно із частиною шостою статті 48 цього Закону при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Тобто гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Так, правовідносини між позивачем і державою щодо здійснення ним правосуддя від імені України виникли в травні 1998 року на підставі Указу Президента України №256/98 від 4 квітня 1998 року. До того часу, з жовтня 1994 року, він працював в органах прокуратури. На той час діяв ЗУ від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів».

Відповідно до ч.4 ст. 43 зазначеного Закону судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

7 липня 2010 року Верховною Радою України був прийнятий ЗУ №2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів»

Згідно ч. З ст. 138 цього Закону щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

12 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України № 192-УІП «Про судоустрій і статус суддів». Він прийнятий на основі положень Конституції України і в цілому відповідав їй у частині забезпечення гарантій незалежності суддів.

Так, відповідно до частини третьої статті 141 цього Закону щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює На відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".

Зазначену норму було прийнято, проте вона не набрала чинності та не була практично реалізована, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VI11 від 2 березня 2015 року внесено зміни до ч.З ст. 141 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 12 лютого 2015 року № 192-У111, якими встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а ч.б цієї статті встановлено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Тобто, держава Україна протягом певного строку (понад двадцять років) на конституційному та законодавчому рівнях гарантувала право судді на відставку та отримання ним щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, максимально наближеному до розміру суддівської винагороди. Судді, у свою чергу, мали законні правомірні очікування отримувати задекларований державою розмір щомісячного довічного грошового утримання як один з елементів гарантії їх незалежності. В той же час, вищевказаними змінами до ст. 141 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» в черговий раз встановлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці.

Проте, таке правове регулювання державою соціального забезпечення суддів у відставці суперечить Конституції України і міжнародним стандартами у сфері судочинства. На це неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний суд України.

Так 1 жовтня 2011 року вступили в дію зміни до ст.138 ЗУ №2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів», внесені ЗУ №3668-У1 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», згідно з якими довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді. В частині п'ятій цієї статті було зазначено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці ... не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Проте, Конституційний Суд України рішенням від 3 червня 2013 року N З-рп/2013 частину третю та перше, друге, третє речення частини п'ятої ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 3 червня 2013 року було відновлено дію частини третьої та перше, друге, третє речення частини п'ятої ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Ухвалюючи зазначене рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, згідно з якими визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

При цьому в рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № З-рп/2013 зазначено, що з моменту ухвалення цього рішення підлягає застосуванню частина третя ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції до змін, внесених Законом України «Про заходи шодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, а саме : «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

У постановах від 17 березня 2015 року (справи № 21-371а14, №21-429а14), від 9 червня 2015 року (справа № 21-472а15) Верховний Суд України зробив аналогічний правовий висновок щодо обмеження довічного грошового утримання суддів зазначивши, що оскільки за змістом п.4 рішення Конституційного Суду України № З-рп/2013 воно має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень, законів, визнаних неконституційними, то право на одержання довічного грошового утримання без обмеження розміру такого виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 3 червня 2013 року № З-рп/2013.

Такий підхід відповідає міжнародним стандартам у сфері судочинства. Зокрема, згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження .... виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.

На даний час в провадженні Конституційного Суду України знаходиться конституційне подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-V1 «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VI11 «Про забезпечення права на справедливий суд» у взаємозв'язку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу І, пункту 5 розділу III Закону України від 2 березня 2015 року № 213-V111 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини пятої статті 126 Конституції України.

В цьому конституційному поданні Пленум Верховного Суду України зазначив, що ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення такого рішення. Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції.

Відхилення від такого підходу свідчать про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України.

Із наведеного випливає, що Закон України від 2 березня 2015 року № 213-V111 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" не може суперечити Рішенню Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-V111 від 2 березня 2015 року внесено зміни до ст. 141 Закону України " Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року № 191-V111, згідно з якими ч. 3 цієї статті передбачає, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", ";Про прокуратуру", ";Про судоустрій і статус суддів", ";Про статус народного депутата України", ";Про Кабінет Міністрів України", ";Про судову експертизу", ";Про Національний банк України", ";Про службу в органах місцевого самоврядування", ";Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Змінами, вказаними вище до ст. 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року встановлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, ніж це було передбачено законодавством до внесення таких змін і існувало на час набуття позивачем права на відставку та призначення довічного грошового утримання, а приписами п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року фактично скасовано конституційно закріплений інститут відставки судді.

Судом встановлено, що правовідносини між позивачем і державою щодо здійснення ним правосуддя від імені України виникли в травні 1998 року на підставі Указу Президента України №256/98 від 4 квітня 1998 року. На той час діяв ЗУ від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів».

Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці був регламентований ч.4 ст. 43 зазначеного Закону.

7 липня 2010 року Верховною Радою України був прийнятий ЗУ №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»

Згідно ч. З ст.138 цього Закону щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Тобто, фактично протягом всього часу, коли позивач обіймав посаду судді, мало місце однакове та відносно стале правове регулювання розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Випадки законодавчого зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в період з 2002 по 2014 рік були предметом розгляду Конституційного Суду України і такі законодавчі зміни визнавались неконституційними.

Відповідно, позивач, виконуючи тривалий час свої службові обов'язки щодо здійснення судочинства, мав законні правомірні очікування на отримання при виході у відставку задекларованого державою розміру щомісячного довічного грошового утримання, як одного з елементів гарантії незалежності.

Крім того, встановлення менш сприятливих умов надання гарантій матеріального та соціального забезпечення суддям, що призначені (обрані) на посаду раніше введеного в дію нового правового регулювання, порівняно з тими умовами, що були законодавчо передбачені при призначенні (обранні) їх на посаду, за своїм значенням у системі правового регулювання практично означає зниження рівня незалежності суддів, що є недопустимим у силу положень статті 126 Конституції України та підтверджено практикою Конституційного Суду України.

До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч.2 ст. 5 Цивільного кодексу України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність.

З огляду на вказане, суд вважає, що в даному випадку правове регулювання розміру щомісячного довічного грошового утримання позивачеві має здійснюватися відповідно до ст. 22 Конституції України і ст. 5 ЦК України.

Практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено ьщо принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Тобто, відносно позивача має бути застосоване законодавство, яке діяло на час призначення його на посаду судді до законодавчого зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання. А саме, положення ч.4 ст. 43 ЗУ від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів» (із змінами, внесеними відповідно до Закону України від 24 лютого 1994 року N 4015-ХП "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів") та ч. З ст.138 ЗУ №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 7 липня 2010 року, відповідно до яких щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Крім того, з прийняттям Закону № 213-VIII від 2 березня 2015 року та у зв'язку з неприйняттям до 1 червня 2015 року закону щодо спеціальних пенсій, не скасовано положення ст. 141 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року, частиною другою якої передбачено щомісячне довічне грошове утримання для судді у відставці.

При розгляді заяви позивача про призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідач повинен був керуватися положеннями вищезазначеної статті, оскільки частина друга ст. 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не втратила чинності в частині права судді на відставку та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання, проведеного адміністрацією Козятинського міськрайонного суду станом на 27 листопада 2015 року стаж роботи позивача на посаді судді складав 21 рік і 24 дні.

Відповідно до довідки ТУ ДСА у Вінницькій області №4-35/1177 від 01.12.2015 року його місячна заробітна плата (суддівська винагорода) станом на 26 листопада 2015 року складала 20670 гривень.

Відповідно до п.1.2 вищевказаного Порядку щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Таким чином , суд вважає, що право позивача на щомісячне довічне грошове утримання виникло з моменту відрахування зі штату суду (починаючи з 28 листопада 2015 року, тобто з наступного дня після видачі наказу про виведення зі штату суддів).

Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порушене право ОСОБА_1 на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке передбачене чинним законодавством України на момент виникнення даного права, підлягає захисту та відновленню шляхом зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії, зокрема, призначити та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці саме з 28 листопада 2015 року виходячи з розміру 82 відсотки заробітку працюючого судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Вимоги позивача про зобов'язання управління Пенсійного фонду України у м. Козятин та Козятинському районі Вінницької області у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснювати йому перерахунок раніше призначеного довічного грошового утримання задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

В зв'язку з цим суд вважає неможливим розглядати вимоги щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень не вчиняти дії у майбутньому у зв'язку з вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.

Крім цього, суд вважає, що задоволенню не підлягають вимоги позивача щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України у м. Козятин та Козятинському районі Вінницької області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з моменту набрання законної сили рішення суду, оскільки ч.1 ст.267 КАС визначено право суду, а не обов'язок зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт, якщо рішення винесено не на користь останнього, а в даній адміністративній справі не було надано доказів можливого невиконання оскаржуваного рішення суду.

Таким чином , суд враховуючи вищезазначене приходить до висновку, що право позивача на отримання довічного грошового утримання судді у відставці порушене, а тому є підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5-12, 17-19, 94, 104-107, 94, 158-163Л83-2. 256, 267 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Козятин та Козятинському районі Вінницької області про визнання відмови в призначенні щомісячного грошового утримання судді протиправною та зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу довічне грошове утримання судді - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Козятин та Козятинському районі Вінницької області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Козятин та Козятинському районі призначити та виплачувати з 28 листопада 2015 року ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 82 відсотки заробітку працюючого судді, без обмеження граничного розміру, з урахуванням довідки ТУ ДСА у Вінницькій області № 4-35/1177 від 01.12.2015 року про суддівську винагороду.

Звернути постанову суду до негайного виконання у межах стягнення щомісячного довічного грошового утримання за один місяць.

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок Державного бюджету України, оскільки при подачі позову ОСОБА_1П був звільнений від сплати судового збору.

Копію постанови протягом трьох днів з дня складення її повного тексту надіслати для відому позивачеві та відповідачеві рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Постанова може бути оскаржена сторонами до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Калинівський районний суд протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя: підпис

З оригіналом згідно

СУДДЯ:

СЕКРЕТАР: