Рішення № 56570614, 17.03.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Височанської Н. К.

суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М.

секретар: Вівчарик Н.В.

за участю: представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «НОКІАН ШИНА» до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ-ШИНА» про стягнення заборгованості за договором про переведення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ-ШИНА», товариства з обмеженою відповідальністю «НОКІАН ШИНА» про визнання частково недійсним договору про переведення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого та за довіреністю діють ОСОБА_3, ОСОБА_5, на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 13 січня 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ТзОВ «НОКІАН ШИНА» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ТзОВ «ОЙЛ-ШИНА» про стягнення заборгованості за договором про переведення боргу. Посилалось на те, що 12 червня 2012 року між ТзОВ «НОКІАН ШИНА», з однієї сторони, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ТзОВ «ОЙЛ-ШИНА», з другої сторони, було укладено договір про переведення боргу №12/06/12, за умовами якого ОСОБА_2 передав, а ТзОВ «ОЙЛ-ШИНА» прийняло боргові зобов'язання ОСОБА_2 у розмірі 9 295 788,72грн., строком до 31 грудня 2013 року.

№22ц-370/2016 рік Головуючий у 1 інстанції: Піхало Н.В.

Категорія: 27 Доповідач: Височанська Н.К.

При цьому, п.1.4 вказаного договору визначено, що відповідач ОСОБА_2 та ТзОВ «ОЙЛ-ШИНА» несуть відповідальність перед ТзОВ «НОКІАН ШИНА» як солідарні боржники, зокрема в частині сплати суми боргу до моменту повного та належного виконання зобов'язань, а також солідарну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору №12/06/12 та договорів поставки.

З моменту укладення вказаного договору відповідачі частково погасили суму боргу в розмірі 2 724 246,74 грн., що складається: з оплати в грошовому вигляді в розмірі 949 169,08 грн., часткового повернення товару на суму 1 302 675,84 грн та взаємозаліку в розмірі 472 401,81 грн.

Проте, зобов»язання в повному обсязі не виконали.

06 серпня 2014 року ОСОБА_2 припинив свою діяльність як суб»єкт підприємницької діяльності.

Оскільки зобов»язання за договором про переведення боргу належним чином не виконано, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ТзОВ «ОЙЛ-ШИНА» з врахуванням вимог ст.625 ЦК України заборгованість у розмірі 7 494 948,52 грн., що складається із суми основного боргу в розмірі 6 571 541,98 грн., 3% річних за прострочення зобов»язання в розмірі 133 951,43 грн., інфляційних втрат в розмірі 789 455,11грн.

В лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТзОВ «ОЙЛ-ШИНА», ТзОВ «НОКІАН ШИНА» про визнання недійсним пунктів 1.4, 2.1, 3.2.2, 4.2 Договору про переведення боргу №12/06/12 від 12.06.2012 року.

Посилався на те, що за договором про переведення боргу він припинив свої боргові зобов»язання перед ТзОВ «НОКІАН ШИНА». Текст договору готувався кредитором, а тому підписуючи його, він був упевнений, що його зміст відповідає попереднім домовленостям, тому з моменту укладення даного договору саме новий боржник здійснював погашення суми боргу. Лише влітку 2014 року він дізнався про дійсні умови договору, зокрема в частині його солідарної відповідальності разом із ТзОВ «ОЙЛ-ШИНА» за грошовими зобов'язаннями.

Вважає, що пункти договору в частині солідарного обов»язку не відповідають вимогам п.п.1, 3, 4 ст.203 ЦК України, нівелюють змість договору про переведення боргу, а тому просив пункти 1.4, 2.1, 3.2.2, 4.2 договору про переведення боргу визнати недійсними.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 13 січня 2016 року позов ТзОВ «НОКІАН ШИНА» до ОСОБА_2, ТзОВ «ОЙЛ-ШИНА» про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ТзОВ «ОЙЛ - ШИНА» на користь ТзОВ «НОКІАН ШИНА» заборгованість за договором про переведення боргу №12/06/12 від 12.06.2012 року в розмірі 7 481 765,73 грн., з яких: сума основного боргу 6 560 744,99 грн., 3% річних - 133 731,35 грн. та інфляційні витрати - 787 289,39 грн.

Вирішено питання судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ТзОВ «ОЙЛ ШИНА», ТзОВ «НОКІАН ШИНА» про визнання частково недійсним Договору про переведення боргу №12/06/12 від 12.06.2012 року відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2, в інтересах якого та за довіреністю діють ОСОБА_3 та ОСОБА_5, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову ТзОВ «НОКІАН ШИНА» до ОСОБА_2 та задовольнити в повному обсязі зустрічний позов.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 червня 2012 року між ТзОВ «НОКІАН ШИНА», з однієї сторони, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ТзОВ «ОЙЛ-ШИНА», з другої сторони, було укладено договір про переведення боргу №12/06/12, за умовами якого ОСОБА_2 передав, а ТзОВ «ОЙЛ-ШИНА» прийняло боргові зобов'язання ОСОБА_2 у розмірі 9 295 788,72грн., строком до 31 грудня 2013 року.

З моменту укладення вказаного договору відповідачі частково погасили суму боргу в розмірі 2 724 246,74 грн., що складається: з оплати в грошовому вигляді в розмірі 949 169,08 грн. (670179,08 грн. + 278990 грн.), часткового повернення товару на суму 1 302 675,84 грн. та взаємозаліку в розмірі 472 401,81 грн. (433305,81 грн. + 39096 грн.). Зазначені суми сторонами визнані та не оспорюються.

Проте, зобов»язання в повному обсязі відповідачі не виконали.

Пунктом 1.4 договору про переведення боргу сторони погодили, що первісний боржник і новий боржник несуть перед кредитором солідарний обов»язок щодо сплати суми боргу до моменту повного та належного погашення (солідарні боржники), а також солідарну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов цього Договору чи Договору поставки.

Згідно пункту 2.1 Договору новий боржник і первісний боржник солідарно зобов»язуються сплатити кредитору суму боргу в термін до 31.12.2013 року.

За пунктом 3.2.2 Договору первісний боржник зобов»язується нести відповідальність перед кредитором за невиконання чи неналежне виконання прийнятих на себе зобов»язань за цим договором.

Оскільки зобов»язання за договором про переведення боргу належним чином не виконано, у відповідачів перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 6 571 541,98 грн. (9 295 788,72 грн. погоджена сторонами сума боргу за договором про переведення боргу - 2 724 246,74 грн. визнана та не оспорювана сума часткового погашення боргу після підписання договору і до моменту пред»явлення позову до суду).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних за період з 01.01.2014 року по 05.09.2014 року становить 133951,43 грн. (6 571 541,98 грн. заборгованості х 248 днів прострочення х 3%).

Сума боргу з врахуванням індексу інфляції за період з 01.01.2014 року по 05.09.2014 року становить 7360997,09 грн. (6 571 541,98 грн. заборгованості х 1,120 сукупний індекс інфляції).

Таким чином, розмір заборгованості відповідачів перед позивачем на час пред»явлення позову до суду становить 7 494 948,52 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі належним чином не виконали своїх грошових зобов'язань за договором про переведення боргу, а тому з врахуванням часткової проплати після подачі позову до суду і до часу винесення рішення, сума боргу за цим договором становить 6560744,99 грн.

Що стосується визначеного судом розміру заборгованості і доводів апеляційної скарги в цій частині, то колегія суддів не знаходить підстав для зміни рішення суду в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог.

Як вбачається з договору про переведення боргу від 12.06.2012 року, що сторони станом на 12.06.2012 року погодили розмір заборгованості в сумі 9 295 788,72 грн.

За ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору. Даний договір був ними добровільно укладений і на час його укладення розмір заборгованості ніким не оспорювався.

З позовної заяви вбачається, що з моменту укладення вказаного договору відповідачі частково погасили суму боргу в розмірі 2 724 246,74 грн., що складається: з оплати в грошовому вигляді в розмірі 949 169,08 грн., часткового повернення товару на суму 1 302 675,84 грн. та взаємозаліку в розмірі 472 401,81 грн. Зазначені суми сторонами були визнані в судових засіданнях та не оспорюються.

Таким чином, розмір заборгованості станом на час пред»явлення позову до суду становив 6 571 541,98 грн.

Позивач, скористався правом, передбаченим в ч.2 ст.625 ЦК України, і просив стягнути з відповідачів 3% річних за прострочення суми заборгованості та інфляційні втрати за період з 01.01.2014 року (з наступного дня після закінчення строку дії договору) по 05.09.2014 року (дата складання позовної заяви). Розрахунок 3% річних та індексу інфляції позивачем зроблений вірно, виходячи з розміру заборгованості 6 571 541,98 грн.

Загальний розмір заборгованості за договором про переведення боргу від 12.06.2012 року, який позивач просив стягнути з відповідачів, становить 7494948,52 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що під час розгляду справи відповідачами були здійснені часткові проплати.

З виписки АТ «ОТБ Банк» по рахунку вбачається, що за спірним договором в період з 12.09.2014 року по 20.11.2014 року між ТзОВ «НОКІАН ШИНА» та ТзОВ «ОЙЛ ШИНА» були здійснені взаєморозрахунки на суму 2800 грн. (т.4 а.с.94-95).

З платіжних доручень, що знаходяться в матеріалах справи, вбачається, що ТзОВ «ОЙЛ ШИНА» в період з 05.01.2015 року по 03.12.2015 року перерахувало на рахунок ТзОВ «НОКІАН ШИНА» заборгованість за договором №12/06/12 від 12.06.2012 року в розмірі 6000 грн. (т.4 а.с.119-138).

Отже, в ході розгляду справи ТзОВ «ОЙЛ ШИНА» на користь ТзОВ «НОКІАН ШИНА» була погашена заборгованість за спірним договором в сумі 8800 грн.

Разом з тим, колегія суддів виходить із того, що позивач в ході розгляду справи не зменшував позовні вимоги. В той же час, суд стягнув суму заборгованості 7 481 765,73 грн., яка є меншою за розмір заборгованості, який доведений станом на час пред»явлення позову до суду на суму 13182,79 грн.

Позивач не оскаржив рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру заборгованості.

Апелянт не погоджується з розміром заборгованості, посилаючись на висновок судово-економічної експертизи №31 від 10 жовтня 2015 року, яким встановлений розмір заборгованості в сумі 5 815 064,38 грн.

Однак, суд першої інстанції при постановленні рішення не врахував даний висновок судово-економічної експертизи, оскільки визнав його не повним. Сторони ж не скористались своїм правом заявляти клопотання про призначення повторної експертизи.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що відповідачі, заперечуючи розмір заборгованості, фактично не погоджуються з розміром заборгованості станом на день укладення договору про переведення боргу в сумі 9 295 788,72 грн., вважаючи його меншим. Колегія суддів не бере вказані заперечення до уваги, оскільки спірний договір сторонами добровільно укладений і був погоджений розмір заборгованості.

Оскільки позивач не подавав апеляційну скаргу на зменшення визначеної судом суми заборгованості, а доводи апеляційної скарги не містять спростування суми боргу, яку позивач врахував як добровільно погашену після укладення договору про переведення боргу і до пред»явлення позову до суду, то колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для зміни визначеного судом розміру заборгованості в сторону збільшення.

Стягуючи розмір заборгованості з відповідача ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 припинив свою діяльність як суб»єкт підприємницької діяльності, його зобов»язання за укладеним договором не припинилися і залишаються за ним як за фізичною особою.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними виходячи з наступного.

Так, до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі ст. 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною 3 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Відповідно до ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи - підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року (справа № 6-125цс13), яка є обов»язковою.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення.

Пунктами 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 1, статей 2, 12 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розглядуза правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в своїй постанові від 18 листопада 2015 року по справі №6-1737цс15.

Задовольняючи позов до ТзОВ «ОЙЛ ШИНА», суд першої інстанції зазначених вимог не врахував, безпідставно відкрив провадження по вимогам, що виникли між юридичними особами і підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, розглянув їх разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених статтями 205 цього Кодексу.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ТзОВ «НОКІАН ШИНА» до ТзОВ «ОЙЛ ШИНА» про стягнення заборгованості за договором про переведення боргу підлягає скасуванню, із закриттям провадження у справі в цій частині.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що сторони є вільними в укладенні договору і зміст правочину не суперечить вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

З тексту договору про переведення боргу від 12.06.2012 року вбачається, що первісний боржник перевів на нового боржника суму боргу, а новий боржник прийняв на себе суму боргу. В той же час, в разі невиконання чи неналежного виконання умов договору, передбачений солідарний обов»язок щодо сплати суми боргу як нового боржника, так і первісного боржника.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перш за все, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонами визначати умови такого договору.

Доводи ОСОБА_2 про те, що підписуючи спірний договір він його не читав, оскільки був упевнений, що він відповідає вимогам діючого законодавства та попередній домовленості з позивачем, є безпідставними.

Так, спірний договір укладався між юридичними особами, його укладенню передував деякий проміжок часу. А тому, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2, здійснюючи підприємницьку діяльність, мав можливість прочитати спірний договір і висунути свої заперечення щодо окремих пунктів договору. Його доводи про те, що пункти договору про переведення боргу в частині солідарної відповідальності не відповідають його внутрішній волі не доведені в судовому засіданні належними та допустимими доказами.

Посилання в апеляційній скарзі на часткове визнання первісного позову ТзОВ «ОЙЛ ШИНА» та повне визнання зустрічного позову, а отже, що дане товариство визнає ту обставину, що саме воно повинно відповідати перед первісним позивачем по зобов»язанням за спірним договором, не доводить факту порушення норм матеріального права при укладенні договору про переведення боргу в частині солідарної відповідальності відповідачів.

З огляду на викладені обставини колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновок суду в цій частині не спростовують.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого та за довіреністю діють ОСОБА_3, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 13 січня 2016 року в частині вирішення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «НОКІАН ШИНА» до товариства з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ-ШИНА» про стягнення заборгованості за договором про переведення боргу скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: