Ухвала суду № 56570530, 14.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 11сс/790/288/16 Головуючий суддя - Пашнєв В.Г.

Справа № 642/554/16-к Доповідач: Цілюрик В.П.

Категорія: ст. 399 КПК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Цілюрика В.П.,

суддів - Зубкова Л.Я., Чопенка Я.В.,

при секретарі - Мезлікіної А.С.,

за участю прокурора - Уткіна Д.Ю.,

підозрюваного - ОСОБА_1,

захисника - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 3 лютого 2016 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12016220510000365,-

В С Т А Н О В И ЛА :

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 3 лютого 2016 року було задоволено клопотання слідчого СВ Ленінського ВП ГУ НП в Харківській області у кримінальному провадженні № 12016220510000365 та застосовано стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, раніше судимого; не працюючого, неодруженого, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 01.04.2016 року (відповідно до уточненої ухвали від 09.02.2016 року) з визначенням застави у розмірі 27560 (двадцять сім тисяч пятсот шістдесят) гривень.

Приймаючи таке рішення слідчий суддя вважав доведеним існування ризиків, передбачених п. п. 1 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та доведеним існування обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_1 тяжкого кримінального правопорушення.

Не погодившись з таким рішенням підозрюваний ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в які просить скасувати ухвалу слідчого судді як незаконну, таку, що не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

Апелянт посилається на те, що з боку працівників поліції до нього застосовувались заходи психічного впливу, в результаті яких він був змушений погодитись з повідомленою йому підозрою, а при розгляді клопотання у суді першої інстанції він не вбачав сенсу розповідати судді обставини його незаконного затримання.

Заслухавши суддю-доповідача, підозрюваного та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали провадження апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Згідно наданих суду матеріалів встановлено, що ОСОБА_1 раніше був неодноразово засуджений останній раз 12.08.2015 року Комінтернівським райсудом м. Харкова за ч. 1 ст. 213, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 309 , ч. 1 ст. 70 та ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки 4 місяці. 27.01.2016 року він був звільнений з місць позбавлення волі.

Органом досудового розслідування від підозрюється у тому, що 2 лютого 2016 року приблизно о 17 годині 03 хвилин, ОСОБА_1, знаходячись на платформі № 1 залізничного вокзалу Південної залізниці на станції «Харків - Пасе», яка розташована за адресою: м. Харків, пл. Привокзальна, 1, поруч із приміською електричкою, яка готувалася до відправлення, побачив раніше не знайомого йому чоловіка, який починав посадку та у якого на плечі висіла чоловіча сумка. Побачивши це у ОСОБА_1 виник злочинний умисел направлений на відкрите викрадення чужого майна.

Реалізуючи свій умисел направлений, на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_1 підійшов ззаду до ОСОБА_3 та продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу шляхом ривка стягнув своєю правою рукою з плеча ОСОБА_3, сумку чорну з тканини, яка є для потерпілого матеріальною цінністю, та у якій знаходилися особисті речі ОСОБА_3, які для останнього мають матеріальну цінність, а саме: мобільний телефон КENEKSI E2 dual sim, грошові кошти у сумі 47 гривень, пачка сигарет «БОНД», та ксерокопія паспорту на ім'я ОСОБА_3, після чого з місця скоєння шінального правопорушення втік та розпорядився викраденим майном на власний ісуд.

Проте потерпілий ОСОБА_3, розуміючи що наздогнати ОСОБА_1 не зможе звернувся до найближчого працівника поліції та повідомив про вчинене відносно нього кримінальне правопорушення, після чого близько 17.20 ОСОБА_1, був зупинений працівниками поліції для перевірки та в ході огляду у якого були виявлені особисті речі ОСОБА_3

Відомості за вказаними обставинами 02.02.2016 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

02.02.2016 року о 17.20 ОСОБА_1, був затриманий у порядку ст. 208 КПК України безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, а 03.02.2016 року ОСОБА_1, було повідомлено про підозру у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення.

Як вірно зазначено слідчим суддею, вина ОСОБА_1, повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами: показаннями потерпілого ОСОБА_3; показаннями ОСОБА_1, де він повідомив обставини вчинення ним злочину у відношенні ОСОБА_3; проколом огляду місця події від 02.02.2016 року; рапортом співробітників Патрульної служби. При розгляді апеляційної скарги підозрюваний зазначив, що дійсно вчинив злочин у відношенні ОСОБА_3, але вважає, що його дії слід кваліфікувати як крадіжку, а не грабіж. При дачі пояснень працівникам правоохоронних органів він був у збудженому стані, тому і погодився з повідомленою йому підозрою.

Апеляційний суд вважає, що повідомлені апелянтом відомості про ніби то застосування до нього психологічного впливу при наведених апелянтом обставинах, підлягають перевірці та оцінці в ході досудового розслідування та судового слідства по суті, і не можуть свідчити про безумовну необхідність на даній стадії задоволення апеляційних вимог.

Посилання апелянта на неправильну кваліфікацію його дій також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки, ці питання підлягають зясуванню та оцінці при розгляді справи по суті, а у апеляційного суду на даній стадії, і при наявності наведених вище обставинах, немає сумніву щодо обґрунтованості повідомленої ОСОБА_1 підозри.

Слідчим суддею вивчалась можливість застосування більш мякого запобіжного заходу, але приймаючи до уваги те, що підозрюваний ОСОБА_1, не працює, не має постійного джерела прибутку, підозрюється у вчиненні умисного тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від чотирьох до шести років позбавлення волі, має непогашену судимість за вчинення корисного злочину, враховуючи наявність вищезазначених ризиків, було прийнято обґрунтоване рішення про необхідність задоволення клопотання слідчого.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не знаходить підстав вважати необґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції про існування зазначених в судовій ухвалі ризиків, а з урахуванням вагомості наявних доказів про вчинення підозрюваним вказаного тяжкого корисливого кримінального правопорушення та тяжкості покарання, яке йому загрожує у разі визнання винним у вчиненні цього кримінального правопорушення, погоджується з висновками слідчого судді про неможливість запобігання вказаним ризикам без застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий суддя, визначаючи розмір застави діяв відповідно до вимог п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 3 лютого 2016 року у відношенні ОСОБА_1 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді