Ухвала суду № 56570508, 10.03.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Винту Ю.М., Одинака О.О.

секретаря Герман Я.І.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3. ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3. ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном за апеляційними скаргами ОСОБА_3. ОСОБА_4 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2016 року,

встановила:

ОСОБА_1 у липні 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Вказував на набуття права власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, на підставі договору між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 дарування, посвідченого приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюком О.О. 27 грудня 2012 року.

Посилався на вселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 до житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться

№22ц-392 2016 рік Головуючий у 1 інстанції Кириляк А.Ю.

Категорія: 43 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

по АДРЕСА_1 Чернівецької області, бувшим власником ОСОБА_6, чинення ОСОБА_3, ОСОБА_4 перешкод у користуванні та розпорядженні власністю.

Просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 з житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, та знаття з реєстраційного обліку.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2016 року позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном задоволено частково, постановлено усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 з житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області. В решті відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 в апеляційних скаргах просять рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 підлягають відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у у здійсненні права користування та розпорядження майном частково, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.321, ч.1 ст.391 ЦК України та вважав, що ОСОБА_1 має право вимагати усунення ОСОБА_3, ОСОБА_4 перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4

На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на те, що житлові права відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 щодо розпорядження житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, є похідними від права власності колишнього власника ОСОБА_6, з припиненням для останньої права власності на жиле приміщення члени її сім"і ОСОБА_3, ОСОБА_4 втрачають право користування цим приміщенням.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність спору з зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3, ОСОБА_4

Такі висновки суду першої інстанції стверджуються матеріалами справи.

На підставі ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Предметом позову ОСОБА_1, тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 з житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, та знаття з реєстраційного обліку.

Обставинами, якими ОСОБА_1 обгрунтовував позовні вимоги, зазначав набуття права власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, та вселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 до житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, бувшим власником ОСОБА_6, чинення ОСОБА_3, ОСОБА_4 перешкод у користуванні та розпорядженні власністю.

Отже, порушене ОСОБА_1 питання про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном виникає з правовідносин між власником житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, та членами сім»ї бувшого власника.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).

До матеріалів справи приєднано договір між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округуЧернівецької області Штефюком О.О. 27 грудня 2012 року (а.с.4).

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

На підставі ч.1 ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати,

дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати,

укладати інші не заборонені законом угоди.

За змістом ч.1 ст.156 ЖК україни члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Також у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, заперечуючи проти позову, посилалися на вселення до житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, бувшим власником ОСОБА_6 у січні 2006 року, наявність сімейного побуту.

З огляду на наведене встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 є членами сім"і колишнього власника ОСОБА_6

За змістом ч.1 ст.156 ЖК України члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Таким чином, права члена сім»ї власника жилого приміщення є похідними від прав власника.

Законом не передбачено перехід прав та обов»язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім»ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).

Ураховуючи наведене зміна власника житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, є юридичним фактом, що тягне втрату бувшим власником ОСОБА_6 та членами сім»ї бувшого власника ОСОБА_3, ОСОБА_4 права користування зазначеним жилим приміщенням.

Проте судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 не є членами сім"і власника житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, ОСОБА_1

Відповідно до роз"яснень, викладених в п.39 постанови Пленуму Вищогоспеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не набули самостійного права на житло з підстав, встановлених законом.

За змістом ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі ч.4 зазначеної норми суд сприяє всебічному і повному з»ясуванню обставин справи: роз»яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов»язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

До матеріалів справи приєднано заяву ОСОБА_3 для реєстрації за місцем проживання житловому будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, за згодою власника ОСОБА_6 від 12 січня 2009 року.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо вчинення попереднім власником ОСОБА_6 та ОСОБА_8 договору найму житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області.

Само по собі посилання виконавчим комітетом Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області на наявність угод між власниками ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 щодо користування житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, не спростовує висновків суду першої інстанції про вселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 в якості членів сім"і колишнього власника ОСОБА_6

У п.33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що відповідно до положень ст.ст.391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Наведене спростовує доводи ОСОБА_3, ОСОБА_4 в апеляційних скаргах щодо обрання ОСОБА_1 способу захисту, який не відповідає вимогам закону.

Посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на здійснення ремонтних робіт, переобладнання та добудови житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, не спростовують висновків суду першої інстанції про втрату ОСОБА_3, ОСОБА_4 права користування житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 Чернівецької області.

За змістом ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Положеннями ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом абз.4 та 5 п.4 постанови Пленум Верховного суду України у «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року №7 інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку

(його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної

власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не

визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат

на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику

(покупцю) вони надавали не безоплатно.

Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника

жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві

підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних

приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку

перевищували покладений на них ст.156 ЖК обов'язок.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

За змістом ч.1 та 2 ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця

проживання особи здійснюється в день подання особою документів.

Для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в

межах України); документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній

установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян,

які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на

військовому обліку).

Відповідно до ч.1 ст.11 Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» осіб реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

Орган, до компетенції якого входить здійснення реєстрації, не залучений до участі у справі відповідачем.

Тому підстав для покладення обов»язку зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3, ОСОБА_4 немає.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази про те, що питання зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3, ОСОБА_4 було предметом розгляду компетентного державного органу.

У такому разі відсутній спір з зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3, ОСОБА_4

З огляду на наведене рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2016 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.2 ст.308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді