Вирок № 56566779, 15.03.2016, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1390/15

№ 1-кп/183/29/16

В И Р О К

іменем України

15 березня 2016 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої Крохмалюк І.П.

секретаря Лавроненко М.В.

за участю:

прокурора Жовнерчук Д.Л.

представника потерпілої ОСОБА_1

цивільного відповідача ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську в залі Новомосковського міськрайонного суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015040350000077 від 13.01.2015 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, працюючого водієм ПП ОСОБА_13, одруженого, раніше не судимого, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 РНОКПП - НОМЕР_1,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно трудового договору від 02.03.2011 року ОСОБА_4 перебуває у трудових відносинах з ПП ОСОБА_2 та працює водієм на автобусі «ЛАЗ-695 Н» державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить останньому.

13.01.2015 року приблизно о 06.20 годин водій ОСОБА_4, керуючи вищезазначеним автобусом, перебуваючи на зупиночному майданчику автовокзалу, розташованому за адресою: вул.. 195 Стрєлкової дивізії, 1-а м. Новомосковська Дніпропетровської області, де, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, здійснював маневр розвороту вправо та не переконався, що це буде безпечним і своїм маневром він не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5, яка знаходилася на зупиночному майданчику автовокзалу.

Своїми діями ОСОБА_4 порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху України: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху, водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху», що призвело до даної дорожньо-транспортної події.

В результаті даної ДТП пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді: синців на лівій молочній залозі, животі, правій бічній поверхні грудної клітини, в області правого плечового суглобу, на правому плечі, передпліччях, стегнах, гомілках, в області лівого колінного суглобу; саден на животі, лівій кісті, 1, 3-іх пальців правої стопи; переломів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 ребер справа, кісток лівої гомілки (великогомілкової та малогомілкової); розриву правої легені, пристінкової плеври справа, печінки; правосторонній гемопневматоракс (повітря та кров (біля 0.7 л.) у правій плевральній порожнині); гемоперитонеум (кров (біля 1.1 л.) у черевній порожнині); відшарування шкіри та підшкірно-жирового шару в області стегон у виді «кишень»; крововиливи у брижі тонкого кишківника, м'язах в області переломів та розривів, під внутрішню оболонку лівого шлуночка серця (плями Мінакова); нерівномірне кровонаповнення та недокрів'я внутрішніх органів, які в своїй сукупності за ступенем тяжкості відносяться до тяжких, як небезпечних для життя, та у даному випадку привели до смерті потерпілої, виникли від дії тупих твердих предметів або о такі, можливо внаслідок автомобільної травми. Смерть ОСОБА_5 настала від сочетаної тупої травми грудної клітини, живота та нижніх кінцівок, що супроводжувалося переломами ребер справа, розривами правої легені та печінки, які привели до гострої крововтрати.

При цьому технічна можливість запобігти даній дорожньо-транспортній події для водія ОСОБА_4 обумовлювало дотриманням вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, що знаходилося в причинному зв'язку з настанням ДТП, та для нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, які б не дозволили йому виконати їх.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину в скоєнні кримінального правопорушення визнав повністю, однак в подальшому вину в скоєнні кримінального правопорушення не визнав, пояснивши, що 13.01.2015 року приблизно о 06.15 годин він, керуючи автобусом на автобусній станції м. Новомосковська, став здійснювати рух задом, а потім повернути праворуч на дорогу. Він впевнився, що перешкод немає, закінчив маневр та виїхав на дорогу. Приблизно о 16.15 годин того ж дня йому показали відеозапис з камер відеоспостереження автовокзалу, де було зафіксовано як він здійснив наїзд на пішохода. Коли він здійснював рух назад, автобус колихнуло, однак він не звернув на це увагу, оскільки покриття було нерівне у зв'язку з нерівною льодяною кригою. Він не бачив людину, яку збив, оскільки на автовокзалі було відсутнє освітлення.

В судовому засіданні були досліджені докази вини обвинуваченого ОСОБА_4, а саме:

- показання потерпілої ОСОБА_6 про те, що 13.01.2015 року приблизно о 12.30 годині сусідка її батьків повідомила, що її розшукує міліція. В лікарні їй сказали, що мати впала та зламала ногу. В реанімації їй повідомили, що мати померла. В морзі вона бачила тілесні ушкодження матері та зрозуміла, що сталося щось більше, ніж падіння. Працівники міліції повідомили, що ці травми схожі на травми від ДТП. Від ОСОБА_4 їй стали відомі подробиці ДТП, те, що він рухався заднім ходом, а мати лежала та потрапила під заднє колесо. ОСОБА_4 надав їй 2.000 грн. на поховання;

- показання свідка ОСОБА_7 про те, що 13.01.2015 року приблизно о 06.05 годині він з пасажирами приїхав на автобусну станцію м. Новомосковська, де висадив пасажирів. Жінка з палицею попросила відкрити задні двері, після чого вийшла. Він пішов в приміщення автовокзалу. Коли повертався, натрапив на цю жінку, яка лежала на землі. Остання попросила її підняти та сказала, що в неї все болить. В неї був зламаний ручний візок та пошкоджений чобіт. Вона розповіла спочатку, що впала, а потім розповіла, що вдарилася об автобус. Він допоміг погрузити жінку на машину «швидкої допомоги»;

- показання свідка ОСОБА_8 про те, що 13.01.2015 року вона проводила медичний огляд водія ОСОБА_4 Він був здоровий, а тому вийшов на маршрут. Взагалі з 2010 року у ОСОБА_4 проблем зі здоров'ям не було;

- витяг з кримінального провадження № 12015040350000077 від 13.01.2015 року, згідно якого 13.01.2015 року до Новомосковського МВ надійшло повідомлення від Новомосковської ЦРЛ про те, що було надано медичну допомогу ОСОБА_5, яка отримала тілесні ушкодження в результаті ДТП;

(а.п. 65);

- протокол огляду предмету від 13.01.2015 року, в результаті якого оглянутий ручний візок, що належав потерпілій, який на момент огляду пошкоджений

(а.п. 78-79);

- речовий доказ у вигляді ручного візка, переданого на зберігання до камери зберігання речових доказів Новомосковського РВ ( з обслуговування м. Новомосковська та Новомосковського району ) ГУМВС України в Дніпропетровській області

(а.п. 80-82);

- речовий доказ у вигляді автобусу «ЛАЗ -695 Н» державний номерний знак НОМЕР_2, переданий на зберігання власнику ОСОБА_2

(а.п. 85-86);

- висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 14 від 13.01.2015 року, згідно якого у ОСОБА_4 ознак сп'яніння не виявлено

(а.п. 88);

- довідка № 240 від 13.01.2015 року Новомосковської центральної районної лікарні про діагноз, встановлений ОСОБА_5 після надання первинної медичної допомоги та копія листка виїзду швидкої медичної допомоги № 749 від 13.01.2015 року для надання допомоги ОСОБА_5

(а.п. 89-90);

- документи, що підтверджують наявність трудових відношень ПП ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також документи, що підтверджують виконання ним 13.01.2015 року трудових обов'язків

(а.п. 91-99);

- речові докази у вигляді відеодиску з камер відеоспостереження автовокзалу м. Новомосковська від 13.01.2015 року, який був оглянути в судовому засіданні та оглянута обстановка під час скоєння ДТП

(а.п. 100-101);

- висновок судово-медичної експертизи № 24/Е від 02.02.2015 року, згідно якого тілесні ушкодження у ОСОБА_5 у вигляді: синців на лівій молочній залозі, животі, правій бічній поверхні грудної клітини, в області правого плечового суглобу, на правому плечі, передпліччях, стегнах, гомілках, в області лівого колінного суглобу; саден на животі, лівій кісті, 1, 3-іх пальців правої стопи; переломів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 ребер справа, кісток лівої гомілки (великогомілкової та малогомілкової); розриву правої легені, пристінкової плеври справа, печінки; правосторонній гемопневматоракс (повітря та кров (біля 0.7 л.) у правій плевральній порожнині); гемоперитонеум (кров (біля 1.1 л.) у черевній порожнині); відшарування шкіри та підшкірно-жирового шару в області стегон у виді «кишень»; крововиливи у брижі тонкого кишківника, м'язах в області переломів та розривів, під внутрішню оболонку лівого шлуночка серця (плями Мінакова); нерівномірне кровонаповнення та недокрів'я внутрішніх органів, які в своїй сукупності за ступенем тяжкості відносяться до тяжких, як небезпечних для життя, та у даному випадку привели до смерті потерпілої, виникли від дії тупих твердих предметів або о такі, можливо внаслідок автомобільної травми. Смерть ОСОБА_5 настала від сочетаної тупої травми грудної клітини, живота та нижніх кінцівок, що супроводжувалося переломами ребер справа, розривами правої легені та печінки, які привели до гострої крововтрати. Враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень, можливо вважати, що в момент первинного контакту з травмуючим автомобілем потерпіла знаходилася у вертикальному або близькому до нього положенні, та була звернута правим боком (або близьким до нього положенні) до травмуючого автобусу, з подальшим падінням на дорожнє покриття та переїздом тіла потерпілої (в області нижніх кінцівок) колесом (колесами) автобусу

(а.п. 106-109);

- акт обстеження дорожніх умов на ділянці автомобільної дороги по вул.. 195 Стрєлкової дивізії м. Новомосковська, в якому відображені дорожня розмітка та дорожні знаки на зазначеній вулиці

(а.п. 111);

- висновок судово-автотехнічної експертизи № 70/27-36 від 22.01.2015 року та висновок судової-автотехнічної експертизи № 70/27-79 від 01.12.2015 року, згідно яких у даній дорожній обстановці водій автобуса «ЛАЗ - 695 Н» ОСОБА_4 повинен був діяти згідно вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці дії ОСОБА_4 не відповідали вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з ДТП, та в нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, які не дозволяли би йому їх виконати

(а.п. 113-114; а.п. 202-203);

- протокол огляду місця ДТП від 28.10.2015 року, який був проведений на підставі ухвали Новомосковського міськрайонного суду, згідно якого була уточнена обстановка на місці ДТП, що мало місце 13.01.2015 року на території автовокзалу м. Новомосковська

(а.п. 205-206);

- протокол проведення слідчого експерименту від 12.11.2015 року з участю учасників судового провадження, проведений на підставі ухвали Новомосковського міськрайонного суду, в ході проведення якого ОСОБА_4 показав та розповів про обставини, що мали місце 13.01.2015 року з його участю на території автовокзалу м. Новомосковська

(а.п. 209-216);

- показання свідка ОСОБА_9 про те, що він був запрошений в якості понятого при проведенні слідчого експерименту від 12.11.2015 року. Коли він сів за кермо автобуса, що був поставлений учасниками експерименту в певній точці, він подивився на вимогу слідчого в дзеркало та сказав, що нічого не бачить. Слідчий його попросив придивитися. Він встав з-за керма та побачив силует. Другий понятий також в його присутності сказав, що бачить лише силует. Протокол він особисто читав не повністю, вважав, що там все правильно відображено.

В судовому засіданні також були досліджені докази, а саме: показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які суду показали, що під час проведення слідчого експерименту від 18.01.2015 року вони були запрошені в якості понятих, в їх присутності ніякого статиста не було, вони за кермо не сідали, відстань при них не вимірювалася; протокол огляду місця дорожньо-транспортної події від 13.01.2015 року, який суд визнав недопустимим (а.п. 67-74); протокол огляду місця події від 13.01.2015 року, в якому не зазначені будь-які докази (а.п. 75-77); протокол огляду транспортного засобу від 13.01.2015 року, в ході проведення якого ніяких доказів знайдено не було (а.п. 83-84); протокол проведення слідчого експерименту від 18.01.2015 року, який судом було визнано недопустимим (103-105). Суд вважає, що вказані матеріали за своїм змістом не доводять та не спростовують обвинувачення ОСОБА_4, а тому доказового значення не мають.

Дослідивши наведені докази, суд вважає, що вони є належними та допустимими, оскільки вони кожний окремо, а також в сукупності прямо підтверджують існування обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також вони є достовірними, оскільки отримані в порядку, встановленому КПК України.

Судом були проаналізовані клопотання захисника ОСОБА_3 про недопустимість деяких доказів, а саме протоколу слідчого експерименту від 12.11.2015 року. Свої клопотання захисник ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що при проведенні вказаної слідчої дії були допущені порушення, які дають підстави суду визнати їх недопустимими, зокрема: не встановлений характер руху потерпілої в момент первинного зіткнення з автобусом (стояла, йшла, впала, тощо); якою частиною автобусу відбувся первинний контакт з потерпілою; одним або декількома транспортними засобами було травмовано потерпілу. Крім того, вважає, що при проведенні вказаного слідчого експерименту були допущені порушення норм КПК України та правил проведення слідчого експерименту: статист був не тієї статі, ні того віку та не в тому одязі, що й потерпіла; умови проведення слідчого експерименту не відповідали тим, які були під час ДТП, статист-пішохід був встановлений в кінцевій точці наїзду тощо.

Проаналізувавши доводи, викладені захисником ОСОБА_3 в своїх клопотаннях, суд дійшов до наступних висновків. Згідно висновків судово-медичної експертизи № 24/Е від 02.02.2015 року «в момент первинного контакту з травмуючим автомобілем потерпіла знаходилася у вертикальному або близькому до нього положенні, та була звернута правим боком (або близьким до нього положенні) до травмуючого автобусу, з подальшим падінням на дорожнє покриття та переїздом тіла потерпілої (в області нижніх кінцівок) колесом (колесами) автобусу». Крім того, відповідно до дослідженого відеозапису з камер відеоспостережень, вбачається, що до моменту проведення маневру ОСОБА_4, потерпіла ОСОБА_5 знаходилась у вертикальному положенні. Після цього потерпіла лежала на дорозі. Крім того, згідно того ж запису, з часу наїзду на потерпілу до часу, коли вона була знайдена, ніякі транспортні засоби та люди біля неї не проїжджали та не проходили.

Крім того, в судовому засіданні був допитаний в якості свідка понятий, який приймав участь у проведенні слідчого експерименту від 12.11.2015 року, який підтвердив та доповнив протокол слідчого експерименту, а його доповнення не спростовують результати вказаного експерименту, а саме те, що при певних діях водія можливо побачити статиста-пішохода.

П. 10.1 Правил дорожнього руху України визначає наступне: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху, водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху». Як вбачається з зазначеної норми, для водія не встановлені ніякі обмеження щодо забезпечення безпеки іншим особам. Посилаючись на те, що в цей час на зупиночному майданчику автовокзалу було темно, водій ОСОБА_4 фактично визнає те, що він не переконався в тому, що його маневр буде безпечним. Вказані висновки цілком підтверджуються висновками судово-автотехнічних експертиз від 22.01.2015 року та 01.12.2015 року.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_4 встановленою та доведеною, а його дії підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання ОСОБА_4 відповідно до ст.ст. 50-52 КК України, суд обставин, які обтяжують покарання, визначених ст.. 67 КК України, не встановив. Обставини, які пом'якшують покарання, визначені ст. 66 КК України, суд вважає щире каяття, яке полягає, на думку суду, в тому, що останній неодноразово в судовому засіданні наголошував на тому, що жалкує про наслідки своїх дій, приносив потерпілій свої співчуття, а також добровільне часткове відшкодування заподіяної шкоди.

Також суд враховує, що ОСОБА_4 раніше не судимий, за місцем мешкання та роботи характеризується позитивно, займається суспільно-корисною працею, має подяки від мешканців району, де тривалий час здійснює свою трудову діяльність.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від 3 до 8 років. З урахуванням обставин скоєння кримінального правопорушення, його наслідків, позиції потерпілої, яка на суворому покаранні не наполягала, а також обраної позиції обвинуваченого, який розкаявся в скоєному, суд вважає, що призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у вигляді мінімального покарання не сприятиме виправленню його та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень. При цьому суд вважає, що призначення максимального покарання, визначеного санкцією вказаної статті, буде занадто суворим. Суд з підстав, зазначених раніше, вважає можливим призначити ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, тобто з іспитовим строком. При цьому суд вважає, що іспитовий строк повинний бути призначений на максимальний термін.

Також суд вважає, що з урахуванням того, що ОСОБА_4 займається суспільно-корисною працею, яка пов'язана з керуванням транспортними заходами, на протязі більше ніж рік з дня скоєння ДТП до адміністративної та кримінальної відповідальності з приводу керування транспортним засобом не притягався, можливо призначити покарання без позбавлення його права керувати транспортними засобами.

Потерпілими ОСОБА_12 та ОСОБА_6 було подано цивільний позов, який у зв'язку зі смертю ОСОБА_12 був уточнений під час судового розгляду, про стягнення на користь ОСОБА_6 коштів на відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків.

Так потерпіла просила суд стягнути на її користь з ВАТ НАСК «Оранта» 14.616 грн. як відшкодування моральної шкоди на підставі ч. 3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 14.616 грн. як відшкодування витрат на поховання в порядку ч. 4 ст. 27 вказаного Закону, а також 70.768 грн. в порядку ч. 2 ст. 27 зазначеного Закону як спадкоємиці померлого батька ОСОБА_12, який по даному провадженню також був визнаний потерпілим та заявляв самостійний позов.

Проаналізувавши позов в цій частині, суд дійшов до наступних висновків. У відповідності з ч. 3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам та дітям. Загальний розмір такого страхового відшкодування цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Станом на день смерті ОСОБА_5 мінімальний розмір заробітної плати становив 1218 грн. Таким чином в цій частині позов обґрунтований та підлягає задоволенню. У відповідності до ч. 4 ст. 27 зазначеного Закону: страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір відшкодування страховиком витрат на поховання не може перевищувати 12 розмірів мінімальної заробітної плати. Таким чином у відповідності з даною статтею вказана сума складає 14.616 грн. Тому в цій частині позов також підлягає задоволенню. У відповідності до ст.. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. У відповідності до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування рівними частинами. В судовому засіданні позивачкою не було доведено, що після смерті своєї матері ОСОБА_5, яка здійснювала піклування за батьком ОСОБА_12, такий догляд стала здійснювати вона, а тому в цій частині в задоволенні позову необхідно відмовити.

Тому суд вважає, що в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.

Крім того, потерпіла просила суд стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_2: 992.692 грн. як різницю між страховою виплатою та реальним розміром моральної шкоди, завданої внаслідок смерті ОСОБА_5; 992.692 грн. як різницю між страховою виплатою та реальним розміром моральної шкоди, завданої ОСОБА_12 внаслідок смерті ОСОБА_5, право на відшкодування якої унаслідувала ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_12; 13.190 грн. як різницю між страховим відшкодуванням на поховання ОСОБА_5 та реальним розміром витрат на поховання. Цивільний відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, оскільки вважає вину ОСОБА_4 не доведеною.

Дослідивши позовні вимоги в цій частині, суд дійшов наступних висновків. У відповідності з ч. 1 ст. 1172 ЦК України: юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. В судовому засіданні було доведено, що ОСОБА_4 під час ДТП виконував свої трудові обов'язки на підставі трудового договору. Тому завдана ним шкода повинна бути відшкодована ОСОБА_2 Позивачкою були доведені витрати на поховання на загальну суму 27.806 грн. У відповідності до ч. 4 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» сума 14.616 грн. стягнута зі страховика. Тому інша частина витрат на поховання ОСОБА_5 в розмірі 13.190 грн. повинна бути стягнута з ОСОБА_2 Потерпіла ОСОБА_6 просить стягнути з цивільного відповідача моральну шкоду в розмірі 1.000.000 грн. Суд вважає, що, у зв'язку зі смертю її матері ОСОБА_5 їй дійсно було спричинено моральну шкоду. Однак суд вважає, що зазначена сума позивачкою була перевищена, а тому в частині суми моральної шкоди, її розмір повинний бути зменшений. Крім того, у відповідності зі ст.. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 06.11.2013 року по справі № 6-108цс 13, суд вважає, що з ОСОБА_2 повинна бути стягнута різниця між сумою, стягнутою зі страхової компанії та сумою, яку суд визнає доведеною щодо відшкодування моральної шкоди потерпілій. В задоволенні іншої суми в цій частині позову слід відмовити.

Також, згідно позовної заяви від 26.02.2015 року, потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_12 просили стягнути з ОСОБА_4, в тому числі, судові витрати на правову допомогу адвоката. В позовній заяві потерпілої ОСОБА_6 від 23.04.2015 року вимоги до ОСОБА_4 відсутні. Однак в судових дебатах представник потерпілої вказану вимогу підтримав. Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Дослідивши позовні вимоги в цій частині, крім відсутності таких вимог в уточненій позовній заяві, суд вважає, що вони задоволенню не підлягають ще й з тих підстав, що ч. 2 ст. 120 КПК України витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Суд вважає, що в цій частині в задоволенні позову повинно бути відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 120 КПК України, ст.. 1166, 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України, ст.. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, строком на 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 не виїздити за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця свого проживання, а також періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Позов задовольнити частково. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальних збитків 14.616 та в рахунок відшкодування моральної шкоди - 14.616 грн.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 485.384 грн. та в рахунок відшкодування матеріальних збитків 13.190 грн.

В задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Речовий доказ у вигляді ручного візка, переданого на зберігання до камери зберігання речових доказів Новомосковського РВ ( з обслуговування м. Новомосковська та Новомосковського району) ГУМВС України в Дніпропетровській області, - повернути потерпілій ОСОБА_6

Речовий доказ у вигляді автобусу «ЛАЗ -695 Н» державний номерний знак НОМЕР_2, переданий на зберігання власнику ОСОБА_2, залишити тимчасово ОСОБА_2 до вирішення питання про звернення стягнення за цивільним позовом на зазначене майно, заборона на відчуження якого була накладена ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.02.2015 року (а.п. 141-142).

Речові докази у вигляді відеодиску з камер відеоспостереження автовокзалу м. Новомосковська від 13.01.2015 року, який був оглянутий в судовому засіданні та оглянута обстановка під час скоєння ДТП, зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в апеляційний суд Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя І.П. Крохмалюк