Ухвала суду № 56563370, 16.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 333/5065/14-ц Головуючий у 1 інстанції Тучков С.С.

Номер провадження 22-ц/778/817/16 Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Пільщик Л.В.,

Суддів: Краснокутської О.М.,

ОСОБА_2,

При секретарі Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району про виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнював, до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району про виселення.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що відповідно до рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2014 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ZPS0GK00000075 від 13 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для задоволення вимог банку на загальну суму 117795,70 грн. Зазначена квартира, що належить ОСОБА_3, ОСОБА_5, перебуває в іпотеці якості забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором відповідно до договору іпотеки №ZPS0GK00000075 від 13 липня 2007 року.

В іпотечній квартирі станом на 14 листопада 2014 року зареєстровані ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та неповнолітній - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4.

14 квітня 2014 року за вихідним номером 30.1.0.0/2-624 відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_5 були направлені рекомендованими листами вимоги про виселення осіб, які зареєстровані та мешкають у іпотечній квартирі, однак зазначену вимогу відповідачами не виконано.

На підставі викладеного позивач просив суд виселити ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та неповнолітнього ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2, судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленн.,виходячи із аступного.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що в іпотеку передано 3/4 частки квартири, що були придбані не за рахунок отриманих кредитних коштів, тому відсутні передбачені законом підстави для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Судова колегія вважає висновки суду першої інстанції такими,що відповідають встановленим обставинам справи і вимогам закону, а тому є правильними .

За вимогами ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено і з матеріалів справи вбачається,що 13 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №ZPS0GK00000075, згідно з п.7.1 якого банк надав позичальнику кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 5000,00 доларів США, а ОСОБА_3, в свою чергу, зобов'язалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит у зазначеній сумі не пізніше 13 липня 2022 року та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені договором (а.с. 5-7).

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №ZPS0GK00000075 від 13 липня 2007 року між ОСОБА_3, ОСОБА_5 (іпотекодавці) та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є позивач , був укладений іпотечний договір №ZPS0GK00000075 від 13 липня 2007 року, згідно з яким іпотекодавці передали в іпотеку належне їм на праві власності нерухоме майно - двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-11).

Відповідно до п. 33.3 іпотечного договору №ZPS0GK00000075 від 13 липня 2007 року 3/4 частки квартири АДРЕСА_3 належать ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 20 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за №3622, а 1/4 частка - ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за № 625 (а.с. 132, 8-11).

Відповідно до довідок вих. № 2985 від 14 листопада 2014 року, вих. № 221 від 03 грудня 2014 року і вих. № 514 від 25 серпня 2015 року, наданих Міським комунальним підприємством «Основаніє», за адресою: АДРЕСА_1, проживають і зареєстровані ОСОБА_5 з 21.10.2004 року, ОСОБА_3 з 10.03.2005 року, ОСОБА_4 з 10.10.2005 року, ОСОБА_6 у період з 01.04.2011 року по 10.07.2015 року (а.с. 87, 93, 131).

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2014 року у цивільній справі № 333/8247/13-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про звернення стягнення, третя особа, що не заявляє самостійних вимог Комунарський районний відділ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області, залишеним ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2015 року без змін, позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ZPS0GK00000075 від 13 липня 2007 року, укладеним між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для задоволення вимог банку на загальну суму 117795,70 грн. (а.с. 12-13).

В частині 1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 ст.40 Закону України «Про іпотеку» законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч.З ст.109 Житлового кодексу України.

Виходячи із аналізу наведених правових норм, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк.

Відповідна позиція викладена в п.43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ЗО березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Позивач, посилаючись на те,що направляв на адресу ОСОБА_9 і ОСОБА_5 вимогу про звільнення жилого приміщення і надаючи на підтвердження направлення реєстри поштових відправлень від17.04.2014р(а.с.15), доказів щодо отримання відповідачами ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 письмової вимоги іпотекодержателя звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги суду не надав. Під час розгляду справи позивач не заперечував того,що відповідачі не отримували цю вимогу банку,тому судова колегія приходить до висновків про те,що позивачем порушений порядок щодо виселення відповідачів,передбачений законом.

За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ч.2 ст.109 Житлового кодексу України особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, надається інше постійне житло,про що зазначається у рішенні суду.

Оскільки 3/4 частки іпотечної квартири АДРЕСА_3 придбані ОСОБА_5 не за рахунок кредитних коштів , отриманих у позивача 13.07.2007 року , а на підставі договору купівлі-продажу від 20 вересня 2004 року, підстави для виселення відповідачів без надання іншого постійного житла відсутні, і судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні позову про виселення.

Доводи апеляційної скарги про те ,що судом неправильно застосований матеріальний закон- ст..109 ЖК України,який не підлягає застосуванню з тих підстав,що врегульовує правовідносини між сторонами у спорі щодо державного та громадського житлових фондів, є неспроможними,оскільки частиною 2 статті 109 ЖК України врегульовані питання щодо виселення осіб із належного їм на праві власності жилого приміщення і під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР в їх поєднанні.

Посилання в апеляційній скарзі на направлення відповідачам повідомлення- вимоги про виселення не може бути взятими до уваги,оскільки доказів про отримання ними вимоги банку про виселення суду не надано.

Доводи представника ПАТ КБ «Приватбанк» у засіданні судової колегії про те,що питання щодо надання відповідачам іншого житлового приміщення підлягає вирішенню лише державним виконавцем при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на ст.. 78 Закону України «Про виконавче провадження» суперечать вимогам ч.2 ст.109 ЖК України, є безпідставними, оскільки ст.78 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовує питання щодо дій державного виконавця з забезпечення виконання рішень суду про виселення осіб з наданням їм іншого жилого приміщення. Законом не передбачено право державного виконавця самостійно вирішувати питання про надання іншого жилого приміщення особам,що підлягають виселенню.

Судом повно і всебічно з»ясовані обставини справи,що мають для неї значення, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений правильно, норми матеріального і процесуального права не порушені, застосовані вірно, постановлено законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: