Ухвала суду № 56563344, 16.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 335/2108/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Апаллонова Ю.В.

Провадження № 22-ц/778/1561/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«16» березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2016 року по справі

за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», ОСОБА_4 товариства з обмеженою відповідальністю «Харвест ОСОБА_5Л.», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ОСОБА_6 Менеджмент», про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до ПАТ «Омега Банк», ОСОБА_4 ТОВ «Харвест ОСОБА_5Л.», про визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між акціонерним комерційним банком «ТАС-Коммерцбанк», надалі перейменованим в ПАТ «СВЕДБАНК» та ПАТ «Омега банк», та ОСОБА_4 ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.» укладено кредитний договір № 15-К/ЗРД від 26 липня 2007 року, у відповідності до п. 1.1. якого банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, в розмірі 1 200 000,00 доларів США зі строком з 26.07.2007 року до 30.06.2012 року зі сплатою процентів у розмірі 12 %. Цільове призначення кредитної лінії: рефінансування кредитної заборгованості в інших банках (п.1.5.договору).

Пунктами 2.4-2.6 кредитного договору передбачені обставини, які звільняють банк від обов'язку щодо надання грошових коштів. Також, в тексті кредитного договору відсутня інформація щодо відкритого рахунку для отримання грошових коштів у порядку, передбаченому п.2.3. кредитного договору.

26.07.2007 року на забезпечення виконання кредитного договору укладено іпотечний договір № 15-3/ЗРД, відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Антенна, 11, м. Запоріжжя. Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань боржника ОСОБА_4 ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.» за кредитним договором перед ПАТ «Омега Банк» він виступив фінансовим поручителем згідно договору поруки від 29.05.2009 р.

Згідно п.3.2. кредитного договору, проценти за користування кредитною лінією нараховуються банком виходячи із умови тривалості року 360 днів та фактичної кількості днів у місяці.

Вважає зазначений пункт 3.2. таким, що порушує права споживачів та суперечить ЦК України, виходячи з наступного.

Зменшення днів в році збільшує відсоткову ставку, через що умови кредитування, які були в реальності встановлені в кредитному договорі, не відповідають волевиявленню ОСОБА_4 ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.» та вимогам закону.

На його думку, банк приховав від ОСОБА_4 ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.» повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позичальника в оману.

На підставі ст.ст. 203, 215, 236 ЦК України просив визнати кредитний договір № 15-К/ЗРД від 26 липня 2007 року недійсним.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2015 року в якості третьої особи по справі залучено ТОВ «Компанія з управління активами «ОСОБА_6 Менеджмент».

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог ст.ст. 146, 150, 155 ЦПК України, невідповідність висновку суду щодо відповідності вимогам чинного законодавства методу розрахунку процентів «факт/360», просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Згідно вимог ч. 2 ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Представник ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.» ОСОБА_7 подав до суду заяву про перенесення судового засідання з посиланням на відрядження, не надавши при цьому доказів.

Крім того, ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.» є юридичною особою, і товариство вправі уповноважити на представництво своїх інтересів будь-яку особу, надавши їй належним чином оформлену довіреність.

Таким чином, представництво юридичної особи не повязано з конкретною особою.

Оскільки ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.» повідомлено належним чином про час і місце розгляду справи, поважність причин неявки не встановлена, колегія суддів відхилила клопотання про відкладення розгляду справи.

ОСОБА_3 отримав повістку, право на участь у судовому засіданні не використав, причини неявки не повідомив. У відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України неявка ОСОБА_3 не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, представника ТОВ «Компанія з управління активами «ОСОБА_6 Менеджмент», перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору.

Фактична сторона справи встановлена з додержанням норм процесуального права, оцінка доказам дана за правилами ст.212 ЦПК України, щодо встановлених обставин справи суд дійшов вичерпних юридичних висновків і правильно застосував норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову у позові є неприйнятними, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Відповідно до статті 14 ЦК України цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 ст.174 ГК України, господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом ( ст.175 ГК України).

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч.1 ст. 230 ЦК України передбачено, що суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу).

Згідно ч.1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

ОСОБА_3, звертаючись до суду з позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору, а також в апеляційній скарзі, не наводить і не вказує обставин, визначених ст.ст. 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України, з наявністю яких законодавець пов'язує можливість визнання договору недійсним.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_8 не є стороною кредитного договору № 15-К/ЗРД від 26 липня 2007 р., він діяв відповідно до Статуту від імені ОСОБА_4 ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.» як генеральний директор (а.с.60-63).

Кредитний договір укладено між «ТАС-Коммерцбанк», надалі перейменованим в ПАТ «СВЕДБАНК» та ПАТ «Омега банк», та ОСОБА_4 ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.» у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та скріплено печатками сторін, як цього вимагають приписи статей 207, 208 Цивільного кодексу України.

Отже, суд обґрунтовано визнав, що положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються у даних правовідносинах.

Сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абз. 1 п. 4 ст. 179 ГК України, ст. 627 ЦК України).

ОСОБА_8 заявив позов про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що передбачений у п.3.2 кредитного договору порядок нарахування процентів методом «факт/360» суперечить ЦК України, і застосування банком зазначеного методу для визначення суми плати за користування кредитними коштами призводить до прихованого збільшення відсоткової ставки, що було приховано від ОСОБА_4 ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.».

Можливість застосування методу «факт/360» для обрахування процентних доходів і витрат передбачено п.1.18 Постанови НБУ від 18.06.2003 року «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України». Застосування зазначеного методу розрахунку процентів не суперечить вимогам законодавства і є результатом домовленості сторін кредитного договору.

Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України, статей 1 та 3 ЦПК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а тому під час розгляду спору в суді доказуванню підлягає не лише сам по собі факт порушення норм матеріального права, зокрема і в сфері договірних правовідносин під час укладення договору, а підлягають встановленню обставини доведеності порушення законних прав позивача, їх істотності та з'ясуванню, в чому саме полягає порушення його законних прав.

Позичальник Українсько-іспанське ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.» не оспорює дійсність договору. ОСОБА_3, заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору посилається на помилку та оману позичальника -ОСОБА_4 ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.» з боку банку щодо відсоткової ставки за кредитом, та не зазначає і не доводить щодо яких умов правочину помилявся та був введений в оману саме позивач.

Положеннями ч. 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Договір поруки має додатковий до основного зобов'язання, кредитного договору, характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність.

ОСОБА_3 виступив поручителем за виконання кредитних зобовязань ОСОБА_4 ТОВ «Харвест ОСОБА_5, С.Л.», і договір поруки № 9-П/ЗМКЦ від 09 червня 2009 року укладено на умовах обізнаності поручителя з природою вчинюваного ним правочину, з умовами основного договору та обовязками боржника за ним, про що свідчить його особистий підпис на договорі.

З огляду на викладене, доводи ОСОБА_8, що передбачений договором порядок визначення розміру плати за користування кредитними коштами є таким, що вводить в оману, є безпідставним.

Таким чином, дослідивши умови кредитного договору, надавши правову оцінку п.3.2 кредитного договору №15-К/ЗРД від 26 липня 2007 року, суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним, у зв'язку із чим обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 в позові.

Доводи апеляційної скарги щодо висновків судово-економічної експертизи, яка була призначена та проведена за ухвалою суду, проте, на думку ОСОБА_8 безпідставно не прийнята судом при ухваленні рішення, є неприйнятним.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом судового розгляду у даній справі є позов про визнання недійсним кредитного договору, і в предмет доказування не входить з'ясування обставин щодо фактичного розміру відсоткової ставки при застосуванні порядку нарахування процентів методом «факт/360». Отже, порушені питання перед експертом та його висновки не мають значення для правильного вирішення справи. Питання відповідності договору закону носить правовий характер і його вирішення у відповідності до ст.214,215 ЦПК України входить до компетенції суду.

Виходячи з предмета спору, з врахуванням положень статей 58 і 59 ЦК України щодо належності і допустимості доказів, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів порушення прав позивача доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Апеляційна скарга не містить доводів про порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: