Ухвала суду № 56562430, 01.03.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/6091/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

01 березня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого судді Леска В.В.

суддів Кожух О.А., Кондора Р.Ю.

при секретарі Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання окремих пунктів кредитного договору недійсними за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 11 листопада 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

17 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання окремих пунктів кредитного договору недійсними.

Позов мотивував тим, що 28 березня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» (далі Банк) було укладено кредитний договір №MKA0GA0000000008, згідно умов якого ПАТ КБ «Приватбанк» зобовязався надати позичальнику кредит у розмірі 30 000 доларів США на термін до 27 березня 2023 року, а позивач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Позивач вказував на те, що укладений договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлений особливий порядок укладення. Умови кредитного договору суперечать Закону України «Про захист прав споживача», оскільки відповідачем не надано позивачу ні оригіналу кредитного договору, ні невідємних додатків до кредитного договору (Додаток №1 та Додаток №2).

Неодноразові усні та письмові звернення до відповідача не дали результатів, і лише 18 серпня 2015 року було надано письмову відповідь та додано запитувані ксерокопії документів, зокрема, Додаток №2 до кредитного договору.

11 серпня 2015 року відповідачем було надано довідку, згідно якої заборгованість позивача за вказаним кредитним договором становить 40 770,17 дол. США. За допомогою підрахунків незрозумілою виникла різниця у розмірі 1 247,16 дол. США. Як вбачається з графіку за період з 28.03.2008 року по 31.12.2014 року позивач отримав кошти, у розмірі 1 783,71 дол.США, як оплату винагороди за резервування ресурсів. Однак, даний споживчий кредит не потребував операції з резервування коштів, і отже умови про сплату винагороди за необовязкове резервування, яке не передбачене чинним законодавством, включені до кредитного договору безпідставно.

Крім того, Додаток №1 до кредитного договору взагалі не відповідає Додатку до Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженого Постановою Правління НБУ 10.05.2007 року №168. Також на позивача повністю віднесено всі витрати по девальвації гривні і зростанню курсу валют.

Вважаючи вказані договірні умови несправедливими, позивач, посилаючись на те, що даний споживчий кредит не потребував операції із резервування коштів і умови про сплату позивачем винагороди за необовязкове резервування коштів не передбачені чинним законодавством включені до кредитного договору безпідставно, що на його думку, в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України свідчить про недійсність кредитного договору в цій частині, просив винести рішення, яким:

- визнати дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо включення до тексту кредитного договору №MKA0GA0000000008 від 28 березня 2008 року умову про обовязок сплати ОСОБА_1 винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів та нарахування такої винагороди незаконними;

- визнати умову кредитного договору № MKA0GA0000000008 від 28 березня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, щодо обовязку останнього сплачувати винагороду за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів недійсною;

- зобовязати ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути кошти отримані в рахунок сплати винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96% річних від зарезервованих ресурсів та направити кошти на оплату заборгованості по тілу кредиту.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 11 листопада 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання окремих пунктів кредитного договору недійсними відмовлено.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалене при неповно зясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, позивач просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що умовами кредитного договору не визначено в чому полягає надання Банком послуг позивачу за резервування ресурсів та яка природа цих послуг, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,96% річних від суми зарезервованих ресурсів не є послугою для позивача у визначенні п. 17 ч. 1 т. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та не надано доказів того, що відповідачем здійснено резервування коштів на суму виданого кредиту і, що позивачем використовувалися саме зарезервовані кошти банку.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 просила відхилити апеляційну скаргу як необгрунтовану та безпідставну й залишити без змін рішення суду першої інстанції, ухвалене з дотримання вимог закону.

ОСОБА_1 повторно не зявився в судове засідання, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення судової повістки. Перебування позивача на амбулаторному лікуванні з 25 лютого 2016 року не є поважною причиною неявки в судове засідання. Тому судова колегія вирішила відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянути справу у відсутності ОСОБА_1, а клопотання про відкладення розгляду справи відхилити.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним та обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Давши належну оцінку доказам у справі, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, а його висновки узгоджуються з матеріалами справи і відповідають закону.

Встановлено, що 28 березня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» (далі Банк) було укладено кредитний договір №MKA0GA0000000008 від 28 березня 2008 року, згідно умов якого ПАТ КБ «Приватбанк» зобовязався надати позивачу кредит у розмірі 30 000 доларів США на термін до 27 березня 2023 року, а позивач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Таким чином, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» виникли відносини договору кредиту, які, відповідно до ст. 1054 ЦК України полягають у тому, що банк (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Розділом 4 договору передбачено резервування банком ресурсів у розмірах, зазначених у графіку погашення кредиту (Додаток № 2 ) до даного Договору і надає позичальнику право на їх використання, за яке позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі, визначеному у п. 8.1. Договору.

З Додатку № 2 до кредитного договору від 28 березня 2008 року вбачається, що сума коштів за резервування кредитних ресурсів входить до складу щомісячного ануїтетного платежу за договором, загальний розмір якого щомісячно становить 392,03 дол. США.

Згідно ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відмовляючи в задоволенні позову суд вірно виходив із недоведеності вимоги позивача, що положення кредитного договору щодо резервування ресурсів суперечать вимогам Закону і що пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено Банком, також є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 8.1 кредитного договору, позивач сплачує банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів.

Крім того, згідно розділу 4 «Резервування ресурсів» у договорі було визначено з самого початку, тобто позивач до підписання договору та додатків до нього, у якому наглядно зазначені суми, які підлягають сплаті за резервування, мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитися від укладення договору.

Встановлення вказаної винагороди не суперечило Правилам НБУ та нормам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції на день укладення договору).

Посилання позивача на Правила резервування коштів за залученими уповноваженим банком депозитами і кредитами (позиками) в іноземній валюті від нерезидентів, затверджені постановою Правління НБУ від 18.06.2008 № 171 (реєстрація в Мін'юсті від 09.07.2008 за № 617/15308), є безпідставними, оскільки відповідна редакція Закону та Правила резервування коштів набрали чинності після укладення договору (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» з 16.10.2011, Правила з 01.08.2008) і як такі не регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, позивачем не було доведено, що положення Кредитного договору щодо резервування ресурсів суперечать вимогам Закону, а тому судом правомірно відмовлено в задоволенні позову.

Доводи позивача ОСОБА_1 відносно дотримання ним строків позовної давності при зверненні до суду з цим позовом є безпідставними.

Як встановлено судом, спірний кредитний договір укладений сторонами 28 березня 2008 року, що свідчить про те, що з указаної дати позивач знав про невідповідність оспорюваних ним умов кредитного договору вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», однак з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 17 вересня 2015 року, що значно перевищує трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України.

Доводи позивача в частині того, що про порушення Банком його прав, як споживача, стали йому відомі лише після ознайомлення з довідкою Банку від 11 серпня 2015 року про заборгованість за кредитним договором є безпідставними, оскільки ці обставини не можуть бути поважною причиною пропуску процесуального строку.

Також колегія суддів не бере до уваги доводи позивача в частині відсутності підстав застосування строку позовної давності, зважаючи на те, що спірний кредитний договір на час розгляду цієї справи є чинним, оскільки, відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В даному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що початком порушення прав позивача є день укладання договору.

Встановлено, що в ході розгляду справи відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з заявою про застосовування строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням вище викладеного можна погодитись і з висновком суду про відмову у позові за пропуском строку позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги на законність судового рішення не впливають.

Рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права й підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.

З огляду на викладене та на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу позивача слід відхилити як необгрунтовану та безпідставну і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 11 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: