Рішення № 56560479, 22.12.2014, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/18503/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарях Сиченко К.О., Бородіні А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У липні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди посилаючись на те, що 11.04.2013 року позивач була прийнята на роботу до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на посаду виконуючого обов'язки начальника обласного управління «Дніпропетровськекоресурси». З 13.05.2014 року по 27.05.2014 року ОСОБА_1 перебувала у додатковій відпустці. З 27.05.2014 року по 31.05.2014 року позивач заходилась на лікарняному. Згідно наказу № 117 від 15.05.2014 року ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади з 28.05.2014 року. В день звільненні, позивачу не була видана трудова книжка та не проведено повний розрахунок, роботу на іншій посаді запропоновано не було. Трудова книжка і розрахунок був проведений 27.06.2014 року. Тому позивач просить суд поновити її на посаді виконуючого обов'язки начальника обласного управління «Дніпропетровськекоресурси» Державного підприємства з питань поводженя з відходами, як вторинною сировиною, стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та затримки видачі трудової книжки та моральну шкоду.

В судовому засіданні представником позивача було подано до суду заяву про збільшення позовних вимог відповідно до якої, просить поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов»язки начальника Обласного управління «Дніпропетровськекоресурси» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.06.2014 року до дня поновлення на роботі; стягнути 7944 грн. 84 коп. середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку; стягнути моральну шкоду в розмірі 20000 грн.; відшкодувати витрати на правову допомогу та судові витрати.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позивач була звільнена у зв'язку із неможливістю переведення на іншу роботу на момент звільнення. Також зазначає, що позивача було звільнено наказом №117-к від 15.05.2014 року, а не з 02.06.2014 року, як це зазначає представник позивача. .

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку.

Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, наказом № 197-к від 11.07.2013 року ОСОБА_1 була прийнята виконуючою обов»язки начальника Обласного управління «Дніпропетровськекоресурси» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, на час до вирішення питання про призначення на посаду, з окладом згідно штатного розкладу (а.с.8).

Наказом № 117-к від 15.05.2014 року ОСОБА_1, в.о. начальника Обласного управління «Дніпропетровськекоресурси» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, звільнити 28 травня 2014 року у зв»язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, згідно з п.6 ст. 40 КЗпП України (а.с.9). Підставою винесення даного наказу стало рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05.05.2014 року (а.с.45-48).

В зв»язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 в період з 27.05.2014 року до 31.05.2014 року наказом № 129-к від 02.06.2014 року було внесено зміни до наказу № 117-к від 15.05.2014 року, а саме звільнено ОСОБА_1 02.06.2014 року (а.с.44).

Наполягаючи на позові представник позивача в судовому засідання пояснив, що в порушення частини 2 ст. 40 КЗпП України, позивачу при звільненні не було запропоновано жодної вакантної посади.

Відповідно до ч.1 п.6 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення сстроку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2,6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В преамбулі наказу № 117-к від 15.05.2014 року зазначено, що на виконання рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 травня 2014 року про поновлення на посаді ОСОБА_2 та неможливістю подальшого працевлаштування ОСОБА_1 у зв»язку з відсутністю вакансій у штатному розписі Обласного управління «Дніпропетровськекоресурси» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставина, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На виконання вимог вказаної стаття представником позивача не надано жодного доказу, що на момент звільнення ОСОБА_1 з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною були вакантні посади, на які можна було перевести позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що припинення трудових відносин сторін було здійснено на законних підставах. Оскільки, суд відмовляє в поновленні на роботі також не підлягає задоволенню вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02.06.2014 року.

Що стосується вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за затримку проведення повного розрахунку при звільнення по день фактичного розрахунку, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В судовому засіданні встановлено, що в день звільнення з ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку.

На а.с. 72 міститься відомість на виплату грошей № 5 за червень місяць, яка підписана головним бухгалтером Олійник В.П. та керівником Плешаковою Т.О. 26 червня 2014 року. З додатку, до цієї відомості вбачається, що ОСОБА_1 отримала 14580 грн. 67 коп. В даному документі відсутня дата отримання грошей. (а.с.71). З копії розрахункового листа по заробітній платі за червень 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 виплачено через касу 13914 грн. 13 коп. (а.с.85).

Інших даних про день та час отримання грошей ОСОБА_1 в матеріалах справи не має, а тому суд вважає встановленим факт, що позивач отримала повний розрахунок лише 26.06.2014 року, тобто не вдень звільнення, як того вимагає закон.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач просить суд стягнути середній заробіток за час затримки проведення повного розрахунку при звільнення по день фактичного розрахунку, тобто з 03.06.2014 року по 26.06.2014 року.

Враховуючи, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, суд вважає, що стягненню підлягає середній заробіток за час затримки проведення повного розрахунку при звільнення у розмірі 10076 грн. 58 коп. (з розрахунку, що середньоденна заробітна плата складає 559 грн. 81 коп., час затримки розрахунку складає 18 днів).

Враховуючи, що позивачем неправильно вирахувана сума, яка підлягає стягненню суд відповідно до ст. 11 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути 10076 грн. 58 коп.

Позивач також просить суд стягнути моральну шкоду, яка полягає в тому, що оскільки заробітна плата є єдиним засобом до існування, тому їй прийшлося звернутися до друзів та знайомих, щоб позичити грошей для проживання, що стало для неї психологічною травмою та створювало моральний дискомфорт та приниження.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки позивачем не додано жодного доказу на підтвердження спричинення фізичних та моральних страждань, негативних наслідків від отриманих хвилювань, суд вважає, що позов в частині стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 79 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що витрати на правову допомогу входять до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу ст.ст. 56 та 84 Цивільного процесуального кодексу України ці витрати мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допускаються до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь в розгляді справи.

Виходячи із системного тлумачення положень ст.ст. 56, 79, 84 Цивільного процесуального кодексу України витрати понесені позивачем до подання позову до суду не є витратами на правову допомогу.

Витрати понесені позивачем до відкриття провадження у справі є збитками, які особа зробила для відновлення свого порушеного права (п.1 ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України) та можуть бути відшкодовані особі у разі пред'явлення вимог про стягнення таких збитків.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо): порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Як убачається з матеріалів справи, в межах даного спору інтереси позивача ОСОБА_1 здійснює представник ОСОБА_5, повноваження представника підтверджується довіреністю від 24.07.2014 року (а.с.33) та договором про надання юридичних послуг № 26\06-14 від 26.06.2014 року (а.с.91), доказів, що мають підтвердити правовий статус даної фізичної особи, як адвоката, відповідно до положень Закону України "Про адвокатуру", або фахівця в галузі права суду надано не було.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про відшкодування з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Частиною 1 ст. 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 243 грн. 60 коп. судового збору.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 40, 116, 117 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (код ЕДРПОУ 20077743) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) 10076 грн. 58 коп. середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (код ЕДРПОУ 20077743) на користь держави 243 грн. 60 коп. судового збору.

До суду може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні при його проголошенні протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя