Рішення № 56560409, 23.10.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/2861/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарях Бородіні А.А., Бондаревій Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 12 760 000 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що у травні 2006 року він та ОСОБА_3 передали ОСОБА_2 1 600 000,00 доларів США, кожний -по 800 000,00 доларів США, в розрахунок у майбутньому за земельні ділянки, в кількості 134 штуки, які знаходяться на території Громадської організації Садового товариства "Українська земля", у зв'язку з чим ОСОБА_2 надав позивачу розписку про отримання грошових коштів і зобов'язався повернути вказану суму до оформлення ОСОБА_4 довіреностей на купівлю-продаж зазначених земельних ділянок, однак договір купівлі-продажу земельних ділянок, що знаходяться на території Громадської організації Садового товариства "Українська земля", взагалі не був укладений, та на звернення позивача йому грошові кошти не повернуто, тож, у зв'язку з не укладенням договору купівлі-продажу земельних ділянок. Указана розписка є по суті договором схову та доручення, які відповідач не виконав, а тому останній, просить на цей час, саме з даних підстав повернути належне йому майно.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 12 760 000 грн.

Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві, та пояснень, наданих позивачем під час судового розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити, пояснив, що 31.05.2006 року в офісі по вул. Ізюмській у м. Києві ним було отримано грошові кошти в сумі 1 600 000,00 доларів США від ОСОБА_3, в присутності ОСОБА_7 та ОСОБА_8, оскільки зазначені особи мали намір придбати 134 земельні ділянки, про що написано відповідну розписку. Прізвище ОСОБА_1 ним було вписано у розписку за проханням ОСОБА_3, при цьому ОСОБА_9 був відсутнім, оскільки знаходився в цей час за межами України. Грошові кошти ним було отримано в рахунок майбутнього укладення договорів купівлі-продажу 134 земельних ділянок. Обов'язок щодо домовленості по оформленню довіреностей і договорів купівлі-продажу земельних ділянок було покладено на ОСОБА_4 Через деякий час ОСОБА_3 було повідомлено про укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок, у зв'язку з чим ним передано отримані кошти продавцям. Таким чином, за спірними зобов'язаннями відповідач себе вважає посередником між продавцями земельних ділянок та покупцем ОСОБА_3, оскільки він фактично був перевізником грошей та документів на земельні ділянки.

Представник відповідача ОСОБА_10 в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила в позові відмовити, з підстав, наведених відповідачем в судовому засіданні та письмових запереченнях, зокрема враховуючи судове рішення ВСУ у справі за позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Громадська організація Садове товариство "Українська земля", про повернення безпідставно отриманих коштів.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, відповідача, його представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, 31.05.2006 року ОСОБА_2 було написано розписку про отримано від ОСОБА_1 та ОСОБА_11 грошових коштів в сумі 1 600 000,00 доларів США, в розрахунок за земельні ділянки в кількості 134 штуки, що знаходяться на території Громадської організації Садове товариство "Українська земля", та ОСОБА_2 зобов'язався гарантувати повернення суми коштів до оформлення ОСОБА_4 довіреностей на купівлю-продаж земельних ділянок, про що свідчить письмова розписка ОСОБА_2, копію якої долучено до матеріалів справи. (а.с. 9).

При цьому, під час передачі коштів позивач присутнім не був, оскільки знаходився за кордоном, в Ізраїлі та згідно з його поясненнями, наданими у судовому засіданні, він коштів у банку не брав, будь-яких підтверджень про зняття коштів із рахунку в банку не має.

З постанови Верховного суду України у справі № 6-88цс13 від 02.10.2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Громадська організація Садове товариство "Українська земля", про повернення безпідставно отриманих коштів випливає, що саме ОСОБА_3 передавав відповідачу свої кошти, а не позивач, апріорі, останній, будучи партнером ОСОБА_3 по бізнесу, лише, у телефонному режимі, попросив зазначити в розписці і його для того, щоб брати участь у даному проекті і все (а.с. 25-33).

Також судом в ході судового розгляду цієї справи встановлено, що ОСОБА_2 виконав свої зобов'язання стосовно передачі коштів відповідному представнику продавців і 134 договори купівлі-продажу земельних ділянок були укладені й нотаріально посвідчені та після цього ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 розписку про відсутність будь-яких із його боку претензій щодо виконання останнім домовленостей за укладеними угодами.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Так, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ст. 509 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України регламентовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ст. 527 ЦК України).

У даному випадку в ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_3 в травні 2006 року в офісі по вул. Ізюмській у м. Києві передав ОСОБА_2 свої власні кошти в розмірі 1 600 000,00 дол. США, як гарантовану суму для купівлі земельних ділянок, про що ОСОБА_2 написав відповідну розписку. ОСОБА_1, який був його партнером по бізнесу, лише в телефонному режимі попросив зазначити його також в борговій розписці для того, щоб мати рівні обов'язки по даному проекту, і все, тобто своїх коштів не передавав, та в той день перебував у Ізраїлі.

Таким чином з встановленого вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взагалі не виникало жодних зобов»язань.

На цей час, ОСОБА_2 виконав свої зобов'язання стосовно передачі коштів відповідному представнику продавців і 134 договори купівлі-продажу земельних ділянок були укладені й нотаріально посвідчені та після цього ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 розписку про відсутність будь-яких із його боку претензій щодо виконання останнім домовленостей за укладеними угодами.

З таких умов, на цей час, умови зобов»язання відповідачем виконано, про що власне і свідчить відсутність претензій до нього у ОСОБА_3, а доводи позивача про наявність у нього правочину з відповідачем, враховуючи те, що 31.05.2006 року він перебував у Ізраїлі, підтверджень того, що брав кошти у банку не має, як і будь-яких підтверджень про зняття коштів із рахунку в банку, в сукупності з нормами ЦК України, суд вважає сумнівними, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

При цьому, судом враховується те, що аналогічних висновків за своєю суттю дійшов і Верховний суд України у справі № 6-88цс13 від 02.10.2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Громадська організація Садове товариство "Українська земля", а намагання позивача здійснити власне особистісне трактування постанові ВСУ свідчать про недотримання ним принципу правової впевненості враховуючи, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005року, одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип правової впевненості, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду.

За таких умов, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку вважає, що позов не підлягає задоволенню, як необґрунтований з вищезазначених підстав.

На підставі викладеного та керуючись ст. 13 Конституції України. ст.ст. 509, 526, 527 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 10, 11, 15, 57, 60, 61, 209, 212, 213-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовити.

До суду може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні при його проголошенні протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя