Рішення № 56556289, 17.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/5353/15-ц Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В.Провадження № 22-ц/780/1835/16 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 46 17.03.2016

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 березня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Даценко Л.М.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2015 року у справі за позовом заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та її витребування, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурораКиївської області звернувсядо суду в інтересах Крушинської сільської ради із вказаним вище позовом,який мотивував тим, що 23 жовтня 2009 року відповідач ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1. Даний державний акт видано відповідачу на підставі рішення сесії Крушинської сільської ради № 32 від 3 липня 2006 року. Проте перевіркою встановлено, що Крушинська сільська рада 3 липня 2006 року рішення про передачу ОСОБА_2 у власність вказаної земельної ділянки не приймала, що стверджується протоколом сесії сільської ради. Крім того, перевіркою встановлено, що відповідно до протоколу та свідчень депутатів сільскої ради аитпння про приватизацію відповідачем спірної земельної ділянки на розгляд сесії не виносилося, а заява ОСОБА_2 про це у протоколі відсутні. Вважає, що земельна ділянка вибула із власності територіальної громади незаконно, з грубим порушенням вимог закону, зокрема статей 116, 118 ЗК України і підлягає поверненню у власність громади, бо сільська рада не моде належним чином реалізувати свої права на землю комунальної власнсоті.

У зв'язку із наведеним, просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 серії НОМЕР_1, виданий на ім'я відповідача.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2015 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким вимоги прокурора задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує хибністю висновків суду про те, що належним і допустимим доказом передачі сільською радою у власність ОСОБА_2 земельної ділянки є фотокопія витягу з рішення Крушинської сільської ради № 32-ІІІ-У від 3 липня 2006 року «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки», що міститься у технічній документації, поскільки прокурор надав переконливі докази того, що таке рішення сільською радою не приймалося, зокрема під таким номером і датою міститься інше рішення, яке не стосується ОСОБА_2

В суді апеляційної інстанції прокурор апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд в тому числі вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 23 жовтня 2009 року відповідач ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.

В тексті державного акту вказано, що він виданий на підставі рішення сесії Крушинської сільської ради № 32-ІІІ-V від 3 липня 2006 року.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю посилань прокурора на те, що рішення ІІІ сесії V скликання від 3 липня 2006 року Крушинською сільською радою не приймалося, бо копія такого рішення міститься у технічній документації із землеустрою щодо передачі ділянки у власність ОСОБА_2

Крім того, суд послався на те, що прокурор не звертався з вимогами про недійсність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого відповідачу видано державний акт, а тому прокурором обраний невірний спосіб захисту, у зв'язку з чим, в задоволені позову необхідно відмовити.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Ухвалюючи рішення, суд не звернув уваги, що на підтвердження своїх позовних вимог прокурор надав суду архівне рішення Крушинської сільської ради № 32 від 3 липня 2006 року «Про надання попереднього погодження на розробку проектно-технічної документації під індивідуальну забудову», яким ряду громадян попередньо погоджено розробку проектно-технічної документації на індивідуальну забудову в межах с.Залізне по вул.Київська (а.с.13). Зі змісту рішення видно що воно взагалі не стосується передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1, бо ділянки передаються ряду громадян в іншому населеному пункті. Це ж підтверджує додаток до цього рішення сільської ради (список громадян с.Залізне, яким передаються земельні ділянки у власність), в якому відсутнє прізвище відповідача (а.с.16 зворот).

Крім того, суд залишив поза увагою надані прокурором на підтвердження вимог докази, зокрема повний протокол ІІІ сесії V скликання Крушинської сільської ради № 3 від 3 липня 2006 року, який містить як порядок денний сесії, так і його обговорення і прийняті рішення, а також копії всіх рішень сільської ради ІІІ сесії V скликання, прийнятих 3 липня 2006 року (а.с.10-24). Вказані документи не містять доказів про те, що сільскою радою розглядалося і вирішувалося питання передачі земельної ділянки у власність відповідача.

Також, суд не дав оцінки наданим прокурором письмовим доказам у вигляді належно завірених протоколів допиту в кримінальній справі депутатів Крушинської сільської ради ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які показали, що ОСОБА_2 із відповідною заявою до сільської ради не звертався, сільска рада відповідних рішень про дозвіл на розробку технічної документації на ділянку по АДРЕСА_1, а пізніше про її затвердження і передачу у власність відповідачу не приймала.

Наведене свідчить про невідповідність висновків суду обставинам справи.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суд вказав, що прокурор не заявляв вимоги про недійсність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого відповідачу видано державний акт, а тому прокурором обраний невірний спосіб захисту.

Такі висновки суду суперечать підставам позову прокурора, який посилався на відсутність рішення про передачу у власність відповідачу земельної ділянки і можливість у зв'язку з цим визнавати недійсним лише державний акт. Таке повністю узгоджується із з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, згідно якої визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.116 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування (ч.1). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.3).

Згідно ч.ч.1-2 ст.118 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

За змістом вказаної норми передача земельної ділянки у власність відбувається виключно за заявою громадянина і на підставі рішення відповідної місцевої ради, після розгляду даного питання на сесії ради та голосування депутатів з цього питання, яке б відображало їх волевиявлення.

Поскільки судом встановлено, що питання про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність відповідачу на сесії Крушинської сільської ради не розглядалося і віповідне рішення не приймалося, то відповідно державний акт на спірну земельну ділянку виданий відповідачу з порушенням вищевказаних вимог закону, порушує законні права та інетереси територіальної громади, а відтак його слід визнати недійсним.

Щодо стосується вимог прокурора про витребування спірної ділянки до земель запасу Крушинської сільської ради на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, як такої, що вибула із власності територіальної громади не з її волі, то вони задоволенню не підлягають з таких підстав.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз змісту даної норми дає підстави для висновку, що її застосування для витребування майна можливе лише за умови переходу права власності на майно до набувача за відплатним договором, а також відчуження цього майна особою, яка не мала права його відчужувати.

В даному випадку відповідач набув права власності на земельну ділянку в порядку безоплатної приватизації, а не на підставі відплатного правочину (договору), а відтак підстави для застосування вимог прокурора в цій частині відсутні.

Відмовляючи в позові в цій частині, колегія суддів виходить також з того, що відповідно до довідки Крушинської сільскої ради від 12 квітня 2008 року, яка міститься в технічній документації щодо приватизації земельної ділянки, спірна ділянка перебуває у правомірному користуванні відповідача ОСОБА_2 із 2000 року, що стверджується земельно-шнуровою книгою сільської ради. Наведене у свою чергу свідчить про наявність у відповідача права користування ділянкою і відсутність підстав для її витребування на користь сільської ради, бо для цього слід припинити право користування відповідача у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.88 ЦПК України суд покладає на відповідача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2015 року скасувати і ухвалити нове.

Позов прокурора задоволити частково. Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, виданий 23 жовтня 2009 року на ім'я ОСОБА_2, серія НОМЕР_1.

В решті позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь прокуратури Київької області судовий збір в розмірі 700 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: