Рішення № 56555782, 17.03.2016, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/5165/15-ц

Провадження № 2/361/105/16

17.03.2016

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Пухної О.М.

при секретарях - Палій А.В., Харченко Т.В., Мельник А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення грошових коштів та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який неодноразово уточнювався у ході розгляду справи, мотивуючи свої вимоги тим, що він з 2 квітня 2013 року перебуває у трудових відносинах з Моторним (транспортним) страховим бюро України (далі - МТСБУ) на підставі безстрокового трудового договору, та займає посаду заступника начальника департаменту інформаційного забезпечення, аналізу та методології страхування. З 24 квітня 2014 року і на даний час він звільнений від виконання службових обов'язків у звязку з проходженням військової служби, повязаної з частковою мобілізацією відповідно до наказів МТСБУ №31-о та 74-о 2014 року. В період з 25 квітня 2014 року по 24 квітня 2015 року включно МТСБУ виплачувало позивачу середній заробіток. Починаючи з 25 квітня 2015 року відповідач припинив відповідні виплати. Проте, як вказує позивач, законодавством України передбачено, шо роботодавець, в даному випадку відповідач, повинен виплачувати середній заробіток протягом усього строку перебування працівника на військовій службі до моменту демобілізації. Редакція статті 119 КЗпП до 11 червня 2015 року передбачала загальне обмеження щодо цієї законодавчої гарантії протягом 1 року, і лише в деяких випадках (наприклад, на час перебування на лікуванні, як це було у випадку позивача) на більш тривалий термін. Редакція статті 119 КЗпП, відповідно яка набула чинності 11 червня 2015 року, повязує припинення дії гарантії щодо сплати середнього заробітку' моментом демобілізації військовослужбовця. На момент подачі позову позивач знаходить на військовій службі і не є демобілізованим. Таким чином відповідач, починаючи з 25 квітня 2015 року грубо порушує права ОСОБА_1 на отримання середнього заробітку на час перебування на військовій службі, передбачені статтею 119 КЗпП. Крім того, згідно уточнених позовних вимог позивач вказує на неправильний обрахунок й виплату середнього заробітку за час проходження військової служби та просить стягнути 450733 грн. 21 коп.; нараховані, але не виплачені грошові кошти з квітня 2014 року по вересень 2014 року в сумі 1451 грн. 27 коп., стягнути незаконно утримані 3880 грн., а також 1000 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, яка полягала у тому, що його сімя зазнала моральних та психологічних страждань у звязку з відсутністю грошових коштів на її забезпечення та лікування з урахуванням того, що у сімї двоє малолітніх дітей, позивач довгий час лікувався у звязку з пораненням, та дружина не працює і доходи позивача є єдиним джерелом до існування сімї.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2 квітня 2013 року перебуває у трудових відносинах з Моторним (транспортним) страховим бюро України (далі - МТСБУ) на підставі безстрокового трудового договору, та займає посаду заступника начальника департаменту інформаційного забезпечення, аналізу та методології страхування.

З 24 квітня 2014 року ОСОБА_1 на підставі наказів по МТСБУ №31-о від 25 квітня 2014 року та 74-о від 24 червня 2014 року звільнений від виконання службових обов'язків у звязку з проходженням військової служби, повязаної з частковою мобілізацією

Згідно з частиною 2 ст.39 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною пятою статті 61 Закону України "Про освіту".

У частині 3 статті 119 КЗпП України, яка діяла на час призову позивача, зазначалося, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України

Після внесення змін у вказану статтю, що набули чинності 11 червня 2015 року вказано, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсуються із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що військовослужбовець перебуває на військовій службі до моменту виключення його із списків військової частини.

Відповідно до п. 2 Постанови КМУ від 23 листопада 2006 року №1644 «Про порядок і розміри і грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам» виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, у тому числі резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Постановою КМУ від 4 березня 2015 року №105 затверджений Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Згідно п.3 цього Порядку бюджетні кошти спрямовуються підприємствам, установам, організаціям на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які працювали на таких підприємствах, в установах, організаціях на час призову на військову службу, не більше одного року.

З матеріалів справи вбачається, що за період з квітня 2014 року по квітень 2015 року позивачу ОСОБА_1 було нараховано 277426 грн. 61 коп. (а.с. 142).

Також судом зясовано, що з травня 2015 року виплати на користь ОСОБА_1 МТСБУ припинило (а.с.6-7).

В судовому засіданні також встановлено, що станом на 28 травня 2015 року ОСОБА_1 не виключений із списків військової частини.

У довідці № 3122 від 20.11.2014 року зазначено, що підполковник ОСОБА_1 04.09.2014 року о 14:20 год. під час виконання бойового завдання в зоні проведення АТО отримав травмування (а.с. 12).

Із копії свідоцтва про хворобу від 09 листопада 2015 року № 2847, виданої центральною військово лікарською комісією МО України вбачається, позивач знаходився на обстеженні та лікуванні в НВМКЦ «ГВКГ» з 07.10 по 24.10.2014 року, з 12.11 по 03.12.2014, з 26.12 по 07.04.2015 року, з 03.09 по 18.09 2015 року; у Київському міському клінічному шпиталі інвалідів Великої вітчизняної війни з 03.12 по 24.12.2014 року; в Інституті патології хребта та суглобів ім. М.І. Сітенко НАМН України з 16.04 по 05.05.2015 року. Травма захворювання повязані із захистом Батьківщини (а.с. 97-98).

Згідно довідки ВЛК №1592 від 12 травня 2015 року захворювання підполковника ОСОБА_1 повязане з проходженням військової служби і він потребує відпустки за станом здоровя на 60 календарних днів (а.с. 11).

Відповідно до довідки ВЛК №2144, проведено огляд гарнізонною ВЛК ГВМКЦ «ГВКГ» 13 липня 2015 року, захворювання підполковника ОСОБА_1 повязане з проходженням військової служби і він потребує відпустки за станом здоровя на 30 календарних днів (а.с. 50).

Згідно довідки ВЛК №2376 від 13 серпня 2015 року проведено огляд гарнізонною ВЛК ГВМКЦ «ГВКГ» 13 серпня 2015 року захворювання підполковника ОСОБА_1 повязане з проходженням військової служби і він потребує звільнення від виконання службових обовязків на 15 календарних днів (а.с. 51).

З відповіді тимчасово виконуючого обовязки начальника управління особового складу штабу Командування Сухопутних військ Збройних сил України ОСОБА_4 від 16 грудня 2015 року вбачається, що підполковник ОСОБА_1 станом на 15 грудня 2015 року з списків військової частини не виключений. Наказом командувача Сухопутних військ Збройних сил України від 12.12.2014 року №801 підполковника ОСОБА_1 зараховано у розпорядження командувача Сухопутних військ Збройних сил України до військової частини - польова пошта В2278. Протоколом комісії Міністерства оборони України від 03.04.2015 року №24 підполковнику ОСОБА_1 присвоєно статус учасника бойових дій.

Судом зясовано, що позивач ОСОБА_1 не поставлений на військовий облік у відповідному військовому комісаріаті.

Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується зокрема у випадку виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час. Згідно пункту 2 зазначеного порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Згідно довідки від 15 лютого 2016 року та враховуючи вищенаведені вимоги законодавства середній заробіток позивача складає 1533 грн.

Отже зважаючи на всі вищевикладені обставини та норми закону з відповідача МТСБУ за період з 25 квітня 2014 року по 23 лютого 2016 року підлягають стягненню 450733 грн. 21 коп., а також нараховані але не недоплачені грошові кошти з квітня 2014 року по вересень 2014 року 1451 грн. 27 коп.

Крім того, у грудні 2014 року ОСОБА_1 було нараховано 46578 гривень. З поточної виписки з зарплатного карткового рахунку позивача вбачається, що в грудні місяці, а саме 17.12.2014 року йому було перераховано 18369,9 гривень матеріальної допомоги, а 29.12.2014 року було перераховано 19098,18 гривень заробітної плати за грудень 2014 року. Згідно копії наказу .№6625 від 17.12.2014 року та витягу з протоколу Президії МТСБУ ОСОБА_1 повинна була бути виплачена матеріальна допомога в розмірі посадового окладу, яка не включається в середній заробіток, що підлягає виплаті згідно статті 119 КЗпП.

Відповідно до положень п.165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку (податок з доходів фізичних осіб) не включаються такі доходи, зокрема: сума грошової допомоги (у тому числі в натуральній формі), що надається фізичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та/або компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Проте з довідки видно (пункт обов'язкові утримання, ПДФО), що з матеріальної допомоги, виданої позивачу також був утриманий податок з доходів фізичних осіб, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 3880 грн.

За правилами статті 237 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.95 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пункті 13 зазначеної постанови передбачено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом зясовано, що ОСОБА_1 не отримував вчасно належні йому грошові кошти від МТСБУ, проте потребував їх, оскільки неодноразово проходив курси лікування, повязані з проходженням військової служби, іншого доходу не мав. Зазначені обставини призвели до прикладення додаткових зусиль для організації його життя. Проте виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та враховуючи тяжкість вимушених змін у його житті, суд приходить до висновку про стягнення з МТСБУ 5000 грн. моральної шкоди.

Керуючись ст.ст.212 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131, м. Київ, Русанівський бульвар,8) на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстрованого у ІНФОРМАЦІЯ_1 456064 грн.( чотириста пятдесят шість тисяч шістдесят чотири гривні) 48 коп. та 5000 (пять тисяч) грн. моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги через Броварський міськрайонний суд до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.М. Пухна