Ухвала суду № 56554573, 18.03.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 158/823/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Пономарьова О.М. Провадження № 22-ц/773/349/16 Категорія: 27 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.,

суддів - Здрилюк О.І., Стрільчука В.А,

секретар Концевич Я.О.

з участю: відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 травня 2015 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 травня 2015 року в задоволенні даного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач ТзОВ "Кредитні ініціативи" подало апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.

Судом встановлено, що 4 лютого 2008 року між ТзОВ «Просто Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 16 657 грн. на споживчі цілі під 8 % річних зі сплатою згідно з графіком щомісячних платежів та кінцевим терміном повернення 10 лютого 2010 року. Також договором передбачено сплату щомісячної комісії за управління кредитом в розмірі 2%.

Порядок і строки повернення кредиту було узгоджено між сторонами договору шляхом складання графіку платежів (а.с. 7).

Відповідно до п. 5.2 кредитного договору, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником грошових зобов'язань щодо сплати щомісячних платежів, що підлягають сплаті позичальником на підставі п. 3.5 цього договору, кредитодавець має право вимагати від позичальника сплати кредитодавцю неустойки (штрафу) в розмірі 20% від повної суми щомісячного платежу.

Проте відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання щодо погашення кредиту не виконав і станом на 10.03.2015 року загальна сума боргу за кредитним договором згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем (а.с.24), становить 35039,44 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 12326,89 грн., по відсотках - 3448,95 грн., по комісії - 16657 грн., по штрафам - 2606,60 грн.

Положенням ст.1054 ЦК України передбачено , що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В силу ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 травня 2012 року та додатку № 1 до договору ТОВ «Просто Фінанс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права грошових вимог до боржника. Отже, у силу положень ст. 514 ЦК України ТОВ «Кредитні ініціативи» є новим кредитором відповідача.

Відповідно до ст.ст.253, 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, на думку суду, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначена правова позиція сформульована у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі № 6-14цс14.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що до винесення судом рішення відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності та просить відмови в позові з цієї підстави (а.с.44).

З наданої позивачем довідки встановлено, що останній платіж на виконання умов кредитного договору був здійснений 12 березня 2013року року в розмірі 1 грн.(а.с. 25). З довідки про звільнення ОСОБА_1 вбачається, що він відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 08 липня 2011 року по 26 березня 2014 року, тобто, на час укладення договору купівіл-продажу кредитного портфелю - 18.12.2012 року, також у день внесення платежу 1 грн. - відповідач перебував у місцях позбавлення волі. В матеріалах справи відсутні докази того, що новим кредитором ТзОВ «Просто Фінанс» було повідомлено боржника про зміну первісного кредитора ТзОВ «Просто Фінанс» на ТзОВ «Кредитні ініціативи», відсутні докази повідомлення відповідача про те, на які рахунки необхідно вносити наступні платежі.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду від 30.07.2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив про необхідність перевірки обставин сплати 1 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до часу звернення позивача з даним позовом, інші рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за даним кредитним договором не постановлялись.

Виконуючи вимоги ухвали ВССУ, та положення ч.4 ст.10 ЦПК України, сприяючи всебічному і повному з'ясування обставин справи апеляційним судом 17.02.2016 року винесено ухвалу (а.с.129), у якій роз'яснено право належними і допустими доказами довести ті обставини, на які позивач покликається як на підставу своїх вимог чи заперечень.Також позивачу надіслано копію ухвали ВССУ, у якій йдеться про необхідність додаткового з"ясування обставин.

Скориставшись наданими позивачу правами на власний розсуд, ТзОВ «Кредитні ініціативи» двічі не з'явились у судове засідання, будь яких додаткових доказів на підтвердження обставин сплати 1 грн., які заперечує відповідач, не подали, тому суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 заперечує факт внесення ним платежу 1 грн., а неможливість здійснення такої проплати об'єктивно підтверджується довідкою про перебування у цей період у місцях позбавлення волі, колегія суддів з урахуванням наведених вище обставин, приходить до висновку, що строк позовної давності позивач пропустив, тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Всупереч вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України позивач не подав на спростування наведених доводів відповідача належних та допустимих доказів. Зокрема, не представив суду виписки по рахунках, не подав доказів, у який саме спосіб - внесенням коштів через касу, шляхом електронного платежу, поштовим переказом, тощо, з якого населеного пункту проведено платіж 1 грн., хто вніс цей платіж.

У даних правовідносинах ОСОБА_1 є споживачем кредитних послуг і на нього поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів». Тобто відповідач є слабшою стороною, тому, відповідно до ст.18 Закону, неточності щодо сплати 1 грн., відсутність доказів про спосіб сплати за обставин, встановлених у справі, що переглядається, на думку колегії необхідно тлумачити на його користь.

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж на виконання умов кредитного договору був здійснений 30 вересня 2008 року в сумі 999 грн.

Умовами договору строк дії кредитного договору визначено до 10.02.2012 року, а тому по закінченні строку його дії позивач вправі був звернутися до суду з відповідним позовом протягом 3 років, як це передбачено ст. 257 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ТзОВ «Кредитні ініціативи» з даним позовом до суду звернувся лише 05 травня 2015 року.

Виходячи з викладеного, давши вірну оцінку обставинам справи, суд першої інстанції, встановивши, що відповідачем порушені взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, але позивач звернувся до суду із вимогами про повернення кредитної заборгованості лише 05 травня 2015 року, з врахуванням заяви ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, дійшов до правильного висновку про відмову в позові в зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Доводи представника позивача в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, носять суб'єктивний характер, зводяться лише до переоцінки доказів по справі та непогодженням з їх оцінкою, тоді як колегія суддів вважає, що суд розглядаючи справу оцінив докази по справі у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, і встановивши обставини по справі у відповідності до норм права, яким регулюються спірні правовідносини, обґрунтовано відмовив у задоволені позову.

Тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 травня 2015 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: