Ухвала суду № 56554019, 17.03.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 рокусправа № 805/6865/13-а(СНДО/808/35/14)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Сніжнянський завод хімічного машинобудування» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року у справі № 805/6865/13-а (СНДО/808/35/14) за позовом публічного акціонерного товариства «Сніжнянський завод хімічного машинобудування» до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Сніжнянський завод хімічного машинобудування» 17 травня 2013 року звернулось до суду з позовом до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, згідно з яким, просить скасувати прийняте відповідачем податкові повідомлення-рішення від 07.05.2013 № №0000071502 та №0003042315.

Ухвалою суду позовні вимоги роз'єднано, а саме позовні вимого щодо податкового повідомлення-рішення від 07.05.2013 № 0003042315 виділено в самостійне провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача про те, що підставою для нарахування орендної плати є Податковий кодекс України, а не договори оренди земельних ділянок, викладені в акті № 277/22-2/00217662 від 18.04.2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржене рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає про те, що підвищення орендної плати за землю неможливе без зміни договірних умов, що знайшло відображення в практиці ВАСУ за 2012 - 2013 роки; порушення суддею тайни нарадчої кімнати при постановлені процесуальної ухвали; незаконне незалучення до справи в якості третьої особи виконкому та Міщенко; довіреність представника відповідача є підробленою; порушення принципу територіальної підсудності; ігнорування вимог ч.1 ст.72 КАС України; порушення принципу змагальності, оскільки суд проігнорував пояснення свідка Міщенко; не доведеність вини конкретних осіб позивача у недоїмці та як наслідок невинності позивача; порушення ст. 288.1 ПК України; упередженість при прийнятті рішення.

Також представник позивача зауважує, що був обмежений у судових дебатах трихвилинним виступом; після оголошення постанови суддя відмовилась роз'яснювати порядок оскарження рішення суду та оплату судових витрат та одержання копії прийнятого рішення, та залишила представника відповідача в залі судового засідання. Повний текст рішення суду було виготовлено з порушенням п'ятиденного строку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період з 17.04.2013 по 19.04.2013 фахівцями Торезької ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ПАТ «Сніжнянськхіммаш» (код ЄДРПОУ 00217662) з питань дотримання вимог податкового законодавства з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 277/22-2/00217662 від 18.04.2013 (далі - акт перевірки) в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п.288.5.1 п. 288.5 ст. 288 розділу ХІІІ Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок з орендної плати за землю за 2011-2012 роки на суму 2 216 562,64 грн., у т.ч. 2011 рік - 1 108 293,16 грн., за 2012 рік - 1 108 269,48 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р», яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 2 632 167,66 грн., у т.ч. за основним платежем - 2 216 562,64 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 415 605,02 грн.

Вказане порушення виникло у зв'язку із встановленням податковим органом невідповідності розміру орендної плати за договорами оренди земельних ділянок приписам Податкового кодексу України, яким встановлено мінімальний розмір орендної плати не менше трикратному розміру земельного податку.

Так, збільшуючи грошове зобов'язання спірним рішенням, відповідач виходив з того, що збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося у зв'язку зі зміною мінімального розміру орендної плати відповідно до Податкового кодексу України, а тому необхідність сплати орендної плати за земельну ділянку державної та комунальної власності у новому розмірі виникла у орендаря незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

В свою чергу, норми статті 288 Податкового кодексу України містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Пункт 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлює мінімальну та максимальну граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку.

Таким чином, норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу. А це поняття вже не є безпосередньо прив'язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю «орендна плата». Відтак, орендна плата може бути однією, а річна сума платежу - іншою. І пріоритет у такому разі варто надавати нормам Податкового кодексу України, які регулюють справляння податків і зборів, адже до них належить і орендна плата.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів вважає правильним застосування судом першої інстанції у зазначених спірних відносинах їх положень, у зв'язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку, що з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 02.12.2014 у справі № 21-274а14.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

Щодо доводів позивача викладених в апеляційній скарзі про: порушення суддею таємниці нарадчої кімнати при постановлені процесуальної ухвали, суд апеляційної інстанції зазначає, що твердження позивача про порушення суддею тайни нарадчої кімнати фактично базується на припущенні, оскільки твердження про те, що «...після виходу судді до нарадчої кімнати були чутні звуки відкриття і закриття дверей, що ведуть у кабінет судді…» не є доказами порушення суддею таємниці нарадчої кімнати;

незаконне незалучення до справи в якості третьої особи виконкому та Міщенко, суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для залучення в зазначених осіб в якості третіх в межах розгляду цієї справи немає;

виготовлення судом першої інстанції повного тексту рішення з порушенням п'ятиденного строку та залишення представника відповідача в залі судового засідання після закінчення розгляду справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що ці обставини не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки не впливають на нього;

підробку довіреності представника відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд не є компетентним органом, наділеним повноваженнями на встановлення факту підробки документів;

порушення судом першої інстанції принципу територіальної підсудності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» визначено, що у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим в районі проведення антитерористичної операції таким судам, та забезпечити розгляд адміністративних справ, підсудних адміністративним судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, - адміністративними судами, що визначаються головою Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до розпорядження Вищого адміністративного суду України виданого 2 вересня 2014 року розгляд адміністративних справ, підсудних Донецькому окружному адміністративному суду здійснюється Запорізьким окружним адміністративним судом.

Таким чином твердження позивача про порушення судом першої інстанції принципу територіальної підсудності є безпідставними.

Крім того суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позивача про ігнорування судом першої інстанції вимог ч.1 ст.72 КАС України та порушення принципу змагальності, оскільки суд, на думку представника позивача, проігнорував пояснення свідка Міщенко, оскільки закриття провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності Міщенко не звільняє позивача від обов'язку сплати земельного податку у розмірі визначеному законом, при цьому наданим у судовому засіданні поясненням Міщенко судом першої інстанції надано відповідну оцінку.

Щодо доводів представника позивача про обмеження його трихвилинним виступом у судових дебатах та упередженості судді при прийнятті рішення, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з технічним записом судового засідання, який міститься на компакт-диску, на який він здійснювався, представник позивача не обмежився регламентованим судом трихвилинним виступом у судових дебатах, його виступ тривав близько п'яти хвили та закінчився висловленням своєї позицією щодо підтримки позовних вимог.

Суд першої інстанції повно заслухав виступ представника позивача у судових дебатах не обмежуючи його виступ часом.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу представника позивача на те, що частиною 6 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може встановити регламент промов осіб, які беруть участь у справі, який визначає їх тривалість. Головуючий у судовому засіданні може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається...

Не знаходять підтвердження також доводи позивача про те, що після оголошення постанови суддя відмовилась роз'яснювати порядок оскарження рішення суду і оплату судових витрат та одержання копії прийнятого рішення, оскільки згідно з технічним записом судового засідання, головуючим у судовому засіданні було роз'яснено набрання постановою законної сили та порядок її оскарження, на що представник позивача відповів, що йому зрозуміло порядок та строк оскарження судового рішення.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Сніжнянський завод хімічного машинобудування» - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року у справі № 805/6865/13-а (СНДО/808/35/14) - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 18 березня 2016 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко