Постанова № 56553635, 21.03.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/342/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГВИНПРОМ" до Саратської ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000032200 від 22.01.2016 року,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮГВИНПРОМ" до Саратської ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000032200 від 22.01.2016 року.

В судовому засіданні 14.03.2016 року представником позивача були підтримані позовні вимоги в повному обсязі, зазначивши про те, що дійсно у 2014 році позивачем відправлялась продукція виноробства на експорт до РФ та дійсно, розрахунки за цю продукцію перевищували 90 календарних днів, але вони були меншими ніж встановлені законом 180 днів з дати оформлення вивізної МД та до того ж Міністерство економіки продовжувало проведення розрахунків за цими контрактами. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, пославшись на те, що строки проведення розрахунків були порушені та складали від 90 до 180 днів, що є порушеннями постанов НБУ, що діяли у той проміжок часу, а це є підставою для застосування до позивача штрафних санкцій.

Дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановлює наступні факти та обставини:

Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу» є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому справи за позовами щодо оскарження його рішень дій чи бездіяльності з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, ч.1, п.1 ч.2 ст.17, 104 КАС України підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Саратською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Одеській області було складено Акт №1441/2200/34274461 документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ЮГВИНПРОМ» про результати планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкоюго законодавства за період з 01.07.2013 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2013 року по 31.12.2014 року, з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.10.2013 року по 31.12.2014 року (а.с.15-52).

В Акті перевірки зазначається про порушення позивачем статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 №185-94/ВР із змінами та доповненнями, Постанови Національного банку України №163 від 14.05.2013 року «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» - підприємством порушено законодавчо встановлені терміни повернення валютної виручки по експортним операціям з ТОВ «Ростовський комбінат шампанських вин» (контракт №11/28/02/14 від 28.02.2014 року) та ВАТ «Московський комбінат шампанських вин» (контракт №14/08 від 14.08.2014 року), в результаті чого і була нарахована Відповідачем пеня за порушення строків повернення валютної виручки за зовнішньоекономічними контрактами в сумі 381494,28 грн.

На підставі даного акту перевірки №1441/2200/34274461 від 28.12.2016 року було винесено податкове повідомлення-рішення №0000032200 від 22.01.2016 року (а.с.81), згідно якого нарахована пеня за порушення строків повернення валютної виручки за зовнішньоекономічними контрактами в сумі 381494,28 грн.

Розглянувши доводи позивача, представника відповідача та здійснивши оцінку вказаних рішення відповідача з огляду на положення ч.3 ст.2 КАС України суд приходить до висновку про його не відповідність законові з наступних підстав:

Підставою для нарахування Позивачу пені в загальному розмірі 381494,28 грн. за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, слугували висновки про порушення позивачем вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у зв'язку з несвоєчасним надходженням валютної виручки за експортовані товари (виноматеріали) за Контрактом від 28.02.14 року № 11/28/02/14, укладеним між ТОВ «ЮГВИНПРОМ» та ТОВ «Ростовський завод шампанських вин» (Російська Федерація) та Контрактом №14/08 від 14.08.2014 року, укладеним між ТОВ «ЮГВИНПРОМ» та ВАТ "Московський комбінат шампанських вин» (Російська Федерація ).

28.02.2014 року між ТОВ «ЮГВИНПРОМ» як продавцем та ООО «Ростовський завод шампанських вин» (Росія) як покупцем укладено зовнішньоекономічний контракт № 11/28/02/14 про купівлю-продаж виноматеріалів, які поставляються на умовах БОР (м. Ростов) (в редакції ІНКОТЕРМС-2010) в кількості та на умовах поставки, вказаних в рахунках та видаткових накладних-фактурах. За даним контрактом оплата здійснюється покупцем в рублях протягом 90 днів з дати оформлення митної накладної.

На виконання умов контракту №11/28/02/14 від 28.02.2014 року ТОВ "ЮГВИНПРОМ" відвантажено виноматеріалу у кількості 1025283 літрів на загальну суму 24211692,00 російських рублів або 7669669,33 грн., що підтверджено вантажно-митними деклараціями, які були надані під час здійснення.

На виконання умов контракту №14/08 від 14.08.2014 року ТОВ "Югвинпром" відвантажено ВАТ "Московський комбінат шампанських вин" виноматеріалу у кількості 3024377 літрів по на загальну суму 69729589,50 рублів або 22455956,71 грн., які були надані під час здійснення перевірки.

Поставка виноматеріалу здійснювалась різними партіями з оформленням ВМД на кожну з них.

Оплата кожної партії товару здійснювалось покупцем на рахунок позивача у строки, що перевищує 90 днів та не перевищує 180 днів з дати оформлення вивізної ВМД.

Постановою Національного банку України №270 від 12.05.2014 року «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів. Постанова набрала чинності з 20.05.2014 року і діяла до 20.08.2014 року.

Постановою Національного банку України №515 від 20.08.2014 року «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів. Постанова набрала чинності з 21.08.2014 року і діяла до 21.11.2014 року.

Постановою Національного банку України №734 від 20.11.2014 року «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів. Постанова набрала чинності з 22.11.2014 року та діяла до 02.12.2014 року.

Суд вважає, що в даному випадку податковому органу потрібно було керуватись саме граничним строком здійснення розрахунків в іноземній валюті 180 днів виходячи з наступного.

Відповідно до ч.5 ст.286 ГК України порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Дійсно, частиною 3 ст.1 цього ж Закону законодавець надав право НБУ встановлювати інші строки ніж ті, що встановлені ч.1 ст.1 цього Закону, але на строк до шести місяців, що свідчить про використання цього повноваження, як виключної міри, на період фінансової стабілізації та це повноваження не може використовуватись НБУ для встановлення інших строків розрахунків, що перевищує шестимісячний строк.

Запровадження 90 денного строку здійснення розрахунків в іноземній валюті здійснювався НБУ постановами Правління НБУ від 12.05.2014 року №270, від 20.08.2014 року №515, від 20.11.2014 року №734 на загальний строк, що перевищує шість місяців, що є неприпустимим.

Окрім того, податковим органом під час здійснення перевірки не враховано положень ст.58 Конституції України, згідно якої нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, окрім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Розрахунок граничного строку здійснення розрахунків в іноземній валюті здійснювався за постановами Правління НБУ від 12.05.2014 року №270, від 20.08.2014 року №515, від 20.11.2014 року №734 за поставками, які були здійснені (оформлені вивізні ВМД на кожну партію товару) до набрання чинності цими нормативно-правовими актами, що виключає можливість застосування їх дії на правовідносини, що виникли до цього.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень ч.2 ст.8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи»: неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «Едуард Петрович Мельник проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обов'язку щодо сплати податків та штрафів повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Згідно п.51 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки»), №26449/95, пункт 54, від 09.11.1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], №33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Згідно п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], №36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).

Таким чином, вказане рішення суду вимагає певну «якість» закону, за яким покладаються обов'язки на особу щодо обмеження у реалізації ним свого права власності.

Наведені постанови Правління НБУ від 12.05.2014 року №270, від 20.08.2014 року №515, від 20.11.2014 року №734 за правовою силою у ієрархії правових актів є нижчими ніж закон, а тому, для покладання обов'язку щодо його виконання на особу, слід встановити, що вказані нормативні акти були доведені до особи у той саме спосіб та порядком, що оприлюднюються закони.

Відповідно положень ст.56 Закону України «Про національний банк України» постанови Правління НБУ не потребують реєстрації у Міністерстві юстиції України а набирають чинності з моменту їх оприлюднення у центральних засобах масової інформації чи на перший сторінці офіційного Інтернет-представництва НБУ, тобто у спосіб, який значно обмеженіший ніж спосіб оприлюднення Законів України, який визначений Конституцією України.

Представником відповідача не надано доказів того, що вказані постанови Правління НБУ від 12.05.2014 року №270, від 20.08.2014 року №515, від 20.11.2014 року №734 були оприлюднені та доведені до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності порядком та спосіб, що були не гіршими тих, що визначені для оприлюднення Законів України, а тому застосування позивачем норм ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», в зв'язку із чим, застосування позивачем при здійсненні розрахунків саме положень ч.1 ст.1 цього Закону є правомірною поведінкою, в зв'язку із чим, він не може бути притягнутий до адміністративно-господарської відповідальності за дотримання строків розрахунків, визначених законом.

Оскільки під час офіційного з`ясування обставин справи встановлена протиправність оскаржуваного акту суб'єкту владних повноважень, суд повинен задовольнити заявлені позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Саратської ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0000032200 від 22.01.2016 року.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 21.03.2016 року.

Суддя Єфіменко К.С.

.