Ухвала суду № 56553587, 17.03.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Лесько М.О.

Суддя-доповідач:Кузьменко Л.В.

УХВАЛА

іменем України

"17" березня 2016 р. Справа № 294/1601/15-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кузьменко Л.В.

суддів: Зарудяної Л.О.

Іваненко Т.В.,

при секретарі Лялевич С.С. ,

за участю позивача та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області на постанову Чуднівського районного суду Житомирської області від "24" грудня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області про визнання протиправною відмови відповідача зарахувати позивачеві до спеціального стажу період проходження ним строкової військової служби у військовій частині №13140 та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в листопаді 2015 року він звернувся до відповідача із заявою про зарахування до страхового стажу періодів його роботи на посадах санітарного інструктора та начальника медичного пункту військової частини 13140 з 28.11.1972 року по 11.11.1974 року та виплати пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування», проте, 16.11.2015 року йому було відмовлено у виплаті грошової допомоги, оскільки, на думку відповідача, спеціальний стаж позивача складає 34 роки 10 місяців і 22 дні, що є недостатнім для виплати вказаної допомоги. Позивач вважає, що до його стажу помилково не було включено період проходження ним строкової військової служби у військовій частині 13140 на посадах санітарного інструктора та начальника медичного пункту та не зараховано у подвійному розмірі стаж роботи позивача на посаді медичного брата в обласному туберкульозному санаторії «Черемшина» з 13.03.1972 року по 10.11.1972 року.

Постановою Чуднівського районного суду Житомирської області від 24 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області про визнання протиправною відмови та зобов"язання вчинити дії - задоволено повністю.

Визнано протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області у зарахуванні ОСОБА_3 до спеціального стажу період проходження строкової військової служби у військовій частині №13140 та виплаті грошової допомоги.

Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області зарахувати ОСОБА_3 до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», період роботи на посадах санітарного інструктора та начальника медичного пункту військової частини №13140 з 28.11.1972 року по 11.11.1974 року.

Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області зарахувати ОСОБА_3 до загального страхового стажу період проходження ним строкової військової служби з 01.11.1972 року по 11.11.1974 року у військовій частині № 13140.

Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України №1058-ІV «Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування».

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні повних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, відмовляючи в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи на посадах санітарного інструктора та начальника медичного пункту військової частини №13140 з 28.11.1972 року по 11.11.1974 року діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Спір між сторонами виник через відмову відповідача зарахувати до спеціального стажу позивача період проходження ним строкової військової служби у військовій частині №13140 та як наслідок відмову виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, як то передбачено Законом. Крім того, в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції представники відповідача не визнавали право позивача на зарахування до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугою років період його роботи у протитуберкульозному медичному закладі.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Згідно п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

Пунктом 2 цього Переліку передбачено, що до таких закладів і установ охорони здоров'я, відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальні органи Держсанепідемслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), діагностичні центри; до посад відносяться лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Відповідно до п. 3 Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2009р. №1418, надбавка за вислугу років виплачується керівникам закладів охорони здоров'я, їх заступникам з числа лікарів, заступникам головного лікаря з медсестринства, керівникам структурних підрозділів з числа лікарів, головним медичним сестрам, лікарям усіх спеціальностей, професіоналам з вищою немедичною освітою, що допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров'я, керівникам фармацевтичних (аптечних) закладів, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів з числа провізорів і фармацевтів, провізорам усіх спеціальностей, фахівцям з базовою вищою та неповною вищою медичною і фармацевтичною освітою усіх спеціальностей та помічникам ентомолога.

Відповідно до п. 4 цього Порядку, до стажу роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, включається час строкової військової служби, якщо працівник до призову на військову службу працював на посадах, визначених у пункті 3 цього Порядку, в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, і протягом трьох місяців після звільнення з військової служби (без урахування часу проїзду на постійне місце проживання) був прийнятий на роботу на одну із зазначених посад в державному або комунальному закладі охорони здоров'я.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що відповідно до записів у трудовій книжці позивача (а.с. 10-13), записів у військовому квитку серії ГГ № 117990 (а.с. 15), та згідно довідки №243 від 24.11.2015 року (а.с. 19) слідує, що позивач з 13.03.1972 року працював у закладах охорони здоров'я як на посадах середнього медичного персоналу, так і на посадах лікаря, та загальний страховий стаж роботи позивача, який надає позивачеві право на одержання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на підставі пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перевищує 35 років, виходячи з наступного розрахунку.

Так, період роботи позивача на посаді медичного брата в обласному туберкульозному санаторії «Черемшина» - з 13.03.1972 року по 10.11.1972 року; період військової служби, в тому числі період роботи позивача на посаді санітарного інструктора та начальника медичного пункту військової частини №13140 - з 01.11.1972 року по 11.11.1974 року; період роботи позивача на посаді медичного брата в Чернівецькій міській клінічній лікарні - з 02.07.1979 року по 01.09.1979 року; період роботи позивача на посаді лікаря-інтерна в Житомирській центральній районній лікарні - з 04.08.1981 року по 29.07.1982 року; період роботи позивача на посаді лікаря онколога в Любарській центральній районній лікарні Житомирської області - з 02.08.1982 року по 25.08.1985 року; період роботи позивача на посаді лікаря хірурга-ординатора в Любарській центральній районній лікарні Житомирської області - з 25.08.1985 року по 10.01.1986 року; період роботи позивача на посаді лікаря хірурга в Чуднівській центральній районній лікарні Житомирської області - 10.01.1986 року; період роботи позивача на посаді завідуючого хірургічним відділенням в Чуднівській центральній районній лікарні Житомирської області - з 11.01.1986 року по 21.09.2013 року.

Посилання представників апелянта на ту обставину, що період роботи позивача на посаді медичного брата в обласному туберкульозному санаторії «Черемшина» - з 13.03.1972 року по 10.11.1972 року не може бути зарахований до його спеціального стажу, який дає право на зарахування вказаного періоду роботи до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є безпідставними з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 13.03.1972 року по 10.11.1972 року працював на посаді медичного брата в обласному туберкульозному санаторії «Черемшина», який є спеціалізованим закладом, що надає кваліфіковану стаціонарну медичну допомогу і лікування хворих на позалегеневі форми туберкульозу.

Згідно ст.60 Закону України «Про пенсій забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Ст. 1 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача) визначено, що туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу; а протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до приписів ст.ст. 22, 23 вказаного Закону передбачено, що медичним та іншим працівникам протитуберкульозних закладів, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, надається право на пенсію за віком на пільгових умовах у порядку, встановленому пенсійним законодавством.

Згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсій страхування», періоди страхової діяльності та інші періоди, що враховувались до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскільки робота позивача на посаді медичного брата в обласному туберкульозному санаторії «Черемшина» - з 13.03.1972 року по 10.11.1972 року за своїм характером відноситься до роботи в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров"я, відтак відмова відповідача в зарахуванні стажу такої роботи позивача в подвійному розмірі на вказаній посаді є протиправною.

Як зазначалось вище та відповідно до примітки 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Постановою Ради міністрів СРСР від 17.12.1959 року №1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам просвіти, охорони здоров'я та сільського господарства», яка діяла на час проходження позивачем військової служби у лавах Збройних сил на посаді санітарного інструктора та начальника медичного пункту військової частини №13140 з 01.11.1972 року по 11.11.1974 року передбачено, що до складу переліку установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років віднесено лікувально-профілактичні установи, установи охорони материнства та дитинства, санітарно-профілактичні установи, в тому числі медсанчастини.

Окрім того, підпунктом «г» пункту 1 Положення про порядок обчислення стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам просвіти і охорони здоров'я встановлено, що лікарям та іншим працівникам охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю, окрім роботи в установах, організаціях і посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років зараховується служба в складі Збройних Сил СРСР.

Згідно Переліку закладів охорони здоров'я Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 18 грудня 2013 року №871, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 14 січня 2014 року за № 47/24824, медичний пункт військової частини віднесений до амбулаторно-поліклінічних закладів охорони здоров'я Збройних Сил України.

Аналізуючи вказані норми, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що період проходження військової служби позивачем у лавах Збройних сил на посаді санітарного інструктора та начальника медичного пункту військової частини №13140 з 01.11.1972 року по 11.11.1974 року підлягає зарахуванню до стажу роботи в закладах охорони здоров'я на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За приписами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Аналізуючи наведене, з урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо безпідставної відмови Управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області у призначені та виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, оскільки УПФУ в Чуднівському районі Житомирської області не надано суду достатніх та беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються доводи апеляційної скарги та не довів правомірність своїх дій щодо прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Чуднівського районного суду Житомирської області від "24" грудня 2015 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.В. Кузьменко

судді: Л.О. Зарудяна

Т.В. Іваненко

Повний текст cудового рішення виготовлено "18" березня 2016 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1

3- відповідачу/відповідачам: Управління Пенсійного фонду України в Чуднівському районі Житомирської області вул. Героїв Майдану,107,м.Чуднів,Житомирська область,13200

- ,