Ухвала суду № 56552928, 16.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. Київ К/800/44519/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Шарого С.В.,

представника відповідача Байдали І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2015 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 року

у справі № 806/2144/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Перша логістична компанія» (далі - позивач, ТОВ «Перша логістична компанія»)

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, Коростенська ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Перша логістична компанія» звернулось у червні 2015 року до суду з адміністративним позовом до Коростенської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2015 року № 0000472201.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача по питанню дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах із контрагентом-постачальником ТОВ «Еколайн-СТ» за період з 01.02.2014 року по 30.11.2014 року, результати якої оформлено актом від 08.05.2015 року № 469/22-01/37678031, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 183 048,00 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 27.05.2015 року № 0000472201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 4 183 048,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2 091 524,00 гривні.

Як вбачається з матеріалів акту перевірки, наведені висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що при перевірці реєстру отриманих податкових накладних встановлено, що з метою уникнення контролю, податкові накладні TOB «Еколайн-СТ» виписувались на суму не більше 10 000,00 гривень та містять недоліки в частині заповнення графи «Вид цивільно-правового договору», а також не встановлено взаємовідносин останнього з ветеринарною та фітосанітарною службою. При цьому, в акті перевірки зазначено, що фактичне місцезнаходження TOB «Еколайн-СТ» не встановлено, а в ході аналізу податкової звітності TOB «Еколайн-СТ», встановлено відсутність інформації про наявність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, сировини та матеріалів, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Також, згідно з базами даних контролюючого органу не встановлено отримання TOB «Еколайн-СТ» дозвільних документів на проведення діяльності, яка їх потребує.

Так, на підставі наведеного, відповідач вважає, що позивач здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, тобто використовувалось з метою прикриття незаконної діяльності, а тому позивачем безпідставно включено до податкового кредиту податок на додану вартість за січень та лютий 2014 року, сформований по операціям з TOB «Еколайн-СТ».

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Згідно п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

За змістом абз.1 п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судами встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «Перша логістична компанія» є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (КВЕД_52.29).

Також судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період між позивачем (клієнт) та ТОВ «Еколайн-СТ» (експедитор) укладено договір № 177 від 27.02.2014 року, за умовами якого експедитор зобов'язується за дорученням клієнта за винагороду і за рахунок клієнта організовувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних із перевезенням вантажів клієнтом, лініями залізничних доріг України, Російської Федерації, країн Балтії та СНД, інших іноземних держав.

Пунктом 1.2. договору визначено, що транспортно-експедиційними послугами вважаються усі послуги (т.ч. і окремо) пов'язані з пошуком та наданням необхідних та придатних (технічних та комерційних) транспортних засобів, підготовка до завантаження вагонів та перевезення (в т.ч. очистка та маркування), підсилка вагонів в місця завантаження, поставка вагонів під завантаження, узгодження строків використання вигонів, контроль за завантаженням, узгодження необхідних дозволів та документів на рухомий склад, контроль розвантаження та підготовка вагонів після вантажу, організація повернення вагонів, та інші роботи пов'язані із обслуговуванням вагонів та вантажів, а також інші види послуг, передбачені Законом України «Про транспортно-експедиційну діяльність» чи міжнародними угодами.

За змістом пунктів 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 договору сторони мають право самостійно залучати третіх осіб для виконання своїх обов'язків за договором, без згоди другої сторони. Факт надання послуг «експедитора» і виконання ним своїх обов'язків по договору підтверджується залізничною накладною або іншим комплексом документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. «Експедитор» не є перевізником, перевізником є організації та підприємства «Укрзалізниця» або інших залізниць. Юридичні дії і операції пов'язані з виконанням цього договору сторони можуть здійснювати в усній формі. Умови та параметри надання послуг, перевезення вантажів, а також вартість послуг та витрат, можуть бути узгоджені сторонами в усній формі або при листуванні з допомогою засобів електронною зв'язку.

Крім того, відповідно до пункту 3.1 вартість послуг за договором визначається сторонами на договірній основі, виходячи з їх виду, обсягу надання послуг, а також їх терміновості. Вартість послуг вказується в рахунках «експедитора» та/або в актах виконання робіт/надання послуг.

Також, як свідчать матеріали справи та встановлено судами, до вказаного договору сторонами було укладено додаткові угоди, якими визначено період відвантаження, станцію відправлення, станцію призначення, найменування вантажу, кількість вагонів, партію вантажу та загальну вартість послуг. При цьому, додатковими угодами передбачено умови розрахунків, які здійснюються експедитором в тому числі на умовах передоплати.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаним правочином, позивачем долучено до матеріалів справи копії актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних, звітів експедиторів, картки рахунків, заявок, залізничних накладних та банківських виписок, якими підтверджується оплата отриманих послуг.

За змістом частин 1 та 2 статті 929 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, з аналізу наведених норм слідує, що експедитор може фактично виконати послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, або лише визначити, узгодити та проконтролювати виконання заходів, спрямованих на вирішення передбачених договором завдань.

При цьому, діяльність експедитора має подвійну природу, оскільки він діє і як посередник, і як безпосередній надавач послуг з організації перевезення. І хоча договір транспортного експедирування може включати окремі елементи договору доручення або договору комісії, його правова конструкція не є тотожною цим договорам, у зв'язку з чим чинним законодавством передбачено окреме правове регулювання правовідносин за договором транспортного експедирування.

Разом з тим, експедитор може самостійно здійснювати дії із доставки вантажу перевізнику та/або вантажоодержувачу або організувати виконання таких дій, уклавши відповідні договори з іншими особами.

Договори транспортного експедирування можуть укладатися також у тих випадках, коли у клієнта виникає потреба виконати окремі фактичні дії для забезпечення процесу перевезення.

Стосовно обов'язків клієнта за договором транспортного експедирування, то відповідно до вказаної статті ЦК України ними є сплата винагороди експедитору, а також оплата усіх витрат, пов'язаних з організацією та виконанням послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Крім того, відповідно до положень ч.1 ст. 933 ЦК України, клієнт зобов'язаний надати експедитору документи та іншу інформацію про властивості вантажу, про умови перевезення, а також іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, передбачених договором.

Також, судами вірно зауважено, що з аналізу норм Господарського кодексу України, присвячених договору транспортного експедирування, а також норм Закону України «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 року № 1172, Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 року № 232, Кодексу торговельного мореплавства від 23.05.1995 року, Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 року, Статуту залізниць України, затвердженим постановою КМУ від 06.04.1998 року № 457 та нормативно-правових актів, що видані відповідно до Статуту залізниць, іншими нормативно-правовими актами, якими врегульовано окремі питання, які виникають в ході здійснення транспортно-експедиторської діяльності випливає, що окремі правила здійснення експедирування визначаються локальними актами перевізника.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що відповідачем в ході проведення перевірки та дослідження первинних бухгалтерських документів та податкової звітності позивача не було враховано особливості правового регулювання договору транспортного експедирування, зокрема, вимог закону щодо правового статусу клієнта за договором, оскільки значна частина недоліків, вказаних у акті перевірки, можуть бути адресовані «експедитору» за договором, а не «клієнту», ким виступає позивач у справі.

Разом з тим, судами обґрунтовано не взято до уваги твердження відповідача, що долучені позивачем на підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій за вказаним договором податкові накладні містять неточності у заповненні графи «Вид цивільно-правового договору», з огляду на наступне.

Положеннями ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної, тобто, коли на момент перевірки платника податків, суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним сумам у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.

Також, з урахуванням вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України, номер та дата договору не належать до обов'язкових реквізитів податкової накладної, а також те, що їх відсутність або неправильне зазначення саме собою не призводять до неможливості ідентифікації факту та змісту господарської операції (за умови належного заповнення інших реквізитів податкової накладної), помилкове зазначення в податковій накладній невірних дати та номеру договору повинно розглядатися як окремий недолік податкової накладної, що не тягне втрати нею статусу належного податкового документу.

Тобто, судами вірно зазначено, що недоліки форми в заповненні податкової накладної, зокрема, не зазначення виду цивільно-правового договору, не свідчить про її неналежність та недопустимість як доказу та не впливає на розмір податкового кредиту покупця.

Так, висновок контролюючого органу про те, що вказані в акті перевірки податкові накладні, заповнені із порушенням порядку їх заповнення, а відтак позбавляє позивача права на податковий кредит, не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Як вірно встановлено судами, вказані накладні містять найменування сторін, обсяг наданих послуг, підписи уповноважених представників сторін та відбитки печаток товариств та дають змогу визначити, які саме послуги надавались, за якою ціною, між якими контрагентами, в той час як будь-яких доказів того, що дані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними матеріали справи не містять.

Таким чином, виходячи із системного аналізу вказаних норм, судами вірно зазначено, що необхідною умовою для включення податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов'язань, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків. При цьому наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Так, судами вірно зауважено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у перевіряємий період, крім зазначених в акті перевірки, позивачем надавався комплекс послуг з перевезення та транспортно-експедиційного обслуговування на підставі договорів укладених з ПАТ «Аграрний Фонд», ПП «Аграрні інвестиції», ТОВ «Агроальянс», ТОВ СП «Агродім», ТОВ Агрофірма «ім.Чапаєва», ТОВ «АТ Каргіл», ТОВ «МПСК Боріваж», СТОВ «Господарочка», ПАТ «ДПЗКУ» , ПрАТ «МХП Зернопродукт», ТОВ «Зоря Поділля», ТОВ «Інвестагропром», ТОВ «Катеринопільський елеватор», ТОВ «Кернел-Трейд», СТОВ «Лан», ПАТ «Лебединський насіннєвий завод», ТОВ «Східноукраїнська компанія Малтюроп», ПАТ «МХП», ТОВ «Немірівлатінвест», ПП «Новгород-сіверські аграрні інвестиції», ПАТ «Новосівське Хлібоприймальне підприємство», ТОВ «Олімп», ТОВ «Поділлялатінвест», ТОВ «Промінь Поділля», ТОВ «РоАгро», ТОВ «Росток-Трейд», ТОВ «ТД ХЖК», ПАТ «Теофіпольський цукровий завод», ТОВ «Україна 2001», ТОВ «Укрлитнасіння», ТОВ «Чарівна нива», ТОВ «Шагилінське», на підтвердження виконання умов яких позивачем долучено до матеріалів справи копії податкових накладних, залізничних накладних про перевезення вантажів, актів виконаних робіт, відомостей по рахунку 361.

При дослідженні зазначених документів судами встановлено, що позивачем як посередником придбано у ТОВ «Еколайн-СТ» послуги, які відображено в бухгалтерському обліку, як такі, що використовувалися у періоді, що охоплювався перевіркою, при наданні транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів наведеним вище контрагентам.

Разом з тим, як вірно встановлено судами, в акті перевірки зазначено, що за період з 01.02.2014 року по 30.11.2014 року ТОВ «Перша логістична компанія» задекларовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 54 013 325,00 гривень, однак будь-яких висновків, щодо неправомірного формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що виникли та задекларовані позивачем у зв'язку з реалізацією придбаних у ТОВ «Еколайн-СТ» послуг зазначеним вище контрагентам ТОВ «Перша логістична компанія» акт перевірки не містить.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що актом перевірки відповідач підтверджує правомірність формування ТОВ «Перша логістична компанія» податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.02.2014 року по 30.11.2014 року, що також свідчить про безпідставність доводів відповідача з посиланням на безтоварність спірних господарських операцій та невикористання таких в межах господарської діяльності позивача.

Разом з тим, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, на момент укладання правочину та складання податкових накладних зазначений контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Стосовно реєстрації податкових накладних, то судами вірно зауважено, що абз.2 п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, за змістом пунктом 11 підрозділу 2 розділу XX ПК України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

При дослідженні наявних у матеріалах копій податкових накладних, виписаних ТОВ «Еколайн-СТ» за результатами здійснення спірних господарських операцій судами попередніх інстанцій встановлено, що сума податку на додану вартість в кожній податковій накладній не перевищує 10 000,00 гривень, що виключає необхідність реєстрації її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом з тим, з тексту акту перевірки не вбачається, що в ході перевірки було виявлено вказані вище порушення вимог ст. 201 ПК України, тобто не було встановлено юридичного факту невідповідності податкових накладних, складених ТОВ «Еколайн-СТ», якими підтверджується право позивача на податковий кредит, вимогам ст. 201 ПК України, а будь-яких інших доказів факту порушення вимог ст. 201 ПК України матеріали справи не містять.

Також, судами обґрунтовано не взято до уваги твердження відповідача щодо відсутності податкової накладної № 1013 від 30.04.2014 року та актів наданих послуг № 938 та № 983, оскільки копії вказаних документів оглянуті судами та долучені до матеріалів справи, при дослідженні вказаних актів встановлено факти надання контрагентом позивача послуг по організації перевезення вантажів, та встановлено, що такі оформлені з дотриманням вищенаведених вимог, містять всі необхідні реквізити та відображають зміст господарської операції, зокрема деталізацію наданих послуг в розрізі їх видів, обумовленої спірним правочином.

При цьому, відповідно до опису речей та документів, які були вилучені у позивача на підставі ухвали слідчого судді від 29.04.2015 року вбачається, що податкові накладні та акти виконаних робіт вилучено у позивача без зазначення їх номерів та дати видачі.

Судами вірно зауважено, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.

При дослідженні наявних у матеріалах справи документів судами встановлено, що такі містять всі необхідні реквізити, відображають зміст та обсяги даних операцій, тобто є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні, виписані ТОВ «Еколайн-СТ», відповідають вимогам ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної, а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначеного правочину та реальне здійснення спірних господарських операцій за таким.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено підставність та правомірність формування позивачем податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Також, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилань відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, який слугував однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ТОВ «Перша логістична компанія» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем правочинів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції.

Разом з тим, судами вірно зауважено, що в ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, не встановлено у позивача наміру отримати за вищевказаним договором інший результат, ніж придбання послуг.

З аналізу наведених вище норм та встановлених обставин справи суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій у повній мірі визначено безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задоволено позовні вимоги ТОВ «Перша логістична компанія».

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області - залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 року у справі № 806/2144/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько