Ухвала суду № 56552875, 16.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. Київ К/800/56447/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року

у справі № 6751/10/1370

за позовом Приватного підприємства «Лео-Буд»

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова,

Головного управління Державного казначейства України у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетної заборгованості,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Лео Буд» (далі - ПП «Лео Буд») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі - ДПІ), Головного управління Державного казначейства України у Львівській області (далі - ГУ ДКС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 квітня 2010 року № 0000872340/4, стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетної заборгованості у сумі 521 875, 00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, позов задоволено частково, визнано протиправним податкове-повідомлення-рішення від 19 квітня 2010 року № 0000872340/4, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просив скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Лео Буд» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за вересень 2009 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період березень 2008 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19 листопада 2009 року № 3586/23-4/34461959, згідно з яким позивачем порушено вимоги підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3, 7.7.4, 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в зв'язку з чим завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2009 року в сумі 521 875, 00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 521 875, 00 грн., з огляду на те, що протягом 12-ти попередніх місяців ПП «Лео Буд» не декларувало до сплати податок на додану вартість, мало обсяги оподатковуваних операцій у сумі, яка менша заявленої суми бюджетного відшкодування.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 квітня 2010 року № 0000872340/4, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 521 875, 00 грн.

Задовольняючи позовну вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідачем не доведено фактичного порушення позивачем норм податкового законодавства.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмовленої позовної вимоги не оскаржуються, правильність висновків судів в цій частині сторонами не ставляться під сумнів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства податкового повідомлення-рішення від 19 квітня 2010 року № 0000872340/4, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені Законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що особою, яка не має права на отримання бюджетного відшкодування є, зокрема, особа, яка: була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів за рішенням Кабінету Міністрів України); мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців.

Визначення поняття «незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Це капітальні інвестиції у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання об'єктів необоротних матеріальних активів, уведення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося, а також авансові платежі для фінансування будівництва.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).

Водночас рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що обмеження права на отримання бюджетного відшкодування платниками в разі якщо платник податків мав обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування не поширювалося на випадки формування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

Таким чином, якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування.

З огляду на те, що заявлена до відшкодування сума податку на додану вартість була сформована позивачем за операціями з придбання та спорудження об'єктів основних фондів, зміст та реальний характер яких підтверджується наявними у матеріалах справи доказами і не ставиться під сумнів ДПІ, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування у сумі 521 875, 00 грн. за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням відсутні.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень ДПІ про порушення позивачем норм податкового законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є. Маринчак