Ухвала суду № 56552743, 25.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2016 року м. Київ К/800/21674/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 червня 2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2013 року

у справі № 2а/0370/1316/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальсько-пресове підприємство»

до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальсько-пресове підприємство» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2013 року, адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22 березня 2012 року №0000292300, №0000302300, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 476,12 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої склав акт від 11 січня 2012 року № 11/23-36523079, яким встановив порушення позивачем вимог:

- підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статі 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем зайво віднесено до складу валових витрат за 2010 рік та перший квартал 2011 року суму нарахованих відсотків за договором позики № П/05/10-02 від 19 травня 2010 року, чим завищено валові витрати за 2010 рік на 1 270 692,00 грн. та за перший квартал 2011 року на суму 135 000,00 грн.;

- підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем зайво віднесено до складу фінансових витрат за другий-третій квартал 2011 року проценти за користування кредитом у розмірі 785 404,00 грн.;

- підпункту 1.22.2 підпункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем не нараховано та не включено до складу валового доходу за 2010 - 2011 роки суму умовно нарахованих відсотків на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповернутою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки НБУ, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної допомоги у розмірі 458 171,00 грн.;

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем зайво включено до складу валових витрат вартість посередницьких послуг у розмірі 236 992,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року №0000092300, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 825 973,00 грн., у тому числі за основним платежем - 711 732,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 114 241,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року №0000092300, податковий орган прийняв податкові повідомлення - рішення від 22 березня 2012 року №0000292300, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 795 225,00 грн., у тому числі за основним платежем - 711 732,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 83 493,00 грн. та № 0000302300, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 32 012,00 грн., у тому числі за основним платежем - 26 410,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 602,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований як юридична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 521822 та знаходиться на обліку в органах державної податкової служби, про що податковим органом видано довідку про взяття на облік платника податків від 15 липня 2009 року № 1215.

За висновками податкового органу, позивачем до складу валових витрат безпідставно включено суму нарахованих відсотків за договором позики, а також ненараховано та невключено до складу валового доходу перевіреного податкового періоду суму умовно нарахованих відсотків на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповернутою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки НБУ, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної допомоги.

Також податковий орган вважає, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат витрати пов'язані з наданням посередницьких послуг, оскільки в актах здавання - приймання виконаних робіт відсутні відомості про те, що отримані послуги пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність вказаних доводів відповідача з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (позичальник) та ТОВ «Компанія з управління активами «Форвард» (позикодавець) укладено договір позики від 19 травня 2010 року № П/05/10-02, за умовами якого позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 6 000 000,00 грн. з терміном повернення до 19 травня 2011 року, відсотки по позиці складають 35,00 % у рік.

27 травня 2010 року позивач отримав кошти у розмірі 5 000 000,00 грн. за вказаним договором (двома сумами по 2 500 000,00 грн.).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Компанія з управління активами «Форвард» є фінансовою установою в розумінні статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки має ліцензію на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інвестиційних інвесторів серія АВ №115236, яка видана Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 11 липня 2006 року.

При цьому, посилання податкового органу на те, що отримана позивачем від ТОВ «Компанія з управління активами «Форвард», як керуючого Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Вікторія», з порушенням вимог статті 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування», а відтак сума позики у розмірі 5 000 000,00 грн. не є фінансовим кредитом, та відповідно до підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вважається поворотною фінансовою допомогою, обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими, зокрема, вважаються послуги з довірчого управління фінансовими активами й послуги з надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» визначено, що компанією з управління активами інституційних інвесторів є господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Згідно зі статтею 30 цього Закону, на компанію з управління активами накладаються обмеження щодо здійснення визначених Законом операцій з активами та цінними паперами ІСІ, якому така компанія з управління активами надає послуги з управління активами.

Водночас за змістом статті 30 вказаного Закону обмеження діяльності компанії з управління активами стосовно надання позик і кредитів за рахунок активів ІСІ, не поширюється на діяльність компанії з управління активами венчурного фонду.

Згідно положень статті 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» визначено право венчурного ІСІ мати в складі своїх активів боргові зобов'язання, оформлені договорами позики, а також коло осіб, які можуть виступати як позичальник за договорами позики, наданої за рахунок активів венчурного ІСІ. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд. Особами-позичальниками за такими договорами позики можуть бути тільки пов'язані особи із числа емітентів, частка в корпоративних правах яких входить до складу активів такого ІСІ. Надання позик третім особам за рахунок коштів венчурного ІСІ не дозволяється.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що компанія з управління активами має право надавати за рахунок активів венчурного ІСІ (пайового чи корпоративного інвестиційного фонду) позики за умови дотримання вимог, встановлених статті 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» щодо особи-позичальника, та за наявності у компанії з управління активами, як у розглядуваній ситуації, відповідної ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а також знаходження цієї компанії з управління активами у державному реєстрі фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів.

Тобто, надання коштів у позику вважається фінансовою послугою, право надавати яку дозволено, зокрема, компаніям з управління активами - фінансовим установам в розумінні статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства (підпункту 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Зважаючи на те, що компанії з управління активами з числа резидентів мають статус небанківських фінансових установ, а під час надання ними позик під певний процент одночасно у договорі зазначається мета надання такої позики, така позика є фінансовим кредитом відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і призводить до виникнення боргових зобов'язань у сторін договору.

Згідно з положеннями підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

За змістом пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

З урахуванням зазначених положень законодавства, проценти, сплачені (нараховані) позичальником за укладеним договором позики з компанією з управління активами на користь венчурного інвестиційного фонду (пайового і корпоративного ІСІ), активами якого вона управляє, відносяться позичальником до складу його валових витрат, а сама сума позики до складу валових доходів не включається.

Що стосується включення позивачем до складу валових витрат суми витрат пов'язаних з наданням посередницьких послуг, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили наступне.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір комерційного посередництва від 01 лютого 2010 року № У-Кр-1/02-10, за умовами якого виконавець зобов'язувався надати посередницькі послуги, а саме: пошук потенційних покупців виробів з металопрокату, участь в переговорах щодо встановлення безпосередніх договірних відносин між замовником та його контрагентом, сприяння складенню угод на купівлю-продаж виробів з металопрокату.

Додатковою угодою від 01 жовтня 2010 року №1 до договору комерційного посередництва від 01 лютого 2010 року №У-Кр-1/02-10 було передбачено, що при перевищенні загальної суми договору 2 000 000,00 грн., виконавець має право на отримання від замовника винагороди у розмірі 8% від суми перевищення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що як наслідок наданих послуг підприємцем ОСОБА_1 комерційного посередництва, позивачем було укладено договори з ВАТ «Стаханівський вагонобудівний завод» від 01 липня 2010 року № 432 та від 15 грудня 2010 року № 60/432, за якими було здійснено реалізацію - продаж продукції власного виробництва в третьому кварталі 2010 року на 907 229,35 грн., в четвертому кварталі 2010 року на 2 154 484,04 грн., в першому кварталі 2011 року на 1 899 810,36 грн., в другому кварталі 2011 року на 2 790 136,33 грн., в третьому кварталі 2011 року на 2 281 705, 99 грн., в четвертому кварталі 2011 року 1 052 923,32 грн.

Факт надання зазначених послуг підтверджується оформленими актами здавання-приймання виконаних робіт, банківськими виписками та актами звірки розрахунків.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що оскільки послуги комерційного посередництва, надані підприємцем ОСОБА_1, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а саме з продажем продукції власного виробництва, а також підтверджені первинним документами, які відповідають вимогам пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», позивачем правомірно віднесена до складу валових витрат вартість посередницьких послуг у розмірі 236 992,00 грн.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 червня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2013 року у справі № 2а/0370/1316/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.