Ухвала суду № 56552730, 01.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2016 року м. Київ К/800/43679/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року

у справі №816/741/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Автокразбанк»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Автокразбанк» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року, позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення відповідача від 19 вересня 2012 року №0000201555/1422 та від 10 грудня 2012 року №0000521555/2021, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «КРАМ-АВТО» за період з 01 червня 2011 року по 31 серпня 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 03 вересня 2012 року №3395/307/20046323.

За результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 та статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого:

- по декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року завищено податковий кредит на 730 920,00 грн., завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на 401 964,00 грн., завищено залишок від'ємного значення на 14 141,00 грн., занижено суму податкового зобов'язання, що підлягає сплаті платником податку до бюджету на 314 815,00 грн.;

- по декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року завищено податковий кредит на 33 224,00 грн., завищено залишок від'ємного значення на 405 844,00 грн., занижено суму податкового зобов'язання, що підлягає сплаті платником податку до бюджету на 33 224,00 грн.;

- по декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року завищено податковий кредит на 237 312,00 грн., завищено від'ємне значення з податку на додану вартість у розмірі 106 766,00 грн., завищено залишок від'ємного значення на 405 844,00 грн., занижено суму податкового зобов'язання, що підлягає сплаті платником податку до бюджету на 130 546,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення - рішення від 19 вересня 2012 року №0000201555/1422, яким зменшив позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 512 610,00 грн. та № 0000191555/1423, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 575 862,50 грн., у тому числі за основним платежем - 488 846,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 87 016,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення - рішення від 19 вересня 2012 року, зокрема: №0000201555/1422 залишено без змін, №0000191555/1423 скасовано в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 532 878,50 грн., у тому числі основного платежу - 460 190,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 72 688,50 грн. та прийнято нове податкове повідомлення - рішення від 10 грудня 2012 року №0000521555/2021, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 42 984,00 грн., у тому числі за основним платежем - 28 656,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 328,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Зі встановлених обставин справи вбачається, що відповідно до кредитного договору від 24 січня 2007 року № 05 ТОВ «Крам-Авто» під заставу рухомого майна отримало кредит у позивача. У зв'язку з непогашенням кредиту та відсотків позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення предмету застави та на підставі відповідного рішення Господарського суду м.Києва від 22 липня 2010 року у справі № 4/245 до останнього перейшло право власності на предмет застави та було оприбутковано на баланс із метою подальшого продажу.

При цьому, у період відчуження майна (січень 2011 року) ТОВ «Крам-Авто» повинно було нарахувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість, чого ним не було зроблено.

Позивачем реалізовано транспортні засоби (заставне майно) у травні, червні, липні та серпні 2011 року та відображено у податковій звітності відповідні суми податкового кредиту. Водночас, періодом виписки податкових накладних було зазначено не січень 2011 року, як вважає податковий орган, а червень, липень, серпень 2011 року на підставі заяв про відмову постачальника видати податкову накладну (дод.№ 8 до декларації).

Крім того, до складу податкового кредиту було включено суми податку на додану вартість по вартості оприбуткування на баланс транспортних засобів, а до складу податкових зобов'язань включено суми по вартості, визначено згідно звіту про оцінку транспортного засобу ФОП ОСОБА_4, чим, на думку відповідача, порушено правила формування вартості товарів не вище рівня звичайних цін.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що оскільки не відбулося фактичного надходження від ТОВ «Крам-Авто» податку на додану вартість до бюджету та правочин знайшов своє відображення у податковій звітності тільки однієї зі сторін, він не може створювати юридичні наслідки, у том числі не може бути підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Також в акті перевірки відповідач посилання на акт зустрічної перевірки контрагента ТОВ «Крам-Авто», яким встановлено відсутність останнього за юридичною адресою та на момент проведення перевірки платника визнано банкрутом, у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку, щодо відсутність у останнього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладенню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на реальне виконання взятих на себе зобов'язань, а отже і відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлюються статтею 234 Цивільного кодексу України, а тому укладені правочини не відповідають вимогам, передбаченим частинам 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, а тому є нікчемними.

Із наведеними доводами відповідача обґрунтовано не погодились суди попередніх інстанцій зважаючи на наступне.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Отже, позивач, включаючи відповідні суми до складу податкового кредиту, діяв у відповідності до вимог вказаних норм податкового законодавства. Так, при включенні відповідних сум до складу податкового кредиту надавши заяву по формі № 8 до декларації з податку на додану вартість - заяву про відмову постачальника надати податкову накладну. Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на невірне визначення періоду виникнення податкових зобов'язань, оскільки згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

За приписами абзац п'ятого вказаного пункту, для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Таким чином, подання платником заяви зі скаргою на постачальника з одночасним представленням первинних документів на підтвердження реальності виконання господарської операцій з придбання товарів, робіт, послуг надає право платникові на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість й за відсутності реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Щодо висновку податкового органу про завищення рівня звичайних цін на реалізований товар, суди попередніх інстанцій правильно визнали його безпідставним з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 39.12 статті 39 Податкового кодексу України, якщо продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана під час такого продажу.

Разом з тим, пунктом 1 Розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України встановлено, що положення статті 39 цього Кодексу, набирають чинності з 1 січня 2013 року.

Таким чином, порядок визначення звичайних цін, на момент виникнення спірних правовідносин, регулювалися положенням підпункту 1.20.4 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» яким передбачено, якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною ціною є ціна, отримана при такому продажі.

Враховуючи, що відчуження заставного майна (транспортних засобів) та відповідно, набуття права власності на нього позивачем відбулося у примусовому порядку (на підставі рішення суду), суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились із тим, що звичайною ціною у даному випадку є ціна визначена рішенням суду.

Відтак, у момент набуття права власності на транспортні засоби у позивача виникло право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, яке він реалізував у момент продажу заставного майна (транспортних засобів) та правомірно сформував податковий кредит виходячи з вартості транспортних засобів, яка була встановлена судом у відповідних рішеннях.

При цьому, помилковим є висновок податкового органу, що порушення з боку контрагента вимог податкового законодавства свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року у справі №816/741/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.