Ухвала суду № 56551721, 15.03.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 686/24463/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Логінова С.М.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

15 березня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_4 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до Водичківської сільської ради (далі - відповідач 1), Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції (далі - відповідач 2), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5 про скасування рішення сільської ради та скасування рішення державного реєстратора,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення Водичківької сільської ради "Про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства"; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора яким зареєстровано право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.01.2016 провадження у даній адміністративній справі закрито.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення і направити справу для продовження розгляду.

Представники сторін належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явились, при цьому від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника сільської ради.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження по другій позовній вимозі скасувати, і адміністративну справу в цій частині направити для продовження судового розгляду з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач є власником земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, площею 0,1375 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та земельної ділянки, що знаходиться за адресою Хмельницький р-н, с. Водички, площею 0,2975 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

Разом з тим 18.07.2013 на підставі заяви ОСОБА_5 Водичківською сільською радою було прийнято рішення № 6 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки".

При цьому ОСОБА_5 було передано земельну ділянку, на якій розміщена дорога, що слугує проїздом до вказаних земельних ділянок.

На замовлення ОСОБА_5 10.12.2013 ПП "Експансія-Н" було виготовлено проект землеустрою.

В подальшому Водичківською сільською радою прийнято рішення "Про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства".

Приймаючи оскаржуване рішення та закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що адміністративний позов ОСОБА_2 в частині позовних вимог до Водичківської сільської ради, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради слід розглядати у порядку цивільного судочинства, оскільки даний спір не є публічно-правовим.

Водночас адміністративний позов ОСОБА_2 в частині позовних вимог до реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора є публічно-правовим, однак предметно підсудний окружному адміністративному суду.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст. 3 КАС України).

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Як досліджено із змісту позовної заяви, предметом розгляду однієї з позовних вимог є рішення Водичківької сільської ради "Про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства".

В даному випадку Водичківької сільської ради реалізує свої повноваження власника землі, і виступає рівноправним суб'єктом цивільних відносин. Таким чином у відносинах з приводу яких виник спір, відповідач не здійснював владні управлінські функції. А тому, спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із відносин права власності, має не публічний, а приватно - правовий характер.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні Zand v. Austria від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Крім того, завданням цивільного судочинства, відповідно до ст.1 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна позиція щодо правил визначення юрисдикції адміністративних судів наведена в постанові Верховного суду України від 25.02.2015.

Так, згідно висновку Верховного Суду України який міститься у постанові від 17.02.2015 справа № 21-551а14, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України зазначила, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Приймаючи постанову від 16.12.2014 № 21-544а14, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України також дійшла висновку, що спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо закриття провадження в частині позовних вимог до Водичківської сільської ради, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 157 КАС України, суд роз'яснює позивачеві, що вирішення такого спору віднесено до юрисдикції цивільного суду.

Водночас, слід відмітити, що суд першої інстанції зробивши висновок, що адміністративний позов ОСОБА_2 в частині позовної вимоги до реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора предметно підсудний окружному адміністративному суду, помилково закрив провадження і в цій частині позовних вимог, чим порушив п. 2 ч. 1 ст. 22 КАС України.

Так, ч. 2 ст. 18 КАС України визначено предметну підсудність адміністративних справ, зокрема окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Згідно абз. 3 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державний реєстратор - посадова особа, яка відповідно до цього Закону від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Окрім цього, п. 8 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" № 8 від 20.05.2013 визначено, що відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст. 9 зазначеного Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус. Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси. Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином позивач в даній справі являється органом державної влади, тому даний спір предметно підсудний окружному адміністративному суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо відкрито провадження у справі, яка предметно підсудна іншому суду.

Разом з тим згідно п. 2 ч. 1 ст. 21 КАС України якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд.

За приписами ч. 3 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Тому, у разі відкриття провадження в адміністративній справі без дотримання правил предметної підсудності суд повинен передати справу на розгляд адміністративного суду, якому вона підсудна, незалежно від того, на якій стадії розгляду справи виявлено порушення правил цієї підсудності, оскільки суд, який відкрив провадження у справі з таким порушенням, не є компетентним у її розгляді. Порушення правил предметної підсудності є підставою для скасування рішень судів нижчих інстанцій.

Отже, аналізуючи зазначені положення КАС України колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно закрив провадження в частині першої позовної вимоги, а в частині позовної вимоги до реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора повинен був передати справу на розгляд окружного адміністративного суду, якому вона предметно і територіально підсудна.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

При цьому варто зазначити, що питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.ст. 94-98 КАС України має бути вирішене за результатами розгляду справи по суті.

Згідно з п. 3 ч.1 ст.199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2016 року в частині закриття провадження по позивній вимозі до реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора - скасувати.

Справу в цій частині направити до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області для продовження розгляду.

В іншій частині ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. ст. 212, 254 КАС України, в іншій частині оскарженню не підлягає.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Мельник-Томенко Ж. М. Сторчак В. Ю.