Постанова № 56551714, 15.03.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 139/553/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Коломійцева В.І.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

15 березня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Мурованокуриловецької селищної ради про визнання протиправними дій та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області із позовом до Мурованокуриловецької селищної ради про визнання протиправними дій та скасування рішення.

Постановою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 січня 2016 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 січня 2016 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_2 з 14 листопада 2006 року зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 та проживає в квартирі №1 даного будинку.

Вказана квартира придбана виконавчим комітетом Мурованокуриловецької селищної ради згідно договору купівлі-продажу ААН №730125 від 22.01.1999 року.

05 березня 2015 року 49 сесією 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області прийнято рішення № 979 «Про включення до переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації», яким заборонено відчуження комунального майна, житлової квартири АДРЕСА_1 будь-яким способом та включено житлову квартиру АДРЕСА_1 до переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації. Рішення мотивоване тим, що вказана квартира була придбана за кошти тетироріальних громад району, а на її ремонт спрямовувались кошти селищного бюджету.

Позивач не погодився із вказаним рішенням та звернувся до суду.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не мав права встановлювати заборону відчуження комунального майна. Водночас відповідач правомірно відніс вказану квартиру до переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновоком та зважає на наступне.

В силу п.30 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Виходячи з положень даної норми та зважаючи на висновки Верховного суду України викладені у постанові № 21-1762во08 від 20 січня 2009 року, суд першої інстанції вважає, що місцева рада може віднести до об'єктів, що не підлягають приватизації, будь-яке майно, що їй належить, зважаючи на доцільність та інтереси територіальної громади.

Однак у справі, за результатом розгляду якої Верховним судом України прийнято вказану постанову від 20 січня 2009 року, предметом спору було нежитлове приміщення, приватизація якого регулюється Законом України "Про приватизацію державного майна".

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 та пункту 36 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить визначення правового режиму власності шляхом прийняття відповідного закону, а також затвердження переліку об'єктів права державної власності, в тому числі об'єктів державного житлового фонду, що не підлягають приватизації (рішення Конституційного Суду України від 28 вересня 2000 року у справі N 1-37/2000).

Згідно із ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Тобто, законодавцем передбачено чіткий перелік об'єктів державного житлового фонду, які не підлягають приватизації. Отже повноваження органів місцевого самоврядування щодо затвердження переліку об'єктів державного житлового фонду, які не підлягають приватизації, повинні реалізовуватись виключно з урахуванням ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Щодо інших об'єктів комунальної власності (нежитлового фонду), органи місцевого самоврядування здійснюють надані їм повноваження у сфері приватизації згідно вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" дія якого не поширюється на приватизацію об'єктів державного житлового фонду.

Враховуючи наведене, відповідач протиправно відніс житлову квартиру АДРЕСА_1 до переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.

Щодо правомірності встановлення відповідачем заборони відчуження будь-яким способом житлової квартири АДРЕСА_1 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Як вірно вказав суд першої інстанції накладення тих чи інших заборон на майно, зокрема заборони відчуження, має ряд особливостей в силу яких зазначену дію мають право здійснювати лише визначені чинним законодавством органи чи особи.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі:

1) встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном;

2) рішень судів, що набрали законної сили;

3) ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно;

4) накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом;

5) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

6) інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом;

7) договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Отже, підставою для накладення такого обтяження як заборона відчуження майна, може бути лише рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єкту нерухомого майна до застарілого житлового фонду.

З урахуванням наведених обставин в сукупності колегія суддів вважає, що приймаючи рішення № 979 «Про включення до переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації» від 05 березня 2015 року Мурованокуриловецька селищна рада Вінницької області діяла всупереч вимогам діючого на той момент законодавства, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

У відповідності із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, так як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанову суду першої інстанції належить скасувати і прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Мурованокуриловецька селищна рада про визнання протиправними дій та скасування рішення скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Мурованокуриловецької селищної ради, пов'язані із прийняттям 49 сесією 6 скликання рішення № 979 від 05 березня 2015 року «Про включення до переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації».

Визнати протиправним та скасувати рішення 49 сесії 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради № 979 від 05 березня 2015 року «Про включення до переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації».

Стягнути з Мурованокуриловецької селищної ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1285,72 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.