Постанова № 56551440, 10.03.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 березня 2016 р. № 820/10559/15

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Тітова О.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Костіної А.В.,

представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

пр. позивача - ОСОБА_2,

пр. відповідача - Соляник І.В.,

пр. третьої особа - Мовчана М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- Визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України на Південній залізниці від 10 вересня 2015 року №172 о/с в частині: «звільнити з органів внутрішніх справ: у запас за п.64 «Г» (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), інспектора з режиму секретності лінійного відділу на ст. Харків-Пасажирський з 10 вересня 2015 року»;

- Зобов'язати Управління МВС України на Південній залізниці поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) на посаді інспектора з режиму секретності лінійного відділу на ст. Харків-Пасажирський з 10 вересня 2015 року, а якщо це неможливо у зв'язку з відсутністю цієї посади, то зобов'язати Управління МВС України на Південній залізниці надати ОСОБА_1 іншу посаду;

- Зобов'язати Управління МВС України на Південній залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10.09.2015 року по день поновлення на посаді з утриманням обов'язкових платежів та зборів;

- Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень в якості відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Управління МВС України на Південній залізниці;

- Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський та стягнення з Управління МВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 22.09.2003 року проходила службу в органах внутрішніх справ, яку з цього часу проходила в Управлінні МВС України на Південній залізниці. В період з 02.08.2013 року по 02.04.2016 року позивачу наказом від 29.07.2013 року надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3 - річного віку. Наказом від 10.09.2015 року №172 о/с відповідно до п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів. Позивач вказала, що вона, знаходячись у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, була незаконно та необґрунтовано звільнена у зв'язку із скороченням штату, тому вважає, що Управлінням МВС України на Південній залізниці порушені її трудові права та свободи.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні підтримали вимоги та доводи заявленого позову, та просили його задовольнити.

Відповідач - Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, в порядку, визначеному ст. ст. 33-35 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області Соляник І.В., проти позову заперечувала. У письмових запереченнях на позов (а.с. 120) вказала, що позивач дійсно проходила службу на посаді старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський УМВС України на Південній залізниці. Даний підрозділ існував у структурі Управління Міністерства внутрішніх справ на Південній залізниці. До ГУМВС України в Харківській області щодо вирішення питання про проходження служби з рапортом позивач не зверталась, що підтверджується інформацією Управління кадрового забезпечення №7/4678 від 03.11.2015 року. Крім того пояснила, що 07.11.2015 набув чинності Закон України "Про Національну поліцію", прикінцевими та перехідними положеннями якого передбачено припинення діяльності органів внутрішніх справ з їх подальшою ліквідацією, а на території України створена Національна поліція України добір до якої здійснюється на конкурсній основі та не передбачає автоматичне зарахування колишніх працівників міліції. Зазначений правоохоронний орган державної влади за своїм юридичними статусом не є правонаступником органів внутрішніх справ, а внаслідок цього не може перебирати на себе їх права та обов'язки. За таких підстав, представник відповідача ОСОБА_5 стверджувала, що дії відповідача по виданню спірного наказу є цілком правомірними та обґрунтованими, і тому просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи - Державної казначейської служби України, в судовому засіданні проти позову заперечував та просив залишити позовні вимоги в частині вимог до Державної казначейської служби України без задоволення.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують спірні відносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закон та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Правовий порядок в Україні, за визначенням ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Правову основу служби в органах внутрішніх справ становлять Конституція України, закони та інші нормативно - правові акти, у тому числі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, акти органів місцевого самоврядування, прийняті у межах їх повноважень, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Звільнення зі служби працівників ОВС повинно здійснюватись лише на підставах, передбачених законом, під якими вбачаються такі життєві обставини, що законодавчо визначаються як юридичні факти для припинення служби. Звільнення може здійснюватись виключно з дотриманням певних процедурних вимог, що мають різний зміст за кожною підставою звільнення. Недотримання цих вимог розцінюється як незаконне звільнення з відновленням особи на службі в ОВС на колишній посаді.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_1, реалізувала своє право на працю не шляхом укладання трудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою, а вільно обрав саме проходження служби в органах внутрішніх справ, яка має свої особливості.

З трудової книжки ОСОБА_1 судом встановлено, що остання з 22.09.2003 року прийнята на роботу до УМВС України на Південній залізниці (а.с. 121).

Наказом МВС України від 08 червня 2015 року № 662 "Про ліквідацію Управління МВС України на Південній залізниці" прийнято рішення про ліквідацію Управління.

Наказом від 29.07.2013 року №180 о/с старшому лейтенанту міліції ОСОБА_1 старшому інспектору режимно-секретного сектору лінійного відділу на ст. Харків-Пасажирський, з 02.08.2013 року по 02.04.2016 року надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3 - річного віку (а.с. 119).

Наказом голови комісії з ліквідації - начальником полковником міліції В.А. Сухини від 10.09.2015 року №172 о/с відповідно до п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_1 старшого інспектора режимно-секретного сектору лінійного відділу на ст. Харків-Пасажирський звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів (а.с.120).

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114.

Отже, правовідносини з приводу проходження позивачем служби унормовані спеціальним актом законодавства - Положенням, а тому норми всіх інших актів законодавства до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.

Підпунктом "є" п. 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням відпустки. Крім того, п. 61 Положення № 114 встановлено, що додаткові і соціальні відпустки особам рядового начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 17 Положення №114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Згідно до ст. 1 Кодексу законів про працю України № 322-VIII від 10.12.1971 року останній регулює трудові відносини всіх працівників.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

На момент видання спірного наказу - 10.09.2015 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею три річного віку.

Підпунктом "г" п. 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з ЄДРПОУ Управління МВС України на Південній залізниці, перебуває у стані припинення з 14.07.2015 року та момент розгляду справи, але не ліквідоване.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного Кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Частиною 2 статті 104 Цивільного Кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ч. 3 ст. 105 Цивільного Кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Суд вказує, що Управління МВС України на Південній залізниці є органом міністерства внутрішніх справ України на транспорті, територією обслуговування якого Харківська, Полтавська і Сумська області.

Дані функції після ліквідації Управління будуть виконувати інші підрозділи Міністерства внутрішніх справ України.

А тому, відповідно до вимог чинного законодавства України після скорочення посад, обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом призначення на посади відповідного фаху, а оскільки позивач проходить службу в органах внутрішніх справ, то його обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом переводу для подальшого проходження служби в інші органи внутрішніх справ України, якими в даному випадку є Головне управління МВС України в Полтавській та Харківській областях, Управління МВС України в Сумській області, і саме Міністерство внутрішніх справ.

Позивачу жодної вакантної посади не пропонувалось, спростування цього факту представником відповідача не було надано, а судом, в порядку ст. 11 КАС України, встановлено не було.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивача звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому є достатні підстави скасування наказу та для поновлення позивача на посаді.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, відповідачем не надано суду доказів правомірності свого рішення.

Враховуючи, що наказ від 10 вересня 2015 року №172 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 не відповідає вимогам трудового законодавства, а тому позовні вимоги в частині Визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України на Південній залізниці від 10 вересня 2015 року №172 о/с в частині звільнення та поновлення ОСОБА_1 (НОМЕР_1) на посаді інспектора з режиму секретності лінійного відділу на ст. Харків-Пасажирський з 10 вересня 2015 року, підлягають задоволенню.

Також, згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Управління МВС України на Південній залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10.09.2015 року по день поновлення на посаді з утриманням обов'язкових платежів та зборів суд вважає, що, з урахуванням задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді, ця позовна вимога також підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень в якості відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Управління МВС України на Південній залізниці суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, останнім не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з прийняттям оскаржуваного розпорядження суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується. Будь-яких доказів, що підтверджують притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що могло завдати шкоди, позивачем суду також не надано.

Таким чином суд вважає, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд доходить висновку про задоволення позову в частині визнати незаконним та скасувати наказ Управління МВС України на Південній залізниці від 10 вересня 2015 року №172 о/с в частині звільнення ОСОБА_1; поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з режиму секретності лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський Управління МВС України на Південній залізниці або на рівноцінній посаді в органах МВС України та зобов'язати Управління МВС України на Південній залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10.09.2015 року по день поновлення на посаді з утриманням обов'язкових платежів та зборів. Решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст.ст. 158 - 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України на Південній залізниці від 10 вересня 2015 року №172 о/с в частині: «звільнити з органів внутрішніх справ: у запас за п.64 «Г» (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), інспектора з режиму секретності лінійного відділу на ст. Харків-Пасажирський, з 10 вересня 2015 року».

Зобов'язати Управління МВС України на Південній залізниці поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) на посаді інспектора з режиму секретності лінійного відділу на ст. Харків-Пасажирський з 10 вересня 2015 року, а якщо це неможливо у зв'язку з відсутністю цієї посади, то зобов'язати Управління МВС України на Південній залізниці надати ОСОБА_1 іншу посаду.

Зобов'язати Управління МВС України на Південній залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10.09.2015 року по день поновлення на посаді з утриманням обов'язкових платежів та зборів.

Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора з режиму секретності лінійного відділу у на станції Харків-Пасажирський та стягнення з Управління МВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 15 березня 2016 року.

Суддя Тітов О.М.