Ухвала суду № 56550934, 16.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 876/365/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Дяковича В.П., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судових засідань Гелецького П.В.,

представників позивача Пліщук Є.В., Берези Т.Ю.,

представника третьої особи ОСОБА_4,

третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу військової частини А 2595 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року у справі за її позовом до Державної фінансової інспекції у Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_5 та Міністерство оборони України про визнання неправомірним та скасування пункту вимоги,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2015 року військова частина А 2595 (далі - в/ч А 2595) звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати неправомірним та скасувати пункт 4 вимоги Буської міжрайонної державної фінансової інспекції від 14.09.2015 року № 25-15/670 щодо усунення порушень законодавства, виявлених під час ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності в/ч А 2595 в період з 01.01.2014 року по 31.05.2015 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2015року у справі № 813/5961/15 у задоволенні позову було відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач в/ч А 2595 просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про задоволення позову у повному обсязі. У обґрунтування апеляційної скарги посилається на ту обставину, що судом першої інстанції належним чином не досліджено та не оцінено представлені докази, що стало наслідком винесення односторонньої постанови. Вважає, що є законні підстави для задоволення вимоги позивача про захист прав та інтересів військової частини та її військовослужбовців, які брали та беруть безпосередню участь в проведенні АТО на території Луганської та Донецької областей перед безпідставною та незаконною вимогою Державної фінансової інспекції у Львівській області (далі - ДФІ).

Представники позивача та треті особи у ході апеляційного розгляду підтримали вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову в/ч А 2595.

Представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що збитки, заподіяні державі, відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю і правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із таких міркувань.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011, Держфініспекцію визначено як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфініспекція утворена шляхом реорганізації Головного контрольно-ревізійного управління України відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010.

Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939).

Інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб (пункт 2 Порядку проведення інспектування).

За правилами пунктів 45, 46 зазначеного Порядку у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державної контрольно-ревізійної служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Таке правило відповідає положенням ст. 10 Закону № 2939, п. 7 якої закріплює право контролюючого органу пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

Разом із тим, Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 4 п. 4 Положення).

Відповідно до п. 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п. 7 ст. 10 Закону № 2939, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

На думку апеляційного суду, аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, що розглядається, ДФІ пред'юявила оскаржувані вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

При цьому у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача. Оскільки оскаржувані вимоги відповідача не породжують для позивача жодних обов'язків, то відповідні позовні вимоги в/ч А 2595 не підлягають до задоволення.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу військової частини А 2595 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року у справі № 813/5961/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.П.Дякович

Л.П.Іщук

Ухвала у повному обсязі складена 17 березня 2016 року.