Ухвала суду № 56550403, 10.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/2938/14 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В. П/825/3707/15 Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі - Війтович Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ

ФОП ОСОБА_2 звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000021701 від 09.01.2014 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 351 836 грн. 50 коп.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі державна податкова інспекція у м. Чернігові (надалі за текстом - «ДПІ у м. Чернігові»), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 21.06.2013 р. по 08.07.2013 р. посадовцями ДПІ у м. Чернігові проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

Результати перевірки оформлено актом № 72/17/1996119605 від 15.07.2013 р.

Згідно цьому акту позивачем, серед іншого, порушено вимоги ст. 187, 198, 200 Податкового кодексу України (надалі за текстом - «ПК України») внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 236 090 грн.

Такий висновок контролюючого органу вмотивовано наступним.

Відповідно до поданих декларацій ФОП ОСОБА_2 отримувала доходи від надання послуг з перевезення вантажів.

Протягом періоду що перевірявся позивач включила до складу податкового кредиту 13 622 грн. ПДВ, сплаченого у складі вартості запчастин придбаних у ПП «Дальнобой-Сервіс» та ФОП ОСОБА_3

Разом з тим, актів списання запасних частин позивачем не надано, що не дозволяє зробити висновок про їх використання у господарській діяльності платника податків.

Також, ФОП ОСОБА_2 віднесла до податкового кредиту суми податку не підтверджені податковими накладними.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000021701 від 09.01.2014 р., яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 351 836 грн. 50 коп., у тому числі 236 090 грн. за основним платежем та 115 746 грн. 50 коп. за штрафними санкціями.

Питання, пов'язані з формуванням платником на додану вартість податкового кредиту врегульовано статтею 198 ПК України.

Так, згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України (тут та надалі норми ПК України у редакції що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом «б» пункту 201.11 статті 201 ПК України передбачено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно частини 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

На підтвердження товарності укладених угод позивачем було надано копії: договорів № ДС-000163 від 04.04.2008 р., № ДС-000090 від 10.01.2011 р., № ДС-000163 від 04.05.2012 р., № ДС-000043 від 28.05.2011 р., № ДС-000054 від 31.05.2012 р., рахунків-фактур, видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, рахунків на оплату, платіжних доручень, фіскальних чеків, актів списання ТМЦ.

Таким чином, у ФОП ОСОБА_2 наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для формування податкового кредиту, а аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Твердження відповідача про те, що позивачем не надано усіх актів списання товарно-матеріальних цінностей обґрунтовано не взято судом до уваги, оскільки окремі недоліки у веденні бухгалтерського обліку не можуть бути підставою для висновку про неправомірність формування покупцем податкового кредиту.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Водночас, у цій справі відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили про неправомірність формування покупцем податкового кредиту з податку на додану вартість.

З огляду на викладене слід погодитись з висновком окружного адміністративного суду про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що при подачі апеляційної скарги ДПІ у м. Чернігові відстрочено сплату судового збору, відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та правил розподілу судових витрат визначених статтею 94 КАС України із скаржника підлягає стягненню в дохід Державного бюджету 5 174 грн. 40 коп.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року - без змін.

Стягнути з державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 5 174 (п'ять тисяч сто сімдесят чотири) грн. 40 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Т.М.Грищенко

суддя В.Е.Мацедонська

Ухвала складена в повному обсязі 15 березня 2016 р.

.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Мацедонська В.Е.

Грищенко Т.М.