Ухвала суду № 56548124, 03.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року м. Київ К/800/23731/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Ігнатенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Еней»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року

у справі № 826/17646/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Еней»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Стіл Хоукс»,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технокомрезерв»,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Еней» (далі - ТОВ «Компанія Еней»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000782201 від 03 липня 2013 року та № 0000792201 від 03 липня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, адміністративний позов залишено без задоволення. Стягнуто з ТОВ «Компанія Еней» до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 129,19 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ТОВ «Компанія Еней», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року та прийняти нове рішення, яким скасувати оскаржувані акти індивідуальної дії.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Крім того, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві у зв'язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну перевірку ТОВ «Компанія Еней» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Технокомрезерв» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стіл Хоукс» за період з 01 січня 2012 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт № 74/22-205/31003085 від 14 червня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000782201 від 03 липня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 365 709,00 грн. (292 567,00 грн. - основний платіж, 73 142,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000792201 від 03 липня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 348 293,00 грн. (278 634,00 грн. - основний платіж, 69 659,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарно-матеріальних цінностей (полімерних наклейок для запальничок, упаковок для флешок та кард-холдерів, кулькових ручок SA, упаковок для МП3-плеєра, упаковок для навушників, масок «Winter») та робіт (з розробки дизайну сигаретних диспансерів, з розробки та просування сайту, із зображення торгової марки на 1 080 шт. спіл-стопах) у ТОВ «Стіл Хоукс» та ТОВ «Технокомрезерв» за нікчемними правочинами.

Такий висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також неперебування названих суб'єктів господарювання за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням.

Крім того, обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на пояснення ОСОБА_3 (засновника та директора ТОВ «Стіл Хоукс») та ОСОБА_4 (засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ «Технокомрезерв») щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних ними товариств, а також подав обвинувальні вироки Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року у справі № 1-567/12 та Голосіївського районного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року у справі № 752/14820/13-к, якими вказаних осіб визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 205 КК України відповідно.

Залишаючи адміністративний позов без задоволення, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платнику податків податкових зобов'язань.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Втім, як встановлено судами, товариством на підтвердження реального характеру здійснених поставок не подано документів щодо транспортування розглядуваних товарно-матеріальних цінностей, їх прийняття із зазначенням посадових осіб контрагентів та покупця, задіяних у такому процесі.

Не обґрунтовано позивачем (на підтвердження здійснення заходів розумної обережності) і, за яких обставин та в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між ним та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, не представлено відповідної ділової переписки, роздруківок телефонних розмов тощо.

Наведені обставини в сукупності з іншими доказами, в тому числі щодо відсутності у контрагентів ТОВ «Компанія Еней» технічних та технологічних можливостей виконати спірні поставки, непонесення ними витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності, фіктивної діяльності ТОВ «Стіл Хоукс» та ТОВ «Технокомрезерв», встановлені вироками Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року у справі № 1-567/12 та Голосіївського районного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року у справі № 752/14820/13-к, які в силу вимог частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України мають преюдиційне значення для вирішення цієї адміністративної справи, свідчать про безтоварність розглядуваних операцій та, відповідно, виключають правомірність їх відображення в податковому обліку позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Еней» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.