Постанова № 56547999, 15.02.2016, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/14/16

15 лютого 2016 р.м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі: головуючого судді Осташа А. В., судді Ходачкевич Н.І., судді Данилевич Н.А. при секретарі судового засідання Ліщинській М.М.

за участю:

позивача - ОСОБА_1;

представника відповідачів: Державного агентства земельних ресурсів України та Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру - Сомика Я.Я.;

представника відповідача: Головного управління Держземагентства в Тернопільській області та третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області - Цвігун І.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державного агентства земельних ресурсів України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та Головного управління Держземагентства в Тернопільській області

про визнання дій протиправними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач або ОСОБА_1) із адміністративним позовом до Державного агентства земельних ресурсів України (надалі по тексту - відповідач 1, Держземагентство України) Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі по тексту - відповідач 2) в якому просив:

- визнати протиправними дії Голови комісії з реорганізації Держземагентства України Шемелинець Л.М. щодо передачі ОСОБА_1 повідомлення про вивільнення пропозицію щодо подальшого працевлаштування в Головному управлінні Держгеокадастру Тернопільської області;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства земельних ресурсів України від 25 грудня 2015 року №1470-кт/а «Про звільнення ОСОБА_1.»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства в Тернопільській області від 25 грудня 2015 року №190-к «Про звільнення ОСОБА_1.», яким оголошено наказ Держземагентства України від 25 грудня 2015 року №1470-кт/а;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держземагентства в Тернопільській області;

- стягнути з Головного управління Держземагентства в Тернопільській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 30 грудня 2015 року по день поновлення на роботі виходячи із розрахунку середньомісячної заробітної плати;

- зобов'язати Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру вжити заходів щодо продовження трудового договору та подальшого працевлаштування ОСОБА_1 на посаді начальника головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області.

Ухвалами суду від 02 лютого 2016 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача - Головне управління Держземагентства в Тернопільській області (надалі по тексту - відповідач 3) та третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає незаконними накази Держземагентства України №1470-кт/а від 25.12.2015 року, яким на підставі п. 1 ст.40 КЗпП України його звільнено з посади начальника Головного управління Держземагентства в Тернопільській області та наказ голови комісії з реорганізації Головного управління Держземагентства в Тернопільській області №190-к від 25.12.2015 року яким оголошено наказ №1470-кт/а від 25.12.2015 року про звільнення ОСОБА_1

На думку позивача, його звільнення із займаної посади проведено з порушенням вимог ч.3 ст. 36 КЗпП України, оскільки він вважає, що скорочення чисельності або штату працівників в головному управлінні Держгеокадастру в Тернопільській області після проведення реорганізації не відбулося.

Позивач вважає, що посада начальника Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області є рівноцінною займаній посаді в Головному управлінні Дерземагентства в Тернопільській області і станом на день вручення йому повідомлення про вивільнення була вакантною, а тому він мав бути переведений на неї в порядку передбаченому п.5 ч.1 ст.36 КЗпП.

З врахуванням викладеного, позивач просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідачів Державного агентства земельних ресурсів України та Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, мотиви виклав в письмових запереченнях та усних поясненнях наданих в судовому засіданні.

Заперечення представника відповідачів 1 та 2 обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 своєчасно, тобто за два місяці попереджено про наступне вивільнення та запропоновано вакантні посади, а саме: завідувача сектору інформаційних технологій та захисту інформації Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області та головного спеціаліста відділу державної землевпорядної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області, з яким позивач ознайомився особисто, що підтверджується підписом.

Представник відповідачів також повідомив, що загальна чисельність штатних одиниць при об'єднанні установ скоротилася. На його думку, при приєднанні установ без зменшення кількості штатних одиниць у Головному управлінні Держгеокадастру кількість таких одиниць повинна була становити 172, однак, як штатна чисельність Головного управління Держгеокадастру становить 87 штатних одиниць, що на 85 штатних одиниць менше чим при об'єднанні без скорочення штату.

Також, представник відповідачів 1 та 2 вказав, що змінився порядок призначення на посаду начальника Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області, порівняно з призначенням на посаду яку обіймав позивач до звільнення, змінилося коло функціональних обов'язків, а також зазначив, що обов'язковою умовою для призначення на посаду начальника Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області є проходження конкурсного відбору, відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» та Наказу Держгеокадастру від 30.04.2015 № 33-ок «Про Порядок проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад начальників головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві та начальників територіальних органів Держгеокадастру в областях нижчого рівня», а тому вважає, що позивач жодним чином не міг бути переведений на посаду начальника Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області в порядку передбаченому ст.36 КЗпП.

Також зазначив, що ОСОБА_1 після двох місяців від попередження від запропонованої роботи відмовився, а тому був звільнений згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

З врахуванням вищевикладеного, представник відповідачів 1 та 2 вважає, що наказ Держземагентства України від 25.12.2015 року №1470-кт/а «Про звільнення ОСОБА_1.» є законними та скасуванню не підлягає, а тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача Головного управління Держземагентства в Тернопільській області та третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області підтримала позицію представника відповідача 1, 2 та просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім пояснень позивача, представника відповідачів 1 і 2, представника відповідача 3 та третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача судом досліджено ряд письмових доказів, які подані позивачем та представниками відповідачів, а також витребувані з ініціативи суду.

Заслухавши в судовому пояснення позивача, представників сторін, оцінивши представлені у справі докази у їх сукупності, на підставі чинного законодавства суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

В ході з'ясування обставин справи судом встановлено, що ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Головного управління Державного агентства земельних ресурсів в Тернопільській області з 17 липня 2014 року відповідно до наказу голови Держземагентства України №323-кт/а від 17.07.2014 року (а.с.15).

В зв'язку з реорганізацією, 28 жовтня 2015 р., Головне управління Держземагентства в Тернопільській області письмово попередило ОСОБА_1 про вивільнення та одночасно запропонувало вакантні посади, а саме: завідувача сектору інформаційних технологій та захисту інформації Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області та головного спеціаліста відділу державної землевпорядної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області. Крім того, у попередженні було зазначено, що у разі відмови від запропонованих посад відбудеться звільнення із займаної посади згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України. З вказаною пропозицією позивач ознайомився та зазначив на попередженні про те, що інформація викладена в ньому без дотримання вимог трудового законодавства (а.с. 11).

Наказом Управління Держземагентства в Тернопільській області №1470-кт/а від 25 грудня 2015 року, звільнено з посади начальника Головного управління Держземагентства у Тернопільській області з 30.12.2015 р. на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 14).

Наказом голови комісії з реорганізації Головного управління Держземагенства в Тернопільській області №190-к від 25.12.2015 року оголошено наказ №1470-кт/а від 25.12.2015 року про звільнення ОСОБА_1 (а.с. 13).

Вважаючи звільнення з роботи незаконним ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати як положення Закону України «Про державну службу» так і положення КЗпП України. При цьому суд враховує, що пріоритетними є норми спеціального закону. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У розумінні пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України ( надалі КАС України) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Оскільки позивач ОСОБА_1 до звільнення обіймав посаду начальника головного управління Держземагаенства в Тернопільській області, яке відповідно до розпорядчих актів, які регламентують його діяльність, є державним органом на територіальному рівні, а тому відповідно і позивач проходив публічну службу.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про державну службу», державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Зі змісту частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» слідує, що підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України (далі по тексту - КЗпП) та спеціальними, які наведені в цьому Законі.

З оспорюваних наказів видно, що звільнення ОСОБА_1 відбувалось за загальними підставами, а саме за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

На виконання вимог Постанови Пленуму ВСУ №9, судом досліджено та встановлено наступне:

1. Щодо того чи мали місце у випадку з позивачем зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» №5 від14.01.2015 р. постановлено, реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до вказаної Постанови комісією з реорганізації Держземагентства України видано наказ № 13 від 29.04.2015 р. про реорганізацію Головного управління Держземагентства у Тернопільській області шляхом приєднання до Головного управління Дергеокадастру в Тернопільської області.

З аналізу вищазазначених розпорядчих документів, суд приходить до висновку про те, що в даному випадку мала місце зміна в організації виробництва і праці яка виразилась в реорганізації державної установи, шляхом приєднання однієї юридичної особи публічного права до іншої. При цьому в даному випадку виконання функції Головного управління Держземагентства в Тернопільській області покладено на новоутворений територіальний орган - Головне управління Держгеокадастру в Тернопільській області. Дана обставина також визнавалась і не заперечувалась жодною із сторін.

Разом з тим, позивач у своїх письмових та усних поясненнях стверджує, що реорганізація не призвела до скорочення чисельності або штату працівників, а відповідачі стверджують, що відбулося скорочення чисельності та штату.

При зясуванні даної суперечності судом встановлено наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до штатного розпису Головного управління Держземагентства у Тернопільській області штатна чисельність становить 85 штатних одиниць (а.с.9).

Відповідно до штатного розпису Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області штатна чисельність становить 87 штатних одиниць (а.с. 10).

У Головному управлінні Держгеокадастру утворено 3 нових підрозділи, а саме: Сектор внутрішнього аудиту, Сектор державного геодезичного нагляду та Сектор інформаційних технологій.

Суд не погоджується з позицією представників відповідачів щодо того, що загальна чисельність штатних одиниць при об'єднанні установ істотно зменшилася, оскільки в даному випадку при приєднанні установ у Головному управлінні Держгеокадастру кількість таких одиниць повинна була становити 172, однак, штатна чисельність Головного управління Держгеокадастру становить 87 штатних одиниць.

Суд також не погоджується і з позицією позивача в частині того, що до нього при звільненні неправомірно було застосовано п.1 ст.40 КЗпП, а він мав бути переведений на підставі ст..36 КЗпП.

Так, відповідно до ч.3 ст.36 КЗпП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

При цьому Пленум Верховного суду України у своїй Постанові №9 роз'яснив, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Тобто для з'ясування того чи правомірно попереджався позивач про наступне вивільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП, суду необхідно встановити чи реорганізація Головного управління Держземагенства в Тернопільській області супроводжувалась скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Для з'ясування цих обставин, суд в першу чергу зазначає, що ОСОБА_1 до звільнення обіймав посаду начальника Головного управління Держземагенства в Тернопільській області та був державним службовцем.

Відповідно до ст.4 Закону право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Наказом Держгеокадастру від 30.04.2015 № 33-ок «Про Порядок проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад начальників головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві та начальників територіальних органів Держгеокадастру в областях нижчого рівня», затверджено Порядок проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад начальників головних управлінь Держгеокадастру в областях та м. Києві та начальників територіальних органів Держгеокадастру в областях нижчого рівня.

З наведених норм видно, що обов'язковою умовою для претендування особою на зайняття посади начальника головного управління Держгеокадастру в області є проходження відкритого конкурсу.

Крім того, з порівняльного аналізу Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10 травня 2012 року №258 (далі по тексту - Положення 258) (а.с.63-69) та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року №14 (далі по тексту Положення 14) (а.с.70-77), судом встановлено, що змінився порядок призначення на посаду начальника Головного управління Держгеокадастру. Так, відповідно до п.10 Положення 14 начальник управління Держгеокадастру призначається Головою Держгеокадастру а погодженням з Віце-прем'єр-міністром України - Міністром Регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та з головою відповідної місцево державно адміністрації та звільняється з посади Головою Держгеокадастру. Натомість, відповідно до п.10 Положення 258 начальник Головного управління Держземагентства призначався на посаду Головою Держземагентства України за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства України та з головою відповідної місцево державно адміністрації та звільняється з посади Головою Держземагентства України. Крім того, як видно з пунктів 11 Положень 14 та 258 у начальника Головного управління Держгеокадастру значно розширилося коло повноважень та функціональних обов'язків.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку, у зв'язку з реорганізацією змінилася не тільки назва посади, яку обіймав до звільнення позивач, але змінився і порядок призначення на цю посаду, розширилося коло повноважень та функціональних обов'язків, тобто змінився зміст трудової функції. А це на думку суду свідчить, що при реорганізації Головного управління Держземагентства мала зміна штату за посадами (посадою начальника головного управління), яку Постанова Пленуму ВСУ №9 відносить до реорганізації відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП.

Тому суд вважає, що працівник у такому випадку підлягає звільненню за п. 1 ст. 40 КЗпП, а в порядку працевлаштування у зв'язку із звільненням йому не обов'язково повинні запропонувати саме цю посаду, до якої відноситься основне коло раніше виконуваних працівником обов'язків.

Дані обставини також дають суду можливість, прийти до переконання, що попередження про вивільнення ОСОБА_1, головою комісії з реорганізації Держземагентства України, з попередженням про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, було здійснено правильно, а позивач не міг бути переведений на нову посаду в порядку передбаченому ст.36 КЗпП.

При цьому судом не беруться до уваги пояснення позивача з приводу того, що інші працівники Головного управління Держземагентства в Тернопільській області, а також окремі працівники відділів Держземагентства в м.Тернополі та Тернопільського району були переведені на посади у відповідних відділах Держгеокадастру відповідно до ст.36 КЗпП, оскільки такі обставини жодним чином не можуть стосуватися предмету дослідження (доказування) у справі про неправомірність чи правомірність звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП.

З врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Голови комісії з реорганізації Держземагентства України Шемелинець Л.М. щодо передачі ОСОБА_1 повідомлення про вивільнення пропозицію щодо подальшого працевлаштування в Головному управлінні Держгеокадастру Тернопільської області, а також зобов'язання Державну служби України з питань геодезії, картографії та кадастру вжити заходів щодо продовження трудового договору та подальшого працевлаштування ОСОБА_1 на посаді начальника головного управління Держзгеокадастру в Тернопільській області є безпідставними та до задоволення не підлягають.

2. Щодо додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами) роз'яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу. При цьому мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України.

З врахуванням вищеописаного, суд приходить до висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема в ухвалі від 04.08.2010 року у справі № 6-8884св10.

Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Як вже зазначалось вище, судом встановлено, що відповідачем 1 попереджено про майбутнє вивільнення за два місяці. Однак, як вбачається з матеріалів справи, під час попередження ОСОБА_1 про вивільнення йому було запропоновано лише дві вакантні посади, а саме: завідувача сектору інформаційних технологій та захисту інформації Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області та головного спеціаліста відділу державної землевпорядної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області. Як видно із долучених до матеріалів справи інформацій про наявність вакантних посад в Головному управлінні Держгеокадастру у Тернопільській області, крім запропонованих позивачу посад були й інші, а саме: станом на 28 жовтня 2015 року (на час попередження про вивільнення) - 19 посад, станом на 30 грудня 2015 року (на час звільнення) - 16 посад (а.с.121-122). На час розгляду справи в суді - 10 лютого 2016 року вакантними залишаються 15 посад (а.с.123). Проте, інші посади, позивачу не пропонувались.

Поряд з цим суд вважає за необхідне зазначити, що незважаючи на те, що вакантною також залишається посада начальника Головного управління Держгеокадасту в Тернопільській області, проте вона з вищеописаних мотивів не могла бути запропонована позивачу. Всі інші посади враховуючи кваліфікацію позивача (до звільнення займав посаду начальника Головного управління Держземеагенства) могли і мали бути запропоновані позивачу.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідачем 1 порушений порядок проведення процедури вивільнення працівників Головного управління Держземагентства у Тернопільській області, оскільки позивачу не запропоновано всіх наявних вакантних посад в Головному управлінні Держгеокадастру в Тернопільській області за його кваліфікацією, крім посади начальника Головного управління Держгеокадастру. Порушення порядку вивільнення працівника є підставою для визнання протиправним наказу про звільнення позивача №1470-кт/а від 25 грудня 2015 року, а також наказу Головного управління Держземагенства в Тернопільській області від 25 грудня 2015 року №190-к яким оголошено наказ Держземагенства України від 25 грудня 2015 року №1470-кт/а.

Фактів порушення інших гарантій, передбачених ст.42 та ст.43 КЗпП при звільненні ОСОБА_1 позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Також, суд приходить до переконання про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держземагентства в Тернопільській області, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Так, з оскаржуваного наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 25 грудня 2015 року №1470-кт/а «Про звільнення ОСОБА_1.», вбачається, що позивача звільнено з посади начальника Головного управління Держзеагентства в Тернопільській області, а тому суд приходить до висновку про поновлення позивача саме на ту посаду, з якої його було незаконно звільнено.

Суд вважає, що підлягають до задоволення і позовні вимоги щодо стягнення з Головного управління Держземагентства в Тернопільській області заробітної плату за час вимушеного прогулу, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 32 Постанови Пленуму ВСУ №9 регламентовано, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховуються заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

В судовому засіданні встановлено, що позивач після звільнення не працевлаштовувався, не стояв на обліку як безробітній та не отримував допомоги по безробіттю, а також не отримував жодних соціальних допомог чи виплат

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999р. №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Судом встановлено, що за жовтень 2015 року позивачу виплачено заробітну плату у розмірі 1805,82 грн., за листопад 2015 року - 4740,30 грн., середньоденна заробітна плата становить 225 грн. 73 коп., що підтверджується наданою Головним управлінням Держземагентства у Тернопільській області довідкою за відповідні періоди (а.с.36).

На момент винесення рішення у справі час вимушеного прогулу становить 31 робочий день, а відтак сума зарплати, що підлягає стягненню з відповідача за час вимушеного прогулу, становить: 225 грн. 73 коп. (середньоденна заробітна плата) * 31 (к.д) = 6997 грн. 63 коп.

Відповідно до ст.256 КАС України, постанова суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, підлягає до негайного виконання.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивачем частково доведено обставини в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Судових витрат згідно ст.94 КАС України по справі немає.

Керуючись ст.ст. 94, 158-167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства земельних ресурсів України від 25 грудня 2015 року №1470-кт/а "Про звільнення ОСОБА_1.".

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства в Тернопільській області від 25 грудня 2015 року №190-к "Про звільнення ОСОБА_1.", яким оголошено наказ Держземагентства України від 25 грудня 2015 року №1470-кт/а.

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Дежземагентства в Тернопільській області.

5. Стягнути з Головного управління Держземагентства в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 грудня 2015 року по 15 лютого 2016 року в розмірі 6 997 грн. 63 коп.

6. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, відповідно до ст.256 КАС України допустити до негайного виконання.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено та підписано 19 лютого 2016 року

Головуючий суддя Осташ А.В.

судді Данилевич Н.А.

Ходачкевич Н.І.

копія вірна

Суддя Осташ А.В.