Постанова № 56547689, 03.03.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2016 р. Справа № 921/908/15-г/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Галушко Н.А.

Дубник О.П.

розглянувши апеляційну скаргу приватного малого підприємства «Імпульс» с. Острів Тернопільського району Тернопільської області

на рішення господарського суду Тернопільської області від 20.10.2015 р.

у справі № 921/908/15-г/17

за позовом: сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Терра» смт. Підволочиськ Тернопільської області

до відповідача: приватного малого підприємства «Імпульс» с. Острів Тернопільського району Тернопільської області

про стягнення 55 203, 97 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Щербатюк О.Д. - за довіреністю №02/10 від 02.10.2015 р.;

від відповідача: Осів П.В. - за довіреністю б/н від 12.02.2015 р.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.10.2015 р. (суддя Н.О. Андрусик) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПМП«Імпульс» на користь СТОВ «Терра» 29 504, 61 грн. заборгованості за поставлений товар, 3 525, 37 грн. 3% річних, 22 164, 33 грн. інфляційних нарахувань та повернуто сплачений судовий збір у сумі 1 826,68 грн. В решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач, отримавши згідно договору товар, не оплатив його у строк, визначений п.3.2 договору після виставлення рахунку на оплату, внаслідок чого прострочив виконання зобов'язання, що у свою чергу у відповідності до ст. 625 ЦК України стало підставою часткового стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних. При цьому здійснюючи власний розрахунок заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних, місцевий суд визначив початком такого строку з 21 та 22.05.2013 р., тобто від дат складання рахунків-фактур, оскільки зазначеним вище п.3.2 договору було визначено, що підставою для проведення безготівкового розрахунку, є виставлений рахунок.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій позовні вимоги не визнав взагалі, просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на те, що на думку апелянта, враховуючи вимог саме п.3.2 договору поставки № ТР -49/2013 строк оплати у відповідача не настав, оскільки відповідачем не було отримано від позивача виставлених рахунків на оплату, копії яких ним подані до матеріалів справи і які наче б то складені 21 та 22.05.2013 р.

Оскільки у договорі конкретно не визначено строк оплати отриманого товару, а також всупереч п. 8.1 такого договору його кожен аркуш сторонами не підписано, апелянт вважає такий договір неукладеним у розумінні ст. 638 ЦК України, що є на його думку достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Представник скаржника у судовому засіданні, яке проводилося у режимі відео конференції підтримав доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча у попередньому засіданні був присутнім і заперечував щодо задоволення апеляційної скарги з підстав, якими обґрунтовано оскаржуване рішення.

Дослідивши матеріали справи в сукупності з доводами та запереченнями сторін, викладених у апеляційній скарзі та додаткових письмових поясненнях, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оспорюване рішення суду першої інстанції зміні в частині стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним, 20.05.2013 р. між СТзОВ «Терра», як постачальником, та ПМП «Імпульс», як покупцем, укладено договір поставки №ТР-49/2013, відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов'язався передати у власність покупця насіння сої (товар) в кількості 15 тонн за ціною однієї тонни 8 130 грн., а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Згідно п.п. 1.2, 1.6, 1.6.1, 3.1, 3.2, 5.3 та 8.1 договору, загальна вартість товару становить 12 1950 грн., в тому числі ПДВ 20 325 грн.

Товар має бути наданий покупцю в повному обсязі до 31 травня 2013 р. або в більш ранні строки за погодженням сторін і поданню письмової заявки зі сторони покупця. До подання письмової заявки товар знаходиться на збереженні у продавця.

Розрахунки за чинним договором здійснюються в безготівковому порядку в розмірі вартості товару.

Оплата товару по даному договору здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі виставленого рахунку.

Покупець зобов'язаний здійснити оплату товару, в розмірах та порядку, визначених чинним договором.

Договір вступає в силу з дати підписання кожного аркушу договору уповноваженими сторонами до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору поставки, позивачем передано, а відповідачем прийнято через представника Симко А.Я. згідно довіреності №56 від 21.05.2013 р. товар на загальну суму 117 559,81 грн., що підтверджується видатковими накладними: №ТР-0000113 від 21.05.2013 р. на суму 59 064,46 грн.; №ТР-0000114 від 22.05.2013 р. на суму 58 495,35 грн. У таких накладних міститься посилання на договір №ТР-49/2013 від 20.05.2013 р. Крім цього, факт отримання товару відповідачем не заперечується, а вказані вище накладні є належними і допустимими доказами передачі-отримання товару, тобто здійснення господарської операції із зазначенням у них усіх необхідних відомостей, які вимагаються ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

До матеріалів справи позивачем додано належним чином завірені світлокопії рахунків-фактур: №ТР-0000018 від 21.05.2013 р. та №ТР-000019 від 22.05.2013 р. і судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивачем виконано усі умови, передбачені договором для виникнення підстави та обов'язку у відповідача для оплати, а оскільки договором не передбаченого конкретного строку проведення оплати, суд прийшов до висновку, що з урахуванням вимог ст. 692 ЦК України, обов'язок у відповідача оплатити товар виник на наступний день з дня отримання товару і товаророзпорядчих документів на нього (накладних), хоча у таких рахунках-фактурах зазначено, що вони дійсній до оплати відповідно до 25.05.2013 р. та до 26.05.2013 р.

Також вірно встановлено судом першої інстанції, що відповідач сплатив частково вартість насіння сої 19.12.2013 р. лише у сумі 100 000 грн., що підтверджується банківською випискою, яка свідчить про перерахування відповідачем на банківський рахунок позивача, відкритий в ПАТ КБ «Хрещатик» в м. Київ, із яких позивачем зараховано в погашення заборгованості по договору 88055,20 грн., а решту суми зараховано в погашення заборгованості за товар, поставлений відповідачу згідно попередніх правочинів, укладених у 2012 році.

Таким чином, загальна сума основного боргу відповідача становить 29 504,61 грн., що також вірно встановлено судом першої інстанції.

Проте, висновок місцевого суду щодо строку виникнення обов'язку про оплату, є помилковим з огляду на таке. Дійсно, договором не визначено строк оплати товару, а лише підставу оплати, якою у відповідності до п.3.2 договору є виставлений рахунок.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази періоду (дати) виставлення рахунків чи пред'явлення відповідачу.

Тому, оскільки п.3.2 договору передбачено як підставу здійснення оплати саме виставлений рахунок, а не строк оплати, доказів про їх виставлення (пред'явлення і т.д.) відповідачу немає, то відповідно для виникнення обов'язку для оплати у відповідача повинні бути не тільки товаророзпорядчі документи, як-то передбачено ч.1 ст. 692 ЦК України, а і додаткові документи, у даному разі рахунки, дати виставлення яких невідомі, а отже, невідома дата виникнення обов'язку оплатити товар, що не узгоджується із названою вище ч.1 ст. 692 ЦК України, якою передбачено єдину підставу для оплати, - товаророзпорядчі документи.

Таким чином, оскільки відсутні докази виникнення у відповідача обов'язку оплатити товар, такий конкретний строк не встановлений договором, тому дані спірні правовідносини регулюються ч.2 ст. 530 ЦК України, якою передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У зв'язку із неоплатою товару, позивачем в адресу відповідача надіслана претензія №24/03-15 від 24.03.2015 р. з вимогою оплатити вартість поставленого товару, яка отримана відповідачем згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, вручена відповідачу 26.03.2015 р.

Тому, враховуючи зазначені вище вимоги ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, обов'язав у відповідача по оплаті товару виник саме через сім днів з дати отримання претензії, тобто з 03.04.2015 р.

Згідно ч.2 ст. 712, ст.ст. 526, 525 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629, 625 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оцінюючи правомірність заявлених вимог, суд апеляційної інстанції погоджується, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору поставки, є грошовим зобов'язанням, відтак, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Зважаючи на те, що строк виконання грошового зобов'язання у відповідача виник з 27.03.2015 р., тому проведеним апеляційним судом перерахунком заявлених позивачем до стягнення сум заборгованості згідно встановленого індексу інфляції враховуючи суму основного боргу у розмірі 29 504,61 грн. за період з 03.04.2015 р. по липень включно 2015 р. складає суму 4 602,67 грн., а 3% річних з 03.04.2015 р. по 25.08.2015 р.- 349,21 грн.

Таким чином, обґрунтовано позовні вимоги позивача з урахуванням наведених вище і встановлених апеляційним судом обставин складають суму 295 04,61 грн. основного боргу, 4 602,67 грн. сума нарахована на суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 349,21 грн. 3% річних.

Щодо заперечень відповідача про те, що договір у відповідності до ст. 638 ЦК України не є укладеним внаслідок не підписання сторонами усіх аркушів договору, що передбачено п.8.1 такого договору, то вказана умова не є істотною у розумінні закону, зокрема ст.638 ЦК України, оскільки такими умовами є суттєві обставини здійснення господарської операції з урахуванням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (як-то: ціна; об'єм; кількість; якість; найменування; асортимент; вага і т.д. товару), а не додаткових гарантій письмового оформлення документів. При цьому, апелянтом не подано будь-яких доказів чи письмових заперечень, що такий договір на останньому його аркуші підписаний не уповноваженими представниками сторін, чи скріплений не відтисками їх печаток.

За обставин викладених вище, судова колегія апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а оспорюване рішення суду першої інстанції частковому скасуванню в частині задоволених вимог позивача щодо стягнення суми, нарахованої на суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником у апеляційній скарзі частково правомірно зроблено посилання на конкретні обставини справи та норми чинного законодавства, що є достатньою та обґрунтованою підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на часткове скасування рішення суду, враховуючи положення ст. 49 ГПК України, судом апеляційної інстанції не здійснюється перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, оскільки у будь якому разі підлягає застосуванню мінімальна ставка сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції згідно підпункту 1) п. 2 п. 1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у сумі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, як і згідно підпункту 4) п.2 п.1 ч.2 ст. 4 цього ж Закону щодо сплаченого судового збору апелянтом за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, який незважаючи на часткове скасування оскаржуваного рішення, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд:

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 03.03.2015 р. у даній справі № 921/908/15-г/17 скасувати в частині стягнення суми 17 561,66 грн., нарахованої на суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та в частині стягнення 3 176,16 грн. 3% річних і у цій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

В решта частині рішення залишити без змін.

3. Стягнути з приватного малого підприємства «Імпульс», с. Острів Тернопільського району Тернопільської області, ідентифікаційний код 22603087, на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Терра», смт. Підволочиськ Тернопільської області, ідентифікаційний код 30915955, - 29 504 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот чотири грн.) 61 коп. заборгованості, 4 602,67 (чотири тисячі шітсот дві грн.) 67 коп. суми нарахованої на суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, 349,21 (триста сорок дев'ять грн.) 21 коп. - 3% річних, 1 827, 00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грню 00 коп. витрат по оплаті судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

4. На виконання вказаної постанови господарському суду Тернопільської області видати наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий-суддя О.І.Матущак

Судді Н.А.Галушко

О.П.Дубник