Постанова № 56547530, 16.03.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2016 р. Справа № 903/1074/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Розізнана І.В.

суддів Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Нагорному В.В.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача 2 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Волинська факторингова компанія" на рішення господарського суду Волинської області від 21.12.15 р.

у справі № 903/1074/15 (суддя Гарбар Ігор Олексійович )

позивач ОСОБА_2 акціонерне товариство "Західінкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" ОСОБА_3

до відповідача 1 -ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Доброслав-Луцьк"

відповідача 2- ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Волинська факторингова компанія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Дорсервіс Луцьк"

про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги за кредитним договором №1156 від 07.08.2014 року та договору про відступлення права вимоги (договір цесії) №1157 від 07.08.2014 року

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5 ( представники, довіреності у справі)

відповідач 1- не з"явився

відповідача - ОСОБА_6 ( представник, довіреність у справі)

третя особа - не з"явилась

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 21.12.2015 р. у справі № 903/1074/15 (суддя Гарбар І.О.) задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" ОСОБА_3 до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Доброслав-Луцьк", ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Волинська факторингова компанія" , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Дорсервіс Луцьк" про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги за кредитним договором № 1156 від 07.08.2014 року та договору про відступлення права вимоги (договір цесії) №1157 від 07.08.2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд керувався положеннями ст. 190,203,ч.1ст.241 Цивільного кодексу України, п.1 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", п.7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого Постановою Правління національного банку України 01.06.2011 № 172 , зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.06.2011 р. № 722/19460, п.4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ", п.п.1.2, 1.3 "ОСОБА_7 про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 та прийшов до висновку, що договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08.08.2014 р., договір про відступлення права вимоги (договір цесії) від 08.08.2014 р. укладені з порушенням норм чинного законодавства, а саме без проведення конкурсу з визначення особи, якій має бути відступлено право вимоги по кредитному договору та договорах забезпечення, до затвердження ліквідаційної маси та інвентаризації майна банку (рішенням виконавчої дирекції № 268/14 від 25.12.2014 р. про затвердження ліквідмаси), без дозволу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Не погодившись з постановленим рішенням, відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушив матеріальне та процесуальне право, з огляду на таке.

Вказує, що згідно з пунктом 5 Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 Дебі торська заборгованість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №237 від 08.10.1999р. визначено, що дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовір ність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визна чена її сума.

Згідно з пунктом 11 цього ж Положення визначено, що виключення безнадійної дебіторсь кої заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумні вних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списується з активів на інші операційні витрати.

З аналізу наведених норм вважає, що заборгованість ТОВ Доброслав-Луцьк, після її списання, втратила статус активу.

Апелянт зазначає, що місцевий суд, не вдаючись до детального аналізу, помилково дійшов висновку про наявність порушень під час укладення оспорюваних позивачем договорів відступлення права вимоги.

Відтак, для того, щоб дати належну та об'єктивну правову оцінку чи було вказане право вимоги активом станом на 08.08.2014р. - тобто на момент укладення оспорюваних договорів цесії відповідачем було заявлено клопотання про призначення комплексної судової експертизи документів бухгалтерського обліку та документів фінансово-кредитних операцій.

Вважає, що судом першої інстанції, в оскаржуваному рішенні не наводяться доводи, з огляду на наявність яких суд вважав клопотання про призначення експертизи безпідставним та не обґрунтованим. Це свідчить про порушення вимог ст. 84 ГПК України, щодо змісту судового рішення.

Апелянт вважає, що в силу вимог ГПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтова ним, разом з тим на думку останнього в рішенні суду першої інста нції відсутні правові мотиви, якими суд керувався, не беручи до уваги аргументів на користь безпідставності позову та відсутня правова оцінка цілого ряду письмових доказів і доводів ТОВ Волинська факторингова компанія.

Вважає, що судом першої інстанції також порушено вимоги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997р.), яка визначає право на справедливий суд.

Просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 21.12.2015р. у справі № 903/1074/15 за позовом ПАТ Західінкомбанк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_3 до ТОВ Доброслав-Луцьк, ТОВ Волинська факторингова компанія, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ Дорсервіс Луцьк про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 07.08.2014р., договору про відступлення пра ва вимоги (договір цесії) від 07.08.2014р. №1156 та договору про відступлення права вимоги (договір цесії) від 07.08.2014р. №1157 та прийняти нове- про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення господарського суду Волинської області від 21.12.2015 р. у даній справі є законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, при повному з'ясуванні судом всіх обставин, що мають значення для справи.

Вважає, що апеляційна скарга ТзОВ „Волинські факторингова компанія" є безпідставною, а вимоги у ній необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, на думку позивача, апелянт безпідставно покликається на Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість ", оскільки у відповідності до ст. 12-1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" публічні акціонерні товариства, банки, страховики, а також підприємства, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за міжнародними стандартами, а тому вимоги П(с)БО 10 при проведенні обліку в банках взагалі не застосовуються та не поширюються.

Вважає, що майнові права, які були відступлені набувачу всупереч вимог чинного законодавства, є активом.

На думку позивача , судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримані норми права, які спростовують твердження скаржника.

Вказує, що у справі № 5004/1113/12 про банкрутство ТОВ „Доброслав-Луцьк" 09.04.2013 р. ухвалою господарського суду Волинської області затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ „Доброслав-Луцьк", до якого зокрема включено грошові вимоги кредитора ПАТ „Західінкомбанк" в розмірі 15 707 761,09 грн., у тому числі і грошові вимоги за кредитним договором № 1702/06-616 від 17.02.2006 р. на суму 11,706516,41 грн.

У відзиві позивач вказує, що у справі про банкрутство ТОВ „Доброслав-Луцьк", після укладення оспорюваних договорів відступлення права вимоги, відповідачем 2 заявлялось клопотання про заміну кредитора на підставі того, що ТОВ „Волинська факторингова компанія" набула право вимоги за кредитним договором № 1702/06-616 від 17.02.2006 р. та стала кредитором банкрута.

На думку позивача, відповідач 2 сам фактично визнав, що право вимоги за кредитним договором є майновим правом, а значить і активом, воно реально існує, більше того, він набув на нього право. У подальшому таке майнове право було відчужено третій особі - ТОВ „Дорсервіс Луцьк".

Щодо клопотання позивача про призначення експертизи, вважає, що суд прийшов до вірного висновку про відмову у його задоволенні у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Позивач у відзиві наголошує, що уповноважена особа Фонду ОСОБА_8, укладаючи вищевказані оспорюванні договори відступлення права вимоги не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на їх укладення, оскільки:

-такі договори могли бути укладені виключно після проведення відповідного конкурсу,

на якому мав бути визначений переможець (Глава 8 Положення про виведення

неплатоспроможного банку з ринку), і лише з таким переможцем можна було укладати

договори. Проте Уповноважена особа Фонду ОСОБА_8 без проведення відповідного

конкурсу самостійно визначив фінансову установу, з якою уклав відповідні договори уступки права вимоги.

-оскаржувані договори були укладені до затвердження ліквідаційної маси та

інвентаризації майна ПАТ „Західінкомбанк" (рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 268/14 від 25.12.2014р. про затвердження), необхідність чого передбачено п.1 ст. 51 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

-уповноважена особа Фонду ОСОБА_8,укладаючи оспорюванні договори до

затвердження ліквідаційної маси, не отримав дозволу від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а таким чином не набув цивільної дієздатності на укладення договорів.

Вважає, що зазначені обставини та доводи не були спростовані відповідачами належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим, суд прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог. Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.02.2016 року у справі № 903/1074/15 для дачі пояснень викликано в судове засідання ( в порядку ст. 30 ГПК України) представника Управління Національного банку України в Рівненській області (а.с.238-239, т.1).

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Волинська факторингова компанія" ОСОБА_6 пояснив, що заборгованість ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Доброслав-Луцьк" після її списання втратила статус активу. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність порушень під час укладення договорів відступлення права вимоги, повністю підтримав вимоги апеляційної скарги , просить їх задовольнити .

Представники позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5 заперечили вимоги апеляційної скарги, пояснили, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" ОСОБА_8 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні оспорюваних договорів відступлення права вимоги, оскільки затвердження ліквідаційної маси ПАТ "Західінкомбанк" відбулося через 4,5 місяці після укладення оспорюваних договорів. Наголосили, що укладенням вищевказаних договорів було порушено вимоги ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Представник відповідача 1 в судове засідання не з"явився, причини неявки суду не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та заздалегідь, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ( а.с.243 т.1).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Дорсервіс Луцьк" в судове засідання не з"явилась, причини неявки суду не повідомила. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та заздалегідь, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ( а.с.241 т.1).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки відповідач 1, третя особа належним чином повідомлялись про час та місце апеляційного перегляду справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та третьої особи.

В судовому засіданні, в порядку ст. 30 ГПК України надав пояснення представник Управління Національного банку України в Рівненській області ОСОБА_9, який зазначив, що Постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011р. №172, яка втратила чинність згідно постанови Правління НБУ від 27.10.2015р. №737,( діяла на 08.08.2014 року), визначається Порядок відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву.

З огляду на п.п.2,3,7 зазначеної Постанови, відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Покликається на п.1.10 "Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями", затверджене Постановою Правління НБУ від 25.01.2012 року №23 та ОСОБА_7 з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України затверджена постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 року N 481, зокрема підпунктом 1.3 Розділу 3 Бухгалтерський облік простроченої та безнадійної заборгованості за кредитними операціями, положення яких надають послідовність дій банку щодо відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості та відображення її в бухгалтерському обліку як активу .

Крім того, представник Управління Національного банку України в Рівненській області ОСОБА_9 в судовому засіданні вказав, що списана безнадійна заборгованість є активом.

Апелянтом заявлено клопотання про призначення комплексної судової експертизи документів бухгалтерського обліку та документів фінансово - кредитних операцій, на вирішення якої просить поставити такі питання:

чи обґрунтовано списано ПАТ Західінкомбанк заборгованість ОВ Доброслав-Луцьк по кредитному договору №1702-06-616 від 17.02.2006р. в розмірі 7173798,00 грн. (по тілу кредиту), 3790079,48 грн. (по нарахованих відсотках) 8000,00 грн. (за послуги РКО) за рахунок спеціальних резервів банку?

чи відповідало рішення правління ПАТ Західінкомбанк про списання заборгованості ТОВ Доброслав-Луцьк по кредитному договору №1702-06-616 від 7.02.2006р.Порядкувідшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого постановою НБУ 172 від 11.06.2011р.?

-чи вважається активом заборгованість ТОВ Доброслав-Луцьк по редитному договору № 1702-06-616 від 17.02.2006р. після її списання?

-чи підлягала списана заборгованість (права вимоги по даній заборгованості) включенню до ліквідаційної маси ПАТ Західінкомбанк?

Крім того, апелянтом заявлене клопотання про зупинення провадження у справі № 903/1074/15 до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження Конституційним Судом України за поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21,22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 ОСОБА_10 України.

Представники позивача ОСОБА_11, ОСОБА_5 заперечила проти поданого апелянтом клопотання про призначення у справі комплексної судової експертизи документів бухгалтерського обліку та документів фінансово-кредитних операцій, мотивуючи це тим, що вирішення питань, порушених у зазначеному клопотанні про проведення експертизи, не потребують спеціальних знань, а є правовими.

Щодо клопотання № 2 про зупинення провадження у справі, представники позивача вважають його надуманим , яке спрямоване на затягування справи.

З приводу заявлених клопотань колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити таке.

Так, згідно з приписами статті 41 Господарського кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Висновок судового експерта виступає лише як один з доказів у справі, який не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом у сукупності з іншими доказами з метою встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

У пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Як роз'яснено в абзаці 3 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Згідно з п. 12 цієї ж постанови недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України передбачено право господарського суду зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку призначення господарським судом судової експертизи. Однак, таке право господарського суду виникає лише у разі дійсної необхідності спеціальних знань, якими не володіє суд для встановлення фактів, що входять до предмету доказування.

З огляду на зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів зауважує, що оскільки в даному випадку питання, які поставлені апелянтом в клопотанні про призначення судової експертизи документів бухгалтерського обліку та фінансово - кредитних операцій, не відносяться до предмету доказування, а несуть в собі правовий характер, а тому не можуть вирішуватись в межах заявленої експертизи, колегія суддів відмовляє в його задоволенні.

Щодо клопотання про зупинення провадження у справі № 903/1074/15 до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження Конституційним Судом України за поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21,22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 ОСОБА_10 України, колегія суддів вказує таке.

Так, ст. 13 Закону України " Про Конституційний Суд України " № 422/96-ВР від 16.10.1996 року ( із змінами та доповненнями)визначає повноваження Конституційного суду України . Зокрема, Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної ОСОБА_5 України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим;

2) відповідності ОСОБА_10 України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної ОСОБА_5 України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 ОСОБА_10 України;

4) офіційного тлумачення ОСОБА_10 та законів України;

5) відповідності проекту закону про внесення змін до ОСОБА_10 України вимогам статей 157 і 158 ОСОБА_10 України;

6) порушення Верховною ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим ОСОБА_10 України або законів України.

Крім того, згідно ч.2,3 ст. 61 Закону України " Про Конституційний суд України ", Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.

У разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність ОСОБА_10 України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

З огляду на зазначені норми, колегія суддів вказує, що Конституційний суд України при розгляді подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21,22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 ОСОБА_10 України лише буде вирішувати питання чи відповідає зазначений ОСОБА_10 України, а не вирішує справи по суті.

В свою чергу, судова колегія вказує, що згідно ч.1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду справи до вирішення пов"язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом , а також у разі звернення господарського суду із судоми дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі № 903/1074/15 до розгляду подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21,22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 ОСОБА_10 України, а тому відмовляє в задоволенні заявленого клопотання.

Крім того, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зауважує, що апелянт не позбавлений права, в подальшому звернутися до суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в порядку ст. 112 ГПК України, яка передбачає, що підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є в т.ч. встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представника апелянта, представників позивача, пояснення представника Національного банку України в Рівненській області, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Волинська факторингова компанія" не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.08.2014 р. між публічним акціонерним товариством "Західінкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_8 (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Волинська факторингова компанія" укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором (а.с.20-22, т.1).

Згідно п. 1 даного договору первісний кредитор здійснює відступлення права вимоги, а новий кредитор приймає право вимоги зобовязання до товариства з обмеженою відповідальністю Доброслав-Луцьк (боржник), які ґрунтуються на кредитному договорі № 1702/06-616 від 17.02.2006 р. з додатковими договорами до нього.

08.08.2014 р. між публічним акціонерним товариством "Західінкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_8 (первісний іпотекодержатель) та товариством з обмеженою відповідальністю "Волинська факторингова компанія" (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги (договір цесії), посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_12 за р. № 1209 (а.с.23-29 ,т.1).

У відповідності до п. 4 даного договору кредитний договір № 1702/06-616 був забезпечений договором іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_12 за р. № 629 між первісним іпотекодержателем та іпотекодавцем - товариством з обмеженою відповідальністю Доброслав-Луцьк.

Згідно п. 5 договору про відступлення права вимоги (договору цесії) сторони домовились, що за цим договором до нового іпотекодержателя переходять права та обовязки первісного іпотекодержателя за договором іпотеки в обсязі та умовах, що існують на момент укладення договору.

Відповідно до п. 6 з моменту укладення договору новий іпотекодержатель приймає за договором іпотеки іпотечне майно, що знаходиться, у м. Луцьку, вул. Лідавська, 2.

Колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що 28.05.2014 р. рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 38 Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації" розпочато процедуру виведення публічного акціонерного товариства Західінкомбанк з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2014 р. по 28.08.2014 р.(а.с.16,т.1).

В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.07.2015 р. № 63 Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства Західінкомбанк та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства Західінкомбанк та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію публічного акціонерного товариства Західінкомбанк провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту з регулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_8 (а.с.17,т.1).

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Так, відповідно до п. 1 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - ОСОБА_10) в редакції, що діяла станом на момент укладення оспорюваних договорів відступлення права вимоги, передбачено, що уповноважена особа Фонду не має права відчужувати майно банку до затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси, крім випадків надання виконавчою дирекцією Фонду дозволу на реалізацію окремого майна з метою запобігання збиткам або ризикам його втрати.

Згідно п. 3 зазначеної статті Закону вказано, що після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси уповноважена особа Фонду розпочинає реалізацію майна банк у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, з метою отримання максимальної виручки у найкоротший строк. Виконавча дирекція Фонду за поданням уповноваженої особи Фонду стверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, що включене до ліквідаційної маси.

Таким чином, реалізація майна банку, яким у відповідності до ст. 190 ЦК України також є і майнові права по спірному кредитному договору, можлива лише після: затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку, затвердження виконавчою дирекцією Фонду ліквідаційної маси банку.

Як вбачається з матеріалів справи, для затвердження інвентаризації майна банку та ліквідаційної маси банку Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію публічного акціонерного товариства Західінкомбанк на підставі даних балансу станом на 01.11.2014 р. із врахуванням результатів інвентаризації станом на 01.11.2014 р. складено та подано на затвердження виконавчої дирекції Фонду акт про формування ліквідаційної маси банку станом на 01.11.2014 р. (Акт затверджено рішенням виконавчої дирекції № 268/14 від 15.12.2014 р.) (а.с.19,т.1).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, затвердження ліквідаційної маси публічного акціонерного товариства Західінкомбанк відбулося по спливу- 4,5 місяців після укладення оспорюваних договорів відступлення права вимоги, а саме 25.12.2014 р.

Враховуючи зазначені обставини та положення чинного законодавства, Уповноважена особа Фонду на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" вправі була реалізувати майно публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" лише після 25.12.2014 р., у тому числі укласти договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08.08.2014 р., договір про відступлення права вимоги (договір цесії) від 08.08.2014 р. р № 1209.

Крім того, судова колегія відзначає, що законодавцем передбачені норми права, які регламентують порядок реалізації майнових прав по кредитним договорам.

Так, відповідно до Глави 8 Положення "Про виведення неплатоспроможного банку з ринку", затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.07.2012р. №2, та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 р. за № 1581/21893 передбачено, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобовязання здійснюється шляхом проведення конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами - юридичними особами, крім кредитних спілок). Вибір переможця конкурсу з набуття прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобовязання здійснює конкурсна комісія, що створюється наказом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку. До складу конкурсної комісії в обовязковому порядку входить директор - розпорядник Фонду або один із його заступників.

Проаналізувавши зазначені норми та дослідивши наявні матеріали справи колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне вказати таке.

Так, договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08.08.2014 р., та договір про відступлення права вимоги (договір цесії) від 08.08.2014р. укладені з порушенням норм чинного законодавства, а саме без проведення конкурсу з визначення особи, якій має бути відступлено право вимоги по кредитному договору та договорах забезпечення, до затвердження ліквідаційної маси та інвентаризації майна банку (рішенням виконавчої дирекції № 268/14 від 25.12.2014 р. про затвердження ліквідмаси), без дозволу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Положення статті 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені істинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною другою ст. 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З огляду на зазначені положення чинного законодавства, судова колегія відзначає, що якщо представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу права на здійснення правочину, який встановлено особою, яку він представляє, діючи при цьому в межах закону.

Таким чином, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції, що уповноважена особа Фонду ОСОБА_8, укладаючи вищевказані оспорювані договори відступлення права вимоги не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на їх укладення, оскільки такі договори могли бути укладені виключно після проведення відповідного конкурсу, на якому мав бути визначений переможець. Зокрема, як встановлено місцевим господарським судом та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, уповноважена особа Фонду ОСОБА_8 без проведення відповідного конкурсу самостійно визначив фінансову установу, з якою уклав відповідні договори уступки права вимоги. Оскаржувані договори укладені до затвердження ліквідаційної маси та інвентаризації майна публічного акціонерного товариства Західінкомбанк (рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 268/14 від 25.12.2014 р. про затвердження), необхідність чого передбачено п.1 ст. 51 Закону. Уповноважена особа Фонду ОСОБА_8, укладаючи оспорювані договори до затвердження ліквідаційної маси, не отримав дозволу від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а таким чином не набув цивільної дієздатності на укладення договорів.

Щодо покликань апелянта, що станом на день укладення оспорюваних договорів, заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю Доброслав-Луцьк перед публічним акціонерним товариством Західінкомбанк не була активом банку, колегія суддів вважає відзначити таке.

Так, апелянт в обґрунтування своєї позиції покликається на Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість".

У відповідності до п. 2 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 „Дебіторська заборгованість", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 08.10.99р. № 237 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 р. за № 725/4018 норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими: юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Разом з тим ,судова колегія відзначає, що у відповідності до ст. 12-1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" публічні акціонерні товариства, банки, страховики, а також підприємств, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за міжнародними стандартами.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 68 Закону України „Про банки та банківську діяльність" банки організують бухгалтерський облік „відповідно внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлена Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку".

Відповідно до ст. 41 Закону України „Про Національний банк України" Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності.

Відтак, для банків складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності здійснюється із застосуванням міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБС міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ), тому вимоги вищезазначеного Положення при проведенні обліку в банках взагалі не застосовуються та не поширюються.

Крім того, відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансовий актив - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів.

Стаття 190 ЦК України визначає, що майном вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права визнаються речовими правами.

Колегія суддів також приймає до уваги пояснення представника Управління Національного банку України в Рівненській області, який зауважив, що списана безнадійна заборгованість є активом .

З огляду на зазначенні положення законодавства, судова колегія відзначає, що право вимоги за кредитним договором є активом.

Згідно п. 1 ст. 50 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - ОСОБА_10) з дня початку процедури ліквідації банку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.

Пунктом 2 Закону передбачено, що до ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку.

Крім того, ч. 2 ст. 50 Закону чітко визначає, що не є ліквідаційною масою, а саме зазначено, що до ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також ліцензія, гудвіл. Право вимоги за кредитним договором не включене до даного переліку, а отже є ліквідаційною масою.

Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 01.06.2011р. № 172, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2011 р. за № 722/19460 (редакція станом на дату укладення оспорюваних договорів) відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Також слід відзначити, що облік заборгованості у банках здійснюється у відповідності до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 17.06.2004р. № 280 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 р. за № 918/9517, ОСОБА_7 про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України", відповідно до яких облік простроченої заборгованості здійснюється на рахунку 9611, який використовується для обліку активів у банках та є активним рахунком.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що зазначені норми законодавства спростовують твердження апелянта про те, що право вимоги за кредитним договором по боржнику ОСОБА_13" не є активом, у зв'язку з його списанням як безнадійного за рахунок резервів банку.

Отже, враховуючи, що право вимоги за кредитним договором № 1702/06-616 від 17.02.2006 р. та договорами забезпечення є активом та майновим правом, то у відповідності до ст. 50 Закону, воно є частиною ліквідмаси, реалізація якої здійснюється виключно у встановлений Законом спосіб.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_8 не мала необхідного обсягу повноважень для підписання оспорюваних договорів.

Щодо покликань апелянта на те, що спірний правочин був схвалений банком у зв"язку із зарахуванням коштів на рахунок № 961119927973 , згідно платіжного доручення № 107 від 08.08.2014 р., а в графі "призначення платежу" допущена помилка, судова колегія відзначає таке.

Так, в матеріалах справи міститься платіжне доручення № 107 від 08.08.2014 р.( а.с.148 т.1)., згідно якого в графі "призначення платежу" вказано погашення боргу у справі № 5004/1113/12.

Разом з тим, колегія судді відзначає, що п.п. 1.2, 1.3 "ОСОБА_7 про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22, дана ОСОБА_7 встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї ОСОБА_7 поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, та обов'язкові для виконання ними. ОСОБА_7 не передбачено можливості зміни призначення платежу вчиненої безготівкової операції, одним із її учасників.

Пунктом 3.8 зазначеної ОСОБА_7 передбачено, що платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Крім того, судова колегія зауважує, що в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позивачем була долучена до матеріалів справи виписка по рахунку № 961119927973 за 12.08.2014 р., згідно якої клієнт 31979978 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Доброслав -Луцьк" сплатило на кореспондентський рахунок 1 500 000 000 грн., які були зараховані Банком в рахунок погашення заборгованості.

За таких обставин , покликання скаржника на те, що оплата в розмірі 1 500 000 000 грн. була в рахунок відступлення права вимоги за Договором про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08.08.2014 р. і є схваленням правочину є безпідставними, не узгоджуються з нормами права та не спростовують висновків суду першої інстанції про недійсність оспорюваних правочинів.

Крім того, як вбачається з долученої до матеріалів справи ухвали господарського суду Рівненської області від 08 грудня 2015 року у справі № 5004/1113/12 про банкрутство ТОВ» Доброслав-Луцьк» ,якою вирішено замінити кредитора з ПАТ « Дельта банк» на ТОВ « Волинська факторингова компанія « та припинено провадження в частині заміни кредитора з ПАТ « Західінкомбанк» на ТОВ « Волинська факторингова компанія " , відповідач 1 набув статусу учасника провадження у справі про банкрутство 08 гудня 2015 року.

Разом з тим, це не спростовує порушення , допущені Уповноваженою особою Фонду ОСОБА_8, при укладенні оспорюваних договорів .

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.

В силу ст.ст. 33, 38, 43, 47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення господарського суду Волинської області від 21 грудня 2015 року у справі № 903/1074/15.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у зв"язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 ГПК України покладається на апелянта.

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 21.12.2015р. у справі № 903/1074/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Волинська факторингова компанія" залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Сініцина Л.М.