Постанова № 56547497, 15.03.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

15 березня 2016 року Справа № 918/1128/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Петухов М.Г.

судді Гулова А.Г.

за участю представників сторін:

позивача - арбітражного керуючого (ліквідатора) ОСОБА_1; пред-ка ОСОБА_2 (пост.дов. б/н від 16.11.2015 р.)

відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 (договір від 12.10.2015 р., свід-во № 572 від 01.10.2007 р.)

відповідача ОСОБА_5 селищної ради - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду Рівненської області від 14.12.15 р.

у справі № 918/1128/15 (суддя Політика Н.А. )

за позовом відкритого акціонерного товариства "Здолбунівський завод продовольчих товарів"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до ОСОБА_5 селищної ради

про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки

в с т а н о в и в :

Відповідно до рішення господарського суду Рівненської області від 14.12.2015 р. у справі № 918/1128/15 задоволено позов відкритого акціонерного товариства "Здолбунівський завод продовольчих товарів" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, до ОСОБА_5 селищної ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладеного відповідачами 28.12.2006 р. Витрати позивача на оплату судового збору покладені на відповідачів фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 та ОСОБА_5 селищну раду.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 14.12.2015 р. у справі № 918/1128/15 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, при неповному зясуванні обставин, які мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник звертає увагу, що договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_5 селищною радою і посвідчений приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_6 за реєстровим № 2595 28.12.2006 р., тобто - до 16.10.2015 р., коли позивачем отримані свідоцтва про право власності на нерухоме майно - будівлю лабораторії з баштою водонапірною, свердловиною артезіанською, електросіткою поверхневою з трансформаторною підстанцією, які знаходяться в смт.Мізоч по вул.Дерманській,35.

Отже, на думку скаржника, укладений 28.12.2006 р. договір купівлі-продажу не порушував прав та законних інтересів позивача, який свої вимоги мотивував отриманням свідоцтва про право власності на спірне майно 16 жовтня 2015 року, і суд незаконно позбавив його/скаржника права власності на земельну ділянку як під самим об'єктом, так і для обслуговування даного обєкта.

Скаржник звертає увагу суду на те, що в провадженні Рівненського апеляційного господарського суду перебуває спір щодо права власності на будівлі лабораторії та котельні, башти водонапірної, свердловини артезіанської, електросітки поверхневої, рішення щодо якого на даний час не прийнято, оскільки ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 р. провадження у справі № 918/348/14 зупинено до прийняття Вищим адміністративним судом України судового рішення у справі № К/800/39571/14 (№ 817/4392/13-а).

Також, посилаючись на норми ст.186 ЦК України, скаржник доводить, що відповідно до оспорюваного договору скаржник придбав у позивача нежитлову будівлю, будівлю кондитерського цеху і цеху плодопереробки, що знаходяться на вулиці Дерманській, 35 в смт.Мізоч та сплатив грошові кошти за речі, призначені для обслуговування зазначених будівель, зокрема:

-трансформатор, що підтверджується накладною № 757 від 29.07.2005 р. та актом приймання-передавання майна від 29.07.2005 р.;

-артезіанську свердловину та башту водонапірну, що підтверджується накладною № 1924 від 28.12.2009 р.;

-будівлю котельні, що підтверджується накладною № 1925 від 28.12.2009 р.

Отже, скаржник вважає, що у встановленому законом порядку набув у власність зазначені вище обєкти нерухомого майна та приналежні до них речі, які слідують за головною річчю та призначені для обслуговування будівель цехів.

Посилаючись на рішення ОСОБА_5 селищної ради № 436 від 20.10.2005 р. /а.с.32/, скаржник доводить, що позивач самостійно відмовився від користування земельною ділянкою площею 0,94 га в смт.Мізоч по вул.Дерманська, 35, яка надавалась йому для обслуговування цеху з виготовлення продовольчих товарів, у звязку з продажем цього цеху, звернувшись до ОСОБА_5 селищної ради з відповідним листом. Звертає увагу, що рішення ОСОБА_5 селищної ради від 20.10.2005 р. на даний час є чинним і у встановленому законом порядку не скасовано.

В судових засіданнях представник відповідача пояснив, що підприємець ОСОБА_3 придбав основну частину цілісного майнового комплексу, що знаходиться за зазначеною адресою - нежитлову будівлю, будівлю кондитерського цеху і цеху плодопереробки за виключенням приміщення лабораторії, а на будівлю котельні, башти водонапірної, свердловини артезіанської, електросітки поверхневої право власності на той час не було оформлене. Разом з тим, існує рішення суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, яким визнано протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації прав позивача на нерухоме майно - башти водонапірної, свердловини артезіанської, електросітки поверхневої з трансформаторною підстанцією та будівлі котельні, що знаходяться за адресою: Рівненська області, Здолбунівський район, смт. Мізоч, вул.Дерманська, 35.

Посилаючись на такі обставини, скаржник вважає, що судом безпідставно задоволено позовні вимоги, тому рішення господарського суду Рівненської області від 14.12.2015 р. у справі № 918/1128/15 є незаконним і підлягає скасуванню.

Позивач відкрите акціонерне товариство "Здолбунівський завод продовольчих товарів" у запереченні на апеляційну скаргу зазначив, що господарський суд Рівненської області у повному обсязі дослідив усі обставини даної справи, дав належну оцінку усім доказам, які були надані сторонами у справі та постановив рішення по справі у відповідності до вимог чинного законодавства України, відтак, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Рівненської області від 14.12.2015 р. у справі № 918/1128/15 є законним, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтовуючи свою позицію зазначає, що під час приватизації ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" спірне майно увійшло до статутного фонду позивача і є його власністю, що вбачається із документів приватизаційної справи. Спірні обєкти нерухомості перераховані в акті оцінки вартості цілісного майнового комплексу «Здолбунівський завод продовольчих товарів» станом на 01 грудня 1993 року з додатками та в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 05.07.2001 р. № 252, як завершені будівлі та споруди з відповідними інвентарними номерами, а відтак не є новозбудованими чи реконструйованими.

Посилаючись на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна (індексний номер 6199148 від 15.07.2013 р.) позивач доводить, що станом на дату відкриття ліквідаційної процедури ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" право власності на спірні нерухомі обєкти, які знаходяться по вул.Дерманській, 35 в смт.Мізоч Здолбунівського району Рівненської області, за будь-яким власником не зареєстровано. Позивач стверджує, що відповідно до наданої характеристики обєктів нерухомості та пакету правовстановлюючих документів за ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" було зареєстровано право власності на спірне майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕАІ № 292765 від 18.07.2013 р. та свідоцтвом про право власності серії САК № 027229 від 18.07.2013 р.

Звертає увагу суду на те, що як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу від 21.07.2005 р. підприємець ОСОБА_3 купив лише нежитлову будівлю кондитерського цеху і цеху плодопереробки; іншого майна (трансформатора, артезіанської свердловини, башти водонапірної, будівлі котельні), яке, на думку скаржника, є приналежним до нежитлової будівлі кондитерського цеху і цеху плодопереробки, підприємець ОСОБА_3 не купував. Тому позивач вважає, що оскільки зазначене майно належить позивачу на праві власності та входить до ліквідаційної маси банкрута, то у скаржника відсутні правові підстави для створення перешкод позивачу в користуванні майном останнього. Ліквідатор позивача в судовому засіданні наголосив, що скаржник постійно чинить перешкоди власнику ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" у володінні, користуванні та розпорядженням майном банкрута.

Позивач зазначає, що згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації обєктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 № 127, чинної на момент виникнення правовідносин, відповідач, набувши у власність нежитлову будівлю кондитерського цеху і цеху плодопереробки, набув у власність внутрішнє і зовнішнє опорядження, системи опалення та вентиляції, водопровідно-каналізаційне обладнання, газове і електрообладнання, ліфти, сміттєпроводи, тобто, на думку позивача, речі, які безпосередньо знаходяться в нежитловій будівлі кондитерського цеху і цеху плодопереробки, призначені для їх обслуговування, а відтак є приналежними до них речами.

Посилаючись на норми Земельного кодексу України, позивач доводить, що підприємець ОСОБА_3 всупереч зазначеним нормам, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.12.2006 р. з реєстраційним № 2595, викупив земельну ділянку, яка слугує для обслуговування будівлі лабораторії, будівлі котельні, башти водонапірної, свердловини артезіанської, електросітки поверхневої, які належать на праві власності ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів".

Враховуючи вищевикладене, позивач просить залишити рішення господарського суду Рівненської області від 14.12.2015 р. у справі № 918/1128/15 без змін, а апеляційну скаргу відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 без задоволення.

В судових засіданнях представники позивача та скаржника підтримали свої позиції, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на апеляційну скаргу.

Відповідач ОСОБА_5 селищна рада не забезпечив участь представника в судових засіданнях, подав клопотання про здійснення розгляду апеляційної скарги за відсутності представника селищної ради. В листі № 02-21/50 від 03.02.2016 р. зазначив, що селищна рада підтримує апеляційну скаргу і просить її задовольнити /а.с.1 у т.2/.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень /а.с.15-17 у т.2/, явка представників сторін в судове засідання обовязковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача ОСОБА_5 селищної ради за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 28 грудня 2006 року ОСОБА_5 селищна рада/продавець та субєкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3/покупець уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, який посвідчений приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 2595 /а.с. 41-42 у т.1/.

Відповідно до п.1.1. договору продавець на підставі рішення ОСОБА_5 селищної ради від 24.12.2006 р. за № 116 передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку з усіма обтяженнями, обмеженнями і сервітутами, у випадку їх наявності, за адресою селище міського типу Мізоч, Здолбунівського району, Рівненської області, вулиця Дерманська, № 35, загальною площею 9532 кв.м., згідно з планом земельної ділянки, що додається /а.с.43 у т.1/.

Відповідно до рішення від 24 грудня 2006 року № 116 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для облаштування будівель для стоянки і ремонту власного автотранспорту, обслуговування допоміжних господарських і виробничих споруд підприємцю ОСОБА_3 в межах смт.Мізоч по вул.Дерманська, 35» ОСОБА_5 селищної ради Здолбунівського району Рівненської області вирішила затвердити ціну продажу земельної ділянки площею 9532 кв.м. для облаштування будівлі для стоянки і ремонту власного автотранспорту, обслуговування допоміжних господарських і виробничих споруд підприємцю ОСОБА_3, жителю ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами експертної грошової оцінки в сумі 71109 грн. (сімдесят одна тисяча сто девять гривень); продати земельну ділянку площею 9532 кв.м. за 71109 грн. громадянину ОСОБА_3 для облаштування будівлі для стоянки і ремонту власного автотранспорту, обслуговування допоміжних господарських і виробничих споруд; кошти від продажу земельної ділянки зарахувати на р/р33112327600173 в ГУДКУ в Рівненській області МФО 833017 код ЄДРПОУ 22586360 33010100 код платежу; доручити селищному голові ОСОБА_7 укласти договір купівлі-продажу до 01.02.2007 р. /а.с.31 у т.1/.

Згідно з п.1.2. договору земельна ділянка, зазначена в п.1.1., продається для облаштування будівлі для стоянки і ремонту власного автотранспорту, обслуговування допоміжних господарських і виробничих споруд.

Відповідно до п.1.3. договору продавець гарантує, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, входить до земель, що можуть бути приватизовані відповідно до законодавства України, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які на момент підписання цього договору продавець чи покупець не міг не знати, не знаходиться під арештом і судових справ щодо неї немає.

Пунктом 1.4. договору сторони обумовили, що на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди, що належать покупцеві на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, будівлі складу, посвідченого ОСОБА_6, приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу, Рівненської області, 21.07.2005 р. за реєстровим № 1135.

11.06.2007 р. ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 263744 /а.с.45 у т.1/.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 05.07.2001 р. № 252 Про передачу нерухомого майна у власність відкритому акціонерному товариству Здолбунівський завод продовольчих товарів (дублікату від 25.02.2013 р.) зобовязано передати нерухоме майно у власність ВАТ Здолбунівський завод продовольчих товарів згідно переліку, що додається /а.с.19 у т.1/. ОСОБА_8 /а.с.20-21 у т.1/ вбачається, що згідно з договором купівлі-продажу від 25.12.1993 р., зареєстрованим державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 08.02.1994 р., регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області передаються покупцеві ВАТ Здолбунівський завод продовольчих товарів обєкти нерухомого майна, зокрема, по вул. Дерманській,35 в смт.Мізоч, а саме: будівля цеху плодопереробки (інвентарний номер 1, залишковою вартістю станом на 01.12.1993 р. 31237885 крб.); будівля лабораторії (інвентарний номер 2, залишковою вартістю станом на 01.12.1993 р. 510192 крб.); будівля котельні (інвентарний номер 49, залишковою вартістю станом на 01.12.1993 р. 8051753 крб.); будівля кондитерського цеху (інвентарний номер 4, залишковою вартістю станом на 01.12.1993 р. 2755156 крб.); башта водонапірна (інвентарний номер 36, залишковою вартістю станом на 01.12.1993 р. 37864 крб.); свердловина артезіанська (інвентарний номер 35, залишковою вартістю станом на 01.12.1993 р. 448440 крб.); електросітка поверхнева (інвентарний номер 71, залишковою вартістю станом на 01.12.1993 р. 236442 крб.); будівля цеху плодопереробки (інвентарний номер 3, залишковою вартістю станом на 01.12.1993 р. 38479 крб.).

Отже, обєкти нерухомості перераховані в акті оцінки вартості цілісного майнового комплексу «Здолбунівський завод продовольчих товарів» станом на 01 грудня 1993 року з додатками та в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 05.07.2001 р. № 252, як завершені будівлі та споруди з відповідними інвентарними номерами, а відтак не є новозбудованими чи реконструйованими.

Таким чином, належними та допустимими доказами в порядку ст.ст.33-34 ГПК України підтверджено, що в процесі приватизації позивач набув у власність обєкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: смт.Мізоч, вул.Дерманська, 35 на спірній земельній ділянці, що підтверджується викопіюванням з плану території ОСОБА_5 селищної ради з нанесенням земельної ділянки, яка передавалася підприємцю в оренду /а.с.192 у т.1/, схематичним генпланом /а.с.193 у т.1/, планом земельної ділянки /а.с.201 у т.1/..

На час одержання позивачем переліченого нерухомого майна в процесі приватизації не були чинними норми ст.182 ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо виникнення права на нерухоме майно з моменту державної реєстрації, тому доводи відповідача про те, що укладений 28.12.2006 р. договір купівлі-продажу не порушував прав та законних інтересів позивача, право власності якого не було зареєстроване до 16 жовтня 2015 року, - є безпідставними, враховуючи наявність первинних документів про набуття права власності в процесі приватизації.

Колегією суддів встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 21.07.2005 р. відкрите акціонерне товариство «Здолбунівський завод продовольчих товарів»/продавець продав, а підприємець ОСОБА_3/покупець купив будівлю кондитерського цеху і цеху плодопереробки, що знаходяться в селищі міського типу Мізоч, Здолбунівського району, Рівненської області, по вулиці Дерманська, буд. № 35, зазначеної в поповерховому плані літерою Б1 будівля кондитерського цеху і цеху плодопереробки, побудовані з цегли, загальною площею 1092,8 кв.м. /а.с.39 у т.1/.

У п.1.2. договору зазначено, що ця будівля кондитерського цеху і цеху плодопереробки належить продавцю ВАТ «Здолбунівський завод продовольчих товарів» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом ОСОБА_5 селищної ради Здолбунівського району, Рівненської області 04.07.2005 р. і зареєстрованого в КП «Здолбунівське МБТІ» в реєстровій книзі № 2 під реєстровим № 20-20.

Договори підписані представниками сторін, скріплені їх печатками та нотаріально посвідчені.

Інші обєкти нерухомості позивачем не відчужувались.

Доводи відповідача з посиланням на норми ст.186 ЦК України, що на підставі договору купівлі-продажу він придбав у позивача нежитлову будівлю кондитерського цеху і цеху плодопереробки та речі, призначені для обслуговування зазначених будівель - трансформатор, будівлю котельні, артезіанську свердловину та башту водонапірну, які знаходяться на вулиці Дерманській, 35 в смт.Мізоч, та сплатив грошові кошти, колегія суддів оцінює як безпідставні з огляду на таке.

Умовами договору купівлі-продажу від 21.07.2005 р. не обумовлено продаж будь-яких речей, призначених для обслуговування будівлі кондитерського цеху і цеху плодопереробки. Вартість обєкта та порядок розрахунків стосується лише будівлі кондитерського цеху і цеху плодопереробки з посиланням на дані КП «Здолбунівське БТІ» стосовно лише цієї будівлі.

Отже, умови договору купівлі-продажу не дають підстав для висновку, що предметом договору є цілісний майновий комплекс, і доводи відповідача про це не ґрунтуються на доказах, є безпідставними.

Як зазначено вище, обєкти нерухомості трансформатор, будівля котельні, артезіанська свердловина та башта водонапірна перераховані в акті оцінки вартості цілісного майнового комплексу «Здолбунівський завод продовольчих товарів» станом на 01 грудня 1993 року з додатками та в наказі регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 05.07.2001 р. № 252, як завершені будівлі та споруди з відповідними інвентарними номерами, а відтак є самостійними обєктами нерухомості, правочин стосовно відчуження яких має відбуватись у визначеному законодавством порядку.

Також безпідставними є посилання скаржника на накладні № 1924 від 28.12.2009 р., № 1925 від 28.12.2009 р., акт приймання-передачі майна від 29.07.2005 р., які не містять посилання на будь-який договір і відповідно до ст.34 ГПК України не можуть бути допустимими доказами переходу права власності на нерухоме майно, враховуючи, що продаж таких обєктів нерухомості не відбувся на умовах договору і не відбулась державна реєстрація права цих обєктів за відповідачем.

Отже, відсутні належні та допустимі докази права відповідача на будівлю лабораторії, трансформатор, будівлю котельні, артезіанську свердловину та башту водонапірну.

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до постанови господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2012 року у справі № 5019/1475/11 відкрите акціонерне товариство Здолбунівський завод продовольчих товарів визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1 /а.с.15-16 у т.1/.

Згідно з ухвалою господарського суду Рівненської області від 14.07.2015 р. у справі № 5019/1475/11 продовжено строк ліквідаційної процедури відкритого акціонерного товариства Здолбунівський завод продовольчих товарів та строк повноважень ліквідатора на 6 місяців до 27.11.2015 р. /а.с.17-18 у т.1/.

Частиною 1 статті 25 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом передбачено, що ліквідатор з дня свого призначення приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом усі види майнових активів банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Відповідно до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом вищезазначене майно включено до ліквідаційної маси.

Встановлено також, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна (індексний номер 6199148 від 15.07.2013 р.) станом на дату відкриття ліквідаційної процедури ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" право власності на нерухомі обєкти лабораторії, трансформатор, будівлю котельні, артезіанську свердловину та башту водонапірну, які знаходяться по вул.Дерманській, 35 в смт.Мізоч Здолбунівського району Рівненської області, за будь-яким власником не було зареєстровано. ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" зареєстровав право власності на спірне майно у липні 2013 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕАІ № 292765 від 18.07.2013 р. та свідоцтвом про право власності серії САК № 027229 від 18.07.2013 р.

В подальшому постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 р. /а.с.22-24 у т.2/, визнано протиправними дії державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації башти водонапірної, свердловини артезіанської, електросітки поверхневої з трансформаторною підстанцією та будівлі котельні як єдиного майнового комплексу у звязку з порушенням Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 р. № 703. Суд визначив підставою скасування реєстрації національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440, яким дано визначення поняттю «цілісний майновий комплекс» та наказ Міністерства юстиції України «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» від 02.04.2013 р. № 607/5, яким передбачений порядок реєстрації прав власності та/або інших речових прав на цілісні майнові комплекси. Разом з тим, суд у зазначеній адміністративній справі не встановив відсутність права ВАТ «Здолбунівський завод продовольчих товарів», натомість зазначив, що дублікат наказу регіонального відділення ФДМУ передбачає передачу нерухомого майна у власність товариства.

Крім матеріалів приватизаційної справи, право власності ВАТ «Здолбунівський завод продовольчих товарів» на будівлю цеху плодопереробки площею 20 кв.м., що знаходиться на спірній земельній ділянці, підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 45783322 від 16.10.2015 р., а на будівлю котельні аналогічним витягом індексний номер 45785074 від 16.10.2015 р. /а.с.27-28 у т.2/. Право власності позивача на будівлю лабораторії, складовими частинами якої є башта водонапірна, свердловина артезіанська, електросітка поверхнева з трансформаторною підстанцією, підтверджується також свідоцтвом про право власності на нерухоме майно індексний номер 45780644 від 16.10.2015 р. /а.с.169 у т.1/.

Позивач звернувся до господарського суду Рівненської області і доводить, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.12.2006 р. з реєстраційним № 2595, рада продала, а підприємець ОСОБА_3 викупив земельну ділянку, яка слугує в тому числі для обслуговування будівлі лабораторії, будівлі котельні, башти водонапірної, свердловини артезіанської, електросітки поверхневої, які належать на праві власності ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" та включені до ліквідаційної маси, тому такий договір суперечить нормам законодавства. Позивач не є стороною оспорюваного договору, тому про його існування дізнався 12.11.2013 р. в процесі ліквідації банкрута під час розгляду адміністративної справи № 817/3945/13-а, що підтверджено повідомленям суду від 08.11.2013 р. /а.с.11-12 у т.1/ . Такі обставини обумовили звернення до суду з даним позовом. Отже, відсутні підстави вважати, що позивачем пропущений строк для звернення до суду, як про це стверджує скаржник.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову, враховуючи таке.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Згідно з п.в ч.1 ст.16 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або результатами аукціону.

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Відповідно до ст.127 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладання договору купівлі-продажу землі, які є предметом спору у даній справі) органи державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам чи юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам чи юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах, крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані обєкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Системний аналіз цих норм дозволяє дійти висновку, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право набуття у власність або користування земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда з метою можливості її обслуговування. Отже, укладення між відповідачами договору відчуження земельної ділянки відбулось без врахування права та легітимного інтересу власника іншого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці.

Колегія суддів звертає увагу, що оспорюваний договір був укладений відповідачами на підставі рішення ОСОБА_5 селищної ради від 24.12.2006 р. № 116.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. Зазначене рішення ОСОБА_5 селищної ради себе реалізувало і відповідно до правової позиції Конституційного суду України, Верховного Суду України позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

В даному випадку рішення ОСОБА_5 селищної ради реалізувало себе фактом виконання укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки підприємцю ОСОБА_3

Разом з тим, у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» розяснено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу, зокрема і акти органів місцевого самоврядування, підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобовязаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Отже, продаж земельної ділянки в тій частині, що знаходиться під обєктами нерухомості, які належать позивачеві на праві власності, порушує його право на оформлення землекористування, яке існувало на момент вчинення між відповідачами спірного договору купівлі-продажу, та суперечить вимогам чинного законодавства України, яким це право гарантується.

При цьому не має значення у даному спорі та обставина, що позивач відмовився від користування земельною ділянкою площею ,94 га в смт.Мізоч по вул.Дерманська, 35, яка надавалась йому для обслуговування цеху з виготовлення продовольчих товарів, у звязку з продажем цього цеху.

Так, матеріали справи не містять заяви власника/позивача про відмову від земельної ділянки, і довідкою архівного відділу Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області № 85/01-19 від 24.11.2015 р. не підтверджено знищення такої заяви, тому її зміст не може бути предметом оцінки у даному спорі.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що така відмова не перешкоджає особі в подальшому реалізовувати право на оформлення землекористування іншою площею, визначеною на підставі проекту землеустрою в установленому порядку.

Таким чином, судом встановлено, що істотні умови оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення стосовно площі та оцінки земельної ділянки не відповідають нормам чинного земельного законодавства, а саме ст.127 Земельного кодексу України та ст.377 ЦК України.

Відповідно до ч.1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що позов відкритого акціонерного товариства "Здолбунівський завод продовольчих товарів" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та ОСОБА_5 селищної ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладеного відповідачами 28.12.2006 р., є обґрунтованим і підлягає задоволенню відповідно до ст.ст.203,215 ЦК України.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни за ст.104 ГПК України рішення господарського суду Рівненської області від 14.12.2015 р. у справі № 918/1128/15.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України.

Одночасно колегія суддів відхиляє клопотання скаржника про повернення судового збору, подане апеляційному суду 15.03.2016 р. Враховано при цьому, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею. ОСОБА_8 підстав повернення судового збору, передбачених статтею 7, є вичерпним і не передбачає повернення судового збору на підставі пільги. Колегія суддів звертає увагу, що на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір» особи мають право скористатися пільгами, визначеними цією статтею, на момент звернення до суду з позовною заявою або скаргами. Тоді як законодавець не передбачає подальше повернення судового збору особі, яка не скористалась пільгою на час звернення до суду.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Рівненської області від 14.12.2015 р. у справі № 918/1128/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 918/1128/15 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.