Постанова № 56547374, 16.03.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2016 р. Справа № 902/1485/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Грязнов В.В.

Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - Спільного українсько-ліванського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейрут+" від 10.02.2016 р. на рішення господарського суду Вінницької області від 01.02.16 р. у справі № 902/1485/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальнітю "Транслойд"

до відповідача Спільного українсько-ліванського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейрут+"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Райз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3

про стягнення 120 015,92 грн. збитків

за участю представників сторін:

від позивача: Примачук О.В.- представник, довіреність в справі;

від відповідача: Семряга Д.А. - представник, довіреність в справі;

від третьої особи на стороні позивача: не з'явився;

від третьої особи на стороні відповідача: не з'явився.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.12.2014 р. у справі № 902/1485/14 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Транслойд" до Спільного українсько-ліванського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейрут+" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Райз" та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3; про стягнення 120 015,92 грн. збитків (а.с.29-36, т.ІІ).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. рішення господарського суду Вінницької області від 26.12.2014 р. у справі № 902/1485/14 залишено без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ "Транслойд", м.Херсон - без задоволення (а.с.123-126, т. ІІ).

Постановою Вищого господарського суду України 21.10.2015 р. касаційну скаргу задоволено частково; постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. та рішення господарського суду Вінницької області від 26.12.2014 р. по справі № 902/1485/14 скасовано, а справу № 902/1485/14 передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.192-195, т.ІІ).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1485/14 (головуючий суддя Яремчук Ю.О., судді Банасько О.О., Тварковський А.А.) повністю задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Транслойд" до Спільного українсько-ліванського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейрут+", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Райз" та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3; стягнуто з відповідача на користь позивача 120 015,92 грн. збитків, 2 400,31 грн. витрат зі сплати судового збору. При прийнятті рішення суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, факт договірних відносин з перевезення між сторонами згідно договору на перевезення небезпечних вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування № 19082014/ТР-935 від 19.08.2014 р.; під час перевезення відповідачем (перевізник) вантажу мала місце втрата вантажу; позивачем, як експедитором перевезення, було відшкодовано замовнику перевезення вартість втраченого вантажу в розмірі 120 015,92 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Спільне українсько-ліванське підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейрут+", звернулося з апеляційною скаргою від 10.02.2016 р., в якій просило скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1485/14 про стягнення збитків; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Транслойд" відмовити в повному обсязі; вирішити питання щодо розподілу судових витрат, посилаючись на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним та неналежним з'ясуванням обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи та надання відповідної правової оцінки спірним правовідносинам. Предметом спірних правовідносин стала вимога ТзОВ "Транслойд" направлена на адресу СУЛП ТзОВ "Бейрут+" щодо відшкодування збитків у сумі 120 015 грн. за втрачений товар в результаті неналежного виконання останнім умов договору на перевезення товару від 19.08.2014 р. № 19082014/ТР-935, який начебто був укладений між вказаними підприємствами. Однак, жодних договірних зобов'язань по перевезенню вантажу між сторонами не існувало та не існує на даний час. В матеріалах справи наявна лише сумнівна ксерокопія (фотокопія) договору на перевезення небезпечних вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування № 19082014/ТР-935 від 19.08.2014 р., нібито укладеного між позивачем та відповідачем. Ухвалою суду було зобов'язано надати оригінали документів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Однак, ухвала суду щодо надання оригіналів документів позивачем виконана не була, і правової оцінки невиконання позивачем вимог ухвали суду, останнім надано не було. Відсутні докази приймання та передачі вантажу за вказаним договором (акт приймання-передачі, накладна тощо), докази переміщення вантажу (належним чином оформлена ТТН), а тим більше, відсутні докази виявлення та фіксування випадку нестачі чи пошкоджень вантажу (Акт виявлення (огляду) пошкодженого майна, тощо, підписаного уповноваженим на те представником відповідача. Всупереч вимогам законодавства, суд першої інстанції прийняв рішення про задоволення позову, яке ґрунтується виключно на суб'єктивних припущеннях позивача та неналежних доказах, які містяться в матеріалах справи. Вказані вище докази, повинні були б бути складені за обов'язковою участю СУЛП ТзОВ "Бейрут+". Жодних документальних доказів щодо участі СУЛП ТзОВ "Бейрут+" в договірних відносинах з ТзОВ "Транслойд" пов'язаних з перевезенням вантажу, не існувало та не існує, що в свою чергу свідчить про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Власником автомобіля марки Івеко д.н.09336ВІ, яким, згідно ТТН № РС-00- 00046621 від 26.08.2014 р. здійснювалось перевезення ТзОВ "Транслойд" вантажу, є фізична особа ОСОБА_6, що підтверджується технічним паспортом на автомобіль. Згідно інформації зазначеній в ТТН водієм автомобіля є фізична особа ОСОБА_3. Всупереч висновкам суду першої інстанції зазначеним в оскаржуваному рішенні, в матеріалах справи містяться пояснення водія ОСОБА_3, в яких він зазначив про те, що спірне перевезення здійснював на замовлення ТзОВ "Транслойд", з використанням транспорту ОСОБА_7 Жодного документу, який би уповноважував вказаного водія зі сторони скаржника здійснювати перевезення за спірним договором, матеріали справи не містять; також матеріали справи не містять доказів існування будь-яких договірних чи інших відносин між громадянином ОСОБА_8 з СУЛП ТзОВ "Бейрут+", які могли б бути пов'язані зі спірними правовідносинами, на які посилається позивач. Наведені обставини не були враховані судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення від 01.02.2016 р., що свідчить про неповноту дослідження всіх доказів та обставин у справі, неналежну правову оцінку наявних у справі документів, невідповідність висновків викладених в рішенні місцевого господарського суду дійсним обставинам справи, а також недотримання судом норм господарського та цивільного законодавства при вирішенні справи щодо покладення на відповідача збитків внаслідок неналежного виконання договірних відносин, існування та виконання яких, не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Транслойд", у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити в задоволені апеляційної скарги Спільного українсько-ліванського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейрут+" на рішення господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1485/14, а рішення залишити без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції з'ясовано та оцінено обставини справи з урахуванням правової позиції та вимог Вищого господарського суду України (що викладена в постанові ВГСУ від 21.10.2015 р.), які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального та процесуального права. СУЛП у формі ТзОВ "Бейрут+" (виконавець) та ТзОВ "Транслойд" (замовник) погоджено істотні умови перевезення вантажу, що зокрема, стверджується обопільно підписаним договором на перевезення небезпечних вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування № 19082014/ТР-935 від 19.08.2014 р. та заявкою від № 1 від 26.08.20145 р. Прийняття відповідачем вантажу до перевезення в повній цілісності та чисельності, та в повному обсязі і належної якості, про що свідчить підпис водія в ТТН № РС-00-00046621 від 26.08.2014 р., та те, що останній на момент здійснення перевезення перебував у трудових відносинах з СЛУП "Бейрут+", докази про що наявні в матеріалах справи, що не спростовано останнім, підтверджує існування між позивачем та відповідачем господарських правовідносин щодо перевезення вантажу, а також необґрунтованість посилання відповідача на відсутність договірних відносин між сторонами, як на підставу для відмови у позові. У зв'язку з втратою вантажу, позивачем, як експедитором перевезення, було відшкодовано замовнику перевезення вартість втраченого вантажу в розмірі 120 015,92 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами - актами приймання передачі № 1, 2 та сплатою на розрахунковий рахунок ПАТ "Компанія "Райз" грошових коштів за частково пошкоджений товар. Відповідач свою вину у втраті вантажу не спростував, натомість відповідач не забезпечив належним чином схоронності вантажу. Враховуючи наявність доказів завдання позивачу збитків внаслідок неправомірних дій відповідача, який не забезпечив перевезення вантажу в повному обсязі, в зв'язку з чим мала місце недостача вантажу, наявність причинного зв'язку між діями відповідача та завданими збитками, позовні вимоги про стягнення з відповідача 120 015,92 грн. збитків підлягають задоволенню.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПАТ "Райз" та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 не скористалися правом подачі відзиву на апеляційну скаргу та явку представників в судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) (а.с.142,145, т.ІІІ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі з підстав викладених в ній, пояснив, що позивачем не було доведено факту наявності правовідносин між Спільним українсько-ліванським підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейрут+" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транслойд", оскільки не було витребувано для огляду оригіналу чи долучено належним чином засвічені копії документів, які могли б підтвердити їх наявність; просив апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в позові.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав викладених у відзиві; пояснив, що є укладений між Спільним українсько-ліванським підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейрут+" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транслойд" договір та існує лист відповідача, який підтверджує наявність даного договору та правовідносин між підприємствами; на відмітці про отримання вантажу є підпис ОСОБА_3; при перевезенні вантажу мало місце не дотримання умов договору, вантаж був доставлений не в повній кількості та неналежної якості; просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

10 січня 2014 року Публічним акціонерним товариством "Компанія "Райз" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транслойд" (виконавець) укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 100114, згідно пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується доставити автомобільним транспортом ввірений йому замовником вантаж (відповідно із транспортною накладною) до пункту призначення у встановлений договором чи замовленням строк та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачу), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (а.с.19-22, т.І).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що замовник за цим договором може виступати також і вантажоодержувачем.

Відповідно до пункту 1.3 договору найменування вантажів, їх обсяг (кількість, вага брутто), місце завантаження, строки (дати) приймання вантажів, дати подачі транспортних засобів під завантаження, пункти призначення, особа-вантажоодержувач, строки доставки та передачі одержувачам, інші умови надання транспортних засобів і подання вантажів до перевезення, порядок розрахунків та інші умови перевезень, визначаються в разових заявках на перевезення замовника, які є невід'ємними додатками до цього договору.

Виконавець має право залучати до виконання перевезень третіх осіб, з якими він уклав відповідні договори перевезень, при цьому залишаючись відповідальним перед замовником за дії та/або бездіяльність, залучених до виконання перевезень третіх осіб, як за власні. Витрати виконавця на оплату послуг третіх осіб не включаються у вартість наданих замовнику виконавцем послуг (пункт 1.5 договору).

Згідно підпунктів 3.1.1, 3.1.2, 3.1.7, 3.1.8, 3.1.9 договору виконавець зобов'язаний: письмово підтвердити прийом заявки до виконання та довести це до замовника; визначити типи та кількість автомобілів, необхідних для перевезення вантажу, зазначеного в замовленні замовника; забезпечити збереження вантажу, по кількості і якості, його цілісність і схоронність з моменту його прийняття для перевезення та до моменту видачі в пункті призначення; контролювати правильність оформлення товарно-супровідної документації, цілісність упаковки, відповідність кріплення вантажу вимогам правил безпеки руху і відповідність фактичної кількості вантажних місць, вказаної в товарно-транспортній накладній; якщо під час завантаження чи розвантаження автотранспорту будуть виявлені пошкодження вантажу, уповноважені представники сторін зобов'язані скласти відповідний акт виявлених пошкоджень вантажу з відміткою в товарно-транспортній накладній. В іншому випадку, виконавець буде нести відповідальність за такі пошкодження.

Підпунктом 3.3.5 договору передбачено, що замовник зобов'язаний у випадку невідповідності кількості вантажу або його стану кількості, і стану вантажу, зазначеним у товарно-транспортних документах, замовник повинен зробити відповідні помітки в примірнику товарно-транспортної накладної, що повертається виконавцю, а також скласти акт про пошкодження, недостачу товару, при цьому присутність водія-виконавця при розвантаженні та огляді вантажу є обов'язковою що стверджується його підписом у відповідному документі (акті).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2014 року (пункт 6.1 договору).

Даний договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено їх печатками (а.с.22, т.І).

19 серпня 2014 року Спільним українсько-ліванським підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейрут+" (виконавець) в особі директора ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транслойд" (замовник) в особі директора ОСОБА_9 укладено договір № 19082014/ТР-935 на перевезення небезпечних вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування, згідно пункту 1.1 якого предметом даного договору є встановлення порядку взаємовідносин, що виникають між сторонами при плануванні, здійсненні перевезень небезпечних вантажів у міжміському автомобільному сполученні, і порядок розрахунків по цих перевезеннях між замовником і виконавцем (а.с.14-17, т.І).

Відповідно до пункту 1.2 договору замовних за заявкою доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по забезпеченню своєчасного перевезення небезпечних вантажів замовника найнятим ним транспортом до пункту призначення і передачі їх вантажоотримувачу, згідно заявки замовника. Номенклатура, кількість, спосіб перевезення та вимоги до транспортного засобу, ціна перевезення, клас небезпечного вантажу, № ООН, особливі умови та інші умови виконання послуг оговорюються в заявках, які додаються до договору, і є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктами 2.3 - 2.4 договору передбачено, що перевезення вантажу здійснюється відповідно до письмової заявки замовника. Заявка повинна бути надана виконавцю не пізніше, ніж за 1 (одну) добу до дати завантаження. Заявка є невід'ємною частиною договору за умови її належного оформлення. В заявці зокрема повинні бути зазначені: обсяг перевезень, маршрут та умови перевезення; дані про осіб, відповідальних за відвантаження; умови завантаження; термін доставки вантажу; а також інша інформація, яка безпосередньо стосується перевезення.

Виконавець зобов'язаний здійснювати перевезення вантажів по заявках замовника, з дотриманням термінів доставки та цілісності вантажу (підпункт 3.1.5 договору).

Згідно підпункту 3.1.17 договору виконавець зобов'язаний забезпечити обов'язкове страхування відповідальності при перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення вантажу.

Пунктом 5.2 договору сторонами визначено, що виконавець несе повну майнову відповідальність за пошкодження, знищення, викрадення або втрату прийнятого до перевезення вантажу до моменту передачі його вантажоотримувачу. У разі пошкодження, знищення, викрадення або втрати вантажу виконавець компенсує замовнику повну вартість пошкодженого, знищеного, викраденого або втраченого вантажу.

21 серпня 2014 року підписано заявку № РС-00-00046621 на перевезення вантажу автомобільним транспортом між ПАТ "Компанія "Райз" та ТзОВ "Транслойд" згідно договору № 100114 від 10 січня 2014 р.: маршрут: Біла Церква - Умань - Херсон; дата та час подачі ТЗ: 26.08.2014 р. о 17:39 год.; необхідний ТЗ: зупинки дозволяються тільки на стаціонарних заправних станціях, та стоянках, що охороняються; необхідна кількість ТЗ - 1; вантаж: засоби захисту рослин; кількість місць: 10 000 л.; вантажовідправник: Київська філія; адреса навантаження: Київська область, Білоцерківський район, Біла Церква, П. Запорожця; вантажоотримувач: Уманська філія; адреса доставки: Черкаська область, Уманський район, Умань, Деревянка, д. 5/7; вантажоотримувач: Таврійська філія; адреса доставки: Херсонська область, Херсон, місто Херсон, Бериславське шосе, д. д. 33; од. виміру тарифу: км; всього, грн.: 6 500,00; марка ТЗ: Ивеко; держ. № ТЗ: 09336 ВІ; водій: ОСОБА_3. Заявка прийнята до виконання, з усіма умовами сторони погодилися (а.с.23, т.І).

26.08.2014 р. Спільним українсько-ліванським підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейрут+" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транслойд" (замовник) підписано заявку на перевезення небезпечного вантажу № 1, згідно якої замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язок здійснити перевезення (організувати перевезення) небезпечного вантажу: маршрут перевезення: м. Біла Церква - м. Херсон (Херсонська обл.); найменування, тип вантажу: ТНП; клас небезпечного вантажу: 3,6,1,9; габаритні та вагові характеристики вантажу: 6 т.; вимоги до транспорту: заднє завантаження; адреса завантаження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. П. Запорожця, 359; дата та час завантаження: 26.08.2014; адреса розвантаження: Херсонська область, Херсон, місто Херсон, Бериславське шосе, д. д. 33; дата та час розвантаження: 27-28.08.2014; виконавець для здійснення перевезення використовує автомобіль маркт: Івеко держ. № тягача 09336 ВІ, водій ОСОБА_3 (а.с.18, т.І).

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2014 р. автомобілем НОМЕР_1 було здійснено перевезення вантажу з пункту навантаження (Київська область, Білоцерківський район, Біла Церква, П. Запорожця, д.359) до пункту розвантаження (Херсонська область м. Херсон, Братиславське шосе, д. д 33), що підтверджується товарно-транспортною накладною № РС-00-00046621 (а.с.24, т.І).

Згідно вказаної товарно-транспортної накладної № РС-00-00046621 від 26.08.2014 р. вантаж у кількості 4 600 місць отримав водій /експедитор ОСОБА_3.

Супровідним документом на вантаж у даній товарно-транспортній накладній значиться накладна № РС-00-00046621 від 26.08.2014 р.

Відповідно до розділу "відомості про вантаж" ТТН № РС-00-00046621 від 26.08.2014 р. до перевезення водієм/експедитором ОСОБА_8 було прийнято вантаж: Пропоніт 720 к. е. у кількості 800 л, Даліла 600 ТН у кількості 1 400 л., Ріпіус у кількості 2 400 л., а фактично прийнято (відповідальною особою одержувачем): Пропоніт 720 к.е. у кількості 800 л., Даліла 600 ТН у кількості 1380 л., Ріпіус у кількості 2000 л. (а.с.25, т.І).

Власником автомобіля марки IVECO, реєстраційний номер НОМЕР_2, яким здійснювалося перевезення є ОСОБА_6, що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 27.09.2011 р. (а.с.71, т.І).

Довіреністю № б/н від 28.09.2011 р. ОСОБА_6 уповноважив будь-якого працівника Спільного українсько-ліванського підприємства "Бейрут+" у формі товариства з обмеженою відповідальністю здійснювати ремонтні роботи, проводити технічний огляд належного йому на праві Свідоцтва про реєстрацію ТЗ САЕ 975429, виданого Вінницького ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 27.09.2011 року, транспортним засобом марки IVECO, модель 75 Е15, 1996 року випуску, тип ТЗ - фургон-С, кузов (рама,шасі) НОМЕР_7 реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований також там. Для чого представнику надається право, зокрема: керувати належним ОСОБА_6 транспортним засобом з правом тимчасового виїзду за кордон при умові оформлення відповідного свідоцтва в органах ДАІ; представляти його інтереси у будь-яких установах, підприємствах і організаціях. Довіреність видана строком на 10 років і дійсна до 28.09.2021 р., видана з правом використання ТЗ за межами України в порядку, встановленому чинним законодавством (а.с.26, т.ІІ).

Дозвіл на внутрішні перевезення небезпечних вантажів автомобілем НОМЕР_3 підтверджено ліцензійною карткою серії АА № 837150 до ліцензії серії АЕ № 420121, виданою СУЛП "Бейрут+" у формі ТзОВ 15.01.2014 р. як ліцензіату (а.с.66, т.І).

Вказаний транспортний засіб, відповідає вимогам Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів, що підтверджується свідоцтвом про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів серії В № 023143, виданим СУЛП "Бейрут+" у формі ТзОВ як експлуатанту транспортного засобу (перевізнику) (а.с.67-68, т.І).

Санітарний НОМЕР_4, виданий 02.12.2013 р. на спеціальний автомобіль НОМЕР_5 водій - ОСОБА_3 (що зареєстрований за адресою АДРЕСА_1), із зазначенням місця роботи СУЛП "Бейрут+" ТзОВ, на право здійснення робіт з пестицидами і агрохімікатами (а.с.72-73, т.І).

Згідно свідоцтва № 066585 від 13.12.2013 р. ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2) пройшов підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (а.с.74, т.І).

Матеріалами справи встановлено, що під час здійснення зазначеного вище перевезення, при черговій зупинці в м. Нова Одеса, близько о 01.00 години 27.08.2014 р. водій ОСОБА_3 виявив, що на правій дверці автомобіля відсутній навісний замок; після огляду вантажу, виявив нестачу та викликав працівників міліції для фіксації зникнення товару, що підтверджується поясненням водія транспортного засобу (а.с.29, т.І).

В подальшому комісією в складі працівників ПАТ "Компанія "Райз" (вантажоодержувачем) складено акт виявлення від 27.08.2014 р., в якому зазначено, що при прийманні ТМЦ виявлено недостачу 20 л. та пошкодження 20 л. препарату Даліла 600 ТН, недостачу 400 л. препарату Ріпіус (а.с.26, т.І).

Актом огляду пошкодженого майна від 27.08.2014 р., складеним за участю представників ПАТ "Компанія Райз", страхувальника та водія ОСОБА_3, який зазначений в акті як представник СУЛП "Бейрут +" ТзОВ, виявлено недостачу засобів захисту рослин - Ріпіус в кількості 400 л. (20 упаковок) вартістю 8 200 у. од., Даліла - в кількості 20 л. (1 упаковка), вартістю приблизно 300 у. од., а також пошкоджено упаковку Даліла в кількості 20 л., вартістю 300 у. од. (а.с.27, т.І).

Згідно пояснень водія ОСОБА_3 (водій транспортного засобу автомобіля: марка IVECO, держ. № тягача 09336ВІ) від 27.08.2014 р., останній здійснював перевезення вантажу за маршрутом біла Церква-Умань-Херсон, на виконання правових та договірних правовідносин між ТзОВ "Транслойд" (замовник) та СУЛП "Бейрут+" у формі ТзОВ (перевізник), під час здійснення перевезення виявив факт крадіжки вантажу, про що повідомив правоохоронні органи (а.с.30, т.І).

В матеріалах справи також міститься витяг з кримінального провадження № 12014150280000602 де в графі "заявник або потерпілий" зазначено ОСОБА_3 (а.с.31, т.І).

За наведених обставин, ПАТ "Компанія "Райз" (вантажоодержувач) 29.08.2014 р. надіслала на адресу ТзОВ "Транслойд" (вантажовідправник) претензію № 2 на суму 216 132,44 грн., в якій зазначено, що згідно ТТН № РС-00-00046621 від 26.08.2014 р. із Київської філії ПАТ "Компанія "Райз" (м. Біла Церква, Київська обл.) на Таврійську філію ПАТ "Компанія "Райз" (м. Херсон, Херсонська обл.) були відправлені засоби захисту рослин "Пропоніт 720 к.е." - 800 л„ "Даліла 600 ТН" - 1400 л., "Ріпіус" - 2 400 л. Ця кількість була прийнята до перевезення водієм автомобіля НОМЕР_6 ОСОБА_11 Під час приймання товару на складі Херсонської філії ПАТ "Компанія "Райз" було виявлено нестачу засобів захисту рослин "Ріпіус" в кількості 400 л., "Даліла 600 ТН" - в кількості 20 л. та пошкоджено засоби захисту рослин "Даліла 600 ТН" в кількості 20 л., про що складено Акт виявлення № 27.08.14 від 27.08.14 р. Збиток компанії за втрачений товар складає 216 132,44 грн. з ПДВ. Збиток має бути відшкодований ТзОВ "Транслойд" шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок ПАТ "Компанія "Райз" із зазначенням призначення платежу (відшкодування збитків відповідно до претензії № 2. До претензії компанією додано копії: акту виявлення № 27.08.14 від 27.08.14 р.; ТТН № РС-00-00046621 від 26.08.2014 р.; накладної № ПТ-10010-0002931 від 26.08.14р.; акту огляду пошкодженого майна № Б/Н від 27.08.14р.; витягу з кримінального провадження № 12014150280000602 від 27.08.14 р.; витягів з прайс-листа (а.с.32, т.І).

Позивач - ТзОВ "Транслойд" на виконання претензійних вимог ПАТ "Компанія "Райз" відшкодував останньому вартість втраченого вантажу, що стверджується актом приймання передачі № 1 від 09.10.2014 р., рахунком-фактурою, платіжним дорученням № 4789 від 15.10.2014 р., актом № 2 від 20.10.2014 р. та поясненням ПАТ "Компанія "Райз" від 24.12.2014 р. (а.с.58-60, 108, 174-175, т.І).

В свою чергу, 03.09.2014 р. ТзОВ "Транслойд" (замовник) надіслав на адресу СУЛП "Бейрут+" ТзОВ (виконавець) претензію на суму 216 132,44 грн., в якій з посиланням на договір на перевезення небезпечних вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування № 19082014/ТР-935 від 19.08.2014 р. зазначив, що в межах даного договору, 26.08.2014 р. було укладено заявку на перевезення небезпечного вантажу № 1, відповідно до умов якої Виконавець прийняв на себе обов'язок перевезти небезпечний вантаж - засоби захисту рослин. Перевезення здійснювалось водієм ОСОБА_8, автомобілем марки ІВЕКО, реєстраційний номер 09336ВІ. Дата прийняття вантажу до перевезення - 26.08.2014 рік. Під час здійснення перевезення, близько о 01.00 години 27.08.2014 р. водій в телефонному режимі повідомив, що в м. Нова Одеса виявив недостачу товару та викликав правоохоронні органи для фіксації цього факту. Працівники міліції після огляду автомобіля склали Витяг з кримінального провадження № 12014150280000602 від 27.08.2014 р. Під час приймання вантажу на складі вивантаження (склад Херсонської філії ПАТ "Компанія "Райз"), виявлено нестачу засобів захисту рослин та пошкоджено засоби захисту рослин, про що відповідно складено Акт огляду пошкодженого майна від 27.08.2014 р. та здійсненні відповідні записи недостачі в товарно-транспортній накладній. Як наслідок, 29.08.2014 р. товариство отримало претензію безпосередньо від замовника - ПАТ "Компанія "Райз" на суму 216 132,44 грн. Враховуючи майнову відповідальність виконавця незалежно від його вини за пошкодження, знищення, викрадення або втрату прийнятого до перевезення вантажу до моменту передачі його вантажоотримувачу, замовник у претензії просив виконавця перерахувати на його розрахунковий рахунок завдані йому збитки в результаті пошкодження та нестачі вантажу у розмірі 216 132,44 грн. Замовником запропоновано виконавцю компенсувати суму боргу, шляхом надання замовнику в подальшому транспортних послуг з відповідним оперативним складанням та взаємним підписанням акту (актів) взаємозаліку зустрічних вимог. Відповідь на претензію просив надати протягом 7 календарних днів з моменту її отримання (а.с.33-34, т.І).

В листі-відповіді № 9 від 10.10.2014 р. на претензію ТзОВ "Транслойд" від 03.09.2014 р. стосовно відшкодування збитків завданих перевезенням, СУЛП "Бейрут+" ТзОВ (виконавець) повідомив замовника, що 19.08.2014 р. СУЛП "Бейрут+" ТзОВ (виконавець) та ТзОВ "Транслойд" (замовник) укладено договір на перевезення небезпечних вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування № 19082014/ТР-935. Аналіз положення цивільного законодавства, а також умов договору від 19.08.2014 р., укладеного між нашими підприємствами, свідчить, що визначальним моментом настання у виконавця (перевізника) відповідальності за пошкодження, знищення, викрадення або втрату вантажу є момент прийняття вантажу до перевезення. Єдиним документом, яким підтверджується факт прийняття автомобільним перевізником вантажу є Товаро-транспортна накладна, типова форма якої визначена Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні. Між ТзОВ "Транслойд" як замовником та СУЛП "Бейрут+" ТзОВ як автомобільним перевізником, належним чином оформлені Товаро-транспортні накладні, які підтверджували би факти перевезення СУЛП "Бейрут+" ТзОВ вантажу на підставі договору № 19082014/ТР-935 від 19.08.2014 р. відсутні. Питання відповідальності СУЛП "Бейрут+" ТзОВ перед ТзОВ "Транслойд" в межах виконання вказаного договору є безпідставним та необґрунтованим (а.с.146-147, т.І).

Станом на день подачі позову в суд СУЛП "Бейрут+" у формі ТзОВ не відшкодував зазначених збитків ТзОВ "Транслойд".

Відповідно до частини 1 пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2, 4 статті 220 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частин 1,2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правовідносини, що виникли між сторонами даного спору є змішаними відносинами - за договором на перевезення вантажів та транспортно - експедиційого обслуговування (договір транспортного експедирування).

Згідно статті 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі (частини 1, 2 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Частинами 1, 3 статті 929 ЦК України та статтею 316 ГК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні (частини 10, 11 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Пунктом 5 статті 306 ГК України визначено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруй них, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Аналогічні приписи містяться у статті 909 ЦК України.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу (частини 3,4 статті 909 ЦК України).

Згідно пункту 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. № 363 (змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками або за разовими договорами.

Пунктом 13.1 Правил перевезень вантажів передбачено, що перевізник здає вантаж у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

У випадку прибуття вантажів у пошкоджених кузовах автомобілів (причепах, окремих секціях автомобіля, контейнерах і цистернах) або з пошкоджень вантажовідправника вантажоодержувач у пунктах призначення має право при прийманні вантажів перевірити їх масу, кількість місць і стан (пункт 13.4 Правил перевезень).

Відповідно до пунктів 15.1, 15.2 Правил перевезень вантажів у разі розбіжності між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом. Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті, окрім іншого, такі обставини як: невідповідність між масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату (частини 1, 3, 4 статті 314 ГК України).

Згідно пункту 1 статті 315 ГК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов'язковим є пред'явлення йому претензії.

Частиною 2 статті 308 ГК України передбачено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення

Стаття 920 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином не допускаються (частина 7 статті 193 ГК України).

Враховуючи, що Спільно українсько-ліванським підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бейрут+" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транслойд" (замовник) погоджено істотні умови перевезення вантажу, що стверджується підписаним обома сторонами договором на перевезення небезпечних вантажів та транспортно - експедиційне обслуговування № 19082014/ТР-935 від 19.08.2014 р. та заявкою від № 1 від 26.08.2014 р.; приймаючи до уваги прийняття відповідачем вантажу до перевезення в повній цілісності та чисельності, в повному обсязі та належної якості, про що свідчить підпис водія ОСОБА_3 в товарно-транспортній накладній № РС-00-00046621 від 26.08.2014 р., останній на момент здійснення перевезення перебував у трудових відносинах з СЛУП "Бейрут+" у формі ТзОВ, що підтверджено матеріалами справи та не спростовано останнім, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про існування між позивачем та відповідачем господарських правовідносин щодо перевезення вантажу, а також про необґрунтованість посилання відповідача на відсутність договірних відносин між сторонами, як на підставу для відмови у позові.

Договір на перевезення небезпечних вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування № 19082014/ТР-935 від 19.08.2014 р. та заявка № 1 від 26.08.2014 р. в судовому порядку недійсними не визнавалися та не оскаржувалися, тому вищевказаний договір та заявка, є такими що створюють для сторін певні правові наслідки.

Статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом. Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності (частини 3-7 статті 225 ГК України).

Частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою відповідальності є протиправне (дія чи бездіяльність), шкідливе (причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою), винне діяння особи, яка завдала шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення того факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що спричинила щкоду (збитки) іншій особі.

Вина особи, на яку покладається цивільно-правова відповідальність, за загальним правилом, є також обов'язковою умовою для покладення на особу обов'язку відшкодувати шкоду.

Таким чином, закон покладає обов'язок по відшкодуванню збитків виключно на винну сторону і саме ступінь вини особи впливає на розмір, що підлягає відшкодуванню. Закон не дає право стягувати збитки з особи, дії якої не знаходяться в причинному зв'язку з наслідками, що настали.

Для виникнення відповідальності необхідно встановити, що саме протиправна поведінка заподіювача шкоди стала причиною виникнення шкоди, оскільки відсутність причинного зв'язку у всіх випадках тягне звільнення особи від зобов'язання відшкодувати шкоду.

Відповідно до пункту 5.2 договору № 19082014/ТР-935 від 19.08.2014 р. та пункту 11 Заявки № 1 від 26.08.2014 р., укладених СУЛП "Бейрут+" у формі ТзОВ (виконавець) та ТзОВ "Транслойд" (замовник), виконавець несе повну майнову відповідальність незалежно за пошкодження, знищення, викрадення або втрату прийнятого до перевезення вантажу до моменту передачі його вантажоотримувачу. У разі пошкодження, знищення, викрадення або втрати вантажу виконавець компенсує замовнику повну вартість пошкодженого, знищеного, викраденого або втраченого вантажу.

Пунктом 5.3 цього ж договору № 19082014/ТР-935 від 19.08.2014 р. та пунктом 12 даної заявки від 26.08.2014 р. передбачено, що виконавець відшкодовує замовнику всі штрафи протягом 5 календарних днів з дати отримання вимоги від замовника, які можуть бути йому виставлені вантажовідправником, вантажотримувачем за несвоєчасність надання транспорту на завантаження, вивантаження або за недостачу, бій, псування вантажу тощо.

Як підтверджується матеріалами справи, під час перевезення вантажу автомобілем відповідача мала місце втрата вантажу та його пошкодження, що зокрема стверджується Актом виявлення від 27.08.2014 р., Актом огляду пошкодженого майна від 27.08.2014, складеним за участю представників ПАТ "Компанія Райз", страхувальника, та водія ОСОБА_3, який зазначений у Акті як представник СУЛП "Бейрут +" у формі ТзОВ, поясненнями водія та витягом з кримінального провадження.

У зв'язку з втратою та пошкодженням вантажу, позивачем - ТзОВ "Транслойд", як експедитором перевезення, було відшкодовано замовнику - ПАТ "Компанія Райз", перевезення вартість втраченого вантажу в розмірі 120 015,92 грн.

Протиправність поведінки відповідача полягає у порушенні зобов'язань, визначених пунктами договору, не забезпеченні схоронності вантажу при перевезенні. Факт нестачі та пошкодження товару підтверджено матеріалами справи. Докази, наявні в матеріалах справи підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків по договору та умов Заявки до нього.

Зазначене також свідчить про наявність в його діях вини в невиконанні умов договору.

Відповідачем не подано жодних доказів та не доведено суду, що пошкодження товару сталося не з його вини.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає у тому, що увірений позивачу вантаж не був доставлений перевізником СЛУП "Бейрут +" у формі ТзОВ у визначене договором (заявкою) місце та не був вручений представникам Таврійської філії ПАТ "Компанія Райз" у відповідній кількості та належної якості, у зв'язку з пошкодженням та втратою зазначеного вантажу під час його транспортування. Тому, у діях відповідача наявний повний склад правопорушення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Отже, факт завдання збитків позивачу на суму 120 015,92 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач своєї вини у втраті вантажу не спростував, натомість не забезпечив належним чином схоронності вантажу.

Таким чином, враховуючи наявність доказів завдання позивачу збитків внаслідок неправомірних дій відповідача, який не забезпечив перевезення вантажу в повному обсязі, у зв'язку з чим мала місце недостача вантажу, наявність причинного зв'язку між діями відповідача та завданими збитками, суд першої інстанції вірно прийшов до правильного висновку про обґрунтованість посилань позивача на протиправність дій відповідача та доведеність належними і допустимими доказами у розумінні статті 34 ГПК України вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу.

Позовні вимоги про стягнення 120 015,92 грн. на відшкодування збитків від втрати та пошкодження вантажу є обґрунтованими, підставними, ґрунтуються на нормах законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що жодних договірних правовідносини (зобов'язань) по перевезенню вантажу між позивачем та відповідачем не існувало та не існує на даний час, та інші, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи (договором, заявкою, листом-відповіддю відповідача № 9 від 10.10.2014 р. на претензію ТзОВ "Транслойд" від 03.09.2014 р., в якому апелянт, стверджує про наявність договірних правовідносин з позивачем, зазначаючи про укладений між ними 19.08.2014 р. договір на перевезення небезпечних вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування № 19082014/ТР-935 та поясненнями водія - ОСОБА_3, в якому останній зазначив, що на виконання правових та договірних правовідносин між ТзОВ "Транслойд" (замовник) та СУЛП "Бейрут+" ТзОВ (перевізник) здійснював перевезення вантажу за маршрутом біла Церква-Умань-Херсон), не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Доводи апелянта про необхідність витребування оригіналів документів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, зокрема, договору від 19.08.2014 р. № 19082014/ТР-935, колегією суддів також до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

Згідно статті 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до абзаців 1, 4, 5, 6 пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 із подальшими змінами та доповненнями, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності). Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Подані позивачем копії документів на яких ґрунтуються позовні вимоги є належним чином засвідчені, відповідають вищевказаним вимогам ГПК України щодо належності та допустимості письмових доказів.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи, висновки суду відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1485/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - Спільного українсько-ліванського підприємства "Бейрут+" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю від 10.02.2016 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді В.В. Грязнов

І.В. Розізнана