Постанова № 56547365, 15.03.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа № 906/1648/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гулова А.Г.

судді Маціщук А.В. ,

судді Петухов М.Г.

при секретарі Михальчук В.К.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю від 14.012015р. №14-10

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Житомирської області від 25.01.16 р.

у справі № 906/1648/15 (суддя Прядко О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ

до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго", м. Бердичів, Житомирська обл.

про стягнення 16105361,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25 січня 2016 року у справі №906/1648/15 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" про стягнення 16105361,80 грн. задоволено частково.

Стягнуто з комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України": 5311005,53 грн. основного боргу; 1071646,12 грн. пені; 381235,50 грн. 3% річних; 5806732,60 грн. інфляційних втрат; 154758,52 грн. судового збору.

У іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою, якою вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 27.08.15р. у справі №906/1249/15 прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме ст. 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України та процесуального права - ст. ст. 4-2, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи, а тому в частині зменшення пені на 50% підлягає скасуванню з наступних підстав

З посиланням на ст. ст. 224, 226 ГК України, ст. ст. 22, 179, 190, 625 ЦК України, п.п. 3.1 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 1 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказує, що прострочена та не оплачена відповідачем сума заборгованості за відповідним договором купівлі-продажу природного газу є доходом НАК «Нафтогаз України», на який він як постачальник розраховував, за умови належного виконання відповідачем своїх зобов'язань. Отже сума простроченої та не оплаченої відповідачем станом на час розгляду справи у суді заборгованості також становить збитки НАК «Нафтогаз України», в розумінні ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України.

Виходячи з викладеного вище, керуючись положеннями ст. 224 Господарського кодексу України, вважає, що до збитків позивача за операцією купівлі-продажу природного газу за договором слід віднести фактично понесені інфляційні втрати у розмірі 6 637 296,10 грн. та прострочену і не оплачену відповідачем суму заборгованості в розмірі 5 311 005,53 грн., всього 11948 301,63 грн.

Також, з посиланням на ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. №01-06/1623/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права», Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 25.03.2009 р. № 01-08/183 «Про Перелік питань, порушуваних господарськими судами протягом 2002 - 2009 років щодо застосування деяких норм процесуального права, на які Вищим господарським судом України надано відповіді в інформаційних листах», Постанову Вищого господарського суду України від 08.04.2015 року у справі № 902/1568/14, зазначає, що право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності «значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з'ясувавши наявність «перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: «об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків».

З огляду на викладене, позивач вважає, що оскільки сума нарахованих штрафних санкцій у сумі 2 146 810,17 грн. є значно меншою в порівнянні зі збитками кредитора, а саме сумою боргу у розмірі 5 311 005,53 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6 637 296,10 грн., які нараховані на дану заборгованість, суд, на переконання позивача, не мав права зменшувати санкції.

Скаржник зазначає, що всупереч вимогам ст. 4-2 ГПК України щодо рівності учасників процесу перед законом і судом, оскаржене рішення в частині обґрунтування зменшення розміру неустойки містить лише доводи та аргументи, на яких ґрунтувалося клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки.

Вказує, що в оскарженому рішенні в частині зменшення пені місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши мотивів такого неврахування, чим порушив вимоги ст. 42, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Таким чином, при зменшенні розміру пені суд мав врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов'язанні. Крім того, суд повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. Суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 ЦК України, не з'ясувавши всіх обставин, з'ясування яких передбачене згаданою нормою.

Звертає увагу, що Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом і як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. За спірним договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01 січня 2006 року та відбулося 01 січня 2009 року.

Бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який затверджений Кабінетом міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу.

Загальна сума заявлених пені, 3% річних, інфляційних не компенсує повністю збитків від сплати відсотків за комерційними кредитами.

З посиланням на ст. 83 ГПК України, п.3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначає, що господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Так, в рішенні зазначено, що суд, зменшуючи розмір неустойки, виходив, серед іншого, з інтересів сторін. Втім, з матеріалів справи та самого рішення незрозуміло, які саме інтереси сторін було враховано, і яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частині зменшення розміру неустойки. Під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача.

Також судом взагалі не було з'ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобов'язання, а також не було оцінено розмір таких збитків.

Зазначає, що у відповідності до звіту про фінансові результати з 2015 рік (копія наявна в матеріалах справи) за невиконання зобов'язань контрагентами, в даному випадку таких, як відповідач збиток компанії складає більше 62 млрд. гривень.

Разом з тим, вважає, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов'язанням за договором купівлі-продажу природного газу.

Таким чином, місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також: визнав встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи.

Крім того, з посиланням на постанови ВГСУ у справах №921/186/13-г від 29.05.14р., №921/185/13-г від 08.05.14р., №17/5014/2629/12 від 03.06.14р., № 921/186/13-г від 15.08.13р., №904/1610/13-г від 25.07.13р., №5023/4891/12 від 06.06.13р., № 5023/5210/12 від 25.04.13р., № 5023/5038/12 від 11.04.13р., №5010/1076/2012-2/56 від 14.03.13р., №10/5026/1270/2012 від 13.12.12р. зазначає, що Вищий господарський суд України, щонайменше в 10 постановах дійшов до висновку, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та п.3 ст.83 ГПК України та підставою для зменшення неустойки, яка підлягає до стягнення.

Зауважує, що відповідач не надав господарському суду належних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а тому надання переваги одних доказів над іншими суперечить чинному законодавству.

Просить рішення господарського суду Житомирської області від 25.01.16р. у справі № 906/1648/15 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій, а саме пені у сумі 1 075 164,05 грн. скасувати. Прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо стягнення штрафних санкцій, а саме пені у сумі 1 075 164,05 грн., у стягненні якої було відмовлено, задовольнити у повному обсязі. В іншій частині рішення господарського суду Житомирської області від 25.01.16р. у справі № 906/1648/15 - залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу, комунальне підприємство "Бердичівтеплоенерго" вважає рішення господарського суду Житомирської області у справі №906/1648/15 в частині задоволення стягнення пені прийняте з порушенням норм матеріального - ст. 233 ГК України, ст.ст. 224, 258, 549-551 ЦК України - та процесуального права - ст.ст. 43,83 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи, а тому в цій частині підлягає скасуванню з наступних підстав.

З посиланням на ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України зазначає, що на сьогоднішній день підприємство є збитковим. На балансі КП "Бердичівтеплоенерго" обліковується дебіторська заборгованість в розмірі 9 734,10 тис. грн., кредиторська заборгованість - в розмірі 34622,40 тис. грн. Крім того, зазначає, що Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 29.07.2013р. №545 КП "Бердичівтеплоенерго" включено до Реєстру підприємств паливно - енергетичного комплексу відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно - енергетичного комплексу" від 23.06.2005р. №2711-IV.

Звертає увагу, що підприємство знаходиться у край важкому фінансовому становищі, нарахування та подальше стягнення штрафних санкцій призведе до утворення заборгованості по заробітній платі перед 275 працівниками та виплатах по листках непрацездатності, також підприємство не зможе своєчасно розрахуватися по платежах до бюджету, також може призвести до повної зупинки діяльності підприємства.

Відповідач вважає, що не завдало ні позивачу ні іншим учасникам господарських відносин збитків внаслідок несвоєчасної сплати коштів, крім того, крім стягнення пені судом задоволено також стягнення 5806732,60 грн. - інфляційних та 381235,50 грн. - 3% річних.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що такої ж думки притримався Вищий господарський суд України," яку виклав у своїй постанові від 30.01.2013р. у справі №2/5007/881/12 та у постанові від 05.12.2013 року у справі № 911/3077/14.

Просить рішення господарського суду Житомирської області від 25.01.16р. у справі №906/1648/15 в частині задоволення стягнення пені у сумі 1071646,12 грн. без зменшення до 10 % скасувати та прийняти нове рішення в цій частині , яким зменшити розмір пені на 90% від 2146810,17 (до 10%), а саме - до 214681,02 грн., в іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі з підстав, викладених у ній. Просив рішення господарського суду Житомирської області від 25.01.16р. у справі № 906/1648/15 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій, а саме пені у сумі 1 075 164,05 грн. скасувати. Прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо стягнення штрафних санкцій, а саме пені у сумі 1 075 164,05 грн., у стягненні якої було відмовлено, задовольнити у повному обсязі. В іншій частині рішення господарського суду Житомирської області від 25.01.16 р. у справі № 906/1648/15 залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та заздалегідь, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 130).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки представник відповідача належним чином повідомлявся про час та місце апеляційного перегляду справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 20.11.2013 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" (продавець/позивач) та комунальним підприємством "Бердичівтеплоенерго" (покупець/відповідач) укладено договір № 426/14-ТЕ-10 на купівлю-продаж природного газу (а. с. 38 - 43),

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх релігійними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили обсяги поставки газу, а в п. 3.3 встановили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Згідно з п. 3.4 договору, вище вказаний акт приймання-передачі є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 5.2 договору сторони узгодили між собою, що ціна за 1000,0 куб. м газу становить 1118,974 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додатну вартість. До сплати за 1000 куб. м природного газу - 1118,974 грн., крім того ПДВ - 17% - 190,226 грн., всього з ПДВ 1309,20 грн.

Загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору).

Пунктом 7.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

У п.7.2. договору зазначено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині розрахунків до їх повного здійснення (п. 11 договору).

Додатковими угодами за №1, №2 від 28.01.2014 та від 29.04.2014р. (а. с. 44, 45) до договору на купівлю-продаж природного газу № 426/14-ТЕ-10 від 20.11.2013р., сторони внесли зміни до п. 5.2 договору на купівлю-продаж природного газу, зменшивши ціну за 1000,0 куб. м газу до 1091,00грн. та встановивши ПДВ за ставкою 20%. Також сторони виклали банківські реквізити продавця, зазначені в п. 12 договору, в новій редакції, та уточнили п. 1.2 договору, зазначивши, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Судом встановлено, що на виконання умов договору № 426/14-ТЕ-10 від 20.11.2013р., за період січень - квітень 2014 року, жовтень грудень 2014 року НАК "Нафтогаз України" поставила відповідачу природний газ в об'ємі 11577,984 тис. куб. м на загальну суму 15157896,66грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання - передачі природного газу від 31.01.2014р., 28.02.2014р., 31.03.2014р., 30.04.2014р., 31.10.2014р., 30.11.2014р. та 31.12.2014р. (а. с. 46 - 52). Дані акти є достатнім і належним доказом передачі газу, оскільки передбачені умовами п. 3.4 договору № 426/14-ТЕ-10 від 20.11.2013р..

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань згідно з договором купівлі-продажу природного газу № 426/14-ТЕ-10 від 20.11.2013р. позивач звернувся з позовом про стягнення на свою користь з відповідача 16105361,80 грн., з яких: 6939177,53 грн. - сума основного боргу, 2146810,17 грн. - пеня, 6637296,10грн. - інфляційні втрати та 382078,00 грн. - 3%річних.

Сторонами не заперечується, що відповідач всупереч ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, неналежним чином виконав свої зобовязання по оплаті отриманого природного газу, заборгувавши позивачу 5311005,53 грн., доказом чого є підписаний та скріплений печатками сторін акт звіряння розрахунків від 31.10.2015р. (а. с. 69).

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Житомирської області від 25 січня 2016 року у справі №906/1648/15 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" про стягнення 16105361,80 грн. задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України": 5311005,53 грн. основного боргу; 1071646,12 грн. пені; 381235,50грн. 3% річних; 5806732,60 грн. інфляційних втрат; 154758,52 грн. судового збору. У іншій частині позову відмовлено.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Нормами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Аналізом обставин справи судом, встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладеного ними договору поставки природного газу №426/14-ТЕ-10 від 31.01.2014р.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За нормами ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, відповідач зі свого боку порушив зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість у сумі 5311005,53 грн., що визнається відповідачем та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

На момент розгляду справи судом апеляційної інстанцій відповідачем не подано доказів щодо погашення вказаної суми заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 5311005,53 грн.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, позивач виконав свій обов'язок щодо поставки товару своєчасно та в повному обсязі, натомість відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару виконав з порушенням встановленого договором строку.

Пунктом 7.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

У п.7.2. договору зазначено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У п. 9.3. договору купівлі-продажу природного газу від 20.11.2013 р. № 426/14-ТЕ-10 сторони встановили строк, протягом якого вони можуть звернутися до суду за захистом своїх прав, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних - тривалістю у 5 років.

Позивачем нараховано пеню, інфляційні та 3% річних у зв'язку із простроченням оплати вартості газу, отриманого за актами з січня 2014р. по квітень 201 4р. та з жовтня 2014р. по грудень 2014 р..

В силу дії статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають такі правові наслідки як сплата неустойки (штрафу, пені).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Нормами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Судова колегія, перевіривши розрахунок пені, виконаний судом першої інстанції, вважає його правильним у розмірі 2 143 292,24 грн., оскільки відповідна сума пені за несвоєчасне виконання зобов'язання була обчислена позивачем без врахування днів, в яких фактично мало місце часткове погашення відповідачем суми основного боргу за спірний період (п.1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14). Також, позивачем не враховано положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, з огляду на які заборгованість за зобов'язаннями листопада 2014 року виникла не з 15.12.2014р., як зазначено позивачем, а з 16.12.2014р.. Разом з тим, позивачем неправильно визначено суму пені за зобов'язаннями січня 2014 року за період з 15.02.2014 по 30.03.2014р., розрахованої на суму боргу у розмірі 3676960,21 грн., та за період 14.04.2014р. - 13.08.2014р. на суму боргу - 1976960,21 грн.

Разом з тим, слід зазначити, розрахунок пені виконано з дотриманням норм ч.6 ст.232 ГК України, ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пункту 7.2. договору.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні з відповідача 3517,93 грн. пені.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11р. в справі №07/238-10).

Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, який здійснений місцевим господарським судом, вважає його правильним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 5806732,60 грн.

Щодо розрахунку 3% річних, який міститься у матеріалах справи, то останній також був здійснений без врахування днів, в яких фактично мало місце часткове погашення відповідачем суми основного боргу за спірний період. Також, позивачем не враховано, що заборгованість за зобов'язаннями листопада 2014 року виникла у відповідача не з 15.12.2014р., а з 16.12.2014р..

Судова колегія, перевіривши розрахунок 3% річних, який здійснений судом першої інстанції, вважає його правильним у розмірі 381235,50 грн. і дана сума підлягає до стягнення.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 17 грудня 2015 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній, в порядку статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України та пункту 3 статті 83 ГПК України, просить зменшити розмір нарахованої пені, інфляційних та 3% річних до 10% (а.с.61-63).

На обґрунтування заявленого клопотання відповідач надав до матеріалів справи: копію звіту про фінансовий стан на 30 вересня 2015 року, копію звіту про фінансові результати за 9 місяців 2015р. Наявність дебіторської заборгованості перед КП "Бердичівтеплоенерго" підтверджено довідкою від 16.12.2015р., виданої за підписом бухгалтера підприємства (а.с.64-68). Разом з тим, на підтвердження існування заборгованості у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням різниці в тарифах, відповідачем також надано наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 545 від 29.07.2013р. про включення КП "Бердичівтеплоенерго" до Переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості (а.с. 70).

Не погоджуючись із заявленим клопотанням, та на підтвердження збитковості ПАТ "НАК "Нафтогаз України" представник позивача подав заперечення на відзив, до якого долучив копію проміжного звіту про фінансові результати за 6 місяців 2015 рік (а.с. 90-91).

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність виключних обставин, які дають підстави для зменшення пені на 50%, з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. (з подальшими змінами та доповненнями) роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 р. № 7-рп/2013.

Як убачається зі змісту рішення у справі, місцевий господарський суд, зменшуючи на 50% розмір пені, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, установив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.

Також слід зазначити, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно зі ст.43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач є комунальним підприємством, яке знаходиться у важкому фінансовому стані, незадовільно фінансується з бюджету та є збитковим підприємством, що підтверджується фінансовим звітом. Крім того, суд взяв до уваги, що газ відповідно до договору придбаний відповідачем для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, і причинами виникнення заборгованості за договором є, зокрема, невідповідність тарифів з теплопостачання; кінцевим споживачем послуг, для забезпечення яких було передано природний газ, визначено населення, якому відповідач, згідно з законодавством, не має можливості нараховувати штрафні санкції за несвоєчасне проведення розрахунків.

Судова колегія вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.

При цьому судом враховується, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача, крім пені у сумі 1071646,12 грн., інфляційні втрати у сумі 5806732,60 грн., 381235,50 грн. 3% річних, всього - 7259614,22 грн., за наявності боргу 5311005,53 грн.

Також, суд врахував, що позивач, який так само як і відповідач є економічно важливим підприємством за сучасних умов, перебуває як і відповідач у скрутному фінансовому становищі, пов'язаному з неплатежами з боку контрагентів, потребує фінансового оздоровлення та має передбачене договором право на стягнення неустойки.

Разом з тим, щодо доводу скаржника про те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, і при зменшенні пені суди не дослідили негативні наслідки, спричинені позивачеві, колегія суддів зазначає, що відповідно до норм статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують наявність у позивача збитків, які б були спричинені простроченням саме відповідача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції врахував майнові інтереси позивача, оскільки зменшив розмір неустойки на 50%, а не 90%, як просив відповідач, що, в свою чергу, спростовує доводи апеляційної скарги про зворотнє.

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені на 50%. Наведене узгоджується з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

А тому, посилання позивача на судову практику щодо стягнення заборгованості без зменшення пені та штрафу є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 83 ГПК України таке зменшення є правом суду, яким останній скористався на підставі об'єктивного та всебічного аналізу всіх поданих сторонами доказів у даній справі.

Так, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу, на протилежну судову практику, а саме про зменшення пені, викладену у постановах Вищого господарського суду України при розгляді аналогічної категорії справ від 09.03.16р. у справі № 904/9311/15, від 03.03.16р. у справі №916/3522/15, від 03.03.16р. у справі №917/1515/15, від 02.03.16р. у справі №916/3429/15, від 02.03.16р. у справі №909/1092/15, від 02.03.16р. №903/859/15, від 01.03.16р. у справі № 917/1799/14, від 01.03.16р. у справі № 904/6407/15, від 01.03.16р. у справі № 904/7883/15, від 23.02.16р. у справі № 922/5031/15, від 23.02.16р. у справі № 917/1516/15.

Крім того, щодо клопотання відповідача про зменшення інфляційних та 3% річних до 10% колегія суддів зауважує, що за своєю правовою природою інфляційні та 3% річних не є штрафними санкціями в розумінні ст. 549 ЦК України, а тому не підлягають зменшенню в порядку ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України.

Також, у своїй апеляційній скарзі скаржник, керуючись п.п. 3.1 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 1 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», як довід безпідставного зменшення пені, зазначає, що інфляційні нарахування позивача на суму простроченої заборгованості є фактично понесеними матеріальними втратами кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому інфляційні втрати за такою операцією купівлі-продажу природного газу повною мірою охоплюються поняттям збитків в розумінні ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, зокрема, відносяться до категорії - «втрата або пошкодження її майна».

Разом з тим, позивач з посиланням на ст. 22 ЦК України вважає, що прострочена та не оплачена відповідачем сума заборгованості за відповідним договором купівлі-продажу природного газу є доходом НАК «Нафтогаз України», на який він, як постачальник, розраховував за умови належного виконання відповідачем своїх зобов'язань, отже сума простроченої та не оплаченої відповідачем станом на час розгляду справи у суді заборгованості також становить збитки НАК «Нафтогаз України», у розумінні ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України.

Колегія суддів вважає, що такі твердження позивача не спростовують висновку про правомірність зменшення пені.

При цьому, слід зазначити, судом першої інстанції стягнуто інфляційні втрати у розмірі 5806732,60 грн., з чим погодився і суд апеляційної інстанції, а не оплачена відповідачем вартість природного газу на суму 5311005,53 грн., прийнятого за договором, є боргом, а не збитками, у розумінні ч.2 статті 224 ГК України.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Відтак, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 25.01.2016р. у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду Житомирської області від 25.01.2016р. у справі №906/1648/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 25.01.2016р. у справі №906/1648/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

2. Справу №906/1648/15 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.