Постанова № 56547328, 14.03.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2016 р.Справа №914/3759/15

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді:Якімець Г.Г.,

суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.,

за участю представників:

від позивача ОСОБА_2

від відповідача (скаржника) не зявився

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 комунального підприємства «Сяйво», б/н від 29.01.2016 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016 року (підписане 25.01.2016 року), суддя Мороз Н.В.

у справі №914/3759/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів

до відповідача ОСОБА_1 комунального підприємства «Сяйво», м. Львів

про стягнення 324557,11 грн.

в с т а н о в и в :

з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх.№5758/15 від 08.12.2015 року), Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» просило суд стягнути з ОСОБА_1 комунального підприємства «Сяйво» 3122,05 грн. 3% річних, 57192,52 грн. інфляційних втрат та 45334,65 грн. пені, у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії №66245 від 16.04.2014 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016 року по справі №914/3759/15 позов Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» задоволено частково: присуджено до стягнення на користь останнього з ОСОБА_1 комунального підприємства «Сяйво» 3122,05 грн. 3% річних, 57192,52 грн. інфляційних втрат та 334,65 грн. пені. У стягненні пені в розмірі 45000 грн. відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманої електричної енергії виконав з порушенням встановленого договором строку. Відтак, враховуючи положення ч.3 ст.549, ч.2 ст.625 ЦК України та п.4.2.1 укладеного між сторонами договору №66245 від 16.04.2014 року, перевіривши відповідні розрахунки, суд визнав підставними заявлені до стягнення суми 3% річних, інфляційних втрат та пені. Поряд з тим, місцевий господарський суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, оцінивши надані сторонами докази, враховуючи положення ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України, дійшов до висновку про винятковість даного випадку та вирішив зменшити розмір заявленої до стягнення пені до суми 334,65 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач Львівське комунальне підприємство «Сяйво» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016 року по справі №914/3759/15 в частині стягнення з ЛКП «Сяйво» 3122,05 грн. 3% річних та 57192,52 грн. інфляційних втрат і прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові. В решті рішення суду першої інстанції скаржник просить залишити без змін. Зокрема, зазначає, що в даному випадку відсутня вина відповідача, оскільки, прострочення оплати за електричну енергію стало наслідком дії обставин непереборної сили, що у відповідності до п.4.3.1 укладеного між сторонами договору, звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасну оплату отриманої електричної енергії. Як на обставину непереборної сили, апелянт вказує на невчасне перерахування державою на рахунок відповідача коштів за відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг по пільгових категоріях громадян, що перешкодило вчасному виконанню умов договору. Поряд з тим, скаржник вважає безпідставним нарахування йому 3% річних та інфляційних втрат, оскільки нарахування останніх не передбачено Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без з мін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№01-04/1593/16 від 26.02.2016 року). Зокрема, вказував, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік не виправдовує бездіяльність органу державної влади та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобовязання.

Представник відповідача (скаржника) в судове засідання двічі не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судових засідань (арк. арк. справи 190, 207).

Оскільки, явка представника відповідача не визнавалась обовязковою, з огляду на належне повідомлення останнього про судові засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2014 року між ПАТ «Львівобленерго» (в тексті договору постачальник) та ОСОБА_1 комунальним підприємством «Сяйво» (в тексті договору споживач), укладено договір про постачання електричної енергії №66245, відповідно до умов якого, а саме: п.1 постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобовязуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (ПКЕЕ).

Згідно з п.2.2.2 Договору постачальник зобовязався постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №1 «Обсяги споживання електричної енергії»; згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності енергопостачання схем електропостачання, визначених додатком №11 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін»; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами; забезпечити отримання споживачем електричної енергії на рівні дозволеної потужності, зазначеної в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Відповідно до п.2.3.3 Договору споживач зобовязався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

У п.2 Додатку №2 до Договору сторони погодили, що розрахунковим періодом вважається період з 20 числа попереднього місяця до 19 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка, відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначених за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період (п.4 Додатку №2 до Договору).

Пунктом 6 Додатку №2 до Договору сторони погодили, що рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків не повинно перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Згідно з п.7 Додатку №2 до Договору у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

На виконання умов договору про постачання електричної енергії №66245 від 16.04.2014 року позивач поставив відповідачу електричну енергію, проте, відповідач порушив свої зобов'язання щодо вчасної оплати за використану (куплену) електричну енергію за період з 01.10.2014 року по 01.09.2015 року, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.12.2015 року складала 218907,89 грн.

Враховуючи наведене, Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 комунального підприємства «Сяйво» 218907,89 грн. боргу за спожиту електроенергію, 3122,05 грн. 3% річних, 57192,52 грн. інфляційних втрат та 45334,65 грн. пені.

В процесі розгляду справи місцевим господарським судом, відповідач визнав та погасив основний борг за договором №66245 від 16.04.2014 року в сумі 218907,89 грн., у звязку з чим, подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№5758/15 від 08.12.2015 року), відповідно до якої позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 комунального підприємства «Сяйво» 3122,05 грн. 3% річних, 57192,52 грн. інфляційних втрат та 45334,65 грн. пені.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.26 ЗУ «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Частиною 1 ст.714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Поряд з тим, згідно з ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Умовами укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії №66245 від 16.04.2014 року, а саме: пунктом 6 Додатку №2 до Договору, сторони погодили, що тривалість періоду для оплати отриманих рахунків не повинно перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку, а дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Вимогами ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.7 Додатку №2 до договору №66245 від 16.04.2014 року сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Згідно з п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розяснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи наведене, перевіривши відповідні розрахунки, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3122,05 грн. 3% річних (за період з 01.12.2014 року по 01.08.2015 року) та 57192,52 грн. інфляційних втрат (за період 01.10.2014 року по 01.06.2015 року), у звязку з порушенням відповідачем строків оплати електричної енергії, отриманої від позивача за договором №66245 від 16.04.2014 року.

При цьому, колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про безпідставність нарахування йому 3% річних та інфляційних втрат, з посиланням на те, що нарахування останніх не передбачено Законом України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки у п.7 Додатку №2 до договору №66245 від 16.04.2014 року сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу крім нарахування пені, також інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми. Поряд з тим, відсутність відповідної норми у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» не може вказувати на неможливість застосування до спірних правовідносин ч.2 ст.625 ЦК України, зважаючи також на положення договору, в якому сторони передбачили такий обовязок споживача у випадку несвоєчасної оплати платежів.

Крім того, згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Так, у п.4.2.1 Договору сторони погодили, що за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Перевіривши відповідний розрахунок, зважаючи на положення п.4.2.1 Договору, колегія суддів вважає правомірним нарахування відповідачу 45334,65 грн. пені.

Разом з тим, місцевий господарський суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, оцінивши надані сторонами докази, враховуючи положення ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України, дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені до суми 334,65 грн.

Зменшуючи розмір пені, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідач є комунальним підприємством, збитковість господарської діяльності відповідача повязана з наявністю значної заборгованості споживачів та наявністю непокритих збитків, що вбачається з балансу (звіту про фінансовий стан) підприємства станом на 30 вересня 2015 року, також суд взяв до уваги повне погашення відповідачем суми основного боргу в процесі розгляду справи, а відтак, виконання зобовязання, хоч і з порушенням строків, встановлених договором.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши конкретні обставини даної справи, на підставі ч.3 ст.83 ГПК України, правомірно та обґрунтовано зменшив розмір пені до суми 334,65 грн. Слід зазначити, що позивач рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені не оскаржував.

Щодо доводів скаржника про відсутність його вини у проведенні оплати за електричну енергію з порушенням строків, передбачених договором, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, законами та договором.

При цьому, статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобовязання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно з ч.4 ст.219 ГК України сторони зобовязання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобовязання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

У п.4.3.1 Договору сторони погодили, що останні не несуть відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобовязань за цим договором, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили. До обставин непереборної сили належить дія, яка може бути викликана: 1) винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу,ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту); 2) непередбаченими ситуаціями, викликаними діями сторони, що не є стороною відповідного договору (страйк, локаут, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух), що перешкоджають виконанню договірних зобовязань у цілому або частково. Термін виконання зобовязань за договором у такому разі відкладається на строк дії обставин непереборної сили.

Поряд з тим, відповідно до п.4.3.2 Договору сторона, для якої виконання зобовязань стало неможливим внаслідок дії обставин непереборної сили, має не пізніше ніж через пять календарних днів письмово повідомити іншу сторону про початок, тривалість та вірогідну дату припинення дії обставин непереборної сили.

В апеляційній скарзі відповідач як на обставину непереборної сили, вказує на невчасне перерахування державою на рахунок відповідача коштів за відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг по пільгових категоріях громадян, що перешкодило вчасному виконанню умов договору, однак, зважаючи на положення ч.2 ст.218, ч.4 ст.219 ГК України та п.4.3 укладеного між сторонами договору, колегія суддів вважає доводи скаржника безпідставними, оскільки, невчасне перерахування коштів державою на рахунок споживача не належить до тих обставин непереборної сили, які б могли слугувати підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобовязання. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача, у відповідності до п.4.3.2 Договору, про настання таких обставин. Також з матеріалів справи вбачається, що зазначена обставина судом першої інстанції не досліджувалась, оскільки відповідачем у запереченнях на позов не вказувалось про існування будь-яких обставин непереборної сили.

Більше того, місцевий господарський суд врахувавши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, зменшив таку до 334,65 грн. (із заявленої до стягнення 45334,65 грн.).

Щодо 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що сплата таких не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.33 ГПК України, кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Скаржником протилежного не доведено.

Враховуючи все наведене вище, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_1 комунального підприємства «Сяйво» на користь Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» 3122,05 грн. 3% річних, 57192,52 грн. інфляційних втрат та 334,65 грн. пені.

За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.101, 102, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016 року по справі №914/3759/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 комунального підприємства «Сяйво» без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи №914/3759/15 повернути до Господарського суду Львівської області.

Повну постанову складено 18.03.2016 року

Головуючий-суддяЯкімець Г.Г.

Судді Бойко С.М.

ОСОБА_3