Постанова № 56547282, 16.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2016 р. Справа№ 910/11228/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Ропій Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,

представників:

від позивача ОСОБА_1., дов. від 22.05.2015 б/н,

від відповідача не з'явився,

від третьої особи 1 ОСОБА_3,

від третьої особи 2 ОСОБА_4,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 (підписане 06.07.2015)

у справі №910/11228/15 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом ОСОБА_5

до Приватного акціонерного товариства «Експериментальне проектно-конструкторське технологічне бюро «Будпластик»

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4

про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів та положення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 (далі - акціонер, або ОСОБА_5) звернувся до Приватного акціонерного товариства «Експериментальне проектно-конструкторське технологічне бюро «Будпластик» (далі - відповідач, або ПрАТ «ЕПКТБ «Будпластик») про визнання недійсним положення «Про порядок відчуження акцій ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик» (далі - Положення) та рішення загальних зборів акціонерів товариства ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик» від 25.12.1999 в частині затвердження цього Положення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 у справі №910/11228/15 позов задоволено частково.

Визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик» від 25.12.1999, що оформлено протоколом від 25.12.1999 в частині затвердження Положення «Про порядок відчуження акцій ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик».

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати у сумі 1 218 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з того, що власники акцій товариства мають однакові права, які виникають у зв'язку з обігом акцій, а відтак переважним правом один перед одним не наділені, а тому при продажу акцій акціонером акціонеру у інших акціонерів переважного права не виникає. У зв'язку з наведеним вище суд першої інстанції, проаналізувавши Положення на предмет відповідності нормам діючого законодавства, дійшов висновку, що останнє є незаконним, не відповідає конституційним засадам, а відтак має бути скасоване шляхом визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів товариства, що оформлене протоколом від 25.12.1999 №4 в частині затвердження Положення.

В решті позовних вимог суд першої інстанції відмовив з тих підстав, що Положення за своїм змістом не є правочином і його не можна визнавати недійсним за правилами недійсності правочинів.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що визнане судом Положення є внутрішнім документом товариства, яке було розроблено та прийнято його акціонерами для упорядкування процесу виконання першочергового права акціонерів товариства на відчуження та придбання акцій товариства у акціонера, який як власник мав намір їх відчужити шляхом продажу, дарування, тощо. За твердженнями апелянта, наведені в оскаржуваному рішенні суду від 30.06.2015 висновки, суперечать ст.362 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), п.3.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 №13 та рішенню Конституційного Суду України від 11.05.2005 №4-рп/2005 у справі №1-11/2005. Крім того, скаржник вказував на те, що позов про порушення прав позивача подано ОСОБА_5 після спливу 8 років з дня його вступу в товариство, тобто з порушенням 3 річного строку позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 відновлено ОСОБА_3 пропущений строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі №910/11228/15, залучено її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд скарги призначено на 17.02.2016. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 розгляд справи відкладено на 16.03.2016.

19.02.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від ОСОБА_4 надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 залучено до участі у справі третьою особою 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4

16.03.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи 2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

У судовому засіданні 16.03.2016 представники третіх осіб підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату та час його проведення повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5, відповідно до виписки про стан рахунка у цінних паперах від 18.04.2013 №003026, є акціонером ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик».

До спірних правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми.

За змістом ст.24 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній станом на 05.05.1999) акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» (у редакції, чинній станом на 03.06.1999) під акцією слід розуміти цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Частина 4 ст.8 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» (у редакції, чинній станом на 03.06.1999) визначає, що акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Статтею 28 Закону України «Про господарські товариства» регулюється порядок придбання акцій, яка, зокрема, передбачає, що акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством (ч.2).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.4 Закону України «Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Рішенням загальних зборів акціонерів ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик», оформленим протоколом від 25.12.1999 затверджено, серед іншого, Положення «Про відчуження акцій «ЕПКТБ «Будпластик».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2015 витребувано у відповідача, в тому числі, Положення «Про відчуження акцій «ЕПКТБ «Будпластик» (оригінал для огляду, належним чином засвідчені копії - до матеріалів справи).

За твердженнями позивача, існування Положення є доведеним фактом, що встановлено рішеннями господарських судів різних інстанцій при розгляді справи №910/2109/13.

Разом з тим, з відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач факт існування спірного Положення визнає (а.с.90).

З копії Положення, яка здійснена з матеріалів справи №910/2109/13, оригінал якого наданий третьою особою 2 ОСОБА_4 та оглянутий судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 16.03.2016, вбачається, що у розд.2 цього Положення встановлена процедура порядку продажу акцій акціонерами товариства. Переважне право акціонерів на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами.

Відповідно до п.2 Положенням акціонер, який бажає продати акції товариства третій особі (в т.ч. і іншому акціонеру товариства), повинен спочатку у встановленому положенням порядку запропонувати їх для придбання іншим акціонерам, а також іншим визначеним у п. 7.4 статуту товариства особам (надалі разом - переважні покупці), за ціною, за якою вони пропонуються до продажу, та на інших рівних умовах.

Згадані в п. 7.4 Статуту товариства, в редакції, що затверджена рішенням загальних зборів від 25.12.1999 №4, інші фізичні і юридичні особи, які не входять до перших 6 груп переважних покупців, не є переважними покупцями і мають право на придбання акцій товариства лише у разі, якщо від придбання акцій товариства відмовилися переважні покупці.

Згідно з п.2.2 Положення статутом товариства визначається порядок черговості реалізації переважними покупцями їх переважного права на придбання акцій, що продаються акціонерами товариства (надалі - переважне право).

При письмовій відмові кожної попередньої черги придбати акції на запропонованих умовах право на придбання переходить до наступної черги переважних покупців.

У п.2.3 Положення наведено, що з метою забезпечення реалізації переважного права у товаристві створюється реєстр вимог про реалізацію переважного права на придбання акцій, що продаються акціонерами товариства (надалі - реєстр 1). Відповідальним за ведення реєстру 1 та відповідної книги реєстру 1 є Голова правління товариства або призначена ним уповноважена особа (надалі разом - уповноважена особа).

Переважний покупець, який бажає реалізувати своє переважне право, направляє уповноваженій особі заяву, в якій міститься повідомлення про намір реалізувати своє переважне право. Зазначені відомості вносяться в реєстр 1.

Переважні покупці, що не подали уповноваженій особі заяв про реалізацію переважного права та інформація про яких не міститься в реєстрі 1 вважаються такими, що на даний період відмовляються від реалізації свого переважного права (п.2.4 Положення).

У разі прийняття акціонером товариства рішення про продаж акцій товариства, даний акціонер направляє уповноваженій особі умови продажу зазначених акцій (кількість акцій, що пропонуються до продажу, ціна акцій, терміни розрахунку та ін.). Уповноважена особа у 10-денний строк повідомляє переважних покупців, інформація від яких про намір реалізувати переважне право міститься в реєстрі 1 (надалі - акціонери з реєстру 1), про намір акціонера-продавця продати акції товариства та про умови планованого продажу (п.2.5 Положення).

Відповідно до п.2.6 Положення у разі, якщо у реєстрі 1 міститься інформація про декількох акціонерів однієї черги, що бажають реалізувати своє переважне право, вони користуються таким переважним правом пропорційно кількості акцій, що їм належать, станом на день одержання повідомлення від уповноваженої особи. При цьому, згода таких акціонерів виконати умови, запропоновані акціонером-продавцем, оформлюється заявою на ім'я уповноваженої особи.

Акції товариства, від придбання яких відмовилися переважні покупці, можуть бути продані третім особам (п.2.7 Положення).

Акціонерне товариство створюється та діє на підставі установчого договору і статуту. Відомості, які повинні міститися в установчих документах акціонерного товариства, визначено статтями 4, 37 Закону «Про господарські товариства». Водночас у ч. 5 ст. 4 цього Закону передбачено, що до установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

З п.7.4 Статуту ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик», що затверджене рішенням загальних зборів акціонерів від 25.12.1999 №4 вбачається, що відчуження акцій товариства здійснюється відповідно до цього статуту та положення про порядок відчуження акцій. Акціонери, які мають намір продати акції товариства продають їх з дотриманням порядку черговості, згідно з яким переважне право на придбання акцій товариства мають: товариство; голова правління; члени правління; акціонери товариства; робітники товариства; юридичні та фізичні особи, що знаходяться у договірних відносинах та підтвердили своєю діяльністю корисність для товариства; інші фізичні або юридичні особи.

При письмовій відмові кожної попередньої черги придбати акції на запропонованих умовах, право на придбання переходить до наступної черги. При бажанні змінити істотні умови, викладені в письмовій заяві про намір здійснити відчуження акцій товариства, акціонер повинен здійснити повторну пропозицію, подаючи відповідну заяву, при цьому автоматично наступає право першої черги. Угоди викладені всупереч порядку відчуження акцій товариства є недійсними.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик» від 25.12.1999, суд першої інстанції керувався положеннями ст.114 ЦК УРСР від 18.07.1963 (в редакції, чинний з 08.10.1999), яка визначає право привілеєвої купівлі частки в спільній власності.

Проте, колегія суддів вважає висновки місцевого господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні помилковими, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна закритого акціонерного товариства є саме товариство, а акціонери - лише власники акцій, а не співвласники майна товариства, тому на спірні правовідносини не можуть поширюватися правила про привілейоване право купівлі частки у спільній власності.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 14.06.2006, якою рішення апеляційного суду м. Севастополя від 06.05.2003 та ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27.11.2003 скасовано, залишено в силі рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 28.12.2002.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; використання власності, зокрема, не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Перелік відомостей, що повинні містити установчі документи

товариства, встановлює стаття 4 Закону України «Про господарські

товариства». Частина 5 ст.4 цього Закону України визначає, що до установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Серед таких умов може бути закріплення установчими документами закритого акціонерного товариства переважного права акціонерів товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими його акціонерами.

За своїм змістом стаття 28 Закону України «Про господарські товариства» встановлює підстави придбання акцій, тому вона не може забороняти закріплення в установчих документах закритого акціонерного товариства певного порядку їх відчуження.

У Рішенні Конституційного Суду України від 11.05.2005 №4-рп/2005 у справі №1-11/2005 за конституційним зверненням ЗАТ «Оболонь» та гр.ОСОБА_7 про офіційне тлумачення положень ч.2 ст.28 Закону України «Про господарські товариства, п.1, абз.1 п.5 ст.4 Закону України «Про власність» наведено, що ні початкова редакція частини другої статті 28 Закону України «Про господарські товариства», ні внесені до неї відповідним Законом зміни не передбачають обмежень щодо можливості встановлювати установчими документами закритого акціонерного товариства в межах чинного законодавства України переважне право на придбання акцій його акціонерами у разі їх відчуження іншими акціонерами цього товариства.

З 01.01.2004 таке право було закріплено законодавчо, зокрема, в ч. 3 ст.81 ГК України, до виключення її згідно із Законом України від 17.09.2008 №514-VI.

До того ж, як вбачалось зі змісту цієї статті, переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства, було однією з головних ознак, за якими акціонерне товариство вважається закритим.

Акції, згідно з пунктом 1 статті 13 Закону України «Про власність» є об'єктами права приватної власності, і відповідно до положень статті 41 Конституції України суб'єкт права власності на акції має право ними володіти, користуватися і розпоряджатися, тобто може без обмежень їх продавати, обмінювати, дарувати, заставляти, заповідати тощо. Водночас зі змісту положень цієї статті та статті 13 Конституції України вбачається, що право власності певною мірою може бути обмежено, оскільки використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Тобто юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власника належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законом. Отже, саме законом може бути встановлений особливий порядок діяльності суб'єктів, об'єктом права власності яких є, зокрема, акції, і тільки закон може встановлювати щодо нього певні обмеження та покладати на таких суб'єктів (власників акцій) додаткові обов'язки.

Тобто, коли установчими документами закритого акціонерного товариства закріплено переважне право акціонерів товариства на придбання акцій, які відчужуються іншими акціонерами цього товариства, то це не є обмеженням права власника акцій володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, оскільки, підписуючи в межах чинного законодавства України установчі документи закритого акціонерного товариства, акціонер добровільно погоджується на встановлення особливого порядку відчуження об'єктів своєї власності, беручи при цьому на себе відповідні зобов'язання.

Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України та статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Слід враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову (п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 № 13).

Під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід враховувати приписи статті 1 ГПК України та з'ясовувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного права або законного інтересу у правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання. Під час вирішення корпоративних спорів господарським судам слід виходити з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції АТ або вступу до інших юридичних осіб. Тому рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права (п.п.2.1, 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» від 25.02.2016 №4).

За твердженнями апелянта, придбання самим позивачем у 2007 році акцій ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик» відбулось на підставі оскаржуваного позивачем Положення, яке на момент вступу у товариство не було для нього дискримінаційним, а навпаки регламентувало для нього порядок придбання акцій ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик».

Оспорюване рішення товариства, що оформлене протоколом від 25.12.1999 №4, було прийняте загальними зборами акціонерів ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик» за вісім років до придбання акцій товариства ОСОБА_5, що вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2013, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2014, у справі №910/2109/16.

Виходячи з встановлених судом обставин, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючись до суду з позовом, позивачем не доведено в чому полягає порушення його корпоративних прав прийняттям рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик», що оформлене протоколом від 25.12.1999 №4, зокрема, в частині затвердження Положення.

При цьому, з п.5.3 Статуту відповідача, що затверджений загальними зборами акціонерів від 23.11.2007 №4 (після прийняття оспорюваного рішення загальних зборів) вбачається, зокрема, обов'язок акціонерів товариства при відчуженні акцій в першу чергу запропонувати їх (акції) для продажу всім акціонерам товариства.

Доводи позивача, викладені в позовній заяві, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки в даному випадку відсутність доказів порушення корпоративного права позивача виключає можливість встановлення факту його порушення, а відтак і захисту у спосіб, обраний позивачем.

Разом з тим, звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_5 вказував на те, що Положення відповідача носить дискримінаційний характер, яким фактично обмежено права акціонерів вільно розпоряджатись належними їм акціями.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 на підставі рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик», що оформлене протоколом від 23.11.2007 №4, був обраний головою наглядової ради товариства. Тобто, позивач, відповідно до займаної ним посади був обізнаним та мав доступ до всіх внутрішніх документів ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик».

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач як акціонер має право в досудовому порядку запропонувати внести зміни до Положення шляхом винесення на розгляд щорічних загальних зборів акціонерів пропозицій щодо зміни чи скасування цього Положення.

Все наведене вище свідчить про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «ЕПКТБ «Будпластик» від 25.12.1999 №4 в частині затвердження Положення.

Позовна вимога про визнання недійсним Положення, яке є внутрішнім документом товариства, має похідний характер від зазначеної вище вимоги (визнання недійсним рішення, оформленого протоколом загальних зборів акціонерів від 25.12.1999 №4) у задоволенні якої судом правомірно відмовлено.

Твердження апелянта щодо порушення позивачем 3 річного строку позовної давності, колегією суддів до уваги не приймається, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції самостійні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 підлягає скасуванню частково.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 у справі №910/11228/15 скасувати частково та прийняти нове.

3. У задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 1 339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн 80 коп.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/11228/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Н.Ф. Калатай

Л.М. Ропій