Постанова № 56547279, 16.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2016 р. Справа№ 910/9587/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Рябухи В.І.

Калатай Н.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: Селезньова О.О. - представник, дов. № 318 від 24.02.2016;

від відповідача: Трамбовецький А.В. - представник, дов. б/н від 28.10.2015;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-7"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015

у справі № 910/9587/15 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-7"

про стягнення 126 961,00 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судових засіданнях 01.02.2016 та 09.03.2016 оголошувались перерви у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/9587/15 до 09.03.2016 та 16.03.2016, відповідно.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 у справі № 910/9587/15 позов задоволено повністю; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 91 443,79 грн. заборгованості, 595,41 грн. пені, 18 288,76 грн. штрафу, 13 549,80 грн. інфляційних, 3 083,24 грн. 3% річних, а також 2 539,22 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що, як підтверджується матеріалами справи, та відповідачем не спростовано, за період з 01.03.2012 по 30.06.2014 позивачем, із застосуванням правомірних на той час тарифів, нараховано відповідачу 91 443,79 грн. за послуги водопостачання та водовідведення; перевіривши доданий позивачем до позову розрахунок санкцій, суд дійшов висновку про обґрунтованість розрахунку, його арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам договору.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 у справі № 910/9587/15 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що укладений між сторонами договір від 27.02.1998 № 5092/4-12 не регулює відносини сторін з приводу надання послуг щодо постачання відповідачеві холодної води, яка в подальшому використовується для виготовлення гарячої води, а також послуг з водовідведення гарячої води; водночас не містять матеріали справи й інших договорів, які б регулювали такі відносини між сторонами.

Скаржник звертає увагу суду на те, що він ніколи не мав на балансі теплових пунктів, в яких здійснюється підігрів холодної води для виготовлення гарячої води, тобто, відповідач не використовував і не використовує холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води; позивач не надавав і не надає відповідачу послуги з постачання холодної води, яка використовується для виготовлення гарячої води та послуг з водовідведення гарячої води; у лютому 1999р. між відповідачем та ПАТ "Київенерго" було укладено договір № 023-0361 на постачання теплової енергії у гарячій воді, згідно із яким ПАТ "Київенерго" надає відповідачу, зокрема, послуги з постачання гарячої води.

На думку скаржника, твердження позивача про наявність обов'язку відповідача оплачувати вартість послуг по постачанню холодної води до теплового пункту, що не перебуває на його балансі, для виготовлення гарячої води, а також послуг по водовідведенню гарячої води, є необґрунтованим.

В апеляційній скарзі наявне клопотання скаржника про прийняття додатково поданих доказів, які містяться у додатках до апеляційної скарги, неможливість подання яких скаржником обґрунтовано тим, що останній лише наприкінці жовтня 2015р., отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження, дізнався про прийняття Господарським судом міста Києва рішення від 24.06.2015 у справі № 910/9587/15.

Згідно із ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається із матеріалів справи № 910/9587/15, ухвали господарського суду першої інстанції від 17.04.2015, від 22.05.2015, від 10.06.2015, були надіслані відповідачу, проте, були повернуті до суду першої інстанції підприємством поштового зв'язку, за закінченням встановленого строку зберігання, про що свідчать поштові відправлення із довідками підприємства зв'язку (а.с. 165-171, 175-178).

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом; доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", із змінами і доповненнями).

Отже, відповідач був своєчасно та в установленому законом порядку був повідомлений про дату та місце судових засідань.

Одержання поштової кореспонденції, адресованої суб'єкту підприємницької діяльності, є волевиявленням останнього.

Таким чином, скаржник не обґрунтував неможливість подання додаткових доказів суду першої інстанції, у зв'язку із чим додаткові докази відповідно до ст. 101 ГПК України, для розгляду апеляційної скарги не приймаються.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 91 443,79 грн., інфляційних втрат в розмірі 13 549,80 грн., трьох процентів річних в розмірі 3 083,24 грн., пені в розмірі 595,41 грн.; штрафу в розмірі 18 288,76 грн.; судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.02.1998 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" та відповідачем укладено договір № 5092/4-12 на послуги водопостачання та водовідведення.

В подальшому Державне комунальне об'єднання "Київводоканал" було перетворено у Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", про що свідчить Статут останнього, зареєстрований 29.04.2011 (а.с. 24).

Відповідно до п. 1.1 договору № 5092/4-12 позивач, за договором постачальник, зобов'язується забезпечити відповідачу, за договором абоненту, постачання питної води та прийняти від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

В п.п. 2.1, 2.2 договору № 5092/4-12 сторонами погоджено, що позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин (2.1); відповідач сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством; у разі зміни тарифів сплата послуг відповідачем здійснюється за новим тарифом з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору (2.2).

Згідно із п.п. 3.1, 3.4, 3.6, 3.7 договору № 5092/4-12 кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем; зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача (3.1); кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з позивачем, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил (3.4); відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у триденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів (3.6); у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідач зобов'язаний у триденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін; при невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем (3.7).

Пунктами 5.1, 5.2 договору № 5092/4-12 сторони погодили умови про те, що цей договір укладається з 27.02.1998 по 27.02.1999 і набуває чинності з моменту його підписання сторонами; договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.

Відповідно до п. 12.17 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду; порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

18.10.2008, у зв'язку з набуттям чинності Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила № 190) втратили чинність Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

Пунктами 3.1, 3.7 Правил № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку; розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Як вказує позивач у позовній заяві, позивачем за період з 01.03.2012 по 30.06.2014 відповідачеві було надано послуг з водопостачання та водовідведення на суму 179 815,08 грн., що підтверджується актами про зняття показань з приладу обліку, розшифровками рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг, тарифи, за якими проводилися нарахування та вартість наданих послуг, платіжними вимогами-дорученнями, наявними у матеріалах справи (а.с. 31-114).

Однак, за отримані послуги сплачено частково, на суму 88 371,29 грн., в результаті чого, як стверджує позивач у позовній заяві, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 91 443,79 грн.

Як вбачається із розгорнутого розрахунку позовних вимог до відповідача (а.с. 17-21) за відповідачем обліковується заборгованість за холодну воду, стоки холодної води (код 5-434) у розмірі 11 464,21 грн., холодну воду, що використовується для виготовлення гарячої води та стоки гарячої води у розмірі 79 979,58 грн. (код 5-50434).

Згідно із ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Така ж норма закріплена і в ст. 526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10.01.2002 № 2918-ІІІ послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

З приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води, слід зазначити, що матеріали справи не містять інших договорів, які б регулювали такі відносини між сторонами.

Пунктом 3.13 Правил № 190 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення; обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності; обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показників засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

За приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Відповідно до розрахунку позовних вимог, позивачем до вартості наданих послуг включено вартість холодної води, яка йде на виготовлення гарячої води.

Однак, відповідач заперечує знаходження на його балансі, в управлінні, повному господарському віданні, користуванні, концесії, тощо теплових пунктів (бойлерів) для підігріву води за лічильниками, по яких позивач просить суд стягнути кошти.

Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.

Отже, позивач не має правових підстав для виставлення рахунків за холодну воду, яка йде на підігрів за лічильником, вказаним позивачем, оскільки цей лічильник знаходиться у тепловому пункті (бойлері), який не належить відповідачу на праві власності та не перебуває у нього на балансі, а договір № 5092/4-12, який визначений підставою позову, не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру. Також матеріали справи не містять інших договорів, які б регулювали такі відносини між сторонами.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України, зокрема, від 01.03.2016 у справі № 910/28670/14, від 26.01.2016 у справі № 910/19808/15, від 24.04.2014 у справі № 910/12471/13, від 25.04.2013 у справі № 5011-71/4847-2012, від 22.07.2013 у справі № 5011-65/18027-2012, від 29.05.2013 у справі № 5011-38/18011-2012.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд, не погоджується із доводами господарського суду першої інстанції про доведеність позивачем факту наявності у відповідача боргу у розмірі 44 974,18 грн., який обліковується за кодом 5-50434 (постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води) та про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води.

Надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору № 5092/4-12, вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці (постанови Вищого господарського суду України від 26.01.2016 у справі № 910/19808/15, від 19.03.2014 у справі № 910/13220/13, від 17.04.2014 у справі № 910/13142/13).

Пунктом 3.7 Правил № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Отже, враховуючи норму ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, п. 3.7 Правил № 190, у відповідача, як споживача послуг за договором № 5092/4-12, був обов'язок оплачувати послуги щомісячно, тобто, за спожиті послуги у поточному місяці - не пізніше кінця місяця наступного за звітним.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із п.п. 4.2-4.3 договору № 5092/4-12 за повну або часткову неоплату послуг водопостачання та водовідведення відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі 20% несплаченої суми; за несвоєчасну оплату послуг водопостачання та водовідведення відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 відсотка несплаченої суми за кожний день прострочки.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем є підтвердженою матеріалами справи саме у розмірі 46 469,61 грн., беручи до уваги п.п. 4.2, 4.3 договору № 5092/4-12, апеляційний господарський суд перевіривши розгорнутий розрахунок, наявний у матеріалах справи, дійшов висновку, що розмір штрафу та пені, які підлягають стягненню з відповідача на користь відповідача становлять суми у розмірі 9 293,12 грн. та 321,32 грн., відповідно.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором № 5092/4-12, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за холодну воду та стоки холодної води та за стоки гарячої води, вважає, що правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача, є суми у розмірі 8 543,31 грн. та 1 583,63 грн., відповідно.

Апеляційний господарський суд, частково, не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Пунктом 2.1 договору № 5092/4-12 передбачено, що позивач приймає каналізаційні стоки відповідача.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 № 58, яка була чинною, зокрема, у період з 01.03.2012 по 30.06.2014, встановлені для позивача тарифи, зокрема, на послуги з централізованого водовідведення для потреб населення.

Згідно з п. 22 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" від 01.06.2011 № 869, до складу планованої виробничої собівартості включаються, зокрема, витрати на пропускання стічних вод, їх очищення.

Відповідно до 1.4 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37 (далі - Правила № 37) стічні води Підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

При цьому, п. 1.2 Правил № 37 визначено, що останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Разом з тим, пунктом 3.13 Правил № 190 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення; обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, законодавством встановлені альтернативні порядки надання послуг з водовідведення гарячої води: з постачальником гарячої води або з Водоканалом.

Відповідачем у суді першої інстанції не доведено наявності у нього договірних відносин щодо водовідведення гарячої води з постачальником гарячої води, як і не заперечувалось факту надання послуг з водовідведення.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про надання позивачем послуг відповідачу з водовідведення гарячої води, та, відповідно, про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за водовідведення гарячої води.

Відповідач, зазначаючи про безпідставність позовних вимог, не спростовує розрахунок позивача, зокрема, й у частині заборгованості за стоки гарячої води.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, встановлених нормами чинного законодавства та відповідно до матеріалів справи, для часткового задоволення апеляційної скарги та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову, у зв'язку із чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-7" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 у справі № 910/9587/15 скасувати повністю і прийняти нове рішення.

3. Позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-7" про стягнення 126 961,00 грн. задовольнити частково.

4. Стягнути із Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-7" (04211, м. Київ, вул. Приозерна, 2-А; ідентифікаційний код 23378310) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А; ідентифікаційний код 03327664) 46 469,61 грн. заборгованості, 321,32 грн. пені, 9 293,12 грн. штрафу, 8 543,31 грн. інфляційних втрат, 1 583,63 грн. 3% річних, 1 324,14 грн. судового збору.

5. В решті позову відмовити.

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А; ідентифікаційний код 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-7" (04211, м. Київ, вул. Приозерна, 2-А; ідентифікаційний код 23378310) 1 336,59 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

8. Справу № 910/9587/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 17.03.2016.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді В.І. Рябуха

Н.Ф. Калатай