Постанова № 56547186, 15.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа№ 910/30816/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко О.В.

розглянув апеляційну скаргу ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія" на рішення господарського суду м. Києва від 12.01.2016 у справі № 910/30816/15 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Державного підприємства "Всеукраїнський державний

науково-виробничий центр стандартизації, метрології,

сертифікації та захисту прав споживачів"

до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна

страхова компанія"

про стягнення 16 583,50 грн.

за участю представників сторін:

позивача- Бойчун Н.Д. за довіреністю

відповідача- Риков О.О. за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.01.2016р. у справі № 910/30816/15 позовні вимоги ДП "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" про стягнення з ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія" 16 583,50 грн. задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційні вимоги, просить рішення місцевого суду скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні, проти вимог, викладених у апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 15.12.2014р. у м. Києві по вул. Леніна сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Ауді", державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2 та автомобіля "Тойота", державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3

Згідно довідки МВС України Управління деравтоінспекції ГУ МВС України в м. Києві, в результаті ДТП автомобіль "Тойота", державний номер НОМЕР_2 в результаті ДТП отримав механічні пошкодження.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.12.2014р. у справі № 752/21630/14-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України.

Цивільно-правова відповідальність винної в ДТП особи - ОСОБА_2 станом на момент ДТП 15.12.2014р. була застрахована за полісом № АС 9739856 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Українська транспортна страхова компанія".

Згідно Акту виконаних робіт № 61 від 06.03.2015р. складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Авторем- Сервіс", вартість відновлювального ремонту пошкодженого в ДТП автомобіля, склала 32 561,63 грн. в тому числі ПДВ 5 426,94 грн.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що сплатив вартість відновлювального ремонту автомобіля "Тойота", державний номер НОМЕР_2 у розмірі 32 651,63 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 691 від 06.03.2015р. на зазначену суму.

18.03.2015р. позивач надіслав відповідачу заяву № 3-23/893 про виплату страхового відшкодування на суму 32 561,63 грн., разом з тим відповідач виплатив страхове відшкодування частково, перерахувавши на рахунок позивача 15 978,13 грн. та 108,97 грн. пені.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Заперечуючи проти рішення суду, відповідач вказує на те, що приймаючи рішення суд не прийняв до уваги факт наявності зносу пошкодженого автомобілю, чи замовлялась оцінка розміру заявленого збитку. ТОВ "Авторем- Сервіс" не мало сертифікату суб'єкта оцінювання, отже були відсутні кваліфіковані спеціалісти на визначення розміру збитків, тому суд не міг брати до уваги висновки ТОВ "Авторем- Сервіс".

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

За змістом ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок- подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до статті 993 цього Кодексу, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за заподіяні збитки унормований і статтею 27 Закону України "Про страхування". За приписами цієї норми, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Згідно зі статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).При визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, слід враховувати положення статті 1192 ЦК України, зі змісту якої випливає, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

З матеріалів справи вбачається, що отримавши від позивача заяву на страхове відшкодування сплачених потерпілому сум, крім часткової сплати, відповідачем не здійснено жодного заходу щодо спростування розміру страхового відшкодування.

При цьому, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин що не залежали від нього.

Ухвала господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі від 07.12.2015 отримана сторонами у справі, зокрема відповідачем 11.12.2015, тобто за місяць до 12.01.2016, дати на яку призначено розгляд справи.

Долучена до апеляційної скарги судова повістка, не свідчить про участь представника відповідача в судовому процесі у Київському райсуді м. Одесі, не вказує на неможливість направити в судове засідання господарського суду іншого представника чи направити поштою заперечення на позовну заяву, в тому числі докази в спростування суми страхового відшкодування.

Судова колегія відхиляє зауваження відповідача про необхідність застосування факту фізичного зносу автомобілю, оскільки з акту виконаних робіт не вбачається заміна нових комплектуючих частин транспортного засобу, а лише ремонтно-відновлювальні роботи пошкоджених місць. Зазначених у довідці ДАІ, транспортного засобу, а саме пошкоджена ліва та задня частина ТЗ.

При цьому, надаючи до апеляційної скарги звіт № 113/07/15, відповідач не обґрунтував, та в звіті не зазначено, чому саме судом при визначенні сум, що підлягають стягненню, повинно братись не нормативний процент коректування вартості, а прийнятний процент коректування вартості відновлювальних робіт, з урахуванням того, що даний звіт здійснений без фактичного огляду пошкодженого ТЗ та без попереднього визначення стану автомобілю.

Стаття 988 ЦК України визначає, що страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.

Відповідачем не доведено, що при укладанні договору страхування ТЗ, вартість майна була завищена чи навпаки.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Посилання відповідача на відсутність у ТОВ "Авторем- Сервіс" сертифікату суб'єкта оцінювання, отже відсутність кваліфікованих спеціалістів на визначення розміру збитків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки акт виконаних робіт не є звітом.

Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» ТОВ "Авторем- Сервіс" не є суб'єктом на якого поширюються вимоги даного закону, а відповідачем не доведено невідповідність калькуляції виконаних товариством робіт.

В той же час, як зазначалось вище, частково відшкодувавши позивачу страхове відшкодування без будь-яких заперечень/зауважень щодо розміру коштів, визначеної позивачем у листі до відповідача, останній фактично погодився з сумою, що підлягає стягненню.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101,103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 12.01.2016 у справі № 910/30816/15 - без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

О.В. Тищенко