Рішення № 56546491, 14.03.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2016р. Справа№ 914/4058/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю. О. при секретарі судових засідань Кохановській Ю. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скомекс-Україна", с.Перетоки, Сокальський р-н, Львівська область

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Львів

про стягнення 19 085,40 грн.

за участі представників:

від позивача Максимчук Ю.В. - представник (довіреність б/н від 19.08.2015р.);

від відповідача не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Скомекс-Україна" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 23 176,99 грн. заборгованості, з яких 9 788,76 грн. сума основного боргу, 4 012,63 грн. пеня, 6 250,00 грн. штраф, 214,85 грн. три проценти річних та 2 910,15 грн. інфляційні нарахування.

Ухвалою господарського суду Львівської області у складі судді Березяк Н.Є. від 26.11.2015р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 14.12.2015р.

З підстав, наведених в ухвалі суду від 14.12.2015р., суддею Березяк Н.Є. розгляд господарської справи №914/4058/15 відкладено на 11.01.2016р.

У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Березяк Н.Є., розпорядженням керівника апарату №61 від 18.01.2016р., призначено повторний автоматичний розподіл, внаслідок якого справу №914/4058/15 передано для розгляду судді Сухович Ю.О., інформацію внесено до системи автоматизованого розподілу.

Ухвалою суду від 21.01.2016р. справа прийнята до провадження суддею Сухович Ю.О. та призначена до розгляду в судовому засіданні на 15.02.2016р.

Ухвалою суду від 15.02.2016р. розгляд справи відкладено на 14.03.2016р., з підстав наведених в даній ухвалі.

Представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог (вх.№6195/16 від 16.02.2016р.), в якій він зазначив, що під час підготовки позовної заяви, ним було помилково зазначено в прохальній частині позовної заяви невірну суму штрафу. Відтак, до стягнення підлягає 23 176,99 грн. заборгованості, з яких 9 788,76 грн. сума основного боргу, 4 012,63 грн. пеня, 6 250,00 грн. штраф, 214,85 грн. три проценти річних та 2 910,15 грн. інфляційні нарахування.

Крім того, представником позивача до вищезазначеної заяви про уточнення позовних вимог (вх.№6195/16 від 16.02.2016р.) долучено копію витягу з ЄДР на відповідача.

Представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог (вх.№1435/16 від 11.03.2016р.), згідно якої він просить суд стягнути з відповідача 19 085,40 грн. заборгованості, з яких 9 788,76 грн. сума основного боргу, 2 538,79 грн. пені, 6 250,00 грн. штрафу, 212,77 грн. три проценти річних та 294,48 грн. інфляційних нарахувань. Також, представником позивача до вищезазначеної заяви про зменшення позовних вимог долучено копії прибуткових касових ордерів та оригінали описів вкладення у цінний лист від 04.03.2016р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з врахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог підтримав, повністю, просив позов задоволити, з підстав викладених у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання повторно не забезпечив, вимоги ухвал суду не виконав.

Станом на 14.03.2016р. на адресу суду від відповідача не повернулось поштове повідомлення про вручення йому ухвали суду від 15.02.2016р. про відкладення розгляду справи на 14.03.2016р., або поштовий конверт без вручення його адресату.

Відповідно до ст.ст.17, 221 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та у зв'язку із розглядом справи №914/4058/15 за електронним запитом від 27.01.2016р. за №21643196 господарським судом Львівської області взято Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно якого фізична особа-підприємець ОСОБА_2 станом на 27.01.2016р. перебуває в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження: 79059, АДРЕСА_1.

Згідно п.п.3.9.1. п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 із змінами та доповненнями "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Факт надсилання відповідачу ухвали суду від 15.02.2016р. про відкладення розгляду справи на 14.03.2016р. підтверджується списком №174 згрупованих внутрішніх відправлень рекомендованих листів від 19.01.2016р., та узгоджується з позицією Вищого господарського суду України викладеною у третьому абзаці п.п. 3.9.1 п.п.3.9 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Слід зазначити, що список №174 згрупованих внутрішніх відправлень рекомендованих листів суду датований 19.01.2016р., однак, як вбачається з поштового штемпеля проставленого на списку поштовим відділенням зв»язку, датою відправки є 19.02.2016р., така ж дата вказана й на фіскальному чеку. Відтак, ухвала суду від 15.02.2016р. була надіслана відповідачу саме 19.02.2016р., а в даті списку згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів суду допущено описку.

Відтак, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні позивачу, ні суду невідомі.

Станом на день розгляду спору (14.03.2016р.) від відповідача на адресу суду відзив, заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду справи не надходили.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України при відсутності представника відповідача, за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення представника позивача, суд,-

встановив:

02.01.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Скомекс-Україна" (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір на поставку молочної продукції №38 (надалі - договір), за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець прийняти й оплатити товар, молочну продукцію в асортименті та на суму, що вказана в накладній продавця та на умовах визначених даним договором.

Відповідно до п.1.2. договору договір укладається для забезпечення та проведення багаторазових операцій купівлі-продажу.

Згідно п.1.3. договору номенклатура, асортимент, загальна кількість продукції, розмір партії, ціна за одиницю, сумарна вартість партії, визначаються в специфікаціях або накладних, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.4.4. договору право власності на товар та ризик загибелі (псування, пошкодження) товару переходить до покупця з моменту отримання товару.

Згідно до п.5.1. та п.5.2. договору покупець оплачує фактично поставлений продавцем товар за ціною вказаною у видатковій накладній. Оплата за отриманий товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця або внесенням готівки в його касу.

Відповідно до п.5.3. договору термін оплати 3 банківських дні з моменту одержання продукції.

За умовами п.7.2. договору за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату за придбану продукцію покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.7.3. договору за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань протягом дії даного договору, винна сторона сплачує штраф у розмірі 20% від загальної суми договору.

На виконання умов договору на поставку молочної продукції №38 від 02.01.2015р., позивачем здійснено поставку товару за період з 14.01.2015р. по 24.06.2015р. на загальну суму 31 253,00 грн.

Проте, відповідач порушив свої зобов'язання, оплату за отриманий товар здійснив частково на загальну суму 34 822,64 грн.

Як вбачається з представленого позивачем акту звірки взаєморозрахунків між сторонами, у відповідача існувала заборгованість станом на 01.01.2015р. у сумі 13 358,40 грн., а після проведених часткових оплат відповідачем станом на 07.07.2015р. у відповідача існує заборгованість у розмірі 9 788,76 грн. (13 358,40 + 31 253,00 - 34 822,64 = 9 788,76), який підписаний та скріплений печатками сторін у справі.

Неоплаченими залишились видаткові накладні на загальну суму 9 788,76 грн.:

№РН-002531 від 13.05.2015р. на суму 1 928,52 грн.;

№РН-002685 від 20.05.2015р. на суму 973,44 грн.;

№РН-002843 від 27.06.2015р. на суму 1 457,16 грн.;

№РН-002948 від 02.06.2015р. на суму 1 349,10 грн.;

№РН-003292 від 17.06.2015р. на суму 1 685,16 грн.;

№РН-003461 від 24.06.2015р. на суму 2 395,38 грн.

16.09.2015р. позивач звернувся до відповідача із претензією (вих.№129), в якій просив належним чином, в місячний строк з моменту отримання даної претензії перерахувати кошти в сумі 9 788,76 грн. Проте, відповідач залишив дану претензію без відповіді та задоволення.

Згідно умов ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати та 3% річних, які згідно поданого розрахунку до заяви про зменшення розміру позовних вимог становлять 294,48 грн. інфляційних нарахувань та 212,77 грн. 3% річних.

Крім того, позивач керуючись умовами п.7.2. договору, у зв'язку із порушенням строків оплати, нарахував відповідачу пеню, яка згідно поданого розрахунку до заяви про зменшення розміру позовних вимог, становить 2 538,79 грн.

Також, позивач керуючись умовами п.7.3. договору, у зв'язку із односторонньою необґрунтованою відмовою від виконання своїх договірних зобов'язань, нарахував відповідачу штраф, який згідно поданого розрахунку до заяви про зменшення розміру позовних вимог, становить 6 250,60 грн.

Отже, загальна сума заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог, становить 19 085,40 грн., з яких 9 788,76 грн. сума основного боргу, 2 538,79 грн. пеня, 6 250,00 грн. штраф, 212,77 грн. три проценти річних та 294,48 грн. інфляційні нарахування.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

На виконання умов договору на поставку молочної продукції №38 від 02.01.2015р., позивачем здійснено поставку товару за період з 14.01.2015р. по 24.06.2015р. на загальну суму 31 253,00 грн.

Проте, відповідач порушив свої зобов'язання, оплату за отриманий товар здійснив частково на загальну суму 34 822,64 грн., що підтверджується прибутковими касовими ордерами:

№52 від 23.01.2015р. на суму 7 435,68 грн.;

№151 від 24.02.2015р. на суму 8 802,48 грн.;

№350 від 30.04.2015р. на суму 2 890,32 грн.;

№353 від 05.05.2015р. на суму 4 435,16 грн.;

№447 від 26.05.2015р. на суму 2 879,28 грн.;

№551 від 24.06.2015р. на суму 5 743,20 грн.;

№566 від 06.07.2015р. на суму 2 636,52 грн.

Як вбачається з представленого позивачем підписаного сторонами акту звірки взаєморозрахунків між сторонами, у відповідача існувала заборгованість станом на 01.01.2015р. у розмірі 13 358,40 грн., а після проведених часткових оплат відповідачем станом на 07.07.2015р. у відповідача існує заборгованість у розмірі 9 788,76 грн. (13 358,40 + 31 253,00 = 44 611,40 - 34 822,64 = 9 788,76). Тобто, надлишок суми оплати проведеної відповідачем за попередні поставки зарахований позивачем у наступні поставки.

Неоплаченими залишились видаткові накладні на загальну суму 9 788,76 грн.

Факт поставки позивачем товару по договору на поставку молочної продукції №38 від 02.01.2015р. на загальну суму 9 788,76 грн., підтверджується видатковими накладними:

№РН-002531 від 13.05.2015р. на суму 1 928,52 грн.;

№РН-002685 від 20.05.2015р. на суму 973,44 грн.;

№РН-002843 від 27.06.2015р. на суму 1 457,16 грн.;

№РН-002948 від 02.06.2015р. на суму 1 349,10 грн.;

№РН-003292 від 17.06.2015р. на суму 1 685,16 грн.;

№РН-003461 від 24.06.2015р. на суму 2 395,38 грн.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.5.3. договору термін оплати 3 банківських дні з моменту одержання продукції.

Позивач звертався до відповідача з претензією (вих.№129 від 16.09.2015р.), в якій просив належним чином, в місячний строк з моменту отримання даної претензії перерахувати кошти в сумі 9 788,76 грн. Проте, відповідач залишив дану претензію без відповіді та задоволення.

Відтак, станом на дату прийняття рішення у справі (14.03.2016р.), у відповідача існує заборгованість зі сплати основного боргу за поставлений товар в сумі 9 788,76 грн.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 9 788,76 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що інфляційні та річні є окремим видом цивільних зобов'язань, які існують в силу прострочення боржником терміну виконання грошового зобов'язання та є за своєю правовою природою відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається із розрахунку поданого до заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних на загальну суму 212,77 грн. та інфляційні нарахування на загальну суму 294,48 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що позивачем правомірно нараховано 3% річних на суму 212,77 грн. та інфляційні нарахування на загальну суму 294,48 грн., які підлягають до стягнення з відповідача.

Щодо заявлених вимог позивача вимог про стягнення 2 538,79 грн. пені та 20% штрафу в сумі 6 250,60 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. . Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до п.7.2. договору за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату за придбану продукцію покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається із розрахунку поданого до заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 2 538,79 грн. пені.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку правомірності її нарахування, відтак пеня в сумі 2 538,79 грн. підлягає до стягнення з відповідача.

Згідно п.7.3. договору за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань протягом дії даного договору, винна сторона сплачує штраф у розмірі 20% від загальної суми договору.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань в частині оплати, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таким чином, штраф та пеню можливо стягувати разом лише за різні порушення умов договору. Вказаного правового висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 21.10.2015р., № провадження 6-2003цс15.

Відповідно до ч.1 ст.111-25 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Як випливає із змісту п.7.2. та п.7.3. договору позивач нарахував пеню та штраф за одне й те саме порушення відповідачем умов договору, відтак нарахований штраф до стягнення не підлягає.

Беручи до уваги той факт, що відповідач не реалізував, надані йому законом права на судовий захист, не надав суду належні докази на спростування позовних вимог, не подав належних доказів поважності причин, які завадили йому з'явитись у судові засідання та подати відзив, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають до задоволення частково.

З відповідача підлягає до стягнення 12 834,80 грн., з яких 9 788,76 грн. сума основного боргу, 2 538,79 грн. пені, 212,77 грн. три проценти річних та 294,48 грн. інфляційні нарахування.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судовий збір за подання позивачем заяви про зменшення позовних вимог до повернення з Державного бюджету України не підлягає, оскільки позивачем при поданні позову було сплачено мінімальну суму судового збору.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №1277 від 17.11.2015р. на суму 1 218,00 грн., який відповідно до ст.49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 627-629, 663, 712 ЦК України, ст.ст. 174, 193, 230-232, 265 ГК України, ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог, задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (79059, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скомекс-Україна" (80023, Львівська область, Сокальський район, с.Перетоки, вул.Шевченка, буд.86А; код ЄДРПОУ 38991462) 9 788,76 грн. основного боргу, 2 538,79 грн. пені, 212,77 грн. три проценти річних, 294,48 грн. інфляційних нарахувань та 819,10 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати згідно вимог ст.116 ГПК України, після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Згідно ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повний текст рішення

виготовлено 18.03.2016р.

Суддя Сухович Ю.О.