Рішення № 56546465, 15.03.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016р. справа№ 914/21/16

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Елексхім», м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвенст принт сервіс», с. Сопошин Львівська область

про стягнення 94 898,95 грн.

cуддя Юркевич М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: ОСОБА_1 - представник

На розгляд до господарського суду Львівської області поступила позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Елексхім» до товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвенст принт сервіс» про стягнення 49 514,48 грн. основного боргу, 23 544,25 грн. пені, 20 480,96 грн. інфляційних втрат та 1 359,26 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 05.01.2016р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 26.01.2016р.

26.01.2016р. розгляд справи було відкладено на 09.02.2016р. з підстав викладених у відповідній ухвалі суду.

В судове засідання 09.02.2016р. зявився представник відповідача, однак вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав. Крім того, представником було подано суду відзив та клопотання про застосування до вимог позивача строків позовної давності.

Позивач, явку свого уповноваженого представника в засідання не забезпечив, однак подав суду заперечення на відзив позивача, в якому просив позов задоволити, а клопотання відповідача про застосування строків позовної давності відхилити. Крім того, представник просив суд розглядати справу на підставі наявних матеріалів справи без його участі.

Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду від 09.02.2016р. та 23.02.2016р.

В останньому судовому засіданні представник відповідача підтримав раніше подані заперечення та подав суду доповнення до заяви про застосування строку позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, судом зясовано:

01.02.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Елексхім» (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агроінвест принт сервіс» (відповідачем) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач зобовязався передавати у власність відповідача товар (лакофарбні матеріали), а останній - приймати та оплачувати його на умовах встановлених договором.

Згідно п. 4.1.1 договору, покупець оплачує поставлений продавцем товар на умовах передоплати в розмірі 50% від загальної суми і 50% через 20 банківських днів після отримання товару, за узгодженою договірною ціною вказаною в рахунку-фактурі та накладній на кожну партію товару окремо, з вказівкою умов оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, а також із письмових пояснень сторін, останні добровільно відступили від порядку розрахунків та визначення ціни договору, зазначеного в п.4.1.1., а саме здійснювали купівлю-продаж товарів без умови обовязкового 50% авансового платежу та з оплатою товару в загальному по договору.

Так, позивачем згідно укладеного договору, було поставлено відповідачу за період з 14.02.2012р. по 19.07.2012р. товару на загальну вартість 88 732,56 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними.

За твердженням позивача відповідач неналежно виконував свої договірні зобовязання в частині повної та своєчасної оплати за товар, внаслідок чого допустив заборгованість станом на день подання позову в сумі 49 514,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було надіслано відповідачу листа-вимогу від 20.10.2015р. про сплату заборгованості до 30.11.2015р., а також акт звірки взаєморозрахунків станом на 20.10.2015р.

Зазначений лист разом із актом звірки та вимогою було отримано відповідачем 29.10.2015р., про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, як наголошує позивач, відповідач вимоги про оплату заборгованості не виконав, станом на час розгляду спору боргу не погасив.

З огляду на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 49 514,48 грн. заборгованості за поставлений та неоплачений товар, а також 23 544,25 грн. пені, 20 480,96 грн. інфляційних втрат та 1 359,26 грн. 3% річних в судовому порядку.

В ході судового розгляду відповідачем було подано суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення 41 555,28 грн. щодо поставок товару відповідно до накладних від 22.06.2012р., 02.07.2012р. та 19.07.2012р.

Розглянувши доводи позовних вимог, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення. При цьому, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Як встановлено судом, на підставі укладеного між сторонами договору № 14 від 01.02.2012 року, позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними та виставленими рахунками-фактури, копії яких долучено до матеріалів справи, на загальну суму 88 732,56 грн. Накладні підписані сторонами без зауважень та застережень

Відповідач лише частково оплатив отриманий товар, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 49 514,48 грн.

Жодних документально підтверджених доказів, які свідчили б, що відповідач належним чином виконав свої зобовязання та здійснив повну оплату за поставлений товар суду не надано. Так, в матеріалах справи наявні копії банківських виписок, що підтверджують часткову оплату відповідачем поставленого товару на загальну вартість 39 218,08 грн.

З огляду на вищенаведене, враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.7.2 договору, за порушення терміну оплати товару в узгоджений строк, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на цей період нараховану на суму простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.

Господарський суд, здійснивши перевірку нарахованих сум встановив, що позивач при розрахунку завищив розмір інфляційних втрат та нарахованої пені.

Зокрема, за результатами перерахунку, суд дійшов висновку, що період за який здійснив розрахунок позивач (з 21.01.2015р. до 21.12.2015р.) сукупний індекс інфляції становив 1,390, а відповідне інфляційне збільшення боргу 19 312,38 грн. (замість 20 480,96 грн. вказаних у позовній заяві).

Щодо нарахованої до стягнення пені, суд звертає увагу позивача на наступне:

У відповідності до ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

З огляду на те, що сторони добровільно відійшли від умов розрахунків, які передбачені в п.4.1.1. договору, а позивач здійснював розрахунок пені з 21.01.2015р., то враховуючи положення ч.6 ст. 232 ГК України, кінцевим строком такого нарахування є 21.07.2015р., а не 21.12.2015р., як зазначив позивач.

Так, позивачем було нараховано відповідачу пеню за межами періоду (шестимісячного) за який таке нарахування могло здійснюватися згідно вищенаведеної норми.

Зокрема, згідно перерахунку здійсненого судом пеня, яка підлягає до стягнення з відповідача складає 13 378,41 грн. (замість 23 544,25 грн. вказаних у позовній заяві).

В той же час, розрахунок 3% річних було здійснено позивачем правильно та обґрунтовано, а тому підлягає до задоволення в сумі 1 359,26 грн.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 49 514,38 грн. основного боргу, 13 378,41 грн. пені, 1 359,25 грн. 3 % річних та 19 312,38 грн. інфляційних втрат.

Стосовно заяви відповідача про застосування до частини вимог позивача строків позовної давності, суд зазначає наступне:

Так, в обґрунтування даної заяви відповідач покликається на те, що згідно п.4.1.1. договору, кінцевий розрахунок покупець зобовязується здійснити впродовж 20 банківських днів з моменту відвантаження товару. А отже, з врахуванням загального трирічного строку позовної давності на заявлення вимоги про стягнення боргу, позивач мав право звернутися до господарського суду про стягнення коштів по рахунках:

-№ Е-00000115 від 22.06.2012р. до 21.07.2015р.;

-№ Е-00000118 від 02.07.2012р. до 30.07.2015р;

-№ Е-00000131 від 19.07.2012р. до 17.08.2015р.

А оскільки, позивач звернувся до господарського суду з такими вимогами лише 05.01.2016р, то за твердженням відповідача, по вказаних вище рахунках строк позовної давності сплив, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Суд, відмовляючи відповідачу в задоволенні заяви про застосування до вимог позивача строків позовної давності, виходить з наступних мотивів:

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Як вбачається з матеріалів справи та поданих доказів, так як сторони в добровільному порядку відступили від умов поставки товару та його оплати, передбачених п.4.1.1. договору (щодо 50% передоплати, а також стосовно продажу наступної партії товару лише за умови повного розрахунку за попередньо поставлений товар), то позивачем у виставлених рахунках-фактурах на оплату товару зазначалася підстава договір від 01.02.2012р. №14, а не конкретна видаткова накладна.

З огляду на це, кожна часткова оплата відповідачем поставленого товару, згідно таких рахунків-фактур, здійснювалася на виконання умов договору вцілому, а не на погашення того чи іншого рахунку як зазначає відповідач.

Беручи до уваги вищенаведене, а також враховуючи, що остання часткова оплата товару була здійснена відповідачем 16.08.2013р. на підставі платіжного доручення №7, то згідно правил ч.1 ст. 264 ЦК України про переривання строку позовної давності, саме 16.08.2013р. відповідач вчинив дії, що свідчать про визнання ним свого боргу за договором купівлі-продажу від 01.02.2012р. №14.

А в даній ситуації такий строк на звернення до суду з позовом потрібно розраховувати з 16.08.2013р. по 16.08.2016р.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивач звернувся з позовною заявою в межах передбаченого законом строку, а тому заява відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення 41 55,28 грн. щодо поставок товару відповідно до накладних від 22.06.2012р., 02.07.2012р. та 19.07.2012р. не підлягає до задоволення.

Правова позиція господарського суду також кореспондується із положеннями викладеними в Постанові Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів». (п.п. 4.4, 4.4.1.).

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 43,33,34,44,49,82,82-1,84,85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Елексхім» задоволити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвенст принт сервіс» (80356, Львівська область, Жовківський район, с. Сопошин, вул. Вокзальна, 18, код ЄРПОУ - 33775526) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Елексхім» (02139, м. Київ, вул. Братиславська, 50/413, код ЄДРПОУ 31413106) 49 514,38 грн. основного боргу, 13 378,41 грн. пені, 1 359,25 грн. 3 % річних, 19 312,38 грн. інфляційних втрат та 1 253,47 грн. витрат по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 та 117 ГПК України.

5.Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом

У судовому засіданні 15.03.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.03.2016р.

Суддя Юркевич М. В.