Рішення № 56546447, 15.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016Справа №910/32321/15

За позовомКиївського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" До Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Петрович і К" Простягнення 63 767,04 грн. Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

Від позивача - Кулик О.О., представник за довіреністю;

Чубко В.В., представник за довіреністю;

Від відповідача - Апостолюк О.О., представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 63 767,04 грн. суми заборгованості за поставлений товар, з яких: 33 999,84 грн. - основна сума заборгованості, 26 721,19 грн. - інфляційні нарахування, 3 046,01 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки у спрощений спосіб останньому було поставлено товар (дерева «Сакура») у кількості 40 шт., згідно видаткової накладної №191 від 26.12.2012 на суму 33 999,84 грн., проте в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем не був оплачений поставлений товар, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість.

03.02.2016 позивачем подана заява про зміну позовних вимог. Відповідно до вказаної заяви позивач повідомив суд, що відповідачем добровільно було погашено суму основного боргу, однак із значним простроченням, відтак позивач просив стягнути з відповідача 3 043,22 грн. - 3% річних, 27 146,23 грн. - інфляційних втрат.

У зв'язку зі сплатою Відповідачем після порушення провадження у справі суми основного боргу, подана заява розцінена судом як заява про зменшення розміру позовних вимог. При цьому, у зв'язку зі здійсненим позивачем перерахунком розміру 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 27.12.2012 (з дня початку прострочення виконання грошового зобов'язання) позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 3043,22 грн. та інфляційні втрати в розмірі 27 146,23 грн.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як визначено в п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 18.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволені позовних вимог позивача повністю. Послався на те, що між сторонами укладено письмовий договір поставки б/н від 03.12.2012, яким визначено умови поставки, умови передачі документів, що підтверджує якість товару та порядок оплати товару. Зокрема відповідач послався на те, що термін оплати визначено в договорі в залежності не тільки від факту поставки чи отримання товару, а і отримання всіх документів, обумовлених п.п. 3.2, 3.3, 4.10 Договору та дотримання постачальником передбачених договором гарантій виконання податкових зобов'язань. Відповідач не заперечує факту отримання товару, однак посилаючись на п.п 3.2, 3.3, 4.10, 6.8, 7.4.4-7.4.5 договору вважає свої дії у притриманні подальшої оплати товару - обґрунтованими, відтак нарахування інфляційних втрат та 3% річних також є необґрунтованим, а право позивача станом на час звернення до суду є непорушеним.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Петрович і К" товар (Сакура) за видатковою накладною №191 від 26.12.2012 на суму 33 999,84 грн.

Факт поставки вказаного товару підтверджується вищезазначеною накладною, яка підписана повноважними представниками Позивача, Відповідача та скріплена печатками господарюючих суб'єктів підприємницької діяльності.

В матеріалах справи наявна претензія від 27.06.2014 №148-06-1831 надіслана позивачем відповідачу про погашення наявної заборгованості, яка виникла у зв'язку з поставкою товару за накладною №191 від 26.12.2012. Загалом за видатковими накладними №191 від 26.12.2012, №192 від 27.12.2012, №193 від 28.12.2012 розмір заборгованості становить 123 279,84 грн.

У відповідь на вказану претензію відповідач підтвердив факт наявності заборгованості перед позивачем за поставкою товару за накладними на загальну суму 123 279,84 грн., також зазначив, що позивач має перед відповідачем дебіторську заборгованість за виконанні роботи за договором від 01.06.2012 №68/06/02 на суму 78 474,60 грн. та виконані роботи на суму 326 287,20 грн. У відповіді просив позивача надати фінансову спроможність розрахуватись за поставлений товар.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого станом на 25.12.2015 заборгованість відповідача перед позивачем за видатковими накладними становить 123 279,84 грн., в тому числі за видатковою накладною №191 від 26.12.2012 складає 33 999,84 грн. Акт звірки підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.

Станом на час прийняття рішення у справі відповідачем за видатковою накладною №191 від 26.12.2012 здійснено оплату 30.12.2015 на суму 14 524,84 грн. та 04.01.2016 на суму 19 475,00 грн., тобто після порушення провадження у справі відповідач повністю сплатив суму основного боргу за поставлений товар, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача лише 3% річних у розмірі 3 043,22 грн. та 27 146,23 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, дослідивши наявну в матеріалах справи видаткову накладну №191 від 26.12.2012 судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткової накладної, що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч.1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Так, оскільки Позивач поставив товар, а Відповідач отримав товар згідно з видатковою накладною №191 від 26.12.2012, то у Відповідача виник обов'язок щодо його оплати 26.12.2012. Отже, строк виконання обов'язку Відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Однак, в порушення зазначених вище приписів відповідач взяті на себе зобов'язання повністю виконав лише 30.12.2015 на суму 14 524,84 грн. та остаточно 04.01.2016 на суму 19 475,00 грн., про що свідчать платіжні доручення №499 від 30.12.2015, №503 від 04.01.2016.

Оскільки відповідач у встановлені строки не виконав свого обов'язку щодо оплати отриманого товару, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 3 043,22 грн. та 27 146,23 грн. інфляційних втрат, нараховані за період з 27.12.2012 по 20.12.2015. При цьому, згідно здійсненого уточненого розрахунку позивачем вірно визначено початок виникнення прострочення грошового зобов'язання (день, наступний за днем прийняття товару).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є арифметично вірними (згідно уточненого розрахунку), у зв'язку із чим, позовні вимоги інфляційних втрат у розмірі 27 146,23 грн. та 3 % річних у розмірі 3 043,22 грн. підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву не приймаються судом до уваги, з огляду на таке.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд досліджуючи видаткову накладну від 26.12.2012 №191 встановив, що жодного посилання на договір на підставі якого здійснювалась вказана поставка немає. Таким чином, вказана поставка є бездоговірною.

Згідно надісланої претензії, яка отримана відповідачем, позивач зазначив, що поставка за видатковою накладною була здійснена за усною домовленістю між сторонами, без письмового правочину. У письмовій претензії позивач щодо термінів виконання грошового зобов'язання послався на положення ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Згідно підписаного сторонами та скріпленого печатками сторін акта звірки взаєморозрахунків, за відповідачем рахується борг на суму 33 999,84 грн. не за договором, а на підставі видаткової накладної №191 від 26.12.2012, згідно якої була здійснена поставка.

Відповідно до платіжних доручень №499 від 30.12.2015, №503 від 04.01.2016 за якими відповідач повністю оплатив поставлений товар, у графі призначення платежу значиться «часткова та остаточна оплата згідно накладної №191 від 26.12.2012, акта звірки від 25.12.2015, у т.ч. ПДВ».

Таким чином, суд дійшов до висновку, що поставка за накладною №191 від 26.12.2012 була здійснена не на виконання зобов'язань за договором, а на підставі усної домовленості між сторонами, що свідчить про необґрунтованість заперечень відповідача викладених у відзиві.

Натомість суду обґрунтовано та доведено підстави заявленого позову.

Твердження відповідача, що останній мав право притримати оплату за договором від 03.12.2012, у зв'язку з тим, що він укладений на виконання договору підряду №78/06 від 27.06.2012 судом не береться до уваги, оскільки не стосується предмета заявленого позову та не спростовує встановлених судом обставин.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача повністю, оскільки спір виник з вини відповідача, а дії щодо погашення заборгованості вчинені вже після порушення провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія" Петрович і К" (02222, м. Київ, проспект Маяковського, буд. 55, кв. 22, код 32345734) на користь Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 23, код 03362123) 27 146 (двадцять сім тисяч сто сорок шість) грн. 23 коп. інфляційних втрат, 3 043 (три тисячі сорок три) грн. 22 коп. 3% річних та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 17.03.2016.

Суддя І.І. Борисенко