Рішення № 56546124, 10.03.2016, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.03.2016 Справа № 907/661/15

За позовом заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ, Міністерства агарної політики та продовольства України, м. Київ та агроторгового промислового підприємства радгосп-завод „Мукачівський", м. Мукачево

ДО Верхньокоропецької сільської ради, с. Великий Коропець Мукачівського району

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, с. Верхній Коропець Мукачівського району, ОСОБА_2, м. Мукачево, комунальне підприємство „Комбінат благоустрою", м. Мукачево та ОСОБА_3, с. Верхній Коропець Мукачівського району

ПРО визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення 21 сесії 4 скликання №218 від 28.11.2005р. Верхньокоропецької сільської ради „Про вилучення земельних ділянок" площею 50,3га вартістю 1089185,22грн.

Колегія суддів у складі:

головуючого судді - Ремецькі О.Ф.,

судді - Івашкович І.В,

судді - Журавчак Л.С.

Представники сторін:

від прокуратури - Лемак Р.В. - прокурор відділу облпрокуратури

від позивачів - Смаковська Н.І., довіреність №10-20 від 12.01.2016 року

від відповідача - не з'явились

від третьої особи - не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Закарпатської області звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ, Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ та агроторгового промислового підприємства радгосп-завод „Мукачівський", м. Мукачево до Верхньокоропецької сільської ради, с. Великий Коропець Мукачівського району про визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення 21 сесії 4 скликання №218 від 28.11.2005р. Верхньокоропецької сільської ради „Про вилучення земельних ділянок" площею 50,3га вартістю 1089185,22грн.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.06.2015р. порушено провадження у справі №907/661/15 та призначено справу до розгляду на 25.06.2015р.

Ухвалою суду від 25.06.2015р. розгляд справи було відкладено на 15.07.2015р. з мотивів, викладених в ній.

Ухвалою суду від 15.07.2015р. судом, у відповідності до вимог статті 27 ГПК України залучено до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, с. Верхній Коропець Мукачівського району, ОСОБА_2, м. Мукачево, комунальне підприємство „Комбінат благоустрою", м. Мукачево та ОСОБА_3, с. Верхній Коропець Мукачівського району з підстав, викладених в ній та відкладено розгляд справи на 05.08.2015р.

Ухвалою суду від 05.08.2015р. судом було відкладено розгляд справи на 17.08.2015р.

Ухвалою суду від 17.08.2015р. розгляд справи було відкладено на 26.08.2015р.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 26.08.2015 призначено колегіальний розгляд справи № 907/661/15 у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника керівника апарату господарського суду Закарпатської області від 26.08.2015 №02-02/165/15 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №907/661/15 для визначення складу колегії суддів.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями господарського суду Закарпатської області від 26.08.2015 до складу колегії по розгляду справи № 907/661/15 (головуючий суддя Ремецькі О.Ф. визначено автоматизованою системою документообігу суду) введено суддів Карпинець В.І. та Івашкович І.В..

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 27.08.2015р. дану справу прийнято до розгляду в колегіальному складі суду та призначено на 18.09.2015р.

Ухвалою суду від 18.09.2015р. розгляд справи було відкладено на 30.09.2015р.

Ухвалою суду від 30.09.2015р.розгляд справи було відкладено на 20.10.2015р.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді (члена колегії) Карпинець В.І. та закінченням строку вирішення даного спору, встановленого ч.1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, протоколом автоматичної зміни складу колегії введено суддю ОСОБА_7. на заміну судді Карпинець В.І.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 21.10.2015р. дану справу прийнято до розгляду в колегіальному складі суду та призначено на 05.11.2015р.

Ухвалою суду від 05.11.2015 року розгляд справи було відкладено на 01.12.2015р.

Ухвалою суду від 01.12.2015 року розгляд справи було відкладено на 17.12.2015р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2015р. за заявою прокурора у відповідності до вимог ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 05.01.2015р.

У зв'язку з відпусткою судді (члена колегії) Івашкович І.В. та закінченням строку вирішення даного спору, встановленого ч.1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, протоколом автоматичної зміни складу колегії введено суддю Журавчак Л.С. на заміну судді Івашкович І.В.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 05.01.2016р. дану справу прийнято до розгляду в колегіальному складі суду та призначено на 25.01.2016р.

Ухвалою суду від 25.01.2016р. розгляд справи було відкладено на 09.02.2016р.

У зв'язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення ним правосуддя (члена колегії) ОСОБА_7, протоколом автоматичної зміни складу колегії введено суддю Івашкович І.В. на заміну судді ОСОБА_7.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 11.02.2016р. дану справу прийнято до розгляду в колегіальному складі суду та призначено на 10.03.2016р.

Прокурор у процесі заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Доводить, що рішення 21 сесії 4 скликання Верхньокоропецької сільської ради №218 від 28.11.2005 „Про вилучення земельної ділянки" від АТП «Радгосп-завод «Мукачівський» прийнято незаконно та підлягає скасуванню з наступних підстав. Адміністрацією „Радгосп-завод „Мукачівський" дано згоду на вилучення із землекористування земельною ділянкою загальною площею 50,3 га. Проте дозвіл на вилучення вищезазначених земель Управління Міністерства аграрної політики та продовольства не давало. Отже, при прийнятті спірного рішення Верхньокоропецька сільська рада не дотримала вимог вищевказаного земельного законодавства, оскільки прав розпорядження земельними ділянками державного підприємства не належить до повноважень органу місцевого самоврядування. Крім того, Верхньокоропецькою сільською радою вилучено земельну ділянку у контурі 2069 площею 1,5 га, яка знаходиться на території взагалі іншої адміністративної територіальної одиниці - Лавківської сільської ради Мукачівського району, що підтверджено листами Управління Держземагенства у Мукачівському районі №0-705-03-3975/2-15 та №10-705-04-3973/2-15 від 10.06.2015 року. Таким чином, прокурор стверджує, що на момент прийняття Верхьокоропецькою сільською радою рішення №218 від 28.11.2005 року „Про вилучення земельної ділянки" повноваження щодо розпорядженням майном АТП радгосп-завод "Мукачівський, в тому числі земельними ділянками, належали Міністерству аграрної політики України.

Також прокурор заперечує доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності у даному спорі та у відповідності до вимог чинного законодавства подав суду клопотання про визнання поважними та поновлення строку позовної давності з огляду на те, що вищезгадане рішення Верхньокоропецької сільської ради від 28.11.2005 № 218 прокурором Мукачівського району 10.11.2011 було опротестовано, як незаконне. Однак, у зв'язку з тим, що у визначений законом строк, сільською радою протест не було розглянуто, прокурор, у відповідності до вимог Закону України «Про прокуратуру», звернувся з позовом до Мукачівського міськрайонного суду про скасування цього рішення сільської ради. Рішенням даного суду від 02.10.2012 позов задоволено, однак ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 постанову суду першої інстанції у цій справі скасовано, а провадження закрито, у зв'язку з тим, що на думку суду, у даному випадку має місце спір про право власності, а відтак його належить розглядати порядку цивільного судочинства.

Разом з цим, звертає увагу суду і на те, що на вказану позовну вимогу строки позовної давності не поширювалися і тільки з 15.01.2015 відповідно до внесених змін до ЦК України почав діяти щодо цієї вимоги встановлений загальний строк позовної давності у три роки. Оскільки судом апеляційної інстанції рішення у цій справі було прийнято у травні 2015 року, то у прокурора не було будь-яких правових підстав до цього часу пред'явити аналогічний позов про той же предмет, з цих же питань і до господарського суду. Натомість позов у цій справі до господарського суду Закарпатської області пред'явлений 15.06.2015. Таким чином, вищевказані обставини свідчать про те, що прокурором з поважних причин пропущено строк позовної давності. При цьому, зазначає, що звертаючись до суду із заявою про захист державних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави у суді. При цьому прокурор є особливим суб'єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави. Тобто функція представництва інтересів в суді є для органів прокуратури конституційною.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, прокурор вважає, що норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави. Отже, закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів. Саме така правова позиція щодо правильності застосування вказаної норми закону міститься в постановах від 02.09.08 (справа № 3-3376к08) і 20.08.13 (справа № 3-18гс13) та ухвалі Верховного Суду України від 25.04.12 (справа № 6-15350вов10), правові висновки якого обов'язкові для всіх судів України.

Таким чином, пов'язуючи дату обізнаності визначеного прокурором позивача щодо наявності порушень з обов'язком прокурора саме з цієї дати здійснювати захист інтересів держави судами фактично позбавлено прокурора як самостійного учасника цивільного процесу права здійснювати конституційні повноваження з представництва інтересів держави в суді з власної ініціативи у випадках, визначених законом, та самостійно реалізовувати надані йому ст.ст. 22,29 ГПК України процесуальні права та обов'язки.

З огляду на викладене, керуючись ст. 22, 29 ГПК України, 267 ЦК України, прокурор просить суд визнати поважними причини пропущення строку позовної давності, поновити строк позовної давності з метою відновлення порушеного права держави на розпорядження майном державного підприємства.

Позивач - Міністерство аграрної політики України свого повноважного представника в судове засідання не направило, разом з тим, у поданих письмових поясненнях підтримує позицію прокурора з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі. Також даним позивачем подано суду клопотання про визнання поважними причин пропущення строку позовної давності, поновлення строку позовної давності з метою відновлення порушеного права держави на розпорядження майном державного підприємства. При цьому, в обгрунтування поданого ним суду клопотання позивач вказує на те, що визначені прокурором підстави поважності причин пропуску строку позовної давності є обгрунтованими та поважними з мотивів, наведених прокурором у поданій суду відповідній заяві.

Позивач - агроторгове промислове підприємство радгосп-завод „Мукачівський", м. Мукачево також свого повноважного представника в судове засідання не направив та письмового пояснення по суті заявлених позовних вимог суду не подав. Однак, позивачем подано суду клопотання про визнання поважними причини пропущення строку позовної давності, поновлення строку позовної давності з метою відновлення порушеного права держави на розпорядження майном державного підприємства. При цьому, в обгрунтування поданого ним суду клопотання позивач вказує на те, що визначені прокурором підстави поважності причин пропуску строку позовної давності є обгрунтованими та поважними з мотивів, наведених прокурором у поданій суду відповідній заяві.

Відповідач заперечує проти позову в повному обсязі виходячи з поданого ним письмового відзиву та наводить наступні доводи. Зокрема, вказує на те, що земельна ділянка, що є предметом спору, була лише в користуванні (а не у власності) АТП «Радгосп-завод «Мукачівський». На її правовий статус розповсюджується термін «необоротні активи» - матеріальні та нематеріальні ресурси, які закріплюються за підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління і забезпечують провадження його основної діяльності та строк корисної експлуатації яких становить більше одного року або операційного циклу, якщо він більший ніж рік. Згідно даних землевпорядної документації щодо надання в землекористування АТП «Радгосп-завод «Мукачівський» вказаних земель випливає, що вказані земельні ділянки надавалися Верхньокоропецькою сільською радою із земель сільської ради і знаходяться на території сільської ради. Тобто, вказані землі ніколи не були в державній власності, як зазначає в позові прокурор, тому їх вилучення належало до компетенції Верхньокоропецької сільради.

Також відповідач стверджує, що прокурором та позивачами пропущено строки позовної давності та у поданому відзиві просить суд застосувати до спору строки позовної давності в порядку ч. 3 статті 267 Цивільного кодексу України. Вважає, що обрання прокурором невірного способу захисту (в порядку адміністративного судочинства) не може бути поважною причиною пропуску строку. Разом з тим, відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року пункт 4.4.2 за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання строку позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому, якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості.

Треті особи на стороні відповідача в судовому засіданні по розгляду справи явку повноважних представників не забезпечили. Разом з тим, заперечують заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених ними у поданих суду письмових поясненнях. Окрім того, третьою особою - КП „Комбінат благоустрою", м. Мукачево у поданому суду письмовому поясненні та доданих до нього документах вказано на те, що на частині спірної земельної ділянки, яка була надана підприємству Верхньокоропецькою сільською радою влаштоване кладовище, яке відповідно функціонує більше 10 років.

В судовому засіданні 10.03.2016, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами та прокурором документи і матеріали, заслухавши повноважних представників прокуратури, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно Державного акту на право постійного користування землею від 23 січня 1995 року 1-ЗК №001893 Верхньокоропецькою сільською радою народних депутатів надано радгоспу „Мукачівський" у постійне користування 1126,9 га землі в межах згідно з планом землекористування відповідно до рішення 9 сесії 23 скликання від 21 жовтня 1999 року б/н.

28.11.2005р. на 21 сесії 4 скликання Верхньокоропецька сільська рада прийняла рішення №218 „Про вилучення земельних ділянок", відповідно до якого вилучено земельні ділянки від радгоспу АТП «Радгосп-завод «Мукачівський» в загальній кількості 50,3 га, а саме: 230-4,3га (багаторічні насадження (агровиробничих груп грунтів)), 219-1,3га (багаторічні насадженння), 222-1,4га (багаторічні насадженння), 210-1,6га (багаторічні насадженння), 224-0,6га (багаторічні насадження), 217-0,7га (багаторічні насадження), 185-5,0га (рілля), 204-1,1га (багаторічні насадження), 200-0,9га (багаторічні насадження), 213-0,5га (багаторічні насадження), 215-0,5га (багаторічні насадження), 227,-12,1га (багаторічні насадження), 178-3,4га (рілля), 181-1,4га (пасовища0, 185-5,0га (рілля), 333-14,0га (водойма), 2069-1,5га (контур знаходиться на території Лавківської сільської ради). Вилучені земельні ділянки переведено в запас сільської ради.

Відповідачем долучено до матеріалів справи копії листів АТП р/з "Мукачівський" до письмового відзиву від 17.08.2015 року, адресованих сільському голові Верхньокоропецької сільської ради, підписаних директором АТП р/з "Мукачівський" Я.В. Чмир, в яких він дає згоду на вилучення сільськогосподарських земель та переведення їх в запас сільської ради.

Як вбачається із статуту агроторгового підприємства радгоспу-заводу Мукачівський", затвердженого заступником Міністра державного департаменту продовольства Міністерства аграрної політики України від 08.06.2001 року (чинного на момент прийняття спірного рішення) державне підприємство підпорядковане Державному департаменту продовольства міністерства аграрної політики України. Згідно ст.4 статуту, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Відчуження основних засобів виробництва, що є державною власністю здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку встановленому чинним законодавством. Підприємство здійснює володіння, користування землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

Окрім того, позивачами подано суду відомості про те, що підприємство засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики України і є підзвітним йому (п.1.1.). Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.5.1.). Підприємство здійснює володіння, користування землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та законодавства (п.5.4.).

Позовні вимоги прокурор зокрема обґрунтовує неправильним застосуванням відповідачем норм статей 84, 116, 126, 141, 142, 149 Земельного кодексу України та ст. 50 Закону України "Про землеустрій". При цьому зазначає що, виходячи із аналізу змісту положень статті 16, частин другої, третьої статті 84, частин третьої, четвертої статті 142, частини восьмої статті 149 та пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Верхньокоропецька сільська рада Мукачівського району не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла вилучати її з користування АТП "Радгосп-завод "Мукачівський" та приймати рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, затвердження проекту землеустрою та надання цієї земельної ділянки; державні акти на право постійного користування землею, видані АТП ДП "Радгосп-завод "Мукачівський", до цих пір належним чином не скасовані та зміни в нього не внесені, а сам акт індивідуальної дії є безстроковим та не втрачає законної сили зі спливом певного часу, тому АТП ДП "Радгосп-завод "Мукачівський" є належним землекористувачем, оскільки чинним земельним законодавством України не передбачено строки приведення у відповідність документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку у зв'язку з реорганізацією юридичної особи; на момент видачі спірного рішення Верхньокоропецької сільської ради, а саме 28.11.2005 вилучення мало проводитись за згодою землекористувача, органом управління якого на той момент був Державний департамент продовольства Міністерство аграрної політики України, а не АТП ДП "Радгосп - завод "Мукачівський"; Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для вилучення не був розроблений, а саме вилучення проведено всупереч вищенаведених вимог законодавства, без належної згоди землекористувача, без повідомлення органу державної реєстрації, внаслідок чого державні акти на право постійного користування землею, видані АТП радгосп-заводу ДП "Радгосп - заводу "Мукачівський" є чинними.

Отже, прокурор вважає, що при прийнятті спірного рішення Верхньокоропецька сільська рада не дотримала вимог земельного законодавства, оскільки право розпорядження земельними ділянками державного підприємства не належить до повноважень органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 141 Земельного Кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 142 Земельного Кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною другою статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено органи, через які держава набуває і реалізовує свої права на ці землі. Такими органами було визначено Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні державні адміністрації, державні органи приватизації відповідно до закону.

Згідно з пунктом "а" статті 16 та частиною восьмою статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належало розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучала земельні ділянки державної власності, які перебували у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою та дев'ятою цієї статті.

Отже, виходячи із аналізу змісту положень статті 16, частин другої, третьої статті 84, частин третьої, четвертої статті 142, частини восьмої статті 149 та пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Верхньокоропецька сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла вилучати її з користування підприємства та приймати рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, затвердження проекту землеустрою та надання цієї земельної ділянки іншим особам. Припинення права постійного землекористування державного підприємства могло бути здійснено власником земельної ділянки, тобто державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, при цьому не мало значення, чи знаходилась спірна земельна ділянка в межах міста або за його межами.

Таким чином, на момент видачі спірного рішення Верхньокоропецької сільської ради, а саме 28.11.2005 вилучення земель мало проводитись за згодою землекористувача, органом управління якого на той момент був Державний департамент продовольства Міністерства аграрної політики України.

Суд також враховує норми ст.22 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року), чинного на час отримання радгоспом Державного акта на право постійного користування землею, згідно з якою виникнення права на користування землею було пов'язано з моментом видачі документа, що посвідчує таке право і не залежить від факту його реєстрації. Відсутність реєстрації в книзі записів державних актів на право постійного користування землею не спростовує факту, що вказані земельні ділянки є державною власністю.

Щодо доводів відповідача про те, що даний спір необхідно вирішувати в порядку ст.ст. 17, 18 Кодексу Адміністративного судочинства України, оскільки предметом спору є публічно - правові відносини, то суд зазначає, що відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" - Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 33 цього кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Разом з тим, відповідачем було подано клопотання про застосування строку позовної давності, досліджуючи яке, суд дійшов до висновку про його задоволення, з огляду на наступне.

Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак, колегія суддів зазначає, що п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Разом із тим ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (Постанови Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі №6/17-4949-2011, від 27.05.2014 у справі №5011-32/13806-2012).

Прокурором та позивачами подано суду клопотання про визнання пропущення строку позовної давності поважними з огляду на те, що вищезгадане рішення Верхньокоропецької сільської ради від 28.11.2005 № 218 прокурором Мукачівського району 10.11.2011 було опротестовано, як незаконне. Однак, у зв'язку з тим, що у визначений законом строк сільською радою протест не було розглянуто, прокурор, у відповідності до вимог Закону України «Про прокуратуру», звернувся з позовом до Мукачівського міськрайонного суду про скасування цього рішення сільської ради. Рішенням даного суду від 02.10.2012 позов задоволено, однак ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 постанову суду першої інстанції у цій справі скасовано, а провадження закрито. Оскільки судом апеляційної інстанції рішення у цій справі було прийнято у травні 2015 року, то у прокурора не було будь-яких правових підстав до цього часу пред'явити аналогічний позов про той же предмет, з цих же питань і до господарського суду. Натомість позов у цій справі до господарського суду Закарпатської області пред'явлений 15.06.2015.

Однак, дані доводи прокурора та позивачів не можуть бути взяті судом до уваги, а наведені ними обставини не свідчать про поважність пропуску строку позовної давності з огляду на таке.

У своїх відзивах на позовну заяву відповідач посилається на пропуск прокурором та позивачами строків позовної давності, без поважних причин, у зв'язку з чим, просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В пунктах 2.2., 2.3. своєї постанови № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Питання щодо поважності цих причин вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи з наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що позивачам було відомо про оспорюване рішення з моменту його прийняття, оскільки одним з позивачів є АТП радгосп-завод "Мукачівський", за письмовими згодами якого і відбувалось вилучення земельної ділянки. А дане підприємство в свою чергу засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики України є підзвітним йому (п.1.1.).

Доказів наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивачів підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову до матеріалів справи не надано.

В свою чергу, подання прокурором позову з порушенням правил підвідомчості також не свідчить про наявність об'єктивних, незалежних від нього підстав, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову з дотриманням правил підвідомчості.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджено, що спірні правовідносини у даній справі виникли ще у листопаді 2005 року, тоді як перший позов заявлено прокурором лише в квітні 2012 року, тобто більш ніж через 7 років.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. ст. 1, 15, 29, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, а також ст. ст. ст. ст. 256, 257, 261, 267, 268 Цивільного кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення 21 сесії 4 скликання №218 від 28.11.2005р. Верхньокоропецької сільської ради „Про вилучення земельних ділянок" площею 50,3га вартістю 1089185,22грн. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 17.03.2016р.

Головуючий суддя Ремецькі О.Ф.

Суддя Івашкович І.В.

Суддя Журавчак Л.С.