Ухвала суду № 56544985, 10.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/3450/2016 Головуючий в 1-й інстанції - Катющенко В.П.

Доповідач-Чобіток А.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого -Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В.,Ящук Т.І.

при секретарі - Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-я особа : Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на багаторазові тимчасові виїзди за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька ,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року позивач пред»явила вказаний позов до відповідача та зазначала,що перебувала у шлюбі з відповідачем з 08.07.2000 року по 25.04.2006 року. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1,який проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні.

Посилаючись на те,що батько не займається вихованням сина, проживає окремо, безпідставно відмовляється надати нотаріально завірені заяви про згоду на вивезення дитини за межі України, просила надати дозвіл неповнолітньому сину на багаторазові тимчасові виїзди за межі України до досягнення ним 16 років у її супроводі без згоди та супроводу батька.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове,яким задовольнити позов. Зазначає, що суд безпідставно позбавив її права в повній мірі реалізувати свої можливості на всебічне виховання дитини і не дав належної оцінки поведінці відповідача, який навмисно ухиляється від надання дозволу на тимчасовий виїзд сина за межі України у добровільному порядку.

Вислухавши доповідь судді,пояснення осіб, що з»явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до наступного.

Встановлено, що з 08.07.2000 року по 25.04.2006 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з довідкою, виданною ЖЕК № 402 від 24.04.2015 року ОСОБА_5, проживає разом з мітр»ю ОСОБА_2.

Пред»явивши даний позов ОСОБА_2 просила надати дозвіл неповнолітньому ОСОБА_6 на багаторазові тимчасові виїзди за межі України до досягнення ним 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 без згоди та супроводу батька - ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов»язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов»язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов»язків щодо дитини.

Правилами перетинання державного кордону громадянами України, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року за № 57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку,здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного вікув супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

При цьому згода другого з батьків не вимагається у разі пред»явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в»їзду в Україну громадян України», за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції встановив та виходив з того, що останньою не доведено факт відмови відповідача щодо надання своєї згоди на виїзд сина сторін за кордон. Зазначено судом також і про те, що чинним законодавством за судовим рішенням передбачено можливість надання дозволу на виїзд дитини без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, лише такого, який має разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі, проте як позивач просить надати дозвіл на багаторазові тимчасові виїзди сина сторін до досягнення ним 16 років без згоди та супроводу відповідача.

Колегія суддів вважає такий висновок суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Частина 1 ст. 58 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Зазначаючи про те, що відповідач не надає згоду на виїзд їх сина за кордон, внаслідок чого вона вимушена звернутись до суду за захистом інтересів дитини, ОСОБА_2 будь-яких належних та допустимих доказів зазначеному, не надала .

При цьому відповідачем в суді апеляційної інстанції було надано нотаріально посвідчену копію заяви про надання ним, ОСОБА_3, згоду на багаторазові тимчасові виїзди за кордон до Російської Федерації, а також на поїздки територією України, у тому числі до/з Автономної Республіки Крим, сина сторін у супроводі позивача, з метою відвідин та відпочинку у період з 17.10.2015 року по 17.10.2017 року .

Інші доводи апеляційної скарги також на увагу колегії суддів не заслуговують, оскільки судом спір розглянуто в межах заявлених позовних вимог у відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України та з ретельним дотриманням вимог законодавства щодо процедури надання згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон згідно з Правилами перетинання державного кордону громадянами України, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року за № 57 .

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду , ухваленого в даній справі, підстави до скасування якого відсутні.

Керуючись ст.ст.304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -