Постанова № 56544901, 10.03.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 березня 2016 р. № 820/11683/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання - Кульчій А.М.

за участю: позивача - ОСОБА_1

представника третьої особи - Пелішенко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Головного Управління МВС України в Харківській області, третя особа - Київський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, про визнання наказу про звільнення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа - Київський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд: визнати наказ ГУМВС України в Харківській області № 683 о/с від 06.11.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно з п. 64 "Г" ( через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України - неправомірним; зобов'язати ГУМВС України в Харківській області поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ, з можливістю проходження атестації до органів Національної поліції та займати відповідну посаду після виходу з декретної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ про його звільнення є незаконним та порушує його права, свободи та інтереси, що потребує судового захисту.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2015 року було залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Головне Управління МВС України в Харківській області.

В обґрунтування заперечень на позов відповідачі вказали, що Головне управління Національної поліції в Харківській області не є правонаступником Головного Управління МВС України в Харківській області, а тому, оскільки ГУМВС України в Харківській області ліквідується, то позивач, в силу приписів п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", у разі бажання подальшого проходження служби в поліції, повинна була звернутись з відповідним рапортом. При цьому роботодавець всіляко сприяв в реалізації даного права, направлявши листи з запрошеннями. Оскільки ОСОБА_1 з рапортом для подальшого проходження служби в поліції не зверталась, за таких обставин її було звільнено згідно п. 64 «Г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, через скорочення штатів, не зважаючи на перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, оскільки згідно п.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник третьої особи проти позову заперечував, зазначив, що спірний наказ є законним та обґрунтованим.

Представник відповідачів у судове засідання не прибув, належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи 10.03.2016 року без його присутності з проханням не приймати рішення по суті без його участі та повідомити про дату та час наступного судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи, що в поданій заяві представником відповідача не зазначено причин неявки до суду та доказів, в обґрунтування таких, що обумовили прохання слухати справу без його участі.

За таких обставин, суд, згідно приписів ст.128 КАС України, вважає за можливе здійснити розгляд справи без участі представника відповідачів, оскільки наявних у справі доказів достатньо для вирішення справи по суті.

Заслухавши пояснення позивача та представника третьої особи суд дійшов до наступного висновку.

ОСОБА_1 з 2012 року прийнята на службу в органи внутрішніх справ, яку з 2014 року проходила в Київському РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ( а.с.51).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народилась дитина - ОСОБА_3 ( а.с.11).

Наказом Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області від 25.08.2015 року № 85 о/с позивачу було надано відпустку по погляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.08.2015 року по 30.08.2018 року ( а.с.10).

Наказом ГУМВС України в Харківській області від 06.11.2015 року № 683 о/с ОСОБА_1 - слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Київського районного відділу ХМУ ГУМВС України в Харківській області, було звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення) та п. 10-11 розділу ХІ Закону України про Національну поліцію" ( а.с.55).

З матеріалів справи вбачається, що наказ про звільнення позивача було винесено на підставі рапорту начальника Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 05.11.2015 року ( а.с.54).

При цьому, в рапорті було зазначено, що 05.11.2015 року ОСОБА_1 була письмово проінформована , що для призначення до органів Національної поліції особам, які перебувають у відпустках до догляду за дитиною, необхідно приступити до виконання службових обов'язків з 06.11.2015 року та подати відповідний рапорт про звільнення з органів міліції. Особи, які не бажають продовжити службу в Національній поліції, також подають відповідні рапорти - заяви про звільнення з ОВС через скорочення штатів.

Також у рапорті було вказано, що слідчим відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Київського районного відділу ХМУ ГУМВС України в Харківській області - ОСОБА_1 не подавались відповідні рапорти та до виконання службових обов'язків вона не приступала.

Таким чином, через небажання позивача проходити службу в Національній поліції, начальник Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області подав 05.11.2015 року рапорт на ім'я начальника ГУМВС України в Харківській області, з проханням звільнити ОСОБА_1 - слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Київського районного відділу ХМУ ГУМВС України в Харківській області відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" за п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

При цьому, на підтвердження факту небажання позивача проходити службу в Національній поліції відповідачами надано рапорт інспектора Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_4, що позивач не зверталась з рапортами щодо її звільнення з ОВС та призначення на службу в поліцію та довідку канцелярії, що в період з 01.11.2015 року по 06.11.2015 року у журналі обліку вхідної кореспонденції відсутні записи про надходження належних рапортів ( а.с.86-87).

Підставою виникнення спірних правовідносин став той факт, що на думку позивача, відповідною стороною було порушено процедуру його звільнення в частині непопередження про звільнення та незапропонування іншої відповідної посади та всупереч забороні звільнення вагітних жінок та жінок, які мають дітей до трьох років, що передбачено ч.3 ст.184 КЗпП України.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про міліцію" ( чинний на час звільнення позивача - надалі Закон), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 ( надалі - Положення).

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про міліцію" ( чинний на час звільнення позивача) передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Пунктом 17 Положення № 114-1991 передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до пп «г» п. 64 Положення № 114-1991 встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Судом встановлено, що позивач, маючи на час звільнення звання лейтенант міліції, відносився до середнього начальницького складу ( п.2 Положення № 114-1991).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 утворено як юридичні особи публічного права, територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема -Головне управління Національної поліції в Харківській області та ліквідовано як юридичні особи публічного права, територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, зокрема - Київський районний відділ Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.

Водночас Законом України "Про Національну поліцію" визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Згідно ч. 7 ст. 9 КАСУ у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.

Крім того, стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07.11.2015 року, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи і загальні засади права.

Крім того, п.4 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За таких обставин, на час виникнення спірних правовідносин суд керується саме нормами Положення.

Так п. 10 Положення № 114-1991, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Норми КЗпП України передбачають гарантії для даної категорії осіб. Так згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, Головним Управлінням МВС України в Харківській області були порушені права позивача, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, якою встановлена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Крім того, законодавством про працю врегульовано трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст. 3 КЗпП України).

Відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку відбуття змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За наявності даних обставин розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням передбаченого статтею 49-2 КЗпП України порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право й перевага перед іншими у залишенні на роботі.

При цьому, звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, згідно до роз'яснень пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9, якщо дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, за наявності доказів щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника без його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до п.8-11 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Суд вважає необґрунтованою позицію відповідачів щодо правомірності звільнення позивача через відсутність його звернення до уповноважених органів з проханням подальшого проходження служби ( переводом) до ГУМВС з огляду на приписи ч. 3 ст. 184 КЗпП України, а крім того, як вже було зазначено вище, оскільки Закон України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07.11.2015 року не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тому положення п.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" до наявних спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, суд зазначає, що в рамках даного позову ГУ МВС України в Харківській області було порушено процедуру звільнення позивача, в частині непопередження про звільнення та незапропонування іншої посади. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Пункт 8 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" чітко вказує про те, що дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже звільнення може мати місце, а може й ні, що не позбавляє роботодавця належним чином та в установлені законом строки попередити працівника про звільнення, у разі, якщо таке має місце.

У судовому засіданні позивач наголошувала , що всі повідомлення про необхідність її прибуття для написання відповідних рапортів з метою подальшого проходження служби, були направлені з порушенням строків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на адресу позивача Київським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області направлено лист від 30.10.2015 року № 61/325 про необхідність, у разі бажання подальшого проходження служби в поліції, з'явитись за місцем проходження служби до 01.11.2015 року для написання відповідних рапортів ( а.с.96), рекомендованим листом з повідомленням, якому присвоєно № 6102405819286( а.с.95).

Згідно повідомлення Центру поштового зв'язку № 7 Харківської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", лист від 30.10.2015 року № 61/325 надійшов до адресного ВПЗ Покотилівка 04.11.2015 року та 04.11.2015 року виданий особисто позивачу у відділенні поштового зв'язку ( а.с.101).

Отже, ОСОБА_1 фізично не могла прибути 01.11.2015 року для написання рапортів, оскільки лист було відправлено 30.10.2015 року - у п'ятницю, а день прибуття для написання рапортів для подальшого проходження служби - 01.11.2015 року був неділею, тобто вихідним днем. Отримано листа було значно пізніше - 04.11.2015 року. А крім того у період 01.11.2015 року по 02.11.2015 року позивач разом зі своїм грудним немовлям перебувала у стаціонарному лікуванні в ОДКЛ № 1 у зв'язку з госпіталізацією. В подальшому лікування було продовжено з 03.11.2015 року по 07.11.2015 року амбулаторно у поліклініці за місцем мешкання ( а.с. 102-104).

На адресу позивача Київським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області направлено вдруге лист про необхідність, у разі бажання подальшого проходження служби в поліції, з'явитись за місцем проходження служби від 04.11.2015 року № 61/325 ( а.с.98) та роз'яснено , що у зв'язку з повною ліквідацією ГУ МВС України в Харківській області та органів і підрозділів, які йому підпорядковані, автоматичний перевід до поліції не передбачено ( а.с.98). При цьому у листі було вказано про необхідність приступити до виконання службових обов'язків з 06.11.2015 року та подати відповідний рапорт про звільнення з органів міліції.

Даний лист було відправлено рекомендованим листом з повідомленням, якому було присвоєно № 6102405815310 ( а.с.97).

Згідно повідомлення Центру поштового зв'язку № 7 Харківської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", лист від 04.11.2015 року № 61/325 надійшов до адресного ВПЗ Покотилівка 09.11.2015 року та 10.11.2015 року виданий особисто позивачу у відділенні поштового зв'язку ( а.с.101).

Тобто, друге повідомлення від роботодавця про необхідність подання рапорту для подальшого проходження служби було отримано позивачем у період, коли його вже було звільнено, а саме: з 06.11.2015 року.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що всі повідомлення про необхідність прибуття позивача для написання відповідних рапортів з метою подальшого проходження служби, були направлені з порушенням строків, чим позбавлено ОСОБА_1 можливості вчасно вчинити такі дії.

За таких обставин суд критично ставиться до позиції представника відповідачів, викладеної у письмових запереченнях, з приводу всебічного сприяння роботодавцем реалізації права позивача щодо проходження ним подальшої служби в органах поліції, оскільки у разі завчасного повідомлення позивача про необхідність подачі рапортів щодо звільнення з ОВС та призначення на службу в поліцію та, як наслідок - своєчасне звернення ОСОБА_1 до роботодавця з цього приводу, призвело б до позитивних наслідків, як то призначення на посаду, та відсутності у такому разі, жодних спірних правовідносин.

Крім того, суд зауважує, на що також звертав увагу позивач, що обидва повідомлення про необхідність прибуття до місця проходження служби, як від 30.10.2015 року так і від 04.11.2015 року мають однаковий вихідний номер, а саме: № 61/325 ( а.с. 96, 98).

Водночас екземпляри даних листів Київського РВ ХМУ ГУМВС України, щодо необхідності прибуття до місця проходження служби для написання належних рапортів, додані відповідною стороною до матеріалів справи в обґрунтування заперечень на позов, мають інші вихідні дані.

Перше повідомлення позивача зареєстровано 30.10.2015 року за іншим вихідним номером, ніж лист, який отримала ОСОБА_1, а саме: за вих. № 61/Ш/319-к ( а.с.52).

Друге повідомлення позивача зареєстровано іншою датою, ніж тою, яка вказана у екземплярі позивача та за іншим вихідним номером: а саме: 05.11.2015 року за №61/327/3/2, а також за підписом іншої посадової особи. Тобто друге повідомлення, яке отримала позивач, підписане начальником Київського РВ, полковником міліції ОСОБА_6, а друге повідомлення позивача, на підтвердження заперечень на позов, підписане заступником начальника Київського РВ, полковником міліції ОСОБА_7 ( а.с.53).

Позивачка зазначила, що повідомлень від 30.10.2015 року за вих. № 61/Ш/319-к та від 05.11.2015 року за №61/327/3/2 вона не отримувала, натомість отримала від 30.10.2015 року № 61/325 та від 04.11.2015 № 61/325, що також підтверджено повідомленням Центру поштового зв'язку № 7 Харківської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 11.12.2015 року № 07-1397 ( а.с.101).

Жодних обґрунтувань відповідачів з приводу даних розбіжностей матеріали справи не містять.

На адресу позивача Київським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області направлено лист від 06.11.2015 року № 61/8631, в якому повідомлено позивача про його звільнення за п. 64 «Г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС та необхідності прибуття за остаточним розрахунком та видачею трудової книжки ( а.с.100).

Аналогічні листи щодо повідомлення позивача про його звільнення та необхідності прибуття за остаточним розрахунком та видачею трудової книжки, були направлені на адресу ОСОБА_1 УКЗ ГУМВС України в Харківській області від 06.11.2015 року № 7/15248 та ГУНП в Харківській області від 01.12.2015 року № 7/295 ( а.с.56,58).

Отримавши дані листи, ОСОБА_1 02.12.2015 року надіслала до Головного управління Національної поліції в Харківській області електронне звернення, в якому повідомила обставини справи та зазначила про намір оскаржувати її незаконне звільнення ( а.с.105-106).

У відповідь на електронне звернення отримала лист від Головного управління Національної поліції в Харківській області, датований 11.12.2015 року № 7/ш-119 з посиланням на відсутність реагування на повідомлення від 30.10.2015 року за вих. № 61/Ш/319-к та від 05.11.2015 року за №61/327/3/2 та, за таких підстав звільнення відповідно до п.10 - 11 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та на підставі пп «г» п. 64 Положення № 114-1991 ( а.с.19-20).

Суд зазначає, що відповідно до п.24 Положення № 114-1991, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В ході розгляду справи знайшов підтвердження факт не дотримання відповідною стороною вимог закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що призвело до незаконного звільнення позивача, по-перше - всупереч вимогам частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, по - друге - з порушенням процедури звільнення.

Крім того, суд зазначає, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи ( організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження ( завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця ( держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов'язання порушує трудові гарантії працівника.

Крім того, норми ЦК України в контексті ліквідації ГУ МВС України в Харківській області не діють, оскільки такі стосуються юридичних осіб приватного права. Водночас порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

А тому, відповідно до вимог чинного законодавства України після скорочення посад, обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом призначення на посади відповідного фаху, а оскільки позивач проходить службу в органах внутрішніх справ, то його обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом переводу для подальшого проходження служби в інші органи внутрішніх справ України, з дотриманням вимог законодавства, яке діє на теперішній час.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Верховного суду України, викладеними в постанові від 17.10.2011 року ( номер в ЄДРСР 19130710).

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Водночас ч.1 та 2 ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За таких обставин оскаржуваний наказ ГУМВС України в Харківській області № 683 о/с від 06.11.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно з п. 64 "Г" ( через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України є неправомірним.

При цьому беручи до уваги приписи ч.2 ст.11 та ч.2 ст. 162 КАС України суд зазначає, що належним способом захисту прав позивача є саме скасування спірного наказу, а належним способом їх відновлення - поновлення позивача на посаді.

Враховуючи викладене, суд виходить за межі позовних вимог та задовольняє позов шляхом скасування наказу ГУМВС України в Харківській області № 683 о/с від 06.11.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно з п. 64 "Г" ( через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та поновленням ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Київського районного відділу ХМУ ГУМВС України в Харківській області з 06.11.2015 року.

В частині вимог щодо можливості ОСОБА_1 проходження атестації до органів Національної поліції та займання відповідної посади після виходу з декретної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у їх задоволенні суд відмовляє, як таких, що заявлені на майбутнє.

Відповідно до вимог ст. 256 ч. 1 п. 3 КАСУ негайному виконанню підлягає постанова суду про поновлення позивача на посаді

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 160-163, 167, 186, 254, 256 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Головного Управління МВС України в Харківській області, третя особа - Київський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, про визнання наказу про звільнення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати наказ ГУМВС України в Харківській області № 683 о/с від 06.11.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно з п. 64 "Г" ( через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Київського районного відділу ХМУ ГУМВС України в Харківській області з 06.11.2015 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

В частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 16 березня 2016 року.

Суддя Мар'єнко Л.М.