Постанова № 56544836, 17.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 березня 2016 року письмове провадження № 826/23685/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «КОМП ІНФОРМ ГРУП» до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМП ІНФОРМ ГРУП» (далі - позивач або ТОВ «КОМП ІНФОРМ ГРУП») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач або ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) по визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2015 року № 604/26552202 та № 605/26552202.

Обґрунтовуючи заявлений адміністративний позов представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки ТОВ «КОМП ІНФОРМ ГРУП» не порушувало вимог пункту 198.1., пункту 198.3., пункту 198.6. статті 198, пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які були надані відповідачу під час перевірки та засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит по взаємовідносинам з контрагентом.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими з підстав встановлення, під час перевірки позивача, факту нереальності господарських операцій з контрагентом, що позбавляє позивача права на формування податкового кредиту та, відповідно від'ємного значення ПДВ.

Керуючись частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, за спільним клопотанням сторін, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позиції сторін, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена документальна виїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських відносин з ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн», за результатами якої складено акт від 24.09.2015 року № 380/26-55-22-02/37950137 (далі - Акт), яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пункту 198.1., пункту 198.3., пункту 198.6. статті 198, пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2015 року, яка підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 4 259 101,00 грн.; завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24 декларації з ПДВ) в лютому 2015 року на загальну суму ПДВ 1437,00 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.10.2015 року:

№ 604/26552202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4 259 101,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 064 775,00 грн.;

№ 605/26552202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2015 року на суму 1 437,00 грн.

Підставою для прийняття зазначених спірних актів індивідуальної дії, став висновок податкового органу про нереальний характер операцій позивача з контрагентом - ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн», сформований виходячи з наступного.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн» (постачальник) укладений договір поставки від 20.08.2014 року № 2014/2008/5, за умовами якого постачальник зобов'язувався постачати покупцю товар, а покупець зобов'язувався приймати товар та оплачувати його. Найменування, одиниця вимірювання, кількість, ціна товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається у видаткових накладних. Розрахунки за товар здійснюються у безготівковій формі, або вексельній формі. Підтвердженням отримання товару є накладна підписана уповноваженими представниками сторін.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, сторонами були оформлені первинні документи: видаткові накладні на товар (комп'ютерна техніка, програмне забезпечення, монітори, антивіруси, материнські плати, акумуляторні батареї, маршрутизатори) на загальну суму 25 605964,94 грн. (у т.ч. ПДВ - 4 260 538,71 грн.). Також, ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн» виписано на адресу позивача податкові накладні на товар на загальну суму 25 605964,94 грн. (у т.ч. ПДВ - 4 260 538,71 грн.).

Позивачем (замовник) подано до перевірки договір про надання послуг від 01.11.2014року № 2414, укладений з ТОВ «Профслад» (виконавець), за умовами якого виконавець зобов'язувався за завданням замовника надати послуги по складуванню товару та матеріалів, переупаковці, сортуванню товару та його комплектації, обробці некондиційного товару та його сортуванню, підготовці та додаткового обладнання рухомого складу, маркуванню товару, вантажні та розвантажувальні роботи. Вартість послуг склала 31 020,00 грн.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, сторонами були оформлені первинні документи: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг). Також, ТОВ «Профслад» виписана на адресу позивача податкова накладна на загальну суму 31 020,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 5 170,00 грн.).

Позивачем (замовник) також до перевірки надано договір про перевезення вантажу від 01.10.2012 року № 0110-4, укладений з ТОВ «Техніка для бізнесу» (виконавець), за умовами якого перевізник взяв на себе зобов'язання здійснити доставку автомобільним транспортом довіреного йому замовником вантажу (згідно із транспортною накладною) з місця відправлення, до пункту призначення, і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник бере на себе зобов'язання оплатити вартість робіт за перевезення вантажу.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, ТОВ «Техніка для бізнесу» складено на адресу позивача товарно-транспортні накладні.

Відповідно до звітності поданої позивачем, ним сформовано податковий кредит лютого місяця 2015 року за рахунок контрагентів постачальників по ланцюгу постачання: ПП «Монблан», ТЗОВ «Лексмайнд», ТЗОВ «Техніка для бізнесу» до ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн», останній, у свою чергу, до позивача. Згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн» отримано податкові накладні від вищезазначених постачальників на товар імпортного походження, який в подальшому було реалізовано позивачу.

В той же час, в ході проведеного детального аналізу ланцюга постачання встановлено, що від ОУ ПМ ДПІ в Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві надійшла службова записка № 4220/26-55-07-03 від 10.09.2015 року, у якій зокрема зазначено, що в ході оперативного відпрацювання та проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Комп Інформ Груп», яке перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві було встановлено, що службові особи підприємства під час ведення господарської діяльності мали фінансово-господарські взаємовідносини та взаєморозрахунки з підприємствами, що мають ознаки фіктивності, а саме: ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн», яке за податковою адресою не знаходиться, стан платника - 11 (припинено, але не знято з обліку). Під час проведення аналізу господарської діяльності даного СГД встановлено, що на підприємстві відсутні основні фонди, виробничі потужності та трудові ресурси необхідні для ведення господарської діяльності. Директор, головний бухгалтер та засновник ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн» в одній особі гр. ОСОБА_2, зареєстрований у Львівській області. В рамках кримінального провадження №32014100060000219 від 24.10.2014 року проведено експертне дослідження матеріалів юридичної справи ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн». Згідно висновку експерта встановлено, що підписи в реєстраційних документах від імені гр. ОСОБА_2 виконані різними особами.

По другому ланцюгу постачання встановлено, що при аналізі бази даних «єдиного реєстру отриманих га виданих податкових накладних» по ланцюгу постачання встановлено в 2-му ланцюзі постачання (ПП «МОНБЛАН») товару імпортного походження, який реалізовувався по ланцюгу постачання ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн» та відмінний від товару, який постачався контрагентом-постачальником на адресу позивача, що в свою чергу говорить про підміну та пересорт товару. Оскільки податкові накладні містять коди УКТ ЗЕД, це свідчить про те, що товар придбаний із-за кордону. При реалізації товарів імпортного походження відповідно до кодів податкові накладні, виписані на операції поставки товарів, ввезених на митну територію України підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних в загальноприйнятому порядку у відповідності до вимог пункту 201.10 статті 210 Податкового кодексу України на всіх етапах постачання такого товару на митній території України. Оскільки позивачем не надано до перевірки сертифікати якості товарів не можливо встановити країну походження товару.

Враховуючи вищезазначену інформацію, відповідач дійшов висновку, що не встановлено походження товарів по ланцюгу постачання, внаслідок здійснення маніпулювання податковою звітністю з метою отримання податкової вигоди контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування операційних витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру, а встановлено згідно проведеної експертизи, що підписи в реєстраційних документах від імені гр. ОСОБА_2 (директор, головний бухгалтер та засновник ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн») виконані різними особами.

Враховуючи вищенаведене, тобто інформацію по контрагенту-постачальнику, у тому числі про товар отриманий по ланцюгу постачання до позивача від них та проведені фінансово-господарські операції, були оформлені лише первинними документами з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податковою кредиту, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ за період лютий 2015 року по контрагенту - постачальнику ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн».

Надавши оцінку викладеному в сукупності, відповідач дійшов висновку про те, що перевіркою не підтверджена реальність проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВМП Сервіс Солюшн» за лютий 2015 року, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, без отримання результатів таких операцій в дійсності.

Відповідно до пункту 56.1. статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Вважаючи протиправними спірні податкові повідомлення-рішення 08.10.2015 року № 604/26552202 та № 605/26552202 позивач звернувся з відповідним адміністративним позовом до суду про їх скасування.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1. статті 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.4. статті 200 Кодексу, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з підпункту 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, у розумінні наведених норм, підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту (відповідно, від'ємного значення ПДВ).

В ході судового розгляду, судом були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з контрагентом (договір поставки, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, журнал реєстрації довіреностей, платіжні доручення), в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених спірних господарських операцій.

Наявність первинних документів щодо взаємовідносин позивача з контрагентом відповідачем не заперечується, оскільки вони були предметом вивчення під час перевірки позивача, проте на його думку, такі первинні документи складені формально по операціям, які фактично не здійснювалися з метою штучного формування податкового кредиту. При цьому, вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом наданих позивачем первинних документів, відповідачем же не наведено.

З огляду на зазначене, суд вважає, що без надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з контрагентом, в основу висновків акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідачем, фактично, покладена інформація (податкова інформація по суб'єктам господарської діяльності по ланцюгу постачання, інформація правоохоронних органів), достовірність якої не доведена у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не залишає поза увагою той факт, що податковий орган не наділений повноваженнями щодо надання правової оцінки доказам зібраним у кримінальному провадженні, до прийняття судового рішення у кримінальному провадженні.

Враховуючи вищенаведене, судом не приймаються до уваги посилання контролюючого органу на експертні дослідження відносно контрагента, оскільки такі матеріали є доказами виключно у кримінальному провадженні.

В той же час, відповідачем не надано суду доказів наявності вироку суду відносно позивача (його посадових осіб), контрагента (його посадових осіб) та суб'єктів господарської діяльності по ланцюгу постачання (їх посадових осіб) за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 КК України (фіктивне підприємництво), аналогічно, як і не надано суду доказів визнання в судовому порядку недійсними договорів, на підставі яких ґрунтувалися взаємовідносини між позивачем та контрагентом, а також суб'єктами господарської діяльності по ланцюгу постачання.

Крім того, податковим органом не надано суду рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Таким чином, всупереч вимог Податкового кодексу України відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про відсутність реальності його господарських операцій з контрагентом, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов'язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов'язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

При цьому, зазначені в акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента позивача, а також суб'єктів господарської діяльності по ланцюгу постачання, і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Таким чином, на виконання вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного (реального) здійснення позивачем спірних господарських операцій з контрагентом.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність фактичних обставин, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена у численні судовій практиці судів апеляційної та касаційної інстанцій (в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 року по справі №826/13867/14, ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.07.2014 року № К/800/16847/13, від 15.10.2013 року К/800/11789/13, постанові Вищого адміністративного суду України від 20.08.2014 року № К/800/41268/13 та ін.).

Крім зазначеного, суд також не залишає поза увагою, що за правилами статті 16, пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 44.1. статті 44, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49 Кодексу, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагента.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа «Булвес АД» проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 року № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 року № К/800/9087/13).

Незважаючи на зазначене, відповідач позбавив позивача права на формування податкового кредиту та від'ємного значення ПДВ, фактично, через недотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

За таких обставин, висновки відповідача, покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 08.10.2015 року № 604/26552202 та № 605/26552202 є помилковими, внаслідок чого такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМП ІНФОРМ ГРУП» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 08.10.2015 року № 604/26552202 та № 605/26552202.

Судові витрати в сумі 79 879,70 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМП ІНФОРМ ГРУП» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій