Рішення № 56543972, 15.03.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

15.03.2016 Єдиний унікальний номер 205/7485/15-ц

справа № 205/7485/15ц

2/205/135/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Басової Н.В.,

при секретарі Сахончик Я.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором послуги,-

в с т а н о в и в:

Позивач 12 жовтня 2015 року звернулася до суду з вказаним позовом, в якому зазначила, що 01 серпня 2013 року відповідач запропонував зробити послугу з питання газифікації житлового будинку позивача за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Анадирська, 26, домовилися, що для виконання робіт відповідач отримає грошові кошти в розмірі 23000 грн. Підставою укладання договору є особиста розписка ОСОБА_2 на виконання дій по газифікації будинку. У вказаній розписці відповідач чітко вказав, що за виконання вказаних послуг він отримав 23000 грн., та зобовязався повернути у вересні-жовтні 2013 року. Обовязки за договором послуги (розписка) відповідач не виконав. Позивач просила стягнути з відповідача борг за договором послуги в розмірі 23000 грн., моральну шкоду в розмірі 4000 грн. та судові витрати.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.

Відповідач та його представник позовні вимоги не визнали в повному обсязі та просили відмовити в їх задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню по наступних підставах.

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності з ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Матеріалами справи встановлено, що 01 серпня 2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 23000 грн. для газифікації домоволодінні № 26 по вул. Анадирська в м. Дніпропетровську, та зобовязався повернути у вересні, жовтні 2013 року, про що відповідачем була написана розписка (а.с.6).

Однак борг відповідач у встановлений строк не повернув, не виконав зобовязання і ухиляється від його повернення до теперішнього часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Разом з тим, відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Судом встановленою, що відповідачем зобовязання щодо газифікації домоволодіння позивача не виконано, грошові кошти не повернуто.

Суд не може прийняти заперечення відповідача та його представника, щодо необґрунтованості позовних вимог.

Статтями 10, 11, 57, 58, 60, 212, 213 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання

Аналізуючи здобуті по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором послуги у розмірі 23000 грн. підлягають задоволенню.

Натомість, позовні вимоги в частині стягнення моральної школи не підлягають задоволенню з нижченаведених підстав.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Зміст даної статті свідчить про те, що єдиною підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, яке включає в себе: шкоду, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний звязок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Однак, суду не надано жодного доказу щодо скоєння відповідачем правопорушення по відношенню до позивача. Тому в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 4000 грн., суд відмовляє в повному обсязі у зв`язку з недоведеністю.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача, слід стягнути витрати понесені позивачем по сплаті судового збору у розмірі 270 грн.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 625 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором послуги - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором послуги у розмірі 23000 грн, судові витрати у розмірі 270 грн.

В іншій частині позову- відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Н.В. Басова