Ухвала суду № 56540119, 16.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2172/16

Головуючий у першій інстанції Барвенко В. К.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Сватаненка В.І.,

Черевка П.М.,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 (правонаступники ОСОБА_7, ОСОБА_8), за участю третіх осіб на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Марченко О.М., приватного нотаріуса Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю.Г. про визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 09.07.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, скасування державної реєстрації права власності, зобов'язання не перешкоджати у користуванні та розпорядженні часткою у спільній власності, вселення та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання факту виникнення права власності на майно, що набуте за час окремого проживання подружжя у зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин,-

встановила:

У травні 2012 року ОСОБА_5 (уточнюючи свої позовні вимоги) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, який був укладений 09 липня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_6, усунути перешкоди у користуванні та розпорядження половиною вказаного будинку, зобов'язавши відповідачів не чинити перешкод, та вселивши його у спірний житловий будинок.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 1989 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_3.

За час шлюбу ОСОБА_3 як працівник радгоспу імені 50 річчя В. Жовтня придбала незакінчений будівництвом житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Як стверджує позивач, за спільні кошти, та спільними зусиллями подружжям було побудовано спірний житловий будинок, та у 2001 році було оформлено на відповідачку право власності.

У 2002 році право власності відповідачки було скасовано, оскільки працівниками Комінтернівського РБТІ було виявлено, що ступінь готовності житлового будинку становить 88 відсотків.

Надалі подружжя продовжувало проживати у спірному житловому будинку до моменту розірвання шлюбу у 2008 році.

У 2007 році на ім'я ОСОБА_3 оформлено право власності на спірний житловий будинок.

З часу розірвання шлюбу, як стверджує позивач, відповідачка ОСОБА_3 чинить перешкоди у проживанні в спірному житловому будинку, а у 2009 році уклала договір дарування, яким спірний житловий будинок подарувала ОСОБА_6.

Позивач вважає, що має право на частку у спірному житловому будинку, має право проживати в ньому, а правочин укладено без урахування його інтересу, тому просить позовні вимоги задовольнити.

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просила встановити факт виникнення у неї одноособово права власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, оскільки, як на її думку, вказаний будинок набутий за час окремого проживання подружжя, у зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

З часу укладання визнано частково недійсним договір дарування житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, який був укладений 09 липня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, правонаступниками якої є ОСОБА_7, ОСОБА_8, який був посвідчений Марченко О.М., приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області, і зареєстрований у реєстрі за № 296.

Скасовано державну реєстрацію права приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_6.

Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_5 права користування та розпорядження ? часткою від 88 % незавершеного будівництвом житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язано ОСОБА_7, ОСОБА_8 не перешкоджати ОСОБА_5 користуватись та розпоряджатись часткою у спільному майні, вселено ОСОБА_5 у цей житловий будинок. В задоволенні решти позову відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуюсь з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 частково, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що спірний житловий будинок, ступеня готовності 88%, будувався подружжям за час шлюбу і може бути визнаний судом об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. А оскільки оспорюваним договором дарування дарувальник розпорядився часткою спірного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, яка йому не належала, то суд першої інстанції визнав частково недійсним зазначений договір.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції зазначив, що позивачкою не доведено, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, будувався на її особисті кошти та є її особистою власністю, зазначені доводи спростовуються матеріалами справи.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 08.10.1989 року у виконавчому комітеті Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області було укладено шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 04.03.2008 року шлюб між сторонами розірвано.

У мотивувальній частині зазначеного рішення вказано, що сторони припинили шлюбні відносини з 2005 року та проживають окремо.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням засідання СТК радгоспу імені 50 річчя В. Жовтня від 31.03.1992 року вирішено продати ОСОБА_3 недобудований будівництвом будинок по АДРЕСА_1 за 40 % вартості.

ОСОБА_3 надано дозвіл на забудову садиби, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням виконкому Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області за № 50 від 04.06.1992 року.

В рахунок придбання зазначеного будинку ОСОБА_3 сплатила 4336,03 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 162 від 22.06.1992 року.

Рішенням виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 111 від 26.10.2001 року затверджено акт прийомки до експлуатації житлового будинку та за ОСОБА_3, визнано право власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

30.01.2002 року виконавчим комітетом Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

04.09.2002 року начальником Комінтернівського РБТІ Одеської області до Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області надано лист - повідомлення, що при проведенні первинної інвентаризації вказаного житлового будинку, виявлено, що ступінь готовності житлового будинку становить 88%, та рекомендовано переглянути питання визнання права власності.

Рішенням виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 29.10.2002 року № 121 скасовано рішення виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 111 від 26.10.2001 року, яким затверджено акт прийомки до експлуатації житлового будинку та визнано за ОСОБА_3 право власності на спірний житловий будинок.

Рішенням виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 25.05.2007 року № 49 за ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

24.10.2007 року за ОСОБА_3 зареєструвала право власності на спірний житловий будинок, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 24.10.2007 року.

З довідки Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 14.05.2015 року № 02-24-513/207/02-14/18 вбачається, що відповідно до погосподарської книги, в 1996 році відкрито особовий рахунок на ім'я ОСОБА_3 відносно житлового будинку АДРЕСА_1.

З 2009 року по 2013 рік власником вказаного будинку значилась ОСОБА_6.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що 09.07.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, правонаступниками якої є ОСОБА_7, ОСОБА_8, укладено договір дарування житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області і зареєстрований у реєстрі за № 296.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки спірний житловий будинок було придбано до 01.01.2004 року, тобто до набрання чинності Сімейного кодексу України, то спір підлягає розгляду за положеннями Кодексу України про шлюб та сім'ю.

Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 КпШс України при укладанні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки недобудований спірний житловий будинок придбаний за час шлюбу, будівництво (добудова) недобудованого спірного житлового будинку розпочато за час шлюбу, добудований, і це підтверджено зібраними доказами, до ступеня готовності 88 %, то такий будинок у вказаній ступені готовності може бути визнаний судом об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах № 6-37цс13 від 15 травня 2013 року та від 11 червня 2012 року № 6-66цс11.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, посилання ОСОБА_3 на те, що спірний житловий будинок був збудований за її власні кошти, а тому є її особистою власністю є необґрунтованим, спростовується матеріалами справи та показами свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, які пояснювали, що будинок будувався подружжям у дев'яності роки.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання ОСОБА_3 на те, що спірний будинок побудований на її особисті кошти, які вона отримала від продажу належної їй земельної ділянки, оскільки зазначене не підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний будинок будувався подружжям за час шлюбу до ступеня готовності 88 %.

Таким чином, посилання апелянта на те, що шлюб між ОСОБА_3 був розірваний рішенням суду у 2008 році, в якому встановлений факт припинення шлюбних відносин між сторонами у 2005 році, що є підставою вважати виникнення у ОСОБА_3 одноособової приватної власності на нерухоме майно, що набуте за час окремого проживання подружжя у зв'язку з припиненням шлюбних відносин є необґрунтованим та спростовується листом-повідомленням Комінтернівського РБТІ Одеської області від 04.09.2002 року, у якому зазначено, що при проведенні первинної інвентаризації вказаного житлового будинку, виявлено, що ступінь готовності житлового будинку становить 88%. Тобто станом на 04.09.2002 року готовність будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, склала 88%.

Відповідно до п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5 (що була чинною на час набуття спадкодавцем права власності на спірний житловий будинок), вбачається, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавались в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Аналіз змісту наведених положень цього нормативно-правового акту дозволяє суду дійти до висновку, що виникнення права власності на житлові будинки, споруди в сільській місцевості, не залежало від державної реєстрації цього права, тобто записи, в тому числі і у погосподарських книгах, визнавались законодавцем в якості акту органів влади, що підтверджують право власності на житлові будинки.

Таким чином, доводи ОСОБА_3 щодо відсутності права власності на вказаний житловий будинок у період шлюбу неспроможні.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_5 в частині усунення порушення шляхом зобов'язання відповідачів не перешкоджати у користуванні та розпорядження часткою у житловому будинку та вселив позивача в спірний будинок.

Статтями 215, 216 ЦК України передбачено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо визнання договору дарування частково недійсним, оскільки дарувальник розпорядився часткою спірного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, яка йому не належала.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_5 щодо скасування державної реєстрації права ОСОБА_6 на житловий будинок, оскільки право у неї могло за життя виникнути лише на половину спірного житлового будинку (ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Матеріалами справи не підтверджено, та не доведено ОСОБА_3, що спірний будинок був побудований за час окремого проживання подружжя, у зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.

Колегія суддів приймає до уваги покази свідків ОСОБА_17, ОСОБА_13, ОСОБА_18, які спростовують доводи ОСОБА_3, які у суді пояснювали, що і після 2005 року подружжя продовжувало будувати спільно спірний житловий будинок, проводили внутрішнє оздоблювання стін. Та, як пояснювали свідки, позивач пішов з будинку у 2009 році після конфлікту, який закінчився вироком суду.

Крім того, з технічного паспорту виготовленого станом на серпень 2007 року вбачається, що з 2005 року побудовано лише прибудову літ «А1», решта будівель і споруд були збудовані раніше цього часу.

Посилання апелянта на те, що право власності ОСОБА_3 виникло вже за час окремого проживання подружжя у зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин, тобто після 2005 року, не спростовують режиму спільної сумісної власності подружжя на вказаний спірний житловий будинок, що виник у 2002 році і не припинив своє існування з підстав, передбачених законом.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення усі зазначені обставини врахував, надав належну оцінку доказам, які знаходяться в матеріалах справи, та ухвалив законне, обґрунтоване рішення, яке скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Викладені в апеляційних скаргах доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 23 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

В.І. Сватаненко

П.М. Черевко