Рішення № 56540071, 15.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1819/16

Головуючий у першій інстанції Ільченко Н. А.

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Колеснікова Г.Я.,

суддів - Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.,

при секретарі - Коноваленко Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова про зобов'язання сплатити компенсацію за час вимушеного прогулу у зв'язку з ухиленням від виконання судового рішення, зобов'язання сплатити вихідну допомогу, зобов'язання сплатити компенсацію за час вимушеного прогулу у зв'язку з неправильним формулюванням причини звільнення та зобов'язання сплатити компенсацію за час вимушеного прогулу за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИЛА:

17 червня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом та, неодноразово уточнивши позовні вимоги, просила суд зобов'язати відповідача - Одеську національну академію зв'язку ім. О.С. Попова:

-сплатити середній заробіток за час вимущеного прогулу з 23 грудня 2014 року по 27 грудня 2014 року у розмірі 966 грн. 20 коп. за затримку негайного виконання рішення Приморського районного суду м. Одеса від 22 грудня 2014 року у частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимущеного прогулу за один місяц;

-сплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України;

-сплатити згідно ст. 235 КЗпП України компенсацію за час вимущеного прогулу в зв'язку з неправильним формулюванням підстав звільнення у розмірі 29 635, 60 грн. за основним місцем роботи та у розмірі 11 855, 60 грн. за сумісництвом;

-сплатити відповідно до ст. 117 КЗпП України середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 19 березня 2015 року по 24 грудня 2015 року у розмірі 44 831,68 грн.(а.с.2-5,55,95,128).

Відповідач позов не визнав.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2015 року у позові відмовлено (а.с. 79-82).

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення її вимог, посилаючись на порушення судом першоі інстанції норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться ,зокрема, до того,що:

- затримка у негайному виконанні рішення суду першої інстанції від 22 грудня 2014 року у частині поновленні її на роботі мала місце, однак суд це не врахував;

- у зв'язку зі зміною апеляційним судом підстав звільнення з роботи, не виплачена вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку - 9730,68 грн.;

- незаконне звільнення з підстав ст. 40 ч. 1 п. 4 КЗпП України - прогул без поважних причин, перешкоджало працевлаштуванню та отриманню від держави матеріальної допомоги у передбачені строк і розмір при постановці на облік до центру зайнятості;

- належні при звільненні суми у порушення ст. 117 КЗпП України на день розгляду справи у суді першої інстанції - 22 грудня 2015 року, не сплачені (а.с. 144 - 146).

Представник відповідача проти доводів скарги заперечував, вважаючи, що суд правильного відмовив у позові.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 2014 року Приморським районним судом м. Одеси постановлено рішення про поновлення ОСОБА_2 на роботі на посаді доцента кафедри фізичного виховання Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова за основним місцем роботи і на 0,5 ставки на посаді старшого викладача кафедри фізичного виховання Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова за сумісництвом з 30 квітня 2014 року.

Стягнуто з Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 05 травня 2014 року по 22 грудня 2014 року в сумі 38 261 грн. 52 коп.

Стягнуто з Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 500 грн.

Стягнуто з Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 3735 грн. та суму судового збору у розмірі 422 грн. (а.с. 79-86).

Рішенням від 18 березня 2015 року апеляційний суд Одеської області змінив зазначене рішення суду від 22 грудня 2014 року.

Позов ОСОБА_2 до Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Суд визнав накази ректора Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова № 01-06-82 від 14 квітня 2014 року, № 01-06-96 від 05 травня 2014 року, № 01-06-225 від 15 вересня 2014 року незаконними.

Вважав ОСОБА_2 звільненою з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України - у зв'язку із закінченням строку дії контракту: з 30 червня 2014 року з посади доцента кафедри фізичного виховання за основним місцем роботи; з 1 липня 2014 року - з посади 0,5 ставки посади старшого викладача кафедри фізичного виховання.

Стягнуто з Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу - 8429 грн. 94 коп., у відшкодування моральної шкоди - 500 грн., у відшкодування витрат на правову допомогу - 3 735грн., а всього - 12 664,94 грн.

Стягнуто з Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова на користь держави судовий збір - 218 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено (а.с. 88-92).

Рішення суду апеляційної інстанції від 18 березня 2015 року набрало чинності.

У зв'язку з поданням позивачкою 27 березня 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скарги на рішення судів першої інстанції від 22 грудня 2014 року та апеляційної інстанції від 18 березня 2015 року (а.с. 63-68), суддя касаційної інстанції 31 березня 2015 року зупинив виконання зазначених рішень до закінчення касаційного розгляду (а.с. 51-52).

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2014 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2015 року залишено без змін (а.с. 10-13).

Перевіряючи доводи скарги позивачки та заперечення на них відповідача в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 235 ч. 5 КЗпП України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягало негайному виконанню.

Зазначене правило міститься й в п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України щодо негайного виконання судових рішень.

Негайному виконанню підлягало і рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більш ніж за один місяц (п.2 ч.1ст. 367 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди вирішений судом першої інстанції 22 грудня 2014 року.

Суд допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяц.

Відповідний наказ відповідач видав 29 грудня 2014 року, про що позивачка ознайомлена у той же день, учинив свій підпис на наказі (а.с. 15).

Вимоги про сплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 грудня 2014 року по 27 грудня 2014 року у розмірі 966,20 грн. за затримку виконання зазначеного рішення суду у цей частині заявлені 17 червня 2015 року, тобто за спливом трьох місячного строку звернення до суду, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Звернувшись до суду через 6 місяців, ОСОБА_2 не надала доказів щодо поважності причин його пропуску.

Посилання на сподівання, що це питання повинно бути вирішено у кримінальному провадженні, яке відкрито за її заявою 25 грудня 2014 року, не є поважною причиною для поновлення строку за заявленими вимогами у трудовій справі.

Суд без достатніх правових підстав відмовив у позові за необґрунтованістю вимог у цій частині.

Оскільки пропуск строку без поважних причин є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів вважає необхідним рішення суду у цій частині скасувати та відмовити у позові за пропуском строку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду у частині вирішення вимог позивачки стосовно стягнення вихідної допомоги згідно ст. 44 КЗпП України.

Відповідно до ч.5 ст.44 КЗпП України в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст.36 та п.п.1,3 і 6 ст.40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призиву або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст.36 КЗпП України) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного, чи трудового договору (ст.ст.38,39 КЗпП України) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції від 22 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд апеляційної інстанції 18 березня 2015 року погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка звільнена з роботи у день хвороби, поза місячним строком з дня отримання згоди профспілкової організації на розірвання трудового договору та поза шестимісячного строку, з дня виявлення пропуску строку, що передбачено ст.148 КЗпП України, тобто з порушенням вимог трудового законодавства.

Встановивши, що рішення про поновлення позивачки на роботі 22 грудня 2014 року постановлено судом першої інстанції після закінчення строку контракту, укладеному між сторонами, а саме: 30 червня 2014 року на посаді доцента кафедри фізичного виховання за основним місцем роботи і 01 липня 2014 року на посаді (0,5 ставки) старшого викладача кафедри візичного виховання Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова, суд апеляційної інстанції своїм рішенням від 18 березня 2015 року визнав накази про звільнення позивачки від 14 квітня 2014 року, від 05 травня 2014 року та від 15 вересня 2014 року незаконними та вважав її звільненою з роботи у зв'язку із закінченням строку дії контракту з підстав п.2ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Вимоги ст.44 КЗпП України на осіб, які звільнені з роботи з цих підстав не розповсюджуються.

Тому суд першої інстанції правильно відмовив позивачці у цій частині позову.

Відповідно принципу диспозитивності у цивільному процесі, встановленому ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 60 ЦПК України).

Дійсно, за правилами ст.235 КЗпП України неправильне формулювання причини звільнення, яке вказане в трудовій книжці, та, яке перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату його середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених ч. 2 ст. 235 КЗпП України.

Докази на підтвердження того, що з моменту звільнення з підстав п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (за прогул), а саме: з 30 квітня 2014 року до постановлення судом першої інстанції 22 грудня 2014 року рішення про поновлення ОСОБА_2 на роботі, їй відмовляли у працевлаштуванні, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Сам по собі факт звернення до центру зайнятості, де позивачці роз'яснено порядок отримання від держави матеріальної допомоги та її розмір при постановці на облік, за відсутністю доказів про відмову у працевлаштуванні, не є підставою для задоволення вимог про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо сплати відповідно до ст.117 КЗпП України середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 19 березня 2015 року по 22 грудня 2015 року у розмірі 44831, 88 грн., колегія суддів вважає, що рішення суду у цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення вимог.

Змінивши рішення суду першої інстанції від 22 грудня 2014 року в частині позову про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції 18 березня 2015 року постановив рішення про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з відповідача на користь позивачки:

-на посаді доцента за період з 05 травня 2014 року по 30 червня 2014 року у розмірі 6 000,36 грн.;

-на посаді за сумісництвом 0,5 ставки у розмірі 2 429,58 грн.,

а всього - 8 429,94 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції набрало чинності 18 березня 2015 року і підлягало виконанню.

В період з 18 березня 2015 року по 31 березня 2015 року відповідач, обов'язкове для виконання рішення, не виконав.

3 31 березня 2015 року по 11 червня 2015 року рішення суду першої інстанції від 22 грудня 2014 року та апеляційної інстанції від 18 березня 2015 року були зупинені Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ за касаційною скаргою ОСОБА_2.

11 червня 2015 року колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилила касаційну скаргу позивачки, залишивши без змін рішення суду першої інстанції від 22 грудня 2014 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду від 18 березня 2015 року, в тому числі і в частині стягнення з відповідача на користь позивачки заробітної плати у розмірі 8429,94 грн. за період з 05 травня 2014 року по 30 червня 2014 року.

Касаційне провадження завершено постановленням ухвали 11 червня 2015 року, строк дії зупинення виконання рішень суду першої та апеляційної інстанцій закінчився у той же день.

Наказ про виконання рішення суду апеляційної інстанції від 18 березня 2015 року наданий відповідачем 03 липня 2015 року (а.с. 53), а залишок коштів, з урахуванням виплаченої позивачці заробітної плати за один місяц на підставі наказу від 29 грудня 2014 року (а.с. 14) 09 липня 2015 року перераховане на рахунок позивачки в АП «Укрсиббанк» (а.с.54).

Обов'язок щодо стягнення з сум коштів, визначених судом, а саме -податку на прибуток, страхових внесків та інших обов'язкових платежів покладається на роботодавців, а позивачам перераховується, як у даному випадку, середній заробіток після відрахування цих платежів.

Законність наказу відповідача від 03 липня 2015 року стосовно виплати ОСОБА_2 заробітної плати у сумі 8 429,94 грн. перевірено судом апеляційної інстанції.

Так, 10 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області скасувала рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2015 року та постановила нове рішення про відмову у позові про визнання недійсним цього наказу (а.с. 171-173).

З урахуванням викладеного доводи позивачки про неправильне зменшення стягнутої судом суми, до уваги не приймаються.

Роботодавець не звільняется від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме за несвоєчасну виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати ним належних працівнику при звільненні сум.

Не виконавши рішення суду від 18 березня 2015 року у період з 18 березня 2015 року по 31 березня 2015 року відповідач не виконував його і після спливу строку зупинення виконання, тобто з 11 червня 2015 року по день виплати зазначених сум - 09 липня 2015 року.

Таким чином, затримка склала 10 рабочих днів до зупинення, виконання судових рішень та 24 рабочих дня після завершення касаційного провадження, всього 34 дня.

Середньоденний заробіток позивачки встановлений судом, складає:

-на посаді доцента - 137,84 грн.,

-на посаді старшого викладача за сумісництвом - 55,40 грн.,

всього 193,24 (137,84 + 55,40).

Тому, на підставі ст. 117 КЗпП України, з відповідача на користь ОСОБА_2 підлагає стягненню 6 570,16 грн. (193,24 х 34).

Розгляд справи у касаційному порядку не звільняє відповідача від виконання рішення суду, яке набрало чинності та є обов'язковим для виконання. Виключенням є лише період, на який у встановленому законом порядку, виконання рішення суду зупинялось.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що позов у цій частині вимог підлягає частковому задоволенню, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2015 року скасуванню з постановленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6570,16 грн.

Згідно ч.1ст.88 ЦПК України якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позивачкою було сплачено в суді апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 493,14 грн., а її вимоги частково задоволені у розмірі 6 570, 16 грн., з відповідача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимогсудові витрати в розмірі 73, 97 грн.

Керуючись ст. ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, ст. 308, п.п.3, 4 ч. 1 ст.309, ст.ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2015 року в частині відмови у позові ОСОБА_2 до Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова про:

- стягнення коштів за затримку негайного виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2014 року в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяц;

- стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,

скасувати.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова про стягнення коштів за затримку негайного виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2014 року в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяц за пропуском строку.

Позов ОСОБА_2 до Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 6 570, 16 грн.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова про:

- стягнення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України;

- стягнення згідно ст. 235 КЗпП України компенсацію за час вимущеного прогулу в зв'язку з неправильним формулюванням підстав звільнення у розмірі 29 635, 60 грн. за основним місцем роботи та у розмірі 11 855, 60 грн. за сумісництвом,

залишити без змін.

Стягнути з Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 73, 97 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков