Рішення № 56538198, 15.03.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 440/1897/14 Головуючий у 1 інстанції: Мельник С.Р.

Провадження № 22-ц/783/1824/16 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:54

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Берези В.І., Штефаніци Ю.Г.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю: позивача ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» на рішення Буського районного суду Львівської області від 08 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів», третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_5 про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

встановила:

16.12.2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила поновити її на роботі на раніше займаній посаді бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) «Приват-Агро-Львів», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 40000 гривень, завдану незаконним звільненням.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що її звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України було проведено з порушенням вимог цього Кодексу, а саме: про наступне вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці її не було попереджено у встановленому законом порядку, їй не було запропоновано іншої роботи в названому товаристві та не враховано її переважного права на залишення на роботі перед іншими працівниками відділу, чисельність якого підлягала скороченню.

Вимогу про відшкодування моральної шкоди у вказаному вище розмірі позивач обгрунтовувала тим, що внаслідок незаконного звільнення, яке також супроводжувалось шантажем, погрозами та тиском зі сторони директора підприємства та його упередженого ставлення до неї через оскарження її чоловіком у судовому порядку незаконності свого звільнення відповідачем з роботи, вона зазнала моральних страждань і постійно перебувала в стресовому стані, оскільки внаслідок таких зухвалих та незаконних дій керівника товариства - ОСОБА_5 вони з чоловіком залишились без роботи, а їхні діти - залишились без засобів до існування, порушився її звичний спосіб життя і вона вимушена була вживати заходів для працевлаштування.

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 08.12.2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_2 на раніше займаній посаді бухгалтера в ТОВ «Приват-Агро-Львів».

Стягнуто з ТОВ «Приват-Агро-Львів» у користь ОСОБА_2 суму заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 19.11.2014 року до 19.11.2015 року в розмірі 41778 грн. 96 коп.

Стягнуто з ТОВ «Приват-Агро-Львів» у користь ОСОБА_2 40000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ТОВ «Приват-Агро-Львів» в дохід держави 817 грн. 78 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач, просить його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального праваі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаного позову відмовити.

Свої доводи апелянт обґрунтовував тим, що для визначення продуктивності праці працівників з однаковою кваліфікацією, які підлягали скороченню, наказом директора ТОВ «Приват-Агро-Львів» від 18.09.2014 року №188 було створено комісію, за рішенням якої продуктивність праці ОСОБА_2 визнано нижчою від продуктивності праці іншого працівника відділу. Зазначає, що для встановлення оцінки продуктивності праці працівника при скороченні чисельності штату не існує законодавчо визначених критеріїв, а тому відповідачем було вирішено встановлювати продуктивність праці працівників відділу, які підлягали вивільненню, за результатами оцінки їхньої продуктивності праці безпосереднім керівником відділу. З цих мотивів апелянт вважає таким, що не має правового значення для вирішення даного спору, факт не підписання одним із членів комісії прийнятого відносно позивача рішення щодо нижчої її продуктивності праці, оскільки цей член комісії не був безпосереднім керівником у роботі позивача. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що позивач не надала жодного доказу на підтвердження факту вищої продуктивності її праці перед іншими працівниками відділу. На думку апелянта, накази про скорочення чисельності працівників названого товариства та про звільнення позивача з роботи відповідають вимогам закону, оскільки закон не містить чітких вказівок щодо змісту таких наказів і не зобов'язує роботодавця зазначати у ньому причини та підстави скорочення конкретних працівників. Крім того, апелянт вважає, що судом неправильно розраховано суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не враховано розміру отриманих позивачем вихідної допомоги при звільненні та виплаченої їй під час вимушеного прогулу допомоги по безробіттю. Не погоджується апелянт й з висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем факту заподіяння їй моральної шкоди. Вважає, що розмір такої шкоди є необґрунтовано завищеним.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони відповідача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.09.2009 року позивач ОСОБА_2 була прийнята на посаду бухгалтера ТОВ «Приват-Агро-Львів», а з 01.06.2013 року - переведена на посаду бухгалтера у підрозділ відділ бухгалтерії цього товариства (а.с.9).

Відповідно до протоколу №18-09/2014 загальних зборів учасників ТОВ «Приват-Агро-Львів» від 18.09.2014 року в м.Дніпропетровськ (а.с.32), у зв'язку із погіршенням фінансових показників діяльності названого товариства було прийнято рішення, зокрема, про уповноваження директора товариства ОСОБА_5 визначити конкретні штатні одиниці та/або кількість працівників, які підлягають скороченню, і здійснити заходи по скороченню штату та/або чисельності працівників бухгалтерської служби товариства.

Цього ж дня, 18.09.2014 року директором ТОВ «Приват-Агро-Львів» ОСОБА_5 в с.Заводське Буського району Львівської області було видано наказ №188 «Про створення комісії» у складі трьох чоловік (головного бухгалтера ОСОБА_6, економіста ОСОБА_7 та секретаря Козак К.Г.) для вирішення питання про скорочення однієї штатної одиниці на посаді бухгалтера (з дипломом спеціаліста) у відділі бухгалтерії цього товариства (а.с.37).

Рішенням комісії від 18.09.2014 року (а.с.38) зроблено висновок про те, що за однакової кваліфікації ОСОБА_2 та ОСОБА_8, продуктивність праці останньої є вищою.

Відповідно до наказу ТОВ «Приват-Агро-Львів» №189 від 18.09.2014 року «Про скорочення чисельності працівників» (а.с.10, 33), у зв'язку з відсутністю виробничої необхідності наявності трьох штатних одиниць на посаді бухгалтера (з дипломом спеціаліста), а також тяжким фінансовим становищем на підприємстві, для скорочення фонду оплати праці, вирішено з 18.11.2014 року скоротити на підприємстві одну штатну одиницю на посаді бухгалтера (з дипломом спеціаліста) - ОСОБА_2

Цього ж дня ОСОБА_2 було скероване попередження про наступне вивільнення та запропоновано їй вакантні на цей момент посади підсобного робітника, водія АТЗ та тракториста-машиніста с/г виробництва, однак, актом комісії в тому ж складі було зафіксовано відмову ОСОБА_2 від ознайомлення з цим попередженням та запропонованими їй вакантними посадами (а.с.39, 40).

Наказом керівника ТОВ «Приват-Агро-Львів» ОСОБА_5 від 17.11.2014 року (а.с.11) позивача ОСОБА_2 з 18.11.2014 року було звільнено із займаної посади бухгалтера (з дипломом спеціаліста) відділу бухгалтерії на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3137 грн. 63 коп., з яким позивача ознайомлено 17.11.2014 року.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 49-1 КЗпП України встановлено порядок вивільнення працівників на цій підставі, дотримання якого є обов'язковим для роботодавця.

Зокрема, нормою цієї статті передбачено, що про наступне вивільнення при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці, одночасно з попередженням власник або уповноважений орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві (установі, організації).

Звільнення із вказаної вище підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП).

У відповідності до ч.1 ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При звільненні працівника на вказаній підставі за рівних умов продуктивності праці і кваліфікації працівників враховується переважне право в залишенні на роботі за наявності підстав, визначених ч.ч.2,3 ст. 42 КЗпП України.

Доказами на підтвердження більш високої чи більш низької кваліфікації та продуктивності праці можуть бути, зокрема: документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про терміни виконання окремих завдань, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про дисциплінованість працівника, наявність або відсутність дисциплінарних стягнень.

Звільняючи позивача ОСОБА_2, керівник ТОВ «Приват-Агро-Львів» виходив із висновку у рішенні створеної ним комісії про те, що продуктивність праці ОСОБА_2 була нижчою за продуктивність іншого працівника відділу бухгалтерії (з дипломом спеціаліста), який теж підпадав під скорочення, оскільки керівник цього відділу (головний бухгалтер ОСОБА_6.) оцінила її продуктивність праці меншою кількістю балів, ніж іншого працівника - бухгалтера ОСОБА_8

Жодних відомостей про показники роботи, виконуваної працівниками відділу бухгалтерії, які підпадали під скорочення, у цьому рішенні зазначено не було.

Таким чином, керівник підприємства при скороченні позивача керувався виключно суб'єктивною думкою безпосереднього її керівника, що в силу наведених вище норм права не може свідчити про законність такого звільнення, а отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність відповідачем факту нижчої продуктивності праці позивача у порівнянні з іншим працівником відділу бухгалтерії, який теж підлягав скороченню за рішенням загальних зборів товариства.

Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача визнала ту обставину, що саме позивач виконувала обов'язки головного бухгалтера у зв'язку з тимчасовою відсутністю останньої на роботі, навчалась в Національно-науковому інституті заочної та післядипломної освіти Львівського національного аграрного університету для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеіаліст» шляхом перепідготовки за спеціальністю: «Облік і аудит» (а.с.16), а тому ці обставини можуть свідчити про вищу кваліфікацію (більший досвід роботи) позивача у порівнянні з іншими працівниками відділу.

Враховуючи наведене й те, що навіть за рівної кваліфікації та продуктивності праці позивач мала переважне право на залишення на роботі, оскільки навчалась у вищому учбовому закладі без відриву від виробництва, була єдиним працівником в сім'ї із самостійним заробітком, мала двох дітей-утриманців (п.п.1,2,4 ч.2 ст.42 КЗпП), - колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача із займаної посади, поновлення її на роботі з виплатою середнього заробітку за вимушений прогул, що в повній мірі відповідає вимогам КЗпП України.

Доводи апелянта про порушення строків розгляду даного спору не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду, оскільки суд першої інстанції стягнув у користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу лише за один рік, як це передбачено статтею 235 КЗпП України.

Таким чином, суд першої інстанції в цій частині правильно вирішив спір, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу в цій частині необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Однак, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не врахував вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» щодо його обрахунку і не з'ясував у повній мірі обставин, які мали істотне значення для вирішення спору в цій частині, а саме: на виконання вимог вказаної вище постанови КМУ не з'ясував і не встановив заробітної плати, яку позивач отримала за останні два місяці перед її звільненням, та кількість відпрацьованих днів у ці місяці на підставі письмових документів, витребуваних у відповідача (довідки про заробітну плату, табелів обліку робочого часу тощо), - що призвело до невірного обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягав стягненню з відповідача у користь позивача, а отже, до неправильного вирішення справи в цій частині, - тому оскаржуване рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженого з відповідача у користь позивача, підлягає зміні апеляційним судом на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

За загальним правилом пункту 2 (абзаци 3, 4) Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядку), середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

З наданих відповідачем апеляційному суду довідки про заробітну плату позивача та табелів обліку робочого часу за вересень і жовтень 2014 року (за два останні місяці, які передували даті звільнення позивача з роботи), встановлено, що за вересень позивач отримала заробітну плату в розмірі 2958 грн. 27 коп. за 21 відпрацьований робочий день, а за жовтень - 2693 грн. 13 коп. за 20 відпрацьованих робочих днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача у ці місяці становила 137 грн. 84 коп. ((2958,27 грн.+2693,13 грн.):41 р.д.).

Кількість робочих днів за визначений судом першої інстанції період вимушеного прогулу з 19.11.2014 року по 19.11.2015 року у відповідності до листів Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» у 2014 та 2015 роках становить 251, а тому розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача у користь позивача, становить 34597 грн. 84 коп. (137 грн. 84 коп.*251 р.д.).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п.32 постанови №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, присуджений позивачеві, повинен бути обчислений з урахуванням сплаченої їй вихідної допомоги при звільненні у розмірі 3137 грн. 63 коп. (а.с.11) та отриманої нею допомоги по безробіттю за період з 22.12.2014 року по 16.04.2015 року в розмірі 17532 грн. 42 коп. (а.с.66) і становить 13927 грн. 79 коп.

Проте, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, вказані вище правові норми залишив поза увагою та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача у користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу без урахування сплаченої суми вихідної допомоги та виплати допомоги по безробіттю.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За загальним правилом статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи вказані вище норми закону та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки її незаконно було звільнено із займаної посади, вона на той час була єдиним працівником у сім'ї із самостійним заробітком, мала на утриманні двох дітей, що в сукупності свідчить про наявність у позивача моральних страждань через негативні наслідки звільнення, оскільки це вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя та матеріального утримання своєї сім'ї, яких могло б і не бути, якби відповідач діяв правомірно.

При цьому, колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром морального відшкодування - 40000 гривень, присудженим позивачеві з відповідача оскаржуваним рішенням, оскільки він є необґрунтованим і не відповідає вимогам розумності і справедливості за встановлених обставин справи, які суд повинен був врахувати при вирішенні справи в цій частині.

При визначенні розміру морального відшкодування суду необхідно було врахувати ті обставини, які є істотними для вирішення спору в цій частині, а саме: що позивач після звільнення, починаючи з 22.12.2014 року по 16.04.2015 року отримувала щомісячну допомогу по безробіттю, яка також включала виплату позивачеві у квітні 2015 року одноразової допомоги для організації підприємницької діяльності, оскільки вона з 16.04.2015 року була зареєстрована, як підприємець (а.с.65-66).

Отже, за таких обставин, колегія суддів вважає, що розумною і справедливою буде компенсація позивачеві за завдану їй незаконним звільненням моральну шкоду у розмірі 3000 грн., яка дорівнює її середньомісячному заробітку, а тому оскаржуване рішення в цій частині необхідно теж змінити на підставі п.п.2-4 ч.1 ст.309 ЦПК України, зменшивши розмір присудженого позивачеві з відповідача морального відшкодування з 40000 грн. до 3000 грн.

Неправильною є також визначена судом першої інстанції сума судового збору, яка підлягала сплаті позивачем у дохід держави при поданні вказаного позову до суду першої інстанції і від сплати якої вона звільнена на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до чинної на момент подання позову до суду першої інстанції редакції ст.ст.2, 6 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору, яка підлягала сплаті позивачем за подення нею вказаного позову, становила 487 грн. 20 коп., а тому оскаржуване рішення суду в цій частині слід теж змінити на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, зменшивши розмір присудженого з відповідача у дохід держави судового збору з 817 грн. 78 коп. до 487 грн. 20 коп.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне вирішити й питання про повернення апелянту зайво сплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 899 грн. 57 коп., оскільки ставка судового збору, яка підлягала сплаті за подання апеляційної скарги відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Закону України «Про судовий збір» у чинній на момент подання апеляційної скарги редакції становила 535 грн. 92 коп. (110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви), а апелянтом було сплачено відповідно до квитанції №1729 від 15.12.2015 року судовий збір у розмірі 1435 грн. 49 коп. за такими реквізитами: отримувач - УДКСУ у Личаківському районі м.Львова; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; банк отримувача: ГУДКСУ у Львівській області; код банку отримувача (МФО): 825014; рахунок отримувача: 31218206780006; код бюджетної класифікації: 220030001; призначення платежу: *;101; за подання апеляційної скарги ТОВ «Приват-Агро-Львів» (код платника 33176534) у справі №440/1897/14-ц, Апеляційний суд Львівськоїобласті (а.с.125).

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.п.1 - 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів»задовольнити частково.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 08 грудня 2015 рокув частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, присуджених з відповідача у користь позивача, та визначення розміру судового збору, присудженого з відповідача у дохід держави, змінити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» у користь ОСОБА_2 середній заробіток за вимушений прогул за період з 19 листопада 2014 року по 19 листопада 2015 року в розмірі 13927 (тринадцять тисяч дев'ятсот двадцять сім) гривень 79 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» у користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» в дохід держави судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

В решті рішення суду - залишити без змін.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» зайво сплачений у дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 899 (вісімсот дев'яносто дев'ять) гривень 57 копійок відповідно до квитанції №1729 від 15 грудня 2015 року.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Береза В.І.

Штефаніца Ю.Г.